2. Фінансовий ринок

Фінансовий ринок – це грошові відносини, які складються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал.  Структуризація фінансового ринку проводиться за такими ознаками: формою ресурсів і організацією торгівлі ними. За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів (фондовий). Ринок грошей – це ринок короткотермінових грошових зобов’язань. Ринок капіталів – складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності та довгострокових боргових зобов’язань. За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на кредитний та ринок цінних паперів. Кредитний відображає ту частину фінансового ринку, яка функціонує на основі заключення кредитних угод. Ринок цінних паперів є особливою формою торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосередковується випуском та обігом цінних паперів. Структура фінансового ринку: 1) Ринки матеріальних активів – які мають справу з операціями купівлі-продажу промислових товарів, нерухомістю, споживчими товарами та ін. 2) Ринки цінних паперів – ринки, де створюються необхідні умови, відбувається швидка мобілізація, ефективний перерозподіл і раціональне розміщення фінансових ресурсів шляхом емісії цінних паперів різними емітентами. 3) Ринки деривативів (ф’ючерсів, форвардів) – об’єктами можуть виступати валюта, ЦП, товари. 4) Ринки заставних – ринки, де обертаються позики під нерухомість. 5) Ринки споживчих кредитів – позики для населення; 6) Ринки інвестицій – ринкові сегменти, в межах яких відбуваються операції з майновими та інтелектуальними цінностями, що здійснюються з метою отримання прибутку. 7) Ринки валютних коштів – ринки, на яких здійснюються операції з валютою, платіжними документами і ЦП, вираженими в іноземній валюті.

З. бюджет з матеріальної точки зору

З матеріальної точки зору бюджет - це централізований фонд грошових коштів (для держави чи органу місцевого самоврядуван­ня), який витрачається для забезпечення здійснення ними своїх фун­кцій.

Усі відносини, які виникають у галузі утворення та використан­ня бюджетних коштів, регулюються правовими нормами. Якщо вра­ховувати велике значення бюджетного забезпечення державних функцій та завдань, то стає зрозумілим, чому Державний бюджет України затверджується тільки вищим органом законодавчої влади (Верховною Радою України) у формі закону, а місцеві бюджети - відповідним рішенням місцевої ради.

Таким чином, бюджет як правова категорія - це закріплена за­коном України або рішенням органу місцевого самоврядування форма утворення і використання грошових коштів для держави в цілому або окремих територій.

Бюджет є основним засобом впливу на економіку України, тобто інструментом державного регулювання ділової активності підпри­ємств. Через обсяг та напрями бюджетного фінансування (безопла­тного, безповоротного виділення коштів на економічні програми) можна суттєво впливати на стан економіки.

Крім того, бюджетні кошти є засобом фінансового забезпечення програм по соціальному захисту мало захищених верств населення (пенсіонерів, інвалідів, молоді, яка не має професійної підготовки). Бюджет покликаний нівелювати наслідки розшарування громадян згідно з їх матеріальним забезпеченням.

10 варіант

Державний кредит поняття і його форми.

Державний кредит, що є однією з ланок державних фінансів, тісно пов'язаний з бюджетним дефіцитом і виступає джерелом його покриття. За допомогою державного кредиту мобілізуються кошти не тільки для фінансування бюджетного дефіциту, а й для згладжування нерівномірності надходження податкових платежів, погашення розміщених раніше позик, забезпечення касового виконання бюджету, фінансування цільових програм тощо.

Основною формою державного кредиту виступають державні позики, оформлені у вигляді державних цінних паперів — облігацій, казначейських зобов'язань — векселів чи нот (див. п. 4.3). При цьому кошти, залучені на національному чи міжнародному ринках цінних паперів, мають бути використані на цілі, передбачені умовами емісії. Залежно від зобов'язань держави щодо погашення боргу розрізняють позики з правом та без права довгострокового погашення. При емісії боргових зобовязань з правом довгострокового погашення держава отримує можливість більш гнучко управляти процесом обслуговування та погашення боргу залежно від ситуації на фінансовому ринку.

Іншою формою державного кредиту виступають кредити, надані урядами інших країн, міжнародними фінансовими інститутами та організаціями.

Джерелами погашення державних позик залежно від економічної ситуації в країні виступають:

• доходи від вкладання позичених коштів у високоефективні інвестиційні проекти;

• додаткові надходження від сплати податків;

• кошти, заощаджені від зменшення видатків з бюджету;

• додаткова емісія грошей;

• кошти, отримані від розміщення нових державних позик.

Використання тих чи інших джерел для погашення позик приводить до різних наслідків. Якщо, наприклад, доходи від вкладання коштів у інвестиційні проекти є найбільш привабливим, хоч і не завжди реальним джерелом погашення позик, то додаткова грошова емісія негативно впливає на рівень інфляції та економічну ситуацію в країні.

З поняттям державного кредиту тісно пов'язане поняття державного боргу, що відображає загальну суму заборгованості держави своїм кредиторам. Державний борг — це сума, отримана від емісії державних боргових зобов'язань чи кредитів, наданих іноземними кредиторами, а також проценти, які необхідно сплатити кредиторам за користування коштами.

Суму заборгованості та процентів, що підлягають сплаті в поточному періоді (році), називають поточним державним боргом. Загальну суму заборгованості та процентів, що мають бути сплачені, називають капітальним державним боргом. Розрізняють також зовнішній борг — іноземним кредиторам як результат залучення коштів на міжнародному фінансовому ринку та внутрішній — результат залучення коштів на внутрішньому національному ринку.

На відміну від банківського кредитування, при якому кредитом управляє кредитор — комерційний банк, державним боргом управляє держава, якщо вона виступає позичальником на внутрішньому ринку, або держава та іноземні кредитори, якщо кошти залучаються на міжнародному ринку.

У разі, коли держава не може вчасно забезпечити достатню платоспроможність, вона може використовувати такі способи управління боргом, як конверсія, консолідація, уніфікація, відстрочка погашення, анулювання, обмін за регресивним співвідношенням.

Конверсія державного боргу — зміна дохідності позики, як правило, в бік зменшення. Застосовується у випадку погіршення фінансового та економічного стану держави.

Консолідацією називають передачу зобов'язань за раніше випущеними позиками на нову позику.

Уніфікація може застосовуватись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією і являє собою об'єднання кількох позик в одну.

Відстрочка погашення використовується в тому разі, коли держава не може вчасно погасити боргові зобов'язання.

Анулювання державного боргу здійснюється у випадку повної відмови держави від сплати боргу.

Обмін за регресивним співвідношенням боргових зобов'язань попередніх випусків на нові зобов'язання використовується для скорочення загальної суми боргу, оскільки зобов'язання нового випуску мають меншу загальну суму, ніж зобов'язання попереднього випуску.

Фінансові послуги поняття і види.

Під фінансовою послугою розуміються операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, у тому числі й на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ грошей; 9) послуги у сфері страхування та нагромаджувального пенсійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами; 11) факторинг;

Види фінансових послуг: 1. випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2. довірче управління фінансовими активами; 3. діяльність з обміну валют; 4. залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; 5. фінансовий лізинг; 6. надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7. надання гарантій та поручительств; 8. переказ грошей; 9. послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; 10. торгівля цінними паперами; 11. факторинг; 12. інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Сутність видатків місцевих бюджетів

Видатки місцевих бюджетів відображають ті самі соціально-економічні відносини, що й видатки Державного бюджету, але на місцевому рівні й з урахуванням регіональних особливостей.

Видатки місцевих бюджетів базуються на тих самих законодавчих актах, що і доходи місцевих бюджетів. Так, ст. 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає поділ видатків місцевих бюджетів на дві частини — видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень органами місцевого самоврядування, і видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Починаючи з 2000 р. у видатковій частині передбачено два фонди — загальний фонд та спеціальний фонд. їх призначення аналогічне відповідним фондам у Державному бюджеті.

Районні, обласні бюджети виконують місцеві державні адміністрації згідно з цілями і обсягах, що затверджуються відповідними радами. Сільські, селищні, міські, районні ради у містах (у разі їх створення) та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільовеспрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад; видатки, пов'язані зі здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, — відповідними районними та обласними бюджетами.

Склад видатків

Видатки місцевих бюджетів передбачені ст. 70 Бюджетного кодексу. Вони включають бюджетні призначення, установлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією відповідних програм.

Перелік програм залежить від рівня місцевого бюджету. Розглянемо окремі рівні.

Видатки, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного підпорядкування та їх об'єднань та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Це видатки на:

утримання органів місцевого самоврядування;

освіту;

первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу;

утримання сільських, селищних та міських палаців культури, клубів та бібліотек.

Видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст АРК і міст обласного підпорядкування та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Вони охоплюють видатки на:

державне управління;

освіту;

охорону здоров'я;

соціальний захист та соціальне забезпечення;

державні, культурно-освітні та театрально-видовищні заклади;

державні програми розвитку фізичної культури і спорту.

До видатків, що не враховуються при визначенні обсягу

міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

місцеву пожежну охорону;

позашкільну освіту;

програми місцевого значення, які стосуються дітей, молоді, жінок, сім'ї;

місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

заходи з організації рятування на водах;

обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

транспорт, дорожнє господарство;

інші програми.

Передання видатків на здійснення повноважень передбачено ст. 93 Бюджетного кодексу.

Бюджет розвитку за видатками включає:

погашення основної суми боргу;

капітальні вкладення;

внески органів влади у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів.

Для непередбачуваних видатків може бути сформований резервний фонд, який не може перевищувати 1 % обсягу видатків загального фонду відповідного місцевого бюджету. У разі його створення і використання Рада міністрів АРК та виконавчі комітети місцевого самоврядування щомісячно звітують перед відповідними радами про витрачання коштів відповідного бюджету.