- •1.Часо-просторові параметри західноєвропейського Відродження. Термінологія пов»язана з цим періодом.
- •2. Перехід від геоцентричної до антропоцентричної картини світу як світоглядне ядро Відродження.
- •3. Відновлення в правах матеріально-чуттєвого аспекту світу та людини.
- •4. Роль античності в становленні культури Ренесансу.
- •5. Поняття ренесансного гуманізму та індивідуалізму.
- •6. Типологічні риси літератури європейського Відродження.
- •7. Періодизація Відродження в Італії.
- •8. Поетична творчість ф. Петрарки як родоначальника європейської лірики Нового часу.
- •9. Історія створення, структура та змістове наповнення збірки «Канцоньєре».
- •10. Новаторство Дж. Бокаччо-новеліста. Поєднання в «Декамероні» фольклорної традиції з новим гуманістичним світобаченням.
- •15. Діяльнвсть нім.Гуманістів.
- •21 . Історія створення та композиція роману ф.Рабле “Гаргантюа та Пантагрюель”
- •22 . Роман ф.Рабле як системна критика всіх аспектів життя феодального суспільства.
- •23 . Реабілітація матеріально-тілесного начала в романі ф.Рабле
- •24 . Специфіка розвитку ренесансних тенденцій в літературі Іспанії.
- •25 . Відродження в Іспанії як “золота доба” драматургії і театру. Драматургічна спадщина Лопе де Вега.
- •26 . Основні мотиви та суспільне значення п'єси “Овече джерело”
- •27 . Типологія іспанського роману доби Відродження
- •28 . Соціально-психологічні передумови виникнення жанру пікарескного роману. Композиційно-стильові особливості жанру.
- •29 . Загальна характеристика творчого шляху м.Де Сервантеса
- •30 . “Дон Кіхот” як перший роман нового типу.
- •35. Утопія в ренесансній літературі: ґенеза, формування, жанрово-стильові особливості, характерні твори.
- •36. Жанр сонету в літературі європейського Відродження: витоки, еволюція, формально-змістова характеристика, національні варіанти.
- •38. «Шекспірівське итання» та ставлення до нього сучасних фахівців-шекспірознавців.
- •40. Сонети Шекспіра як вершина рентної лірики Ренесансу. Персонажі, проблематика, поетика.
- •42.Криза ренесансного гуманізму в зрілих трагедіях Шекспіра.Аналіз однієї з трагедій.
- •43.Дивіться вище!
- •44.Застосування поліметодологічних підходів до інтерпретації творчості Шекспіра(на прикл.Одного з творів)
- •45.17Ст.Як окрема культур.Епоха в історії Європи.
- •46.Філософсько-естетичні підвалини класицизму.Зв*язок його з сусп.-політ.Життям Франції 17ст.Формулювання норм класицистичного мистецтва у праці н.Буало.
- •48.Модифікації класицистичної парадигми в драматургії п.Корнеля та ж.Расіна
- •49.Комедійна творчість ж.-б. Мольєра як синтез народних сміхових традицій з настановами класицизму.
- •50.Тартюф як універсальний тип священника
- •51. Критика ренесансного індивідуалізму в образі Дон Жуана. Еволюція цього образу в світовій літературі.
- •52. Мала проза французького класицизму. «Максими» ф. Де Ларошфуко, «Характери» ж. Де Лабрюйера, «Думки» б. Паскаля.
- •53. Мистецька модель хаотичного світу в літературі бароко. Її ідейні орієнтири та художня мова. Культеранізм та консептизм як прояви барокової естетичної свідомості.
- •54. Релігійно-містичне підґрунтя драматургії п. Кальдерона «Життя є сон».
- •58. Виявлення суперечності ідейної позиції Мільтона у поемі «Втрачений рай»
- •59. Специфіка трактування Мільтоном біблійних сюжетів.
- •60. Англійська драматургія після Шекспіра. Теорія гуморів Джонсона та його комедія «Вольпоне».
2. Перехід від геоцентричної до антропоцентричної картини світу як світоглядне ядро Відродження.
У формуванні ренесансного мислення величезну роль зіграло античне культурну спадщину. Наслідком підвищеного інтересу до класичної культурі стало вивчення античних текстів та використання язичницьких прототипів для втілення християнських образів. Назва епохи і означає «відродження античності». Найважливішою відмінною рисою світогляду епохи Відродження є його орієнтація на мистецтво: якщо Середньовіччя можна назвати епохою релігійною, то Відродження - епохою переважно художньо-естетичної. І якщо в центрі уваги античності була природно-космічна життя, в середні віки - Бог і пов'язана з ним ідея спасіння, то в епоху Відродження в центрі уваги опиняється людина. Тому філософське мислення цього періоду можна назвати антропоцентричним. Період Ренесансу - це переворот у системі цінностей, в оцінці всього сущого і ставлення до нього. Вищою цінністю стає людина, що зумовило найважливішу рису культури Відродження - розвиток індивідуалізму у сфері світогляду та всебічний прояв індивідуальності в суспільному житті. Філософія Ренесансу «реабілітувала» світ і людину, поставила, хоча і не вирішила проблему співвідношення божественного і природного, нескінченного і кінцевого, похитнула непорушні раніше позиції церкви. Таким чином, було вказано шлях подальшого розвитку філософії, культури і науки.
Філософія Відродження ставила і прагнула вирішити важливі філософські проблеми. В цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, в центрі уваги якого була людина, тоді як античність зосереджувала увагу на природно космічному житті, а в середні віки в основу брався Бог та пов'язана з ним ідея спасіння. Поняття "гуманізм" (лат. humanism — людяний, людський) у філософській літературі вживається у двох значеннях. В широкому — це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність, у більш вузькому — це прогресивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності і розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.
3. Відновлення в правах матеріально-чуттєвого аспекту світу та людини.
В епоху Відродження формується нова самосвідомість людини, її активна життєва позиція, з'являється відчуття особистої сили та таланту. Ідеалом людини епохи Відродження є її різнобічна діяльність. Виникає тип культурного, гуманістичного індивідуалізму, який орієнтується не на практичну економічну діяльність (буржуазний індивідуалізм), а на культуру. Пріоритетним в ієрархії духовних цінностей стає не походження чи багатство, а особисті достоїнства та благородство. Метою життя виступає тепер не спасіння душі, а творчість, пізнання, служіння людям, суспільству, а не Богу. Отже, однією з характерних рис епохи Відродження є також її гуманізм.
Світоглядною спрямованістю Відродження було відкриття самоцінності людської особистості, гуманістична спрямованість пізнання. Людина відчуває таку самостійність, яку вона не мала ні в античності, ні в середньовіччі. Її сила, влада над усім існуючим і, над самою собою не потребує ніяких зовнішніх сил — ні природи (античність), ні Бога (середні віки).