Види нарад

Інформаційна (директивна або інструктивна) нарада скли­кається для ознайомлення учасників із новими даними, факта­ми, постановами тощо та наступного їх обговорення. Доцільно ознайомити учасників із новою інформацією завчасно (у пи­семній формі), а час наради використати для обговорення та прийняття конкретних рішень.

Оперативна або диспетчерська (селекторна, телефонна, комп'ютерна) нарада передбачає охоплювати такі етапи управління: збір інформації, її опрацювання та прийняття рішен­ня без скликання всіх учасників у певному місці. Для цього використовують як традиційні засоби зв'язку (телефон, селек­тор, радіо), так і новітні (комп'ютерну мережу). Час інформації з місць, послідовність викладу та його тематика повинні бути чітко регламентовані.

Дискусійна (полемічна) нарада передбачає вільний виклад варіантів думок, гіпотез, версій, припущень тощо. Цей найдемо-кратичніший вид нарад продукує найбільш ефективні та конст­руктивні рішення важливих проблем.

Якщо графік та умови проведення планових нарад відомий учасникам заздалегідь, то позапланові, термінові наради обо­в'язково вимагають завчасного попередження про місце, темати­ку, дату, час початку й закінчення та склад учасників.

Виробничі (службові) наради доцільніше планувати на другу половину дня — на кінець робочого дня або відразу після обідньої перерви. Засідання й наради громадських об'єднань, комісій та ін., як і будь-яка громадська робота, проводяться лише в позаробочий час.

Мети наради буде досягнуто за'умов сумлінної підготовки до неї всіх учасників та правильно організованого ходу засідання.

Успішне проведення наради передбачає наявність головуючого, який надає слово, слідкує за регламентом і порядком, за послідовні­стю виступаючих та дотриманням програми наради й теми питан­ня, що обговорюється. Головуючий, не беручи участі в обговоренні, обов'язково повинен підводити підсумок із кожного пункту про­грами і, насамкінець наради, узагальнити зроблені висновки. Кому­нікабельний, толерантний, увічливий, із почуттям гумору головую­чий — це гарант того, що на нараді відбудеться шіідна дискусія, а не безконтрольна, стихійна й нудна балаканина із загальних питань.

На головуючого покладено обов'язок слідкувати за тим, щоб усі завдання, поставлені на нараді, були:

чітко сформульовані;

розподілені за конкретними виконавцями;

визначені щодо терміну виконання.

Хід наради протоколюється секретарем, а виконання при­йнятих постанов контролюється призначеними відповідальними.

25) Усі здобутки науки й культури у найрізноманітніших галузях знаходять своє відображення у мові народу. Мова - найуніверсальніший засіб спілкування людей, накопичення і передачі інформації, навчання і виховання, один із найважливіших компонентів духовної культури людини.

Мовлення - це мовна діяльність, конкретне говоріння, що проходить у часі і виявляється у звуковій (включно з внутрішнім проговорюванням) або письмовій формі.

Культура мови - це володіння нормами літературної мови, вміння користуватися всіма її засобами залежно від умов спілкування, мети й змісту мовлення.

Норми літературної мови - прийняті у суспільній практиці людей правила вимови, вживання слів, граматичних форм, побудови словосполучень і речень.

Розрізняють такі типи норм: орфоепічні (вимова звуків і словосполучень), лексичні (слововживання), графічні (запис звуків на письмі), орфографічні (написання слів та їхніх частин), граматичні (вживання граматичних форм слів, побудова словосполучень і речень), пунктуаційні вживання (постановка розділових знаків), стилістичні (відбір мовних засобів відповідно до умов спілкування).

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю.

Рівень мовної культури визначається не глибиною засвоєння норм, а вмінням володіти всіма багатствами літературної мови. У книзі "Ділове спілкування" її автор А.П. Коваль зазначає, що найбільше уваги приділяєтьсякультурі писемного мовлення, бо тут помилки наочні й довговічні. Культура усного мовлення виявляється переважно у дотриманні норм вимови і наголошення. У межах усного мовлення розрізняють літературне мовлення та розмовно-фамільярне. У другому трапляється найбільше відхилень від норм.

У подальшому йтиметься про культуру усного мовлення та про її застосування в чітко окресленій сфері - у діловому мовленні, діловому стилі.

Офіційно-діловий стиль має кілька різновидів: канцелярсько-діловий, державного управління, юридичний, дипломатичний. Сферою офіційно-ділового спілкування є ділові стосунки між членами суспільства, між організаціями й установами, між урядовими установами і представниками суспільства та ін. Реалізується цей стиль у писемній формі (заяви, накази, протоколи, укази та ін.) і в усній (ділові наради, телефонні розмови, публічні виступи та ін.).

Основні риси цього стилю - точність, стислість і впливовість. Досягаються вони відповідним добором слів, граматичних конструкцій, синтаксису, стандартизацією цілих блоків ділового тексту. Тому офіційно-ділове спілкування виключає емоційно забарвлену лексику, в ньому переважають стилістично нейтральні мовні засоби, стандартна канцелярська лексика, складні речення, гранично точний виклад думок*

Канцелярська лексика, або канцеляризми, - це слова, словосполучення й граматичні форми офіційно-ділового мовлення, доречні й потрібні у діловому стилі, але недоречні, зайві, навіть шкідливі поза діловим стилем - у розмовній мові.

Розмовне мовлення, на відміну від літературного, включає жаргонізми, діалектизми, запозичення. Такі вкраплення в офіційно-діловому мовленні недопустимі. Псує репутацію ділової людини так званий суржик - недоладна мішанина зіпсованої української і російської лексики.

Діловий етикет

Усне ділове спілкування передбачає всілякі способи взаємодії з людьми, використання різних комунікативних засобів - вербальних (словесних) і невербальних (несловесних). Вербальне ділове спілкування може здійснюватися за дуже неоднакових обставин: одні вимоги ставить перед нами розмова з однією людиною, інші - спілкування з кількома людьми, ще інші - з цілим залом слухачів. Неоднаково ми будуємо розмову, якщо діловий партнер сидить перед нами і якщо він звертається до нас по телефону.

У будь-якому разі, щоб досягти мети спілкування, ділова людина повинна мати не тільки певний фізичний та інтелектуальний потенціал, навички комунікації, а й знати правила ділового спілкування, або, інакше, - правила ділового етикету.

Вітання, Здавна в Україні живе добра традиція: вітатися з людьми незалежно від близькості знайомства. Якщо з діловим партнером у вас не буде дальшої розмови, то своє вітання ділова людина може супроводити легким поклоном, жінка - нахилом голови, а молодь має трохи нижче вклонятися старшим.

Сьогодні набули певного поширення такі форми вітання: Доброго дня (ранку, вечора), Вітаю Вас, Олександре Степановичу, або Доброго здоров'я, пані Галино. За сучасним діловим етикетом першим вітається молодший із старшим, підлеглий з керівником, студент з викладачем.

Чоловік завжди має вітатися з жінкою першим. Жінка вітається першою зі старшою за себе жінкою. За традицією першим вітає начальника підлеглий, а руку для потиску першим подає керівник. Але є виняток: жінку зобов'язаний вітати першим саме керівник, навіть якщо вона - його секретар.

Незалежно від статі, віку й посади першим вітається той, хто обганяє знайомого чи проходить повз нього. Перш ніж звернутися із запитанням до незнайомого, слід з ним привітатися.

Вітаючись чи знайомлячись, старший першим подає руку молодшому, жінка чоловікові, начальник - підлеглому, викладач - студентові. Не потиснути руку у відповідь вважається образливим.

Не подають руку для потиску через стіл. Якщо підлеглий зайшов до кабінету керівника, то керівник має вийти з-за столу і привітатися рукостисканням, або ж обмежитися кивком голови.

Якщо ваш діловий партнер - жінка, то вітаючись, вона може не знімати рукавичок. У свою чергу чоловік, вітаючись із жінкою в рукавичках, подає руку без рукавички.

Знайомство і представлення. Залежно від рівня офіційності процедура знайомства набирає дедалі більше формальної вагомості. Найчастіше, коли вам конче потрібно встановити ділові контакти, вдаються до послуг третьої особи - до посередника, який представить вас діловому партнеру.

Коли посередника немає, а вам терміново потрібно вирішити певне питання, слід представитися самому. Діловий етикет радить: першим відрекомендовується той, хто став ініціатором зустрічі, молодший - старшому, підлеглий - керівникові, а ось жінці, незалежно від віку, не належить першою відрекомендовуватися чоловікові, хіба що вона студентка й хоче щось з'ясувати у викладача. Зрозуміло, жінці краще скористатися допомогою третьої особи.

Ритуал знайомства слід здійснювати спокійно, стримано, з гідністю і без ніяковості. Якщо хочете справити добре враження на ділового партнера чи нового знайомого - дивіться (непильно) йому в вічі, а для посилення можете ще й посміхнутися. Приємні емоції, що виникли у партнера по спілкуванню, сприяють доброзичливому сприйманню ним інших людей - зрозуміло, у першу чергу вас самого; поліпшують здатність людини до спілкування, а найголовніше - сприяють успішному закінченню ділової зустрічі. Украй нечемно не дивитися на того, з ким ви розмовляєте. Не обов'язково під час знайомства говорити: "Дуже приємно". Якщо ви це кажете, то можете пояснити причину свого задоволення знайомством: "Рада познайомитися з вами! Читала ваші дотепні оповідання і нариси".

Чоловіки, знайомлячись, мають підвестися, бо вклонятися сидячи незручно. У свою чергу жінка не встає з місця, за винятком тих випадків, коли її знайомлять зі старшою за віком жінкою чи вона сама хоче виявити особливу повагу до людини, з якою її знайомлять.

Знайомлячись із чоловіком, перша для потиску подає руку жінка, якщо вважає за потрібне, а коли ні - обмежується кивком голови. В усіх інших випадках, як уже зазначалося, перший простягає руку для потиску старший за віком (у товаристві) чи за службовим становищем (в установі, на виробництві, в навчальному закладі тощо).

Знайомлячись і називаючи себе, чітко вимовляйте своє прізвище, ім'я й по батькові (чи тільки ім'я), тобто називайте себе так, як би ви воліли почути звернення до себе від особи, яку вам представляють. Жінка теж називає себе під час знайомства - зрозуміло, якщо її попередньо не відрекомендували: "Познайомтесь! Це - наш найвправніший менеджер Марія Степанівна".

Незалежно від службового становища чоловік (хай він навіть генеральний директор міжнародного концерну), коли жінка заходить до його кабінету, має підвестися і, вийшовши з-за столу, чекати, поки вона не представиться й не подасть йому руку. Себе він може не називати, бо відвідувачка, певне, знає, до кого з'явилася на прийом. Коли процедура знайомства завершилася, можна викладати суть справи.

На зустрічі, що має суто діловий чи комерційний характер, жінка може підійти до чоловіка, подати руку для потиску і назвати себе.

Коли ви приходите на нове місце роботи, то маєте представитися самі співробітникам або вас має представити їм керівник. Під час виконання службових обов'язків ви теж можете потрапити в ситуацію, коли потрібно представитися незнайомим людям. За етикетом, слід спочатку привітатися, а потім сказати: "Я - Криворучко Людмила Іванівна, ваш дільничий інспектор", або: "... ваш новий співробітник". За потреби представити когось товариству треба говорити: "Я хочу вам представити нового викладача, кандидата історичних наук Івана Зіновійовича Орла", або: "Сьогодні консультацію проведе Володимир Андрійович Буряк, він фахівець у галузі...".

Якщо ділове знайомство відбулося, і ви хочете, щоб воно стало тривалим і приємним, тоді вам слід дотримуватися ще й таких правил:

1) коли ви не можете згадати, як звуть вашого ділового партнера, перепитайте ще раз: це краще, ніж ламати голову над якимось особливим звертанням;

2) у товаристві не слід перешіптуватися потай від інших, плескати долонею по столу і надто енергійно виражати свої емоції, довго говорити про власне самопочуття;

3) розповідаючи про відсутнього, не можна казати він чи вона - треба називати людину на ім'я;

4) в установі обов'язково слід дочекатися запрошення господаря сісти.

Дедалі ширше для представлення застосовують візитні картки. З привілею дипломатів, державних і політичних діячів візитки перетворилися на предмет чи не повсякденного вжитку під час ділового спілкування бізнесменів, журналістів, учених, службовців - будь-якої людини. Знавці міжнародного етикету авторитетно заявляють, що найбільшого поширення візитні картки набули в Японії. Здається, немає жодного японця, в якого б не було візитної картки, а процес обміну ними перетворився на ще одну національну церемонію.

На візитних картках, які виготовляють з білого цупкого паперу (звичайно розміром 9x5 см), зазначають ім'я й прізвище, а нижче, під ними, - посаду власника картки. "У лівому нижньому куті візитки друкують адресу установи, в якій працює її власник, а в правому - номер службового телефону. На зворотному боці може бути вказано аналогічно домашню адресу й номер домашнього телефону.

Візитні картки можна вручати безпосередньо під час знайомства, передавати через інших осіб і надсилати поштою. За правилами етикету, відповідь на одержані візитки слід давати також візитками: оптимальний термін - протягом доби.

Доцільність використання візитних карток зумовлюється двома обставинами: по-перше, вони стисло й чітко представляють її власника; по-друге, е підтвердженням його наміру в майбутньому підтримувати ділові контакти.

Форми звертання. Кожен народ має свої традиційні форми звертання. Ольга Корніяка у книзі "Мистецтво ґречності" наводить такі цікаві приклади. У Румунії є три форми звертання. В англійців цієї проблеми майже немає. Граматична форма звертання на ти у них не вживається. Звертатися на ти можна лише до Бога. У Швеції й Польщі вважають не зовсім ввічливим звертатися до незнайомих, а особливо до старших і керівництва на ви, тому й вживають як компромісний варіант третю особу, приміром: "Чи дозволить пані її провести?"; "Чи не хоче пан редактор залагодити справу?".

В українській мові, щоб надати звертанню ґречної форми, до займенника ви додають прізвище, ім'я, по батькові чи титул, скажімо: "Леоніде Федоровичу, вас просять до телефону".

Ввічливим вважається звертання на ви:

- до малознайомої або незнайомої людини;

- до свого друга чи приятеля в офіційних обставинах спілкування (на зборах чи на вченій раді, у присутності офіційних осіб тощо);

- до рівного й старшого за віком чи становищем;

- за підкреслено чемного, стриманого ставлення. Звертання на ти у ділових контактах - вельми складна

проблема. З одного боку, це ознака особливого довір'я, близькості, симпатії однодумців. З іншого - коли, скажімо, начальник говорить ти своїм підлеглим, - це принизливо для обох сторін, таке звертання особливо ображає старших за віком.

Останнім часом услід за радикальними політичними й економічними змінами в суспільстві звузилася до мінімуму сфера вживання таких поширених раніше форм звертання до незнайомих (і знайомих), як: товаришу, громадянине. На зміну їм прийшли: добродію, пане, панове, шановне зібрання. Але якщо форми звертання вам не до вподоби, вживайте безособові конструкції на зразок: "Даруйте, я зробив це не навмисне", "Будь ласка, зробіть мені послугу..."

26) Заява — це вид документа, за допомогою якого громадяни реалізують через державні, приватні або громадські організації (установи, заклади) надані їм права (на працю, відпочинок, матеріаль­не і соціальне забезпечення тощо) чи захищають свої інтереси.

Реквізити заяви

Адресат (з великої літери праворуч) — посада, назва установи, звання, прізвище та ініціали посадової особи, на ім'я якої подається заява, у Д. відмінку, чергуючи за­кінчення -ові (-еві, -єві) з -у (-ю).

Адресант (без прийменника з малої літери) — посада, звання, назва закладу, прізвище, ім'я та ім'я по батькові особи, яка звертається із заявою, у Р. відмінку (без крап­ки в кінці останнього слова).

Назва документа.

Текст (з великої літери, з абзацу).

Додаток (підстава): перелік інших документів із зазна­ченням кількості сторінок, що додаються до заяви на підтвердження її правомірності чи вагомості аргументації.

Дата написання (ліворуч).

Підпис адресанта (праворуч).

27) Синоніми - це слова, а також стійкі словосполучення, що при повній чи частковій відмінності мають тотожні або майже тотожні значення.

Наприклад: сміливий, відважний, хоробрий, безстрашний, героїчний.

Синоніми поділяються на три основні групи:

1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками (відомий- видатний - славетний -знаменитий);

2) стилістичні синоніми - це слова, що відрізняються стилістичним і емоційним забарвленням (говорити - мовити - пророчити - верзти);

3) абсолютні синоніми - зовсім не відрізняються значенням і в різних контекстах можуть вживатися без будь-якої відмінності (мовознавство - лінгвістика; століття - сторіччя). Таких синонімів в українській мові небагато.

Синонімічні засоби мови мають глибоко національний характер. Вони свідчать про самобутність і специфіку мови. Уміле використання їх дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті. Однак надмірне нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову.

Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок. Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних понять існує одне слово, а в українській мові - кілька. Деякі слова відрізняються лише префіксами. Тут треба бути особливо уважними, бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту.

Запам'ятайте значення слів-синонімів, що часто вживаються в діловому мовленні:

Вірно. Правильно

У сучасній мовній практиці під впливом російської мови дуже активізувавася прислівник вірно у значенні "правильно". І тому чуємо й читаємо переважно: вірно сказав, вірно розв 'язав, вірно відповів.

Літературна норма другої половини XX ст. розрізняє вживання слів вірно і правильно. Нормативна сполучуваність вірно любити* а в згаданих вище прикладах треба вживати прислівники правильно, слушно, справедливо. Наприклад: правильно пояснив, слушно зауважив, справедливо довів, правильно розв язав.

Житель. Мешканець

Поряд із словом житель (жителі міста, жителі морів), у сучасній української мові помітна тенденція широко вживати синонім мешканець.

Слово мешканець (запозичене з польської) усталилося з назвою особи, яка займає якесь приміщення для житла: мешканці будинку, мешканці квартири. Але останнім часом слово мешканець активізувалося і як назва особи, що живе в певному місці (тобто в значенні "житель'*): мешканці Києва, мешканці сільської місцевості.

Мешканці можна сказати і про тварин, які населяють певну місцевість: мешканці лісу, мешканці морів, мешканці пустелі.

З огляду. З погляду

Часом плутають ці прийменники, хоч вони й мають різні значення і свою сферу вживання. З огляду на щось означає "через те, що", "зважаючи на те, що". Інше значення передається прийменником з погляду. Наприклад: з погляду старшого віком. Обидва прийменники надають висловлюванню книжного забарвлення.

Замісник. Заступник

Замісник- посадова особа, яка тимчасово виконує чиїсь обов'язки, тобто заміщає відсутнього керівника. Заступник - це офіційна назва посади.

Квиток. Білет

Квиток- вживається у словосполученнях: театральний квиток, шлі тичини квиток, студентський квиток тощо. Білет - кредитний, банківський, екзаменаційний.

Митець. Мистець

В українській мові є обидва ці слова, що розрізняються стилістично. Із входженням у сучасну писемну та усну практику мови української діаспори і повернення джерел, які були вилучені з української культури, активізувалася застаріла форма мистець, мистці, що набуває статусу нейтрального словотвірного варіанта.

Обидва слова збігаються в значеннях "'той, хто працює в якому-небудь виді мистецтва", "людина, обізнана в якій-небудь справі**. Не варто випускати з уваги складність вимови форми мистець при відмінюванні: мистця. мистцеві, про мистин. В українській мові є тенденція до спрощення збігу приголосних, через те перевага надається формі митець.

Наступний. Подальший

Слово наступний вживається лише з конкретним поняттям: наступна зупинка, наступний тиждень. На означення абстрактного поняття вживається слово подальший: подальше життя, подальша доля.

Обопільний. Взаємний

Слова взаємозамінні, мають значення "спільний для обох сторін". Характерна сполучуваність: за взаємною і обопільною згодою, обопііьне і взаємне бажання, взаємна і обопільна приязнь (допомога). Слово обопільний характерніше для книжних стилів, особливо офі ці йно-д іл ового.

У складних словах уживається частина взасмо~: взаємовигідний, взаємовиручка, взаємовідносини, взаємовплив.

Положення. Становище. Стан

У російській мові на ці слова існують два відповідники - положение, состояние. Щоб правильно підібрати потрібне слово, визначаємо значення кожного з них. Слово положення вживається у словосполученнях: горизонтальне положення, вертикальне положення. Становище - міжнародне, офіційне; вживається в значенні: знайти вихід з певного становища.

Слово стан - у таких словосполученнях: стан економіки, стан фінансів, стан справ.

Скасувати. Відмінити

У сучасній офіційно-діловій мові вживаються обидва слова. Скасувати - вживається у словосполученнях: скасувати - рішення суду, указ, постанову, договір, закон (у значенні анулювати).

Відмін йти - вживається зі словами: відмінити збори, конференцію, лекцію (у значенні перенести на інший день, а не ліквідувати).

Пароніми (грец. para - біля, поруч, опума - ім'я) - слова, які дуже близькі за звучанням, але різні зазначенням і написанням. Саме ця близькість, незначна звукова різниця у мовленні спричиняє труднощі у засвоєнні і призводить до помилок. Паронімія - явище, поширене у всіх сферах мовної діяльності. Опису цієї групи слів присвячений словник: Грин-чишинД.Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови. -К.,

¡986, який містить понад 1000 паронімів, що трапляються у періодиці, науково-популярних виданнях, побутовому мовленні.

Слова можуть мати спільні корені, але відрізнятися різними префіксами або наявністю / відсутністю префіксів. Найчастіше це дієслова або похідні від них утворення, напр.:

ознайомити - дати відомості, інформацію (зі станом справ, з планом, з проектом) - познайомити - представити, рекомендувати (з приятелем, зі співробітниками);

вирізнятися - виділятися серед інших, бути помітним (зростом, силою, голосом) - відрізнятися - характеризуватися особливостями, які не властиві подібним іншим (від своїх колег, один від одного);

засвоювати - сприймаючи нове, робити його звичним і звичайним для себе (матеріал, ідеї, правила) - освоювати -робити придатним для використання, використовувати (землі, космос, кошти), за допомогою навчання опановувати щось (виробництво, нову техніку);

зумовлювати - бути причиною чогось, створювати передумови (перемогу, тенденції, якість) - обумовлювати - визначати умови, обмежувати певною умовою (пунктом договору);

заснований - закладений, розпочатий будівництвом, організований (університет, товариство)-оснований-який ґрунтується на чомусь (на принципах, на вченні);

виплата - видання плати за що-небудь; сплачування боргу (авансу, відсотків, гонорару) - оплата - внесення плати, платіж, вид плати (додаткова оплата праці, умови оплати) - плата-винагорода за виконану працю, послуги; віддяка, відшкодування (заробітна плата, квартирна плата, за навчання);

витрати - кошти, гроші, витрачені на що-небудь (на соціальне забезпечення, на ремонт) - втрати - марне витрачення чогось, збитки (фінансові втрати, при транспортуванні); жива сила , а також військова техніка, втрачені під час війни (великі втрати, бойової техніки) - затрати - гроші, матеріальні цінності, енергія, сила, праця, затрачені на що-небудь (часу, матеріальних і фінансових ресурсів).

Паронімічна пара (або й більша кількість слів) може відрізнятися суфіксами, напр.:

адресант - "той, хто посилає лист, телеграму, відправник" - адресат - "той, кому адресується лист, телеграма, одержувач";

відносини - "стосунки, взаємини, зв'язки" - відношення - "зв'язок між одиницями-поняттями (числами, словами) у математиці, мовознавстві, філософії тощо";

дипломант - "особа, відзначена почесним дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі" - дипломат - "службова особа, яка займається дипломатичною діяльністю" - дипломник - "студент навчального закладу, який виконує дипломну роботу чи проект";

дільниця - "адміністративно-самостійний об'єкт або виробничий вузол на будівництві, підприємстві, залізниці тощо" - ділянка - "частина якої-небудь поверхні, земельної площі, зона військових дій; галузь, сфера діяльності";

експонат - "предмет, продукція, що їх показують на виставці або виставляють у музеї для огляду" - експонент - "особа чи організація, що виставляє на виставці для огляду експонати";

ожеледиця - "тонкий шар льоду на поверхні землі" - ожеледь -"кристали льоду-снігу, якими обростають стовбури та гілки дерев, дроти тощо";

паливо - "горюча тверда, рідка або газоподібна речовина, яка служить джерелом теплової енергії, тепла" - пальне - "паливо для двигунів внутрішнього згоряння (бензин, солярка тощо)";

пам ятка - "предмет матеріальної культури минулого, який зберігся" - пам 'ятник - "архітектурна або скульптурна споруда в пам'ять чи на честь когось, чогось";

україніка - "сукупність чого-небудь, крім наук, що стосується історії, культури України" - україністика - "сукупність наук, які вивчають мову, літературу, культуру, історію українського народу".

Серед слів-паронімів, що відрізняються суфіксами, є дуже багато прикметників. Знати їхні значення або й невеликі значеннєві відтінки важливо, тому що можна допустити помилку тоді, коли вони вступають у зв'язки з іншими словами, на рівні синтаксичних сполучень. Прикметники тут є важливим засобом уточнення інформації, напр.:

виборний - орган, посада, особа;

виборчий - округ, дільниця, комісія, бюлетень, голос, кампанія; військовий - комісаріат, патруль, частина, госпіталь, квиток, звання; воєнний - стан, кампанія, тактика, стратегія, період, роки, маневр; гарантійний - лист, паспорт, талон, ремонт, кредит, договір, зобов'язання;

гарантований - заробіток, оплата, право, свобода, доходи; громадський - активіст, діяч, орган, діяльність, думка, робота, доручення;

громадянський - обов'язок, позиція, свідомість, права, свободи, почуття;

інформативний - характер, лекція, функція, перевантаженість; інформаційний - агентство, бюро, служба, новини, канал, технології; книжковий - видавництво, магазин, графіка, полиця, шафа, форум; книжний - мова, стиль, лексика, зворот, вислів, відтінок, забарвлення;

методичний-допомога, робота, література, рекомендації, поради, рада;

методологічний-принцип, засади, спрямованість, рівень, концепція; первинний - продукція, обробка, ознака, організація, ланка; первісний - епоха, люди, тварини, суспільство, редакція, варіант; перекладацький - праця, практика, майстерність, талант, техніка; перекладний - література, текст, поезія, словник, мова; писемний-різновид літературної мови, форма мовлення, пам'ятка; письменний - людина, населення, народ, бути письменним; письмовий - екзамен, твір, переказ, розпорядження, стіл, приладдя; професійний - рівень, кваліфікація, компетентність, майстерність, обов'язок;

професіональний - диктор, розвідник, футболіст, театр, виконання; хронікальний - жанр, матеріал, запис, розповідь, фільм, кадри; хронічний - хвороба, запалення, криза, безробіття, відставання; хронологічний - рамки, відрізок, таблиця, цикл, порядок, поділ; чисельний - склад, перевага, більшість;

численний - армія, група, виступи, факти, зразки, статті, праці, фактори;

числовий-ряд, функція, величина, знак, послідовність, пряма, вісь.

У мовній практиці відбувається змішування паронімічних пар, слова в яких відрізняються наявністю / відсутністю постфікса -ся, напр.:

вибачати - "виявляти поблажливість до когось, прощати провину" - вибачатися - "просити вибачення, усвідомлюючи свою провину";

додержувати - "виконувати щось точно, забезпечувати наявність чогось (слова, обіцянки, порядку)"- додержуватися - "бути прихильником якихось думок, певних поглядів (курсу, переконань)";

нервувати - "хвилювати когось" - нервуватися - "хвилюватися самому".

У паронімічні ряди можуть поєднуватися споріднені слова і випадково співзвучні. У багатьох випадках вони відрізняються голосними чи приголосними звуками, звукосполученнями, наявністю / відсутністю закінчення, напр.:

в 'язи - "шийні хребці, задня частина шиї; шия" - м 'язи - "тканина живого організму, здатна скорочуватися, забезпечуючи функцію руху";

глуз - "уїдливе насміхання з когось, з чогось; глузування" - глузд - "розум, розумний зміст чого-небудь; смисл";

талан - "доля, щастя, уцача " - талант - "видатні природні здібності, високий ступінь обдарування";

їда - "споживання їжі" - їжа - "харчі";

група - "сукупність осіб, істот, предметів, речовин, об'єднаних чимось спільним" - трупа - "колектив артистів театру або цирку"; степінь - "добуток двох, трьох і більше однакових співмножників"

- ступінь - "порівняльна величина, що характеризує що-небудь, міра; посада, чин, звання; складова частина ракети";

покажчик - "напис, стрілка або інша позначка, що вказує на напрям руху, розташування чого-небудь; довідкова книжка чи довідковий список, доданий до книжки; контрольно-вимірювальний прилад"

- показник - "доказ, ознака чого-небудь; дані про результати якоїсь роботи, якогось процесу".

Серед таких близькозвучних слів багато запозиченої лексики, напр.: адрес - "письмове, переважно ювілейне вітання, звернене до особи чи установи" - адреса - "місце проживання чи перебування особи, місце знаходження установи";

афект - "короткочасне бурхливе переживання людини, сильне нервове збудження" - ефект - "результат, наслідок дій, заходів; сильне враження";

бювет - "будівля над мінеральним джерелом, обладнана для приймання лікувальних вод" - кювет - "водостічна канава вздовж шляху чи залізничного полотна";

кампанія - "сукупність заходів для здійснення важливих громадсько-політичних, господарських або культурних завдань" - компанія -"група осіб, об'єднана певними інтересами; товариство; торговельне або промислове об'єднання, спілка";

коледж - "вищий або середній навчальний заклад у зарубіжних країнах; середній спеціальний навчальний заклад в Україні" - котедж -"невеликий заміський житловий будинок з ділянкою землі";

легіон - "вища військова організація в Стародавньому Римі; у XVII - XVIII ст. - в багатьох країнах назва різних військових формувань з добровольців; переносно - надзвичайно велика кількість" - регіон -"територія, що характеризується комплексом ознак (фізико-географічних, економічних, етнографічних тощо";

сервіз - "повний набір столового або чайного посуду, розрахований на певну кількість осіб" - сервіс - "обслуговування побутових потреб населення".

Якщо орієнтуватися на широке розуміння паронімії, до таких паро-німічних пар можна зарахувати й такі, у яких близькозвучність сумнівна, але частотність вживання у невластивому значенні велика, напр.:

виключно - лише, тільки (виключно для працівників банку);

винятково - дуже, особливо, надзвичайно (практика має винятково важливе значення);

завдання - те, що вимагає виконання; складне питання, проблема, яка потребує вирішення, дослідження;

задача - вправа, яку розв 'язують шляхом обчислення та умовиводів.

Якщо значення близькозвучних слів розмежовуються повністю, їх вважають повними паронімами. Однак є й такі, у яких процес розмежування за значенням не завершився, вони можуть навіть взаємно замінюватись, напр.:міфічний /міфологічний; заклик / поклик; виноградний/виноградовий; психологічний / психічний та ін.

Отже, пароніми одночасно можуть бути:

- синонімами, напр.: повінь - повідь; будівля - будинок ;

- антонімами, напр.: прогрес - регрес; еміграція - імміграція;

- словами, семантично близькими, напр.: свідчення - свідоцтво; суперечка - суперечність; людський - людяний; черепаховий - черепашачий;

- словами однієї тематичної групи, напр.: ніготь - кіготь; ківш -кіш; боцман - лоцман.

Неправильне вживання слів-паронімів у повсякденному мовленні призводить до непорозуміння, іноді створює комічний ефект (сплутування слів уява/уявлення, компанія/кампанія, плутати / путати; поява незрозумілих слів, замість фотогенічний - фотогігієнічний та ін.).

Ось деякі приклади неправильного слововживання: Стан хворого задоволений (замість задовільний); Посольство Японії в Україні засвічує (замість засвідчує) свою повагу і має честь повідомити про Програму надання грантів... Посольство також висловлює прохання уважно познайомитись (замість - ознайомитись) з умовами і донести інформацію усім зацікавленим; Класична "економічна людина" найчастіше являється нам /замість - ми уявляємо класичну "економічну людину ") в образі підприємця, що максимізує прибуток.

Спорідненим з паронімією є явище парономазії-спеціальний стилістичний прийом, що передбачає навмисне зближення слів, які мають звукову подібність. Підібрані спеціально, такі слова стають засобом створення ритмозвукового образу, увиразнення, створення афоризму, каламбуру, напр.: Маріє, мріє, мрієчко моя, моя Марієчко тривожна (М. Вінграновський); Навчаючи, люди вчаться (Сенека). Але такого стилістичного засобу немає в науковому, офіційно-діловому стилях, які вимагають точного формулювання думки.

Явище паронімії вимагає знання значень близькозвучних слів, можливостей сполучення з іншими словами. Лише за такої умови можна досягти адекватного їх вживання.

28) Сфери вживання. Терміни - слова чи словосполучення, що називають спеціальні поняття будь-якої сфери виробництва, науки, мистецтва. Кожна галузь науки оперує певними термінами, які складають термінологічну систему даної галузі знання.  У складі термінологічної лексики можна виділити декілька «шарів», що розрізняються сферою вживання, змістом поняття, особливостями позначуваного об'єкта. Терміни поділяються на загальнонаукові (гіпотеза, формула) – сюди ж відносять і загально технічну термінологію, міжгалузеві – терміни, які використовуються в кількох споріднених галузях і вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, чисельник). Термінологічна лексика містить в собі більше інформації, ніж будь-яка інша, тому вживання термінів у науковому та офіційно-діловому стилях - необхідна умова стислості, лаконічності, точності викладу. Чимало слів, які мають точне термінологічне значення, набули широкого поширення і вживаються без яких би то не було стилістичних обмежень (радіо, телебачення, кисень, інфаркт, екстрасенс, приватизація). В іншу групу об'єднуються слова, які мають подвійну природу: можуть бути використані і у функції термінів, і як стилістично нейтральна лексика. У першому випадку вони відрізняються спеціальними відтінками значень, що додають їм особливу точність і однозначність. Так, слово гора, що означає в його широкому,  міжстильовому вживанні «значна височина, що піднімається над навколишньою місцевістю», і має ряд переносних значень, що не передбачає точного кількісного вимірювання висоти. У географічній ж термінології, де істотно розмежування понять гора - пагорб, дається уточнення: височина більше 200 м у висоту. Введення термінів у тексти офіційно-ділового стилю повинно бути мотивованим, тому що  зловживання термінологічної лексикою позбавляє мову необхідної простоти та доступності.  В офіційно-діловому стилі помилки виникають через невміння автора професійно і грамотно використовувати терміни. У текстах офіційно-ділового стилю недоцільна заміна термінів словами близького значення, описовими виразами.  Неприпустимо неточне відтворення термінів, наприклад: Рухи водія повинні бути обмежені прив'язним ременем. Термін прив'язний ремінь використовується в авіації, в цьому ж випадку слід було вжити термін ремінь безпеки. Плутанина в термінології не тільки завдає шкоди стилю, але й викриває автора в поганому знанні предмета. Включення термінологічної лексики в тексти, які не належать до наукового і офіційно-ділового стилю, вимагає від автора глибокого знання предмета. Професіоналізми – слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Вони виступають як неофіційні синоніми до термінів.  (Наприклад, клава – замість клавіатура, шапка – заголовок, підбити баланс тощо). З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Професіоналізми виникають тоді, коли та чи інша спеціальність або фах, чи вид занять не мають розвиненої термінології (мова мисливців, рибалок, тощо). Друга група професіоналізмів – це загальнозрозумілі слова, які, проте, не є літературними. До професіоналізмів належать слова, вжиті в особливому, специфічному значенні із якоїсь професійної сфери. У деяких професійних колективах вони вживаються, щоб позначити, що людина – професіонал в даній галузі. Проте з точки зору мовлення це не зовсім так. Знати мову професії – означає знати лексику, логіку вислову, структуру формулювань. Професіоналізми  не зафіксовані в словниках і довідниках, тому для працівників інших сфер можуть виявитися незрозумілими. Тому бажано уникати їх використання у міжвідомчий документації, хоча в документах споріднених установ вони можуть вживатися, бо всім зрозумілі. Що вища мовна культура, то менше буде можливостей для появи професіоналізмів, особливо в діловому мовленні. При розборі помилок, викликаних невиправданим вживанням стилістично забарвленої лексики, особливу увагу слід приділити словам, пов'язаним з офіційно-діловим стилем. Елементи офіційно-ділового стилю, введені в стилістично чужий для них контекст, називаються канцеляризмами. Слід пам'ятати, що канцеляризмами ці мовні засоби іменуються лише в тому випадку, коли вони вжиті у мові, не пов'язанїй нормами офіційно-ділового стилю.  До лексичних і фразеологічних канцеляризмів відносяться слова і словосполучення, що мають типове для офіційно-ділового стилю забарвлення (наявність, через брак, щоб уникнути, проживати, вилучати, перерахований вище, має місце і т.п.). Вживання їх робить мову невиразною (При наявності бажання можна багато чого зробити для поліпшення умов праці робітників; В даний час відчувається недокомплект педагогічних кадрів).  Як правило, можна знайти багато варіантів для вираження думки, уникаючи канцеляризмів. Серед мовних штампів, які виникли внаслідок впливу офіційно-ділового стилю на інші стилі, можна виділити насамперед шаблонні мовні звороти: на даному етапі, в даний відрізок часу, на сьогоднішній день, підкреслив з усією гостротою і т.п. Як правило, вони нічого не вносять у зміст висловлювання, а лише засмічують мову: В даний відрізок часу скрутне становище склалося з ліквідацією заборгованості підприємствам-постачальникам; В даний час взято під неослабний контроль виплата заробітної плати гірникам; На даному етапі ікромет у карася проходить нормально і т.д. До мовним штампів відносять також універсальні слова, які використовуються в різних, часто дуже широких, невизначених значеннях (питання, захід, ряд, проводити, розгортати, окремий, певний і т.п.). Наприклад, іменник питання, виступаючи як універсальне слово, ніколи не вказує на те, про що запитують (Особливо важливе значення мають питання харчування в перші 10-12 днів; Великої уваги заслуговують питання своєчасного збору податку з підприємств і комерційних структур). У таких випадках його можна безболісно виключити з тексту (порівняйте: Особливо важливе значення має харчування в перші 10-12 днів; Потрібно вчасно збирати податки з підприємств і комерційних структур).  Мовні штампи, позбавляючи мовця від необхідності шукати потрібні, точні слова, позбавляють мову конкретності. Набір мовних штампів з роками змінюється: одні поступово забуваються, інші стають «модними», тому неможливо перерахувати і описати всі випадки їх вживання. Важливо усвідомити суть цього явища і перешкоджати виникненню і поширенню штампів.  Від мовних штампів слід відрізняти мовні стандарти. На відміну від штампу, стандарт не викликає негативного ставлення, тому що економно висловлює думку, сприяючи швидкості передачі інформації. До мовних стандартів відносяться, наприклад, такі сполучення, що отримали стійкий характер: Працівники бюджетної сфери, служба зайнятості, міжнародна гуманітарна допомога, комерційні структури, силові відомства, гілки російської влади, за даними з поінформованих джерел; словосполучення типу служба побуту (харчування, здоров'я , відпочинку і т.д.). Терміни вживаються в текстах офіційно-ділового стилю, але надмірне вживання їх ускладнює розуміння істинного змісту. Канцеляризми і мовні штампи характерні тільки для офіційно-ділового стилю, але неприпустимі в інших стилях. 

29) Автобіографія' — це документ, у якому особа власноручно у хронологічному порядку подає стислий опис свого життя та діяльності.

Незважаючи на довільний виклад тексту, обов'язково зазнача­ються від імені першої особи такі відомості:

Назва документа.

Прізвище, ім'я та ім'я по батькові теперішні та колишні, якщо були зміни (у Н. відмінку однини).

Дата народження: число, місяць (літерами), рік.

Місце народження: село, селище, місто (у Н. відмінку), район (у Р. відмінку), край, країна (якщо за межами України) (у Н. відмінку). Усі дані про місце народження пишеться так, як вони зазначені у свідоцтві про народження.

Відомості про навчання: повне найменування навчаль­них закладів (як вони називалися на час навчання), на­зви спеціальностей, які отримали (за дипломом).

Перебування на військовій службі, у місцях позбавлення волі та ін.

7.Відомості про трудову діяльність (повне найменування місць роботи та посад).

Нагороди, стягнення, заохочення.

Відомості про громадську роботу.

10.Короткі відомості про склад родини (без займенників). Якщо неодружені:

батько, мати (прізвище, ім'я та ім'я по батькові, рік на­родження, посада та місце роботи);

сестри, брати, якщо вони не мають своєї родини (прізви­ще, ім'я та ім'я по батькові, рік народження, місце навчан­ня, роботи, посада).

Якщо одружені:

дружина, чоловік (прізвище, ім'я та ім'я по батькові, рік народження, місце роботи чи навчання);

діти (прізвище, ім'я та ім'я по батькові, рік народження, місце роботи чи навчання).

¹ Автобіографія (відгрец. аиіоз — сам, Ьіоз — життя, дгарНо — пишу) — опис свого життя.

Повна домашня адреса, номер телефону.

Дата укладання (ліворуч). 13.Підпис укладача (праворуч).

30)  Мова і думка виникли одночасно і невіддільні  одна від одної протягом усієї історії людства - це мислеоформлююча функція. Мові властива і пізнавальна функція, яка нерозривно пов’язана з  попередньою; адже через мову, її вивчення людина пізнає все нові і нові явища дійсності, знайомиться з різноманітними галузями науки, надбаннями світової культури, з досвідом попередніх поколінь. Вищою формою пізнавальної діяльності людини є мислення. Розумова діяльність людини безпосередньо випливає з мислення. Мислення — це найвища форма відображення реальності та свідо­мої цілеспрямованої діяльності людини, що направлена на опосередкування, абстрактне узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, суті цих явищ і зв'язків між явищами. Мислення спрямовується на вирішення певних завдань — від най­простіших, елементарних, до складних, що їх ставить саме життя. Вся розумова діяльність (судження, розуміння, формування понять) скла­дається з таких розумових операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагаль­нення, абстракція і конкретизація. Розумова діяльність, як і фізична, має свої небезпеки, які слід враховувати і уникати. Мислення - процес опосередкованого та узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відносинах. Зароджуючись у чуттєвому пізнанні та спираючись на нього, мислення виходить за його межі. Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти і уявити; доходить до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично оволодіває ними. Мислення виникає в процесі взаємодії людини із зовнішнім світом, воно є функцією її мозку, вищою формою вияву аналітико-синтетичної діяльності. Мислення, якщо воно правильне, відображає об'єктивну дійсність глибше, повніше й точніше, ніж чуттєве її пізнання. Першою умовою логічності мовлення є логічність мислення, логічність міркувань як етапів розгортання думки. Вміння дисцип­лінувати своє мислення, міркувати послідовно, спиратися на по­передні етапи думання, розвивати наступні, шукати джерела і при­чини явищ, висувати положення (тези), давати обґрунтування і пояснення фактам, вмотивовувати висновки — все це необхідні умови логічності мовлення, про які йшлося вище, а отже, і високої його культури, адже без культури думання не може бути культури мовлення. Видатний український письменник Олесь Гончар пи­сав: «Убога стилістика найчастіше є породженням убогої думки». Другою умовою логічності мовлення є знання мовцями мовних засобів, за допомогою яких можна точно передати предмет думання і саму думку про нього, якими можна забезпечити смислову зв'яз­ність мовлення, уникаючи таким чином суперечливості у викладі матеріалу, тобто кожен мовець повинен володіти не тільки логікою мислення, а й логікою викладу думки та мовними засобами. Мова реалізується в процесі мовлення, тобто мовленнєвої діяльності. Мовленнєва діяльність – це сукупність психофізичних дій організму людини, що спрямовуються на сприймання і розуміння мовлення, а також на породження його в усній і письмовій формі. Оволодіння мовою відбувається на функціонально-комунікативній основі, тобто в процесі мовленнєвої діяльності. Мовленнєва діяльність охоплює чотири види – аудіювання (слухання-розуміння), читання, говоріння і письмо. За останніми науковими даними, час, що витрачається на чотири види мовленнєвої діяльності людини, розподіляється відповідно таким чином: аудіювання -45%, говоріння -30%, читання -6%, письмо –9%.   Аудіювання та читання є рецептивними видами мовленнєвої діяльності, говоріння й письмо – продуктивними. Види мислення. Залежно від того, яке місце в розумовому процесі займають слово, образ і дію, як вони співвідносяться між собою, виділяють три види мислення: конкретно-дієве, або практичне, конкретно-образне і абстрактне. Ці види мислення виділяються ще і на підставі особливостей завдань - практичних і теоретичних. Конкретно-дієве мислення направлене на рішення конкретних задач в умовах виробничої, конструктивної, організаційної і іншої практичної діяльності людей. Практичне мислення це перш за все технічне, конструктивне мислення. Воно полягає в розумінні техніки і в умінні людини самостійно вирішувати технічні задачі. Процес технічної діяльності є процес взаємодій розумових і практичних компонентів роботи. Складні операції абстрактного мислення переплітаються з практичними діями людини нерозривно пов'язані з ними. Характерними особливостями конкретно-дієвого мислення є яскраво виражена спостережливість, увага до деталей, частковостям і уміння використовувати їх в конкретній ситуації, операція просторовими образами і схемами, уміння швидко переходити від роздуму до дії і назад. Саме в цьому виді мислення в найбільшій мірі виявляється єдність думки і волі. Конкретно-образне, або художнє, мислення характеризується тим, що  думки, узагальнення людина утілює в конкретні образи. Абстрактне, або словесно-логічне, мислення направлене в основному на знаходження загальних закономірностей в природі і людському суспільстві. Абстрактне, теоретичне мислення відображає загальні зв'язки і відносини. Воно оперує головним чином поняттями, широкими категоріями, а образи, уявлення в ньому грають допоміжну роль. Всі три види мислення тісно пов'язані один з одним. У багатьох людей у однаковій мірі розвинені конкретно-дієве, конкретно-образне і теоретичне мислення, але залежно від характеру завдань, які людина вирішує, на перший план виступає то один, то інший, то третій вид мислення.   Для запам'ятовування важливим є перше враження, його якість і глибина. Воно посилюється комплексним сприй­манням об'єкта різними органами чуття. Вся інформація має сприйматись як щось змістове ціле й значуще, логічно пов'язане. Краще, якщо вона є предметом активної діяль­ності, зацікавлених роздумів, розумової переробки: виділен­ня головного, істотних зв'язків, структурування, аргумен­тації тощо. Легко й надійно запам'ятовується новий ма­теріал, пов'язаний з попереднім досвідом, коли він його чимось доповнює і збагачує, розширює можливості діяль­ності особи. Ефект запам'ятовування значно посилюється, якщо інформація є для суб'єкта необхідною, пов'язана з метою його діяльності, становить певний інтерес. Удосконалення пам'яті вимагає постійних тренувань. Ре­гулярна й напружена робота пам'яті стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам'яті. Тренування не повинно бути ізольованим актом, штучним повторенням одного й того самого. Тренуючи пам'ять, кожного разу по­трібно виявляти наполегливість, силу та впевненість, постійно домагатись поліпшення результатів запам'ятовування. Не треба надмірно лякати себе невдачами, вдосконаленню нам'яті дуже шкодять перенапруження, негативні емоції, пасивність і лінощі. Завдання крок за кроком повинні збіль­шуватись, а їх виконання свідчитиме про зростання трену­вального ефекту. Важливою умовою ефективного запам'ятовування є дотримання певних правил. Запам'ятовувати треба в доброму настрої й на «свіжу голову», коли ще не настала втома. Під час запам'ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом. Основним способом поліпшення пам'яті людини є формування вміння запам'ятовувати й відтворювати. Пам'ять розвивається тренуванням і наполегливою працею, спрямованою на запам'ятовування, тривале збереження, цілковите й точне відтворення. Види мислення: •          предметно-дійове — вид мислення, пов’язаний із практичними діями і предметами; •          наочно-образне — вид мислення, який спирається на сприйняття чи уявлення; •          абстрактне — мислення поняттями. поняття — форма мислення, в якій відображаються загальні і при тому важливі властивості предметів і явищ; • судження — форма мислення, яка містить твердження або заперечення будь-якого положення відносно предметів, явищ або їх, властивостей; •  висновок — така форма мислення, у процесі якої людина зіставляє і, аналізуючи різноманітні судження, виводить із них нові. Розрізняють два способи висновків: індуктивний і дедуктивний. Індукція — це спосіб роздуму від окремих суджень до загальних, визначення загальних законів і правил на основі вивчення окремих фактів і явищ. Дедукція — це спосіб роздуму від загального судження до власного, пізнання окремих фактів і явищ на основі знань загальних законів і правил. Основні прийоми довільного запам'ятовування такі. 1. Треба чітко визначити мету, завдання запам'ятовування.  Завдання полягає в чіткому формулюванні того, що і як треба запам'ятати та міцно закріпити. Якщо таке завдання спеціально не ставиться, то матеріал запам'ятовується значно гірше. 2. У довільному запам'ятовуванні слід сформувати стійкі мотиви до запам'ятовування, набування знань, почуття відповідальності. Якщо людина належним чином не вболіває за справу, невідповідально ставиться до запам'ятовування, то вона швидко забуває те, що треба пам'ятати. 3. Необхідною умовою запам'ятовування є розуміння матеріалу, утворення смислових зв'язків, якщо вони недостатні, та використання ефективних прийомів запам'ятовування. Незрозумілий матеріал, як правило, не викликає інтересу й запам'ятовується гірше, ніж систематизований, зрозумілий. Для поліпшення умов запам'ятовування варто зробити матеріал зрозумілим і привабливим. 4. Важливою умовою ефективного запам'ятовування сприятливий психічний стан для засвоєння нового матеріалу. Погано сприймає матеріал людина втомлена, роздратована, пригнічена. Відомі випадки розсіяння  пам'яті перед сном і після пробудження вранці. 5. Для кращого запам'ятовування і тривалого збереження потрібне повторення матеріалу при заучуванні. Правильна організація повторень вимагає дотримування ряду умов, зокрема розподілу повторень у часі. Перші повторення мають бути інтенсивнішими, оскільки забування матеріалу на початку відбувається швидше, а пізніше темп повторень може бути вповільнений. Порівнянням (лат. comparatio) називається словесний вираз, в якому уявлення про зображуваний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим пред­метом, таким, що містить у собі необхідні для конкретизації уявлення ознаки в більш концентрованому вияві. Порівняння має три­членну будову: 1)     те, що порівнюється, або «предмет» порівняння; 2)     те, з чим порівнюється, «образ» ; 3)     те, на основі чого порівнюється одне з іншим, ознака, за якою відбувається зіставлення; Наприклад, у порівнянні з вірша М. Костомарова «Брат з сестрою»: «Сія дівка не наймичка, // Пригожая, як панночка, // Молодая, як травиця, // Рум'яная, як зірниця, // Із далекої чужини, // 3 козацької України...» — «предмет» порівняння— «сія дівка»; образ порівняння — «панночка», «травиця», «зірниця»; ознака зіставлення — характерні риси дівчини «пригожа», «молода», «рум'яна».   Систематизація – це прийом розумової діяльності, в процесі якого об’єкти, які вивчаються впорядковуються у визначену систему на основі обраного принципу.   Продуктом систематизації як і узагальнення є наукова теорія, яка включає поняття, принципи та закони. Засвоєння теорії – тривалий процес, на проміжних етапах якого результатом систематизації є поняття та судження. Класифікація виступає основною частиною прийому систематизації. Класифікація – розумова дія віднесення одиничних об’єктів або явищ до відповідного роду чи класу. Даний прийом працює під час складання студентами технологічних схем, алгоритмів, техніко-технологічних карт, таблиць, роботи з довідковою літературою. Аналізуючи заходи, зібрані факти, роботу в цілому, дослідник використовує і узагальнення. Цей метод припускає логічний перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального, судження, знання, оцінки. Узагальнене судження, будучи більш глибоким відображенням дійсності, дає змогу проникнути в сутність заходів, явищ і, в такий спосіб, оцінити діяльність педагогів із принципових позицій. Проте узагальнення – це не підсумовування. Найчастіше узагальнення інформації під час аналізу доцільно сполучати з виділенням головного, істотного. Аргументація є логічним обґрунтуванням тези шляхом наведення доказу, прямого переконання та переконання у протилежному. В класичній риториці аргументація є основною частиною розділу риторики — диспозиції, де описуються логічна та аналогічна аргументації. Промовець повинен знати основні критерії добору аргументів: — міцний зв'язок з тезою — аргумент має бути спрямований саме на цю тезу, а не «розпорошуватися» на всі; — істинність, вірогідність доказу; — орієнтація на обрану аудиторію (аргумент може бути суттєвим для тези, але не "вражати" саме цю аудиторію, не бути для неї переконливим); — паралельне використання аргументів "за" і "проти", виваженість доказів для того, щоб переконатися в перевазі істинних; — образна форма аргументації, оскільки вона сприяє інтенсивнішій активізації пізнавальної діяльності слухачів. Аналогія – розумова дія спрямована на отримання нових знань про властивості, ознаки, відношення предметів та явищ, які вивчаються, на основі знань про часткову схожість з іншими предметами та явищами. Сила аналогії – у подібності різних явищ природи. Використання цього прийому розумової діяльності сприяє висуванню гіпотез, здогадці про якісь властивості об’єктів. Такі евристичні уміння, як уміння знаходити спільне в розв’язанні із спільного в компонентах задач, знаходити спільне та відмінне у методах розв’язання задач, щоб встановити спільність або відмінність методу розв’язання даної задачі з тими,   Не китайкою покрились козацькії очі, Не вимили біле личко Слізоньки дівочі: Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з'їли, — Така його доля. (Т. Шевченко) Гіпотезою називається спосіб мислення, котрий полягає в побудові припущення про те, що таке досліджуване явище, та в доведенні цього припущення. Побудова гіпотез — необхідний шлях до створення наукової теорії. Всяка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією. Моделювання має величезну сферу застосування у процесах управління, де розв'язуються складні проблеми, що вимагають системного і комплексного підходів. Вирішення таких проблем неможливе без застосування моделей, під якими розуміється їх управління у формі, що відображає властивості, взаємозв'язки, структурні і функціональні параметри системи, що є суттєвими для цілей рішення. Моделювання зазвичай здійснюється у декілька етапів, на яких уточнюється постановка задачі, конструюється модель, проводиться її теоретичний і (або) експериментальний аналіз на достовірність і вже після практичного застосування і аналізу отриманих даних здійснюється (у разі потреби) корегування з метою введення додаткових чинників і даних, обмежень, критеріїв і т. п. При розв'язанні проблем управління найбільшого поширення набули моделі теорії ігор, теорії черг, управління запасами, лінійного програмування, імітаційні, економічного аналізу. Вони дозволяють вирішувати великий комплекс задач управління із застосуванням економіко-математичних методів як одного важливого методичного інструментарію управління, що сформувалося на стику економіки з математикою і кібернетикою. Експериментування як метод, за допомогою якого можна порівняно швидко вирішувати багато управлінських проблем, отримує все більше визнання серед керівників і менеджерів. Багато управлінських нововведень, пов'язаних з реформою економіки і управління, що проводяться в країні, вимагають експериментальної перевірки. За допомогою експериментів ведеться і сам пошук науково обґрунтованих нововведень, використання яких виявиться корисним для вирішення цілей і завдань організації. У найзагальнішому вигляді експеримент можна трактувати як науково поставлений дослід, що проводиться на базі розробленої методики підготовленими фахівцями з метою перевірки тих або інших гіпотез, нововведень і змін в системі управління підприємством. Досвід проведення управлінських експериментів дозволив виділити низку принципів, дотримання яких забезпечує їх результативність. Перш за все, це цілеспрямованість, тобто підлеглість експерименту певній меті, що є науково обґрунтованою і конкретно сформульованою. Особливу цінність мають багатоцільові експерименти, які одночасно або послідовно вирішують комплекс взаємозв'язаних завдань. Другим принципом є "чистота" експерименту або   чинників, що спотворюють його хід і результати. Важливо також дотримуватися чіткості у встановленні межі або зони експериментування і науково обґрунтовувати напрями, що обрані для досягнення його мети. Принципове значення мають також методична розробленість проблем виділення, фіксації вихідних факторів, а також оцінки досягнутих результатів експерименту. Рито́рика — теорія красномовства; наука про ораторське мистецтво; майстерність вживання мови для передачі інформації і для інтелектуального та емоційного переконання. Таким чином, ораторське мистецтво можна визначити як комплекс знань, умінь і навичок оратора щодо підготовки і проголошення переконливої промови. Під цим розуміється цілий комплекс знань і умінь: формулювання проблеми, висування ідеї (знаходити предмет розмови),мистецтво  (побудови)самої промови, її композиції; це знання прийомів впливу на аудиторію, це уміння доводити і спростовувати, вміння переконувати; Отже, предмет ораторського мистецтва зумовлюється змістом фактичної діяльності оратора і його можна визначити як мисленнєво-мовленнєву діяльність і закони, що її розкривають. Багатьом недосвідченим людям здається, що змістом діяльності оратора є саме висловлювання думки підчас промови. Але це не так. Придивимося: мовний апарат діє головним чином в залежності від сили і якості ідей, що приводять його до руху. Якщо ідеї туманні, нечіткі або байдужі промовцю, мовний апарат піддається їм по всіх напрямках: дихання буде поверховим, голос — монотонним, язик заплітатиметься. Тому головна вимога до оратора не до його здібності (« поетами народжуються, ораторами стають»), потенційні здібності є у кожного, а до того, щоб він мав, що сказати і мав потребу висловити це. Але ідею оратор може віднайти і певним чином її довести лише тоді, коли він знає, перед ким він виступатиме. Поетами народжуються, оратором стають. З посудини не можна вилити більше, ніж було в неї налито. (А. Церетелі) Промова мусить розцвітати й розгортатися на основі повного знання предмета; коли ж за нею не стоїть зміст, засвоєний та пізнаний оратором, то словесне її вираження уявляється пустою й навіть дитячою балаканиною. (Цицерон) Добре говорити – значить просто добре думати вголос. (Е. Ренан). Справжнє красномовство полягає в сутності, але зовсім не у словах. (Сент-Бев). Змістовний план риторики можна виразити риторичною формулою, що відображає закони риторики управління мисленнєво-мовленнєвою діяльністю. Р= К+А+С+Т+М+ЕК+СА Коротко зупинимося на характеристиці риторичних законів. Перший закон (концептуальний) формує й розвиває уміння всебічно аналізувати предмет дослідження і вибудовувати систему знань про нього (задум і концепцію). Другий закон (моделювання аудиторії) формує і розвиває уміння вивчати в системі три групи ознак, які визначають психологічний портрет будь-якої аудиторії: Соціально-демографічні; Соціально-психологічні; Індивідуально-особистісні Третій закон (стратегічний) формує й розвиває уміння розробляти програму діяльності на основі створеної концепції з урахуванням психологічного портрета аудиторії:  Визначення цільової установки діяльності (навіщо?);  Виявлення й розв’язання суперечностей у досліджувальних проблемах;  Формулювання тези (основної думки, власної позиції). Четвертий закон (тактичний) формує й розвиває уміння працювати з фактами та аргументами, а також активізувати мисленнєву діяльність співрозмовника (аудиторії), тобто створити атмосферу інтелектуальної й емоційної співтворчості. П’ятий закон (мовленнєвий) формує й розвиває вміння володіти мовленням («одягати» свою думку в дієву словесну форму). Система п’яти умінь, кожне з яких виробляється шляхом оволодіння відповідним законам риторики, й становить зміст того поняття, яке ми назвали «організацією мисленнєво-мовленнєвої діяльності». Шостий закон (ефективної комунікації) формує й розвиває вміння встановлювати, зберігати й закріплювати контакт з аудиторією як необхідну умову успішної реалізації продукту мовленнєво-мовленнєвої діяльності. Сьомий закон (системно-аналітичний) формує й розвиває вміння рефлексувати (виявляти й аналізувати власні відчуття з метою навчитися робити висновки з помилок і нарощувати цінний життєвий досвід) та оцінювати діяльність інших, тобто визначатися, як допомогти іншому ефективніше здійснювати його діяльність, а також – як навчитися збагачувати себе цінним досвідом іншого.  Аналізована риторична формула становить собою певну цілісну систему, в якій кожний компонент зумовлює й доповнює інший, причому всі компоненти побудовані у логічній послідовності. 31) Будь-яка зустріч, а тим більше ділова, проводиться з певною метою. Саме спілкування в діловій практиці, як правило, підтримується взаємною зацікавленістю. Щоб задовольнити зацікавленість сторін, організовується зустріч.

Критеріями оцінки результатів взаємодії, крім досягнення бажаної мети, є фактори, які відображають ресурсні витрати учасників: час, ступінь напруженості та характер стосунків між ними.

Щоб ефективно провести ділову зустріч, до неї необхідно серйозно підготуватися та все ретельно продумати.

Про ділову зустріч прийнято домовлятися заздалегідь, при цьому відрізок часу між домовленістю та власне зустріччю залежить від конкретних обставин та програми зустрічі.

У межах одного регіону найбільш доцільно домовлятися за два—три дні. Запланована за десяток днів ділова зустріч часто буває підготовлена гірше лише з психологічних причин.

Особливої ретельності вимагає організація зустрічі з іноземцями. До такої зустрічі потрібно, безперечно, готуватися завчасно, передбачивши всі елементи програми їхнього перебування:

^ порядок зустрічі;

^ персональний склад учасників;

^ участь представників преси;

^ вручення квітів;

^ вітальні промови;

^ розміщення в готелі;

^ ділова частина;

^ відвідування культурних об'єктів; *ґ поїздки по країні; ^ неофіційні прийоми; ^ проводи.

Про організацію ділової зустрічі можна домовлятися за допомогою електронної пошти, факсу, телефону. Перед тим як взяти в руки телефонну трубку, слід визначити всі важливі організаційні моменти зустрічі, адже якщо забути щось, виходити повторно на зв'язок буде не зовсім зручно.

Протоколом передбачаються такі основні моменти домовленості:

• предмет ділової зустрічі;

• місце проведення;

• часові межі;

• кількість учасників;

• матеріали для обговорення та підсумкові документи зустрічі.

Предметом ділової зустрічі є питання, які виносяться на обговорення, тематичні рамки переговорів, перелік проблем, які розглядатимуться, тощо.

Місцем проведення ділових зустрічей, переговорів є, як правило, службове приміщення їх учасників (у себе чи у партнера), хоча можна їх проводити на нейтральній території, або за допомогою засобів комунікації — дистанційно.

Більшість ділових людей віддають перевагу своїй території, де не потрібно витрачати час на адаптацію, де без проблем можна скористатися телефоном, факсом, допомогою юристів, експертів тощо.

Серйозною причиною для проведення ділових обговорень у фірмі партнера є можливість одержати додаткову інформацію, більше дізнатися про партнера, його фірму та умови її функціонування.

Можливість проведення переговорів на нейтральній території має також свою привабливість. Як правило, обговорення питань при цьому варіанті не дає переваг жодній зі сторін. Особливо ефективний цей варіант при вирішенні конфліктних ситуацій.

Сучасна техніка зв'язку дозволяє здійснити прямий електронний контакт між двома і більше сторонами з одночасною взаємною передачею зображення і звуку.

Перший крок до успіху ділової зустрічі це правильний вибір часу і дня тижня. При зустрічі віч-на-віч необхідно брати до уваги обставини ділового життя партнера, його особистісні характеристики.

При великій кількості учасників бажано бути в курсі справ, кожного і враховувати ділові звички партнерів. При цьому рекомендують враховувати такі моменти:

• не планувати зустріч безпосередньо перед обідом чи відразу ж після нього, а хоча б через годину;

• не планувати відповідальних зустрічей у понеділок (настрій на робочий тиждень) та в п'ятницю (очікування вихідних);

• обов'язково обговорити тривалість зустрічі та дотримуватися цього часу;

• сформулювати тему та мету розмови;

• підготувати відповідну інформацію;

• відредагувати формулювання, поняття, судження;

• підготувати аргументи й контраргументи;

• визначити склад учасників зустрічі;

• вибрати місце й час проведення зустрічі з урахуванням передбачуваних несподіванок;

• у випадку щільного графіка партнера ділова зустріч повинна проходити в оптимальних часових межах;

• обумовити кількість учасників зустрічі. Це робиться, виходячи із принципу рівної чисельності делегацій з обох сторін.

Обмінюються протокольними списками до початку зустрічі. Якщо ж списки завчасно не складені, сторони обмінюються візитними картками.

Майбутня зустріч чи переговори передбачають завчасну підготовку матеріалів, зокрема ті, що відображають позицію учасника зустрічі та містять рекомендації щодо питання, яке розглядається; проекти різних угод, протоколів чи договорів; проекти резолюцій чи угод про наміри.

Досвідчені менеджери збирають також дані про кон'юнктуру своїх партнерів, їх поведінку на ринку протягом останніх місяців чи років.

Автор славнозвісного бестселера "Як уціліти серед акул" Харві Маккей відзначає, що знати щось про клієнта так само важливо, як знати все про свою продукцію. "Якщо ви знаєте своїх клієнтів, якщо вам відомі їх специфічні інтереси та риси характеру, то у вас завжди буде підстава для встановлення контакту з ними", — вважає автор книги.

Фахівцям, які братимуть участь у зустрічі, повинні бути притаманні такі риси характеру: почуття власної гідності, впевненість у собі, урівноваженість, дипломатичність, терпимість, тактовність, прагнення до взаєморозуміння.

Бажано привітати партнерів (посмішка, приємний погляд, рукостискання). Під час знайомства необхідно покласти візитки гостей перед собою, щоб не забути, як звати партнерів.

Рекомендують:

— починати розмову із загальних фраз, поступово переходячи до найбільш важливих, принципових питань, а потім — до обговорення питань, за якими можна легко дійти згоди;

— задавати доброзичливі й прямі запитання;

— відповіді вислуховувати;

— записувати цінну інформацію;

— виявляти бажання зрозуміти позицію партнера;

— викликати симпатію до себе з боку співбесідника (адже він — особистість, має повне право на повагу до себе, на визнання його як особистості);

— орієнтуватися на бажаний партнером кінцевий результат, який вигідний і для організаторів;

— аргументувати свої пропозиції цифрами, фактами;

— виявляти зацікавленість у перспективах взаємин з партнерами;

Якщо ви не можете торкатися обговорення певної теми, потрібно послатися на особисті обставини або повідомити, що рішення підприємства з цього питання поки що не підлягає розголошенню. Рекомендують відповісти так: "У цей час, на жаль, не маю права обговорювати це питання. Сподіваюся, що ви зрозумієте мене правильно".

Не можна:

• ставити запитань, які підказують відповідь;

• вести розмови про релігію та політику;

• тиснути на співрозмовника;

• змушувати партнера довго чекати зустрічі;

• обдурювати партнера і постійно вимагати від нього доказів.

• приступати до розмови без ретельно продуманого плану. Велике значення має розміщення ділових партнерів за столом,

дистанція між ними, положення відносно один одного, дистанція в спілкуванні. Під час зустрічі можна багато взнати про партнера (у цьому допоможуть слова, жести, пози, міміка).

Важливо вміло закінчити зустріч, тобто підвести підсумки розмови, виробити спільне рішення, вчасно й коректно ЇЇ завершити.

32) Доручення (довіреність) — це документ (письмове упов­новаження), за яким приватна, офіційна особа чи організація надає право (повноваження) іншій приватній, офіційній* особ: чи організації на законних підставах здійснювати від її імені певні юридично значущі дії або представницькі функції з (пе­ред) третіми особами й цим створювати для останнього пра­вові наслідки.

Текст особистого доручення пишеться в довільній формі, але обов'язково слід зазначити такі відомості:

Назва документа.

Місце укладання, число, місяць, рік — для генерального доручення (літерами й без скорочень).

Прізвище, ім'я та ім'я по батькові довірителя.

Домашня адреса довірителя (для генерального доручен­ня).

Прізвище, ім'я та ім'я по батькові; дані документа, що посвідчують особу, якій видається доручення.

Зміст дій, обов'язків, прав, які має повноваження викону­вати довірена особа.

Термін дії разового доручення вказується цифрами, а спеці­ального й генерального — літерами.

' 8.Підпис довірителя (праворуч). 9. Дата укладання документа для разового доручення пи­шеться цифрами. 10.Завірення (засвідчення) підпису довірителя може бути здійснено підприємством, де він працює, закладом, де на­вчається, ЖЕК за місцем його проживання, або будь-якою нотаріальною конторою.

Посада, назва установи, закладу, підпис, ініціали та прізви­ще особи, від імені якої виступає засвідчувач'.

Запис про стягнення державного мита чи гербового збо­ру (для генерального доручення).

Номер, під яким зареєстровано документ (для генераль­ного доручення).

Печатка організації, закладу, де працює засвідчувач.

Дата засвідчення вказується цифрами, а для спеціально­го й генерального доручення — літерами (ліворуч).