Сім варіантів ведення суперечки

(залежно від мети логічних засобів побудови)

– еристичний підхід до ведення суперечки полягає в тому, що одна зі сторін, не наполягаючи на своєму підході до вирішення проблеми та використовуючи інтуїцію і здоровий глузд, поступово схиляє до своєї точки зору інших учасників суперечки;

– логічний підхід до ведення суперечки, для якого характерний твердий логічний аналіз і аргументація, за яких, користуючись прийомам і правилами формальної логіки, учасники суперечки дійдуть висновку;

– софістичний підхід до ведення суперечки полягає в тому, що одна зі сторін прагне перемогти свого опонента будь-яким, навіть логічно неправильним шляхом, використовуючи так звані софізми. Софізм являє собою виверт, за допомогою якого помилкове судження видають за щире. До такого прийому вдаються в тому випадку, коли поставлено завдання будь-якою ціною виграти суперечку. Типовий софістичний прийом – навмисна підміна тези в процесі суперечки, використання багатозначності;

– авторитарний підхід до ведення суперечки – одна зі сторін, спираючись на авторитети, або використовуючи свій авторитет, а нерідко і владу, нав’язує свою точку зору іншим;

– критичний підхід до ведення суперечки передбачає акцентування уваги однією зі сторін лише на недоліках, слабких місцях і позиціях своїх опонентів з небажанням побачити позитивні елементи в протилежній точці зору;

– демагогічний підхід до ведення суперечки полягає в тому, що одна зі сторін веде суперечку не заради істини, а швидше за все для того, щоб повести дискусію убік від істини, переслідуючи при цьому свої особисті, часто невідомі учасникам суперечки, цілі;

– прагматичний підхід до ведення суперечки полягає в тому, що одна чи інша сторона веде суперечку не заради істини, а переслідує свої практичні цілі, що приховані та невідомі співрозмовникам.

Суперечки можуть бути конструктивними і деструктивними. Ціль конструктивної суперечки спрямована на досягнення істини, на те, щоб спростувати ненауковий, дилетантський підхід до рішення проблеми на основі вироблення колективної думки і досвіду. Деструктивні цілі суперечки, як правило, приводять до розколу його учасників на непримиренні угруповання, заводять рішення проблем у глухий кут, ведуть до схоластики. Головна причина появи деструктивних елементів у діалозі – стереотипне догматичне мислення, нетерпимість до чужої думки. Причиною деструктивності можуть бути й особистісні якості його учасників, егоїзм, амбіційність, впевненість у власній непогрішності, категоричність суджень, нездатність йти на компроміс, поступитися власними інтересами, а також відсутність здорового глузду, нерозуміння реальних процесів, що відбуваються в суспільстві.

2. Загальні правила полеміки

Сформулювати правила полеміки на усі випадки життя неможливо, тому що існує безліч різновидів і відтінків манери сперечатися. Однак існує цілий ряд рекомендацій, що сприяють успіху в суперечці, підвищують його ефективність. Одну із систем таких правил, що дозволяють схилити людей до вашої точки зору, запропонував американець Д. Карнегі – автор численних публікацій, присвячених взаєминам між людьми.

Правило 1. Єдиний спосіб одержати верх у суперечці – це ухилитися від неї.

Правило 2. Виявляйте повагу до думки вашого співрозмовника. Ніколи не говоріть людині, що вона не права.

Правило 3. Якщо ви не праві, визнайте це швидко і рішуче.

Правило 4. Із самого початку дотримуйте дружелюбного тону.

Правило 5. Примусьте співрозмовника відразу ж відповісти вам „так”.

Правило 6. Нехай велику частину часу говорить ваш співрозмовник.

Правило 7. Нехай ваш співрозмовник вважає, що думка належить йому.

Правило 8. Щиро намагайтеся дивитися на речі з погляду вашого співрозмовника.

Правило 9. Відносьтесь співчутливо до думок і бажань інших.

Правило 10. Намагайтеся розкривати більш шляхетні мотиви.

Правило 11. Драматизуйте свої ідеї, подавайте їх ефектно.

Правило 12. Кидайте виклик, зачіпайте за живе.

Деякі з цих правил мають потребу в поясненні, інші цілком зрозумілі й не викликають сумнівів. Приведені правила можуть принести користь у суперечці, тому що є свого роду психологічною тактикою впливу на свідомість і поводження людей. Однак правила Д. Карнегі носять прагматичний характер Їхня основна мета – схилити людину до вашої точки зору, зробити його своїм союзником у ділових відносинах, вплинути на його вчинки, досягти успіху, не претендуючи на що-небудь більше.

Приведемо ще одну систему правил ведення полеміки, викладену в брошурі В. А. Шенберга, у якій логічні вимоги подаються з моральними рекомендаціями:

– не слід вступати в полеміку без особливої необхідності;

– сперечайся, озброївши фактами й аргументами;

– кожна зі сторін має право на сумнів і на помилку. Будь здатен визнати себе неправим;

– відокремлюй висловлення від людини, критикуй висловлення, але не людину;

– сперечайся тільки про те, що тобі досить добре відомо, інакше не домогтися основної мети полеміки – перемогти супротивника;

– сперечатися можна тільки щодо єдиної теми. Якщо це відсутнє, суперечка безпредметна. У разі переходу до інших проблем слід спеціально домовитися про це;

– будь непоступливий, але тільки в тому випадку, якщо упевнений у своїй правоті і можеш її обґрунтувати. Однієї впевненості недостатньо.

Не можна не погодитися і з рекомендаціями стосовно ведення суперечки, полеміки, розробленими теоретиком судової практики П. Сергіїчем:

– не доводити очевидного;

– якщо вам вдалося знайти яскравий доказ чи сильне заперечення, не починайте з нього і не висловлюйте його без підготовки. Рішучий довід варто вводити для завершення перемоги;

– відкиньте всі посередні і ненадійні доводи, тільки найпереконливіші докази повинні використовуватися в розмові;

– важлива якість, а не кількість. Кожен слабкий довід підриває довіру до всіх інших;

– не бійтеся погодитися із супротивником;

– намагайтеся якнайчастіше підкріплювати один доказ іншим, не намагайтеся пояснити те, що самі не цілком розумієте;

– не намагайтеся доводити більше, коли можна обмежитися меншим. Не слід ускладнювати своєї задачі;

• не допускайте протиріччя у своїх доводах.

На думку академіка Ε.Μ. Кедрова, для додання наукової дискусії конструктивного характеру необхідно дотримуватися наступних вимог:

– не приписувати своєму супротивнику яких-небудь інших положень, крім тих, котрі він захищає;

– не можна замовчувати чи обходити його аргументи, особливо основні, найбільш вагомі;

– варто ретельно перевірити вірогідність своїх доводів, уникати упередженості;

– не оперувати „голими”, теоретично не осмисленими фактами.

У приведених вище правилах і рекомендаціях містяться загальні положення, підходи і вимоги до ведення суперечки, полеміки, однак, вони містять і деякі розходження, мають свою специфіку.

Очевидно, що без засвоєння правил і рекомендацій ведення суперечки неможливе результативне обговорення складних проблем науки, техніки, мистецтва, суспільної практики. Варто враховувати, що будь-яка система правил, як би ретельно вона не була розроблена, не може бути всеосяжною, охопити всі особливості і специфіку явища.

Знання правил і схем логічних умовиводів, уміння приводити переконливі доводи в захист своєї точки зору, робити узагальнення з наявних фактів і свідчень, коротше – логічної культури, явно недостатньо для цілеспрямованої полеміки чи дискусії. Адже нас переконують не тільки логічні аргументи і доводи оратора, але і його емоційні і моральні якості, не говорячи вже про красу і добірність самої мови. Не випадково Платон і Аристотель, закладаючи основи риторики, звертали увагу на формування цих якостей.

Таким чином, у суперечках людьми керують не тільки мотиви з’ясування істини, часто переслідується мета будь-яким шляхом, навіть недозволенним, здобути перемогу над опонентом. Відомо біля шістдесятьох аморальних прийомів і вивертів, які використовувались у суперечці. До недозволенних вивертів, як було сказано вище, відносять софізми.

Щоб протистояти різним прийомам супротивника, не піддаватися на його хитрості, варто зберігати витримку, самовладання, намагатися передбачати його можливі виверти. Не слід полемізувати, якщо суперечка нав’язується опонентом, провокується, не варто сперечатися і тоді, коли свідомо ясно, що цьому супротивнику даремно що-небудь доводити.

Потрібно враховувати й те, що суперечка, як правило, містить не тільки раціональні, але й емоційні елементи, що нерідко не тільки не проясняють, а затемнюють істину. Вступаючи в суперечку, потрібно бути коректним, витриманим, терпимим до думки опонента. Не можна допускати, щоб суперечка перетворилася в перепалку, в обмін грубощам. Філософ М. Монтень вважав, що вплив такого шаленого порадника, як роздратування, пагубне не тільки для розуму, але і для совісті. А лайка під час суперечки повинна заборонятися і каратися, як і інші словесні злочини.

Варто ставитися з повагою до поглядів і переконань свого опонента. Дуже важливо в суперечці налагодити контакт із ним, вникнути в суть наявних розбіжностей, виробити в себе готовність вислухати думку протилежної сторони і враховувати його протягом усієї дискусії. Довіра і взаємна ввічливість дуже позитивно впливають на людину і на весь перебіг полеміки. „У диспуті, – писав І. Кант, – спокійний стан духу, поєднаний з доброзичливістю є ознакою наявності сили, унаслідок якої розум упевнений у своїй перемозі”.

Поважне ставлення опонентів один до одного, прагнення зрозуміти погляди і переконання супротивника, вникнути в сутність його позиції – необхідні умови продуктивності публічної суперечки, плідного обговорення проблеми. Коли суперечка ведеться для перевірки істини, така суперечка здобуває риси особливої краси, значно розширює кругозір опонентів. Поділяючи думки, люди стають духовно багатшими, як образно сказав Бернард Шоу: „Якщо у вас є яблуко й у мене є яблуко і ми обмінялися яблуками, то у вас і в мене залишається по одному яблуку, а якщо у вас є ідея й у мене є ідея і ми обміняємося цими ідеями, то в кожного з нас буде по дві ідеї”.

У суперечці, полеміці не можна бути занадто самовпевненим і категоричним, вважати тільки свою точку зору істиною в останній інстанції, нігілістично підходити до думок, доводів і міркувань інших людей. Інакше можна опинитися в положенні „двох учених”, яких дотепно висміяв Шарль Луї Монтеск’є. Один з них цинічно заявив: „Те, що я сказав, – істина, тому що я сказав це”. Інший стверджував: „Те, чого я не говорив, – не істина, тому що я не говорив цього”.

Суперечка, полеміка вимагають компетентності, ерудиції, знань правил полемічного мистецтва, високої загальної культури, уміння мислити творчо, конструктивно. Успіх у суперечці значною мірою залежить від світоглядної переконаності, твердої позиції, відсутності байдужості, почуття занепокоєння, постійної роботи над собою. Суперечка, полеміка виступають як методи виховного впливу на особистість, ефективним способом формування переконання. Рівень, якість суперечки визначається, насамперед, рівнем інтелекту, цивілізованістю суспільства, зрілістю його мислення. Оволодіння культурою суперечки, уміння будувати обговорення з метою перебування правильних відповідей на поставлені життям питання є важливим чинником, що забезпечує будівництво правової, демократичної держави.