4.Визначення та перерахування чинників позитивного та негативного впливу на приймаючі країни.

Бальшість країн, які розвиваються, а також країн з перехідною економікою потребують ПІІ. Більше того, для деяких з цих країн іноземні інвестиції – єдиний шанс вийти із "зачарованого кола бідності".

Для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою ПІІ це:

• робочі місця і, отже, зростання добробуту унаслідок навчання і підвищення кваліфікації робочої сили;

• залучення не використовуваних ресурсів до економічного обігу;

• можливість оволодіти новою технологією і новими методами управління, підготувати кадри, що відповідають вимогам ринкової економіки;

• можливість брати участь у міжнародному поділі праці, скоротити імпорт та розширити експорт.

В сучасних умовах прямі іноземні інвестиції часто розглядаються як стабілізуючий фактор у період валютних криз у країнах, що розвиваються. Як правило, країна стає реципієнтом ПІІ, якщо у потенційних інвесторів відносно нього у довгостроковому плані сформувався позитивний імідж.

Негативний вплив ПІІ на країни, що розвиваються, може мати місце в таких напрямах:

1) технологічна залежність; 2) порушення економічних планів;

3) культурні зміни; 4) втручання ТНК в діяльність уряду приймаючої країни.

5.Визначення та перерахування чинників позитивного впливу та негативного впливу на країни-інвестори.

Потенційна вигідність ПІІ, найбільш очевидна для промислово розвинутих країн, виступають вони, в ролі інвесторів чи в ролі приймаючої країни. Як країни базування вони отримують доходи у формі відсотків, дивідендів, ліцензійних платежів та платежів за управлінські послуги, що збільшує можливість накопичення капіталу, кількість робочих місць, надходження податків до бюджету тощо. ПІІ для цих країн означають розширення експортних ринків, доступ до сировини та дешевої робочої сили, можливість реалізації специфічних переваг фірм-інвесторів в технології та управлінні, мінімізації оподаткування та, як наслідок, підвищення конкурентоспроможності.

Країна-інвестор може зазнавати і збитків внаслідок відпливу капіталу. Це відбувається в тому випадку, якщо дохід від ПІІ не надходить до країни базування. Але головний негативний момент для країни базування стосується зайнятості: експорт ПІІ – це експорт робочих місць. Реальною є й така небезпека: ноу-хау, які супроводжують іноземні інвестиції, можуть бути використані в приймаючій країні проти цієї фірми.

Якщо країна (фірма) базування не може повністю реалізувати свої переваги, пов'язані з ПІІ, і багато з них можуть бути привласнені іншими суб'єктами, то виникає потреба або припинити відплив ПІІ, або обмежити, його встановленням оптимального оподаткування на відплив ПІІ.

6. Поняття та принципи технологічного трансферту

Технологічний трансферт — процес передачі науково-технічних розробок і технологій між відділеннями міжнародних корпорацій.

До принципів технологічного трансферту звичайно відносять:

1. Корисність відповідної технології.

2. Сприятливі соціальні й економічні умови, що забезпечують її передавання.

3. Готовність і здатність приймаючої сторони використати і пристосувати (адаптувати) технологію.

В індустріальних країнах складні технологічні процеси економічно виправдані, а спеціалісти цих країн спроможні вирішувати проблеми, що виникають, та розвивати техніку. Проблеми виникають у менш розвинутих країнах з невеликим індустріальним досвідом. Виробничі потужності повинні бути пристосовані до виробництва малими серіями; устаткування і операції повинні бути максимально спрощені через нестачу кваліфікованого і підготовленого персоналу. У більшості випадків у цих країнах якість тільки-но досягає світових стандартів. Для подолання такого роду проблем, наприклад, такий гігант з виробництва електроніки, як "Філіпс", створив спеціальний експериментальний завод. Цей завод сприяє тому, щоб численні елементи, що визначають можливість функціонування виробництва, були пристосовані до місцевих умов, і таким чином необхідні ноу-хау та інші елементи були передані країнам, що розвиваються.

Технологічний трансферт, ймовірно, зростає разом із зростанням індустріалізації, яка створює не лише потребу в нових технологіях, але й ускладнює процеси і технології в уже існуючих секторах економіки.