3. Відмінності між жінками та чоловіками на біологічному рівні

Морфологічні відмінності у будові статевих органів та здатності до відтворення;

фізіологічні — у жінок існують менструація, вони здатні народжувати дітей і виробляти молоко з молочних залоз;

різниця у метаболізмі чоловічої та жіночої печінки;

відмінності простежуються у різниці в обміні речовин у деяких частинах мозку чоловіків і жінок, що зумовлює деякі відмінності у способах когнітивної та емоційної обробки інформації, а також відмінності у частоті і наслідках ряду психічних розладів.

Проте, на ці біологічні відмінності накладаються соціальні чинники, і залежно від того, якою мірою тлумачиться роль біологічних та соціальних чинників у розділенні ґендера, сформульовано два основних підходи.

Підходи до розуміння ґендера:

статеворольовий підхід зводить ґендер до одного з його соціально-психологічних проявів — ґендерних стереотипів (схем сприйняття), при цьому таке тлумачення відповідає початковому розумінню ґендера як соціальної надбудови над біологічною статтю;

соціально-конструктивістський підхід розглядає відносини між чоловіком та жінкою перш за все як соціокультурно сконструйовані, акцент при цьому робиться на владних відносинах між чоловіком та жінкою, у той час як біологічні відмінності вважаються другорядними.

На думку прибічників соціально-конструктивістського підходу, ґендерні відносини побудовані на домінуванні і підпорядкуванні, паритеті і нерівності, внутрішньогрупповому фаворитизмі та міжгруповій дискримінації. Вони створюють нерівність соціальних можливостей чоловіків та жінок, владну асиметрію, яка підкреслюється різницею у ґендерно-специфічних моделях спілкування. Визнання «об'єктивності» ґендерних відмінностей чоловіків та жінок маскує дискримінацію.

Дійсно, біологічні підходи, і меншою мірою — ентноцентричні та теологічні ґендерні моделі досить часто використовуються для виправдання соціальних забобонів і несправедливостей. Ґендерні відмінності ніколи не повинні використовуватися для виправдання ґендерної нерівності, проте заперечувати, що ці відмінності існують або що вони не можуть вивчатися, може мати негативні наслідки для суспільства.

4. Течія фемінізму

Стимулом для розвитку гендерних досліджень у 60-і роки став розвиток соціолінгвістики. Завдяки жіночому руху в США та Німеччині, гендерні дослідження отримали потужний імпульс, виникла феміністська лінгвістика, феміністка критика мови.

У феміністської лінгвістиці виділяється два напрями: метою першого є виявлення мовного сексизму, тобто асиметрій в системі мови, спрямованих проти жінок, другим напрямком стали дослідження особливостей комунікації в одностатевих та змішаних групах, де аналізуються різні аспекти ведення діалогів. Представники першого напряму виходять з того, що в мові зафіксовані патріархальні стереотипи, які нав'язують носіям мови певну картину світу, в якій жінці відводиться другорядна роль. У рамках цього напрямку досліджується, які образи жінок фіксуються в мові, в яких семантичних полях представлені жінки і які конотації супроводжують цим поданням. Дослідження мови в даному напрямку грунтується на гіпотезі Сепіра - Уорфа: мова не тільки продукт суспільства, а й засіб формування його мислення. В основі другого напрямку лежать дослідження, які передбачають, що на базі патріархальних стереотипів, зафіксованих у мові, розвиваються різні стратегії мовної поведінки чоловіків і жінок.

Феміністська лінгвістика далеко не першою звернулася до теми взаємозв'язку мови і статі говорять. Як відзначають дослідники, і інші дисципліни: соціолінгвістика, мовознавство - займалися нею. "Їх дослідження, однак, відрізнялися від феміністського аналізу передусім за трьома пунктами:

Мовна поведінка чоловіків і жінок, а також мовні явища, пов'язані з позначенням чоловіків і жінок у системі мови, перебувають в центрі уваги феміністської лінгвістики; тоді як вищезазначені дисципліни розглядає їх лише частково;

Асиметрії у мовній системі в позначенні осіб та виборі носіями мови тієї чи іншої форми в процесі користування мовою феміністська лінгвістика інтерпретує як вияв мовної дискримінації жінок (сексизму) і пов'язує їх безпосередньо з рівнем дискримінації в суспільстві в цілому. Традиційні дослідження задовольняються найчастіше описовими результатами;

Феміністська лінгвістика не визнає прояви мовного сексизму як даність, а веде пошук альтернатив, які відповідають принципу мовної рівноправності жінок і чоловіків. Вона переслідує явно політичні цілі. Жодна інша лінгвістічская дисципліна не висунула вимоги про відмову від мовної та суспільної дискримінації на підставі опису мовних асиметрій "[Фемінізм та гендерні дослідження 1999:92].

Тобто для феміністок стає важливим визначити ступінь, в якій мова являє кодовану соціальну реальність, що може суперечити інтересам певних груп жінок. "Мотивуючим принципом критичної лінгвістики є дослідження ролі мови у відтворенні домінантних ідеологій" [Гендерні дослідження: феміністська методологія в гуманітарних науках 1998:53].

Дослідники в руслі феміністського напряму говорять про те, що значення або повна інтерпретація мовних форм залежать від соціального контексту, що включає загальнодоступне культурне знання. Тоді постає питання, чиї переконання та цінності наповнюють це базове знання. Наприклад, "висловлювання" Ви думаєте жінка "функціонує як" – не тому, що всі ті, хто слухає дотримуються припущення, що жінки мають сумнівні інтелектуальні здібності, а тому, що вони усвідомлюють це твердження як поширене і загальноприйняте в рамках мовного співтовариства, тобто воно є частиною набору загальнодоступних культурних переконань "[Гендерні дослідження: феміністська методологія в гуманітарних науках 1998:54]. Звідси випливає висновок, що феміністки роблять спробу оскаржити певні значення, впроваджуючи в мову несексістскі інновації. Наприклад, замінюючи поняття чоловічого роду нейтральними або вводячи афікси, які будуть утворювати жіночий рід від чоловічого. Російською матеріалі категорія роду детально була досліджена А.А. Брагиной, М.А. Кронгауза [Брагіна 1981, Кронгауз 1996].

Дослідники, яким близька феміністка точка зору, говорячи про постулатах мовного спілкування, виходять з приниженого соціального статусу жінок. "Вони гостро відчувають свій принижений соціальний статус, тому прагнуть більше використовувати стандартних форм ... І, як будь-яка інша підпорядкована група, жінки повинні бути ввічливі" [Буреніна 1999:24]. Представники феміністкою лінгвістики стверджують, що неагресивне, ввічливе мовна поведінка жінок зміцнює, що склалися в суспільстві очікування того, що жінки слабші, не впевненіші і менш компетентні. На думку представників феміністської лінгвістики, типово жіночі тактики мовної поведінки (поступливість, кооперативность, іллокуції непевності при відсутності самої невпевненості, висловлювання тверджень у формі питань) створюють враження невпевненості та некомпетентності. Якщо ж жінки використовують чоловічі стратегії (наступальність, менша кооперативность), то вони сприймаються, як нежіночні й агресивні. Така поведінка також нерідко призводить до комунікативної невдачі.

Необхідно відзначити, що багато сучасних дослідників звертають увагу на те, що феміністки напрям у багатьох випадках сильно ідеологізоване. "Фемінізм вніс важливий внесок у формування сучасної моделі людини. Однак цей факт складався більше в залученні уваги до проблеми статі. Зокрема, не підтвердився факт вирішальної значущості статі серед інших параметрів людської особистості" [Кириліна, Добровольський, 2000:21]. "Істотний недолік робіт даного напрямку полягає в тому, що в них увага приділяється не реальним можливостям чоловічого та жіночого мовлення, не тому, як саме говорять чоловіки і жінки, що для них типово, якою є стратегія і тактика їх мовної поведінки, але тому, як влаштований вже сформований мову, вивчається не вживання мови, а його структура "[Земська, Китайгородська, Розанова 1993:94].

Сучасні дослідники розглядають гендер з точки зору теорії спілкування, відзначаючи при цьому роль гендерного аспекту в комунікативній поведінці. "Врахування гендерного аспекту вносить корективи в процес комунікативної діяльності і модифікує вибір мовних засобів і форм спілкування, стратегій і тактик комунікації, паралінгвістичні елементи спілкування" [Бахарєва 1999:17]. У роботах Є. І. Горошко досліджуються чоловіча і жіноча письмова мова, особливості асоціативного вербальної поведінки, розуміння і відтворення текстів чоловіками і жінками [Горошко 1999]. Гендерний фактор у зв'язку з категорією "звернення" розглядається в роботі М. Д. Городникова [Городникова 1999]. Досліджуються мовна компетентність жінок, авангардизм чи консерватизм, емоційність, соціальний статус та соціальна роль жінки [Шевченко 1988]. Нова гендерна проблематика - дослідження маскулінності [Сінельніков1990], гендерний аспект перекладу [Бурукина 1999], спілкування між чоловіками і жінками в родині [Стернин 2000].

Психолінгвістів, нейрофізіологи, вирішуючи проблему статевого диморфізму, відзначають, що проблема статевої диференціації відноситься до числа універсальних явищ, які так чи інакше вивчають всі науки про людину. Різниця між статями вчені бачать в організації структури головного мозку чоловіка / жінки, в спеціалізації його півкуль. Наприклад, пошкодження мозку у чоловіків і жінок призводить до різних результатів. Пошкодження лівої півкулі призводить до дефектів вербальних функцій, а правого - до дефектів просторових функцій. У чоловіків ураження лівої півкулі погіршувало результати вербального тесту більшою мірою, ніж правого, а при ураженні правої півкулі виходило зворотне співвідношення. Для жінок сторона, на якій сталася поразка, не мала настільки великого значення. Отже, у чоловіків спеціалізація півкуль виражена більшою мірою, ніж у жінок [Г. Ландселл цит. за Є. І. Горошко 1998:35]. Є. І. Горошко наводить також дані досліджень про те, що у дівчаток краще розвинена дикція, більше словниковий запас, вони вільніше, ніж хлопчики, будують висловлювання. Але причина більш високого розвитку мовних здібностей у дівчаток не тільки і не стільки генетична, скільки соціальна, так як ігри дівчаток вимагають більшої кількості мовних актів, у своєму уявному світі дівчинки більше запитують, пояснюють, повчають, ніж хлопчики [Горошко 1998:36].

Продовжуючи тему соціалізації індивіда, необхідно сказати про гіпотезу "двох культур", згідно з якою чоловіки і жінки переживають мовну соціалізацію по-різному, так як в дитинстві знаходяться здебільшого у різностатевих групах, де прийняті різні тактики мовної поведінки [Мальц, Боркер 1991, Таннен 1992]. "Виховання чоловіків у суспільстві спрямоване насамперед на вироблення певних чоловічих якостей: сила, терпимість, вміння приховувати свої почуття, бути спокійним, не плакати, вміння домагатися свого, активно конкуруючи з іншими, вміння бути знавцем зовнішнього світу. Жінки ж в процесі спілкування вимагають від чоловіків прояви протилежних якостей: жінка хоче, щоб чоловік був емоційним, показував свої почуття, щоб чоловік був не конкуруючим, а співробітничають, щоб він більше був звернений не до роботи, а до сім'ї. Все це означає, що у сфері спілкування інтереси жінок і чоловіків можуть виявитися прямо протилежними, що створить грунт для нерозуміння, конфліктів "[Стернин 2000:5].

Долідники підкреслюють, що дорослі, користуючись засвоєними в дитинстві правилами спілкування, не можуть вести ефективну комунікацію в змішаних групах. Вихідною посилкою даної тези яляется те, що причина відмінностей у мовній поведінці не природний біологічна стать, а прийняті в суспільстві уявлення про поділ чоловічих і жіночих ролей. "Різниця полягає в засвоєнні типових для таких груп гендерних конвенцій і стратегій комунікації. Через відмінності культурно-обумовлених конвенцій порушується розуміння висловлювань, що при вербальному спілкуванні чоловіків і жінок провокує неадекватну реакцію і веде до комунікативних невдач" [Кириліна 1999:46]. Але необхідно також сказати, що загальна база знань чоловіків і жінок про правила комунікації незрівнянно більше, ніж деякі тактики мовної поведінки, засвоєні в дитинстві. У зв'язку з цим вчені підкреслюють певну гіперболізацію даного чинника, засвоєння в дитячому та підлітковому віці специфічних стратегій і тактик спілкування, що веде до невірного розуміння ролі гендерного фактору в комунікативній поведінці [Кириліна 1999:47].

Сучасних дослідників цікавить також виявлення гендерних стереотипів і визначення їх специфіки. Гендерні стереотипи розглядаються як "приватний випадок стереотипу, що відноситься до знань про осіб різної статі, приписуванні їм певних ознак. Гендерні стереотипи фіксують у мові представлення про мужність і жіночності і пов'язаних з ними моделях поведінки індивідів" [Кириліна 2000:8].

Стереотипи у спрощеній формі приписують, зокрема особам які-небудь властивості або, навпаки, відсутність властивостей. Саме у зв'язку з жіночим спілкуванням відзначають високу ступінь стереотипізації. "Найбільш часто використовувані стереотипи по відношенню до жінок в основному негативного властивості" [Віткін 1996:14]. А. В. Кириліна наводить такі типові стереотипи щодо жінок, ілюструючи їх прислів'ями та приказками: безглузда, непередбачуваний характер: "Їхав б прямо, та дружина уперта"; небезпека, підступність: "Дружина догоджає, хвацько замишляє"; балакучість: "у баб тільки суди та ряди "; слабкий і нелогічний розум, інфантильність в цілому:" Волос довгий, а розум короткий "[Кириліна 1999].

В. З. Санніков у роботі "Російська мова в зеркалі мовної гри" підкреслює, що "жінкам приписується і зараз, а тим більше в попередній період, перш за все багатослівність, емоційність, схильність до перебільшення. Жінки частіше вдаються до евфімістичним висловлювань, схильні до ухильних відповідей. Жіночої мови приписується відсутність логіки "[Санніков 1999:337]. "Питання про жіночу логіку і її відмінність від" правильної "чоловічий далеко не новий. Слід зазначити, що для більшості авторів, які торкнулися цієї теми, відправні постулати були на рідкість схожі. Ототожнюється з" матір'ю-природою ", з пасивним початком, жінка просто не має права на інтелект, права на активне пізнання істини "[Скоков 1999:355]. Але психологи довели, що жінки чудово витримують тести на раціональність мислення і що немає ніяких даних, які б підтримували думку про нестачу логічного мислення у жінок порівняно з чоловіками. Дослідники підкреслюють, що "роль стереотипів у суспільній свідомості сильна, вони практично не піддаються коригуванню. Але очевидно, що в реальних умовах релевантними для сприйняття чоловічого та жіночого мовлення можуть виявитися як наші стереотипні очікування, так і фактичні відмінності" [Табурова 2000:45] .