81. Поняття сродної праці.

Вирішальне значення у вченні Сковороди посідає концепція “сродної праці”.

Принцип “сродності”, отже, є принципом відповідності тому вищому, розумному і справедливому началу, що визначає сенс людського буття. “Закон сродності” не знає винятків. У кожної людини є нахил до “сродної” собі справи.

Головним принципом розрізнення життя відповідно до принципу “сродності” чи всупереч йому, вважав Г.Сковорода, є ступінь доступності потреб, на задоволення яких спрямовує свої зусилля людина. Ось чому поняття “потрібне” і “непотрібне” у філософії Г.С.Сковороди зіставляються з парою понять “легке” – “важке”.

Через індивідуально неповторний зв’язок з Богом кожна людина відрізняється від інших за своєю внутрішньою природою. Ідея рівності має сенс з огляду на створення достатніх передумов кожному реалізувати свій потяг до “сродного” життя.

Своєрідність виявів Бога у кожній людині визначає людей та їх різні долі. Відповідність життя людини моральному ідеалові, що обгрунтовував Г.С.Сковорода, визначається не тільки властивостями, що є “сродними” для людини, а тим, наскільки вона виявиться здатною збагнути ці властивості та перебудувати своє життя відповідно до них.

Отже, шлях від визнання принципу “сродності” до вчення про щастя пролягає у Г.Сковороди через самопізнання, що, як вже зазначалось, є стрижневим принципом всієї філософії українського мислителя.

Принцип цей, насамперед, передбачає виокремлення його від принципу пізнання, що реалізується у процесі наукового дослідження навколишнього світу.

Отже, наукове пізнання світу має сенс, з огляду на кінцеву мету – осягнення людиною Бога, хіба що тим, що воно дає змогу побачити у світі відбиття вищої реальності, пізнати яку законами науки, втім, неможливо.

82. Філософія і..Канта.

І. Кант своїми роботами з філософії, зокрема «критикою чистого розуму» здійснив свого роду переворот у філософії.  Початок і кінець кантівської «Критики чистого розуму» - це принцип свободи, автономія нашої волі. Важливо, крім того, що у Канта будується на затвердження моральної осудності людини. Це означає: хоч би якими обставинами, які призвели до того чи іншого вчинку, людина себе ні виправдав, вільний вчинити так чи інакше. Ми нізвідки свободу не візьмемо, якщо не зважимося бути вільними. А оскільки у Канта моральний закон посилається на свободу, асвобода - на моральний закон, оскільки вони ініціюють один одному, то бути моральним - значить бути вільним. Без вільних моральних рішень і вчинків, наших власних і інших людей, у світі не утвердяться і не збережуться свобода, і моральність. Як людські, розумні істоти, ми осудні щодо свободи та моральності. Тому кожному з нас і всім нам разом може бути пред'явлений суворий моральний позов. Та й самі ми не можемо не вершити такий суд над собою.  До тих пір поки практичний розум має право направляти нас, ми будемо вважати вчинки обов'язковими не тільки тому, що вони суть заповіді Бога, а будемо вважати їх Божественними заповідями тому, що ми внутрішньо зобов'язані здійснювати їх. Ми будемо вивчати свободу при доцільному єдності згідно з принципами розуму і лише остільки будемо вважати себе що відповідають Божественною волею, оскільки визнає священним моральний закон, якого нас вчив розум на підставі природи самих вчинків, і вважаємо, що ми служимо цим законом лише тим, що сприяємо вищим в світі добра в собі і в інших.  Спадщина Канта залишається актуальним, так як висунуті ним ідеї зберігають теоретичне і практичне значення.