2.7 Система управління та поводження з відходами в країнах Євросоюзу

Європейська політика добросусідства (ЕNP/ЄПД) була створена в 2003-2004 рр. і на теперішній момент добре сформована як основний механізм співпраці з суміжними країнами. Розширення Європейського союзу (ЄС) відбувалися в 2004 і 2007 рр. Проте політичні, економічні, соціальні і природоохоронні невідповідності між ЄС і його сусідами на сході (Білоруссю, Україною, Молдовою і Південним Кавказом) і на півдні, в Середземноморському регіоні, вселяють серйозне занепокоєння, яке в деяких випадках зростає.

ЄС запропонував «партнерство в проведенні реформ» 16-ти країнам-сусідам на півдні і сході від ЄС, зокрема – Україні. Ця пропозиція виходить за рамки звичайного співробітництва: воно припускає інтенсивний політичний діалог і поглиблені економічні стосунки, засновані на спільних цінностях і на зацікавленості у вирішенні загальних проблем. Таке законодавство закладає основи управління відходами, що мінімізують ризики для здоров'я людини і НС.

Дотримання ієрархії управління відходами і планування у сфері відходів сприяє зменшенню або навіть ліквідації безконтрольних сміттєвих звалищ і засмічення широких територій. Це, у свою чергу, зменшує: 1) ризик для здоров'я людини; 2) забруднення повітря; 3) забруднення ґрунтів і ґрунтових вод; 4) емісію небезпечних речовин з відходів промисловості або небезпечних відходів у НС; 5) витрати на відновлення старих ділянок для поховання сміття; 6) негативний вплив на біорізноманіття; 7) сморід і розповсюдження щурів.

Крім того, директиви по специфічних видах відходів заохочують використання вторинних матеріалів, таких як пластик або метали і таким чином сприяють збереженню ресурсів. Директиви, орієнтовані на переробку відходів, підвищують природоохоронні стандарти і зменшують рівень викидів. Директиви, що стосуються спалювання відходів, обмежують коло відходів, які можуть бути спалені, регламентують умови спалювання та очищення димових газів з метою мінімізації викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря та утворення відходів спалювання.

Далі, складна система управління відходами створює робочі місця в адміністрації (планування і контроль управління відходами) і в оперативній діяльності (збір сміття і його переробка). Деякі з цих робочих місць вимагають високої кваліфікації, особливо в порівнянні з банальним «скиданням» сміття на неконтрольованих звалищах.

Європейське рамкове законодавство по відходах еволюціонувало в трьох напрямах:

1) основні принципи управління відходами в цілому (для всіх видів відходів): Рамкова Директива по відходах, Директива по небезпечних відходах; Ухвала про транспортування відходів, Директива про відходи;

2) правила для специфічних потоків відходів (наприклад, директиви, пов'язані з відходами упаковки, непридатними автомобілями, електричним і електронним устаткуванням, що відслужило (ВЕЕУ), відходами видобувної промисловості);

3) правила специфічних режимів переробки відходів (наприклад, директиви по наземних звалищах і спалюванню сміття).

Директиви щодо основних принципів управління відходами

Перша Директива, прийнята Євросоюзом, - Директива № 75/439/ЄЕС від 16.06.1975 р. про використані (відпрацьовані) мастила (змінена Директивою № 91/692/ЄЕС)

Прийнята більше 30 років тому директива покликана забезпечити безпечний збір, переробку, зберігання і знищення використаних мастил (Ст. 1). Вона закликає держави-члени ЄС віддавати пріоритет переробці і вторинному використанню відпрацьованих мастил, якщо технічні, економічні і організаційні чинники дозволяють це зробити (Ст. 3 (1)). Таке м'яке формулювання привело до того, що на практиці більшість відходів спалюються, а повторне використання залишається на другому місці. Але при цьому директивою заборонено скидання мастил у воду і дренажні системи, також введено обов'язкове отримання дозволу на здійснення діяльності по збору, переробці і знищенню цього виду відходів.

Рамкова Директива по відходах (РДВ) 75/442/ЄЕС прийнята 15 липня 1975 р. рішенням європейської Ради і була перевидана в 2006 р., є базовим законом ЄС у сфері управління відходами.

У даний час до Директиви вносяться поправки і надалі вона буде об'єднана з Директивою по небезпечних відходах і Директивою по відпрацьованих мастилах.

Директива встановлює базову ієрархію управління і переробки відходів і містить основні вимоги до очисних споруд. РДВ розповсюджується на всі потоки відходів. Виняток становлять ядерні відходи, відходи видобутку мінеральних ресурсів, залишки тварин та безпечні сільськогосподарські відходи. Стічні води, непридатні до використання вибухові речовини.

Директива встановлює так звану ієрархію відходів, правила планування управління відходами, кваліфікований збір відходів і їх переробку, та вимагає дотримання обов'язкових дозвільних процедур для сміттєспалювальних заводів. Згідно РДВ, країни-члени протягом двох років повинні добитися повної відповідності вимогам Директиви.

Однією з базових схем РДВ є так звана ієрархія відходів (рис. 2.4).

Рис. 2.4 – Міжнародна «ієрархія відходів».

Європейська політика по відходах у якості пріоритетної мети ставить запобігання і зменшення виробництва відходів і їх шкідливості. Цього можна досягти шляхом застосування чистих і екологічно безпечних продуктів і розробки відповідних ресурсозберігаючих технологій, кінцевої утилізації небезпечних речовин, що містяться у відходах, призначених для вторинного використання. У відповідності до принципу «забруднювач платить», витрати на ліквідацію відходів покладаються на утримувача відходів або виробника продукції, з якої утворилися відходи.

Відповідно до Директиви № 2008/98/ЄС від 19.11.2008 р. «Про відходи та скасування деяких Директив», основні напрями поводження з відходами трактуються наступним чином:

1) «запобігання утворенню» – заходи, вжиті перед тим, як речовина, матеріал або продукт стануть відходами, та які зменшують: кількість відходів, включаючи ті, що утворені після переробки продуктів чи продовження життєвого циклу продуктів; несприятливий вплив відходів на довкілля та здоров’я людини; вміст шкідливих речовин у матеріалах та продуктах;

2) «повторне використання» – будь-яка операція, коли продукти або їх складові, що не є відходами, використовуються повторно з тією самою метою, для якої вони були призначені;

3) «утилізація» - будь-яка операція, в результаті якої відходи приносять користь, замінюючи інші матеріали, які в іншому випадку були б використані для виконання конкретної функції, або відходи, приготовлені для виконання такої функції на підприємстві або для більш масштабної економіки;

4) «ліквідація» - будь-яка операція, що не є утилізацією, навіть якщо внаслідок такої операції додатково відбувається процес утилізації речовин або енергії.

Директива по небезпечних відходах № 91/689/ЄЕС від 12.12.1991 р. (доповнена Директивою № 94/31/ЄС від 27.06.1994р.) встановлює додаткові вимоги до управління небезпечними відходами. Зближення з цією Директивою полегшить природоохоронні проблеми, пов'язані з існуючою практикою утилізації небезпечних відходів у багатьох країнах-партнерах. Директивою визначені основні види небезпечних відходів. Дана Директива також призначає органи влади, відповідальні за планування управління небезпечними відходами і наголошує, що пріоритетним напрямком поводження з небезпечними відходами є перешкоджання змішуванню з іншими видами відходів.

Директива Ради № 96/59/ЄС від 16.09.1996 р. (з доповненнями 2001/68/ЄС) про ліквідацію поліхлорбіфенілів і поліхлортерфенілів (PCBs/PCTs) покликана врегулювати знезараження і поховання всіх продуктів, що містять ці вельми небезпечні речовини. Згідно з Директивою устаткування для здійснення цього виду діяльності, повинно пройти в державах-членах ЄС інвентаризацію, бути промаркірованим і належним чином врахованим. Але головне, держави-члени ЄС зобов'язані були до вересня 1999 р. прийняти плани по знищенню, а до 2010 р. вже видалити PCBs/PCTs зі всього існуючого устаткування.

Ухвала про транспортування відходів (регламент 259/93/ЄЕС), впроваджує Базельську конвенцію по контролю транскордонних пересувань небезпечних відходів і їх утилізацію, встановлює особливі вимоги і обмеження до транспортування відходів в інші країни, включаючи країни, що не входять в ЄС. Це служить підтримці кожної країни в плані переробки відходів, що підлягають утилізації, і захищає країни від заповнення відходами, що походять з інших країн. Зближення з Ухвалою про транспортування відходів і ефективний контроль за вантаженням відходів зменшить ризик і тягар, пов'язаний з імпортом небезпечних відходів на територію країн-партнерів.

Ухвала про транспортування відходів встановлює обмеження по транспортуванню відходів як всередині, так і поза територією європейського Союзу з екологічних міркувань. УТВ забезпечує виконання рішень Базельської конвенції і Ради організацій економічного співробітництва і розвитку в ЄС.

Первинна Ухвала про транспортування відходів була вдосконалена у 2006 р., нові умови набули чинності з 1.08.2007 р.

Метою контролю за транскордонним транспортуванням відходів є забезпечення високого рівня захисту НС і здоров'я людини. Також метою є запобігання несанкціонованим міжнародним перевезенням відходів і неконтрольованої переробки небезпечних відходів, так щоб при цьому не перешкоджати нормальному ходу обороту відходів.

Ухвала про транспортування відходів припускає дві процедури по контролю за транспортуванням відходів:

- процедура при раніше досягнутому повідомленні і згоді: процедура застосовна до всіх вантажів відходів, призначених для знищення, і небезпечних і напівнебезпечних відходів, призначених для переробки («Жовтий Список»);

- процедура, при якій вантаж супроводжується певною інформацією, застосовна до безпечних відходів, призначених для переробки («Зелений Список»).

Транскордонні перевезення відходів «Зеленого Списку», призначених для переробки, не потребують повідомлення компетентних органів або отримання дозволу від них. Застосовуються лише деякі адміністративні інформаційні вимоги.

Експорт відходів, призначених для переробки, за межами території ЄС, підлягає безлічі обмежень.

Директива європейського Парламенту та Ради про відходи 2008/98/ЄС від 19.11.2008 р. узагальнює попередні Директиви та запроваджує заходи із захисту довкілля та здоров’я людини шляхом запобігання або зниження негативних наслідків вироблення та управління відходами, а також зменшення загального впливу використання ресурсів та підвищення ефективності такого використання.

Правила для специфічних потоків відходів

За останні роки на європейському рівні були прийняті ряд директив, регулюючих окремі (специфічні) категорії відходів. Ці директиви відносяться до наступних напрямів: пакувальні відходи; зношені автомобілі; батареї; електричне і електронне устаткування; відходи видобувної промисловості.

Всі ці Директиви відображають ієрархію управління відходами, позначену в РДВ, де пріоритет надається запобіганню/зменшенню виробництву специфічних відходів, а відновлення і переробка розглядається як другий з кращих варіантів.

Інша загальна межа цих директив полягає в тому, що напрями відходів, регульовані ними, повинні оброблятися окремо і для них вказані специфічні цілі по відновленню і переробці.

Переробка це повторний процес виробництва для того, щоб відновити первинний продукт, або для переробки в інший продукт, але виключає переробку в енергію.

На противагу РДВ спеціальні директиви не розглядають переробку і відновлення енергії як рівноцінні варіанти, але встановлюють мінімальні цільові показники з переробки, таким чином, віддаючи перевагу цьому способу як «ціннішому» при використанні матеріалів у якості ресурсів.

За допомогою спеціальних вимог директив поховання вищезгаданих видів відходів на наземних звалищах дуже обмежене.

Директива європейського Парламенту і Ради 2006/66/ЄC від 6.09.2006 р. «Про відпрацьовані акумулятори, батареї і інші хімічні дже-рела струму», стосується витягання акумуляторних батарей з устаткуван-ня, що підлягає утилізації на території держав-членів європейського союзу.

Директива № 2002/96/ЄС європейського Парламенту і Ради ЄС від 27.01.2003 р. про відходи від електричного і електронного устаткування (перша директива WEEE - Waste Electrical and Electronic Equipment), якою передбачається спеціальне маркірування та організація окремого збору даного виду відходів на всіх рівнях з метою не припустити змішування з іншими видами відходів. Пріоритетним напрямком поводження з такими відходами є повторне використання.

Директива № 2002/95/ЄС європейського Парламенту і Ради ЄС від 27.01.2003 р. про обмеження деяких небезпечних речовин в електричному і електронному устаткуванні (друга директива WEEE). Такими небезпечними речовинами вважаються важкі метали (ртуть, кадмій, свинець, шестивалентний хром) та полібромовані біфеніли, полібромовані біфенілефіри. Держави-члени ЄС повинні гарантувати, що з 1 липня 2006 р. нове електроустаткування, що надходить до ринку, не буде містити таких небезпечних речовин.

Директива по відпрацьованому електричному і електронному устаткуванню – одна з найбільш пізніх з числа вузькоспрямованих директив по відходах.

Електричним і електронним устаткуванням називається таке, для належної роботи якого необхідний електричний струм або електромагнітні поля, а також устаткування, призначене для генерування, передачі і вимірювання таких струмів і полів і розроблене для використання при напрузі змінного струму менше 1000 V і постійного струму, – менше 1500 V. Під дію директив потрапило різне устаткування: телекому-нікаційне і IТ-устаткування (копіювальна техніка, ноутбуки, принтери), електричні і електронні інструменти.

Директива по відпрацьованому електричному і електронному устаткуванню вказує, що країни-члени повинні стимулювати розробку і виробництво електричного і електронного устаткування з урахуванням можливостей демонтажу і відновлення, зокрема, повторного використання і переробки устаткування, його компонентів і матеріалів.

Країни-члени повинні прийняти належні заходи для того, щоб мінімізувати викидання устаткування, що відслужило, в суміші з несортованими міськими відходами і досягти високого рівня роздільного збору такого устаткування. Директива зобов'язує країни-члени створювати системи, що дозволяють кінцевому користувачеві і дистриб'юторам повертати устаткування безкоштовно, визначає мінімальний показник роздільного збору устаткування від домогосподарств в кількості 4 кг в середньому на 1 жителя на рік. Переробка повинна, як мінімум, включати вилучення рідин. Директива встановлює також цільові показники по переробці і відновленню, які змінюються залежно від категорії устаткування (табл. 2.3).

Директива по пакувальних відходах (94/62/ЄС, 2001/171/ЄС, 2004/12/ЄС, 2005/20/ЄС). Пакувальні відходи включають відходи від всіх продуктів, вироблені з матеріалів будь-якої природи, і використовувані для надання форми, захисту, зручності повернення, доставки і презентації товарів, від сировини і до готової продукції, від виробника до споживача.

Таблиця 2.3 – Цільові показники по переробці і відновленню

електричного та електронного обладнання

Електронне обладнання	Переробка	Відновлення
Крупна побутова техніка Автоматичні розподільники	75 %	80 %
Устаткування ІТ та телекомунікацій Споживче устаткування	65%	75 %
Дрібна побутова техніка Освітлювальне устаткування Інструменти Іграшки, устаткування для спорту та дозвілля Інструменти моніторингу та контролю	50 %	70 %
Газорозрядні лампи	80 %	-

Країни-члени повинні, насамперед, забезпечити зменшення кількості пакувальних відходів (наприклад, шляхом обмеження упаковки споживчих товарів), повинні стимулювати повторне використання і відновлення/переробку пакувальних відходів і дотримувати квоти по відновленню/переробці. Країни-члени повинні запроваджувати заходи для створення систем, що забезпечують:

а) повернення і/або збір використаної упаковки споживачем або іншим кінцевим користувачем, або вилучення з певного потоку відходів для подальшого переспрямування по найбільш прийнятному шляху управління відходами;

б) повторне використання або відновлення, зокрема переробку упаковки і/або її збір, для того, щоб виконувалися завдання Директиви (табл. 2.4).

Табл. 2.4 – Цільові показники по переробці і відновленню

пакувальних відходів

Режим переробки	Параметри	Квота з 31.12.2008 р.
Відновлення	Загальна кількість	min. 60 %
Переробка	Загальна кількість	min. 55 % - max. 80 %
Переробка	Скло	min. 60 %
Переробка	Папір	min. 60 %
Переробка	Метали	min. 50 %
Переробка	Пластмаси	min. 22,5 %
Переробка	Деревина	min. 15 %

Директива по зношених автомобілях (2000/53/ЄС, 2002/525/ЄС). Директива регулює питання зношених, «викинутих автомобілів», закликає економічних діячів скорочувати кількість викинутих автомобілів шляхом повторного використання ресурсоцінних матеріалів, усунення небезпечних речовин з автомобілів, і включення в дизайн автомобіля все більшого числа відновлюваних матеріалів. Крім того, Директива встановлює заборону на використання певних матеріалів у конструкціях або запчастинах автомобілів, встановлює вимоги по збору і переробці зношених автомобілів. Двома базовими нововведеннями Директиви є наступні: 1) система безкоштовного повернення зношених автомобілів, обов’язкова для дотримання виробниками і іншими економічними суб'єктами (з 1.01.2007р. обов'язкова для всіх автомобілів); 2) цільові показники по відновленню і переробці зношених автомобілів.

Директива зобов'язує країни-члени приймати необхідні заходи для забезпечення: створення суб'єктами економіки систем прийому зношених автомобілів і, наскільки це технічно доцільно, використаних частин, вилучених при ремонті пасажирських автомобілів; створення адекватної кількості пунктів прийому на своїх територіях.

Всі непридатні до використання автомобілі мають бути направлені в авторизовані пункти по переробці. У відповідності з рішенням комісії від 19.02.2002 р. про мінімальні вимоги до свідоцтва про знищення транспортного засобу, що видається згідно зі статтею 5(3) Директиви європейського Парламенту і Ради 2005/53/ЄС про транспортні засоби, строк експлуатації яких завершився, зношений автомобіль тільки тоді може бути знятий з обліку, коли представлений сертифікат про знищення як свідоцтво того, що автомобіль був переданий в авторизований пункт по переробці і буде їй підданий (розібраний, очищений, подрібнений і перероблений) відповідно до вимог Директиви. Країни-члени, в яких не передбачена процедура зняття з обліку, повинні іншим способом забезпечити інформування компетентних органів про те, що непридатний автомобіль досяг пункту переробки.

З 1.01.2006 р. частка переробки і відновлення для всіх автомобілів повинна складати 85%. Протягом того ж часу частка повторного використання і переробки має бути підвищена мінімум до 80% в середньому на автомобіль на рік. Ці показники збільшені до 95% і 85% відповідно до 1.01. 2015 р.

Правила специфічних режимів переробки відходів

Директиви спрямовані на регулювання процесів переробки відходів встановлюють мінімальні вимоги до належної переробки певних видів відходів.

Для досягнення певного природоохоронного рівня переробки відходів рекомендується зближення законодавства країн-партнерів з базовими директивами по переробці відходів, Директивою по наземних звалищах і Директивою по спалюванню відходів.

Директива по наземних звалищах № 99/31/ЄС від 26 квітня 1999 р. Директива по наземних звалищах націлена на сприяння дотриманню ієрархії способів поводження з відходами і тому забороняє захоронення певних видів відходів на наземних звалищах (такими відходами є, наприклад, рідкі відходи, медичні відходи, вибухонебезпечні відходи та інші). Таким чином, вона обмежує варіанти для розміщення відходів на наземних звалищах.

Найважливіше полягає в тому, що країнам-членам необхідно сформулювати стратегію, метою якої стане зменшення потоку відходів, що розкладаються біологічним шляхом, на наземні звалища. Директива встановлює наступні цілі:

- спрямування міських відходів, що біорозкладаються, на наземні звалища, має бути зменшено до певної пропорції від загальної кількості (за вагою) таких відходів, вироблених у 1995 р. або за будь-який інший попередній рік, за який є стандартизована інформація Євростату: до 75% на 16.07.2006 р.; до 50% на 16.07.2009 р.; до 35% на 16.07.2016 р.

- країни-члени, які в 1995 р. (або за будь-який інший попередній рік, за який є стандартизована інформація Євростату) складували більше 80% міських відходів на наземних звалищах, можуть відстрочити виконання цих цілей на період, що не перевищує чотири роки;

- однією з головних цілей і вигод від зменшення обсягів сміття, що біорозкладається, на наземних звалищах, є скорочення емісії метану – важливої причини парникового ефекту і набагато шкідливішого для клімату, чим CO₂;

- Директива по наземних звалищах забороняє розміщення цілої серії відходів на наземних звалищах: на наземних звалищах можуть бути розміщені тільки відходи, що пройшли обробку (за винятком інертних відходів); обробка повинна зменшити кількість відходів або їх шкідливість для здоров'я і НС;

- Директива по наземних звалищах встановлює законні стандарти для наземних звалищ; якщо ці вимоги не дотримуються, наземне звалище має бути закрито; Директива визначає 3 види звалищ, які повинні відповідати різним вимогам: наземні звалища інертних відходів (категорія 0); наземні звалища для безпечних відходів (категорії I і II); наземні звалища для небезпечних відходів (Категорія III і IV).

Крім того, Директива містить вимоги по ліцензуванню, технічному обслуговуванню, закриттю і подальшому обслуговуванню звалищ. Як наслідок Директиви, наземні звалища, що не відповідають базовим вимогам (тобто наявність твердої основи, що запобігає забрудненню ґрунтових вод фільтратом), мають бути закриті і по відношенню до них мають бути виконані вимоги з подальшого обслуговування.

Директива по спалюванню відходів 2000/76/ЄС європейського Парламенту та Ради, прийнята 4.12.2000 р. Метою Директиви по спалюванню відходів є запобігання або максимальне обмеження негативного впливу на НС, викликаного спалюванням сміття, особливо забруднення за рахунок емісії в атмосферу, ґрунти, поверхневі і ґрунтові води.

Директива по спалюванню відходів встановлює граничні допустимі величини викидів для установок, що спалюють відходи.

Директива наказує, що жодна споруда по спалюванню відходів не може здійснювати даний вид діяльності без наявності на те спеціального дозволу. Заява на отримання дозволу повинна містити опис заходів, які гарантують, що:

- споруда розроблена, обладнана і діятиме так, щоб були враховані вимоги даної Директиви, пов'язані з категоріями відходів, що підлягають спалюванню;

- тепло, що виділяється при спалюванні або сумісному спалюванні безпечних і небезпечних відходів, відновлюється в максимально можливому ступені, наприклад, шляхом одночасного одержання теплової і електричної енергії, генерації технологічної пари або опалювання району;

- залишки процесу мають бути мінімізовані за кількістю і за шкідливістю, та, по можливості, використані повторно;

- викид забруднювальних речовин здійснюватиметься відповідно до національного законодавства України і законодавства ЄС.

Директива перераховує подальші вимоги, необхідні для отримання дозволу, наприклад, сміттєспалювальний завод повинен працювати в такому режимі, щоб досягти такого рівня спалювання, при якому вміст шлаків і зольного залишку був би менше 3% або втрата їх при займанні була б менше 5% від сухої ваги матеріалу. Більше того, Директива визначає вимоги до процесу спалювання (мінімальні температури для небезпечних і безпечних відходів, обробка газів, і т. д.).

Директива встановлює гранично допустимі величини концентрацій ЗР у викидах та стічних водах, що утворюються при їх очищенні (табл. 2.5).

Таблиця 2.5 – Допустима концентрація забруднювальних речовин

у викидах при спалюванні відходів

Забруднювальна речовина	Концентрація, мг/м3
Пил	10
SO2	50
HCl	10
HF	1
CO	50
NOx	200-400
Cd, Tl	0,05
Hg	0,05
Сума: ванадій, вісмут, кобальт, марганець, мідь, миш'як, нікель, олово, свинець, хром.	0,5
Діоксини, фурани	1•10-7

Для цього директива передбачає ряд вимог до сміттєспалювальних заводів. Зокрема, вони повинні розроблятися, будуватися, обладнуватися і використовуватися так, щоб викиди в повітря забруднювальних речовин не перевищували ліміти, вказані в Додатку V до Директиви:

Ці вимоги мають бути перевірені на предмет відповідності Директиві по інтегрованому контролю і запобіганню забрудненню, яка свідчить, що великій кількості типів сміттєспалювальних печей і заводів по сумісному спалюванню відходів необхідно видавати дозвіл на здійснення діяльності після аналізу на предмет найкращих наявних технологій.