Класифікація
Висвітлюючи питання класифікації синуситу, зупинимося на 2 її варіантах.
1. Класифікація, прийнята в країнах СНД, яка є наразі актуальною і в Україні, оскільки її елементи внесено до Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду.
Згідно з цією класифікацією синусити розрізняють:
За перебігом та формою ураження:
гострий (катаральний, гнійний, некротичний);
хронічний (катаральний, гнійний, пристінково-гіперпластичний, поліпозний, фіброзний, кістозний).
За локалізацією:
верхньощелепний синусит;
етмоїдит;
фронтит;
сфеноїдит;
гемі- та пансинусит.
За причиною виникнення:
риногенний;
одонтогенний;
травматичний.
За природою збудника:
вірусний;
бактеріальний;
грибковий;
змішаний.
За поширеністю:
ускладнений;
неускладнений.
За ступенем тяжкості перебігу:
легкий;
середній;
тяжкий.
2. Класифікація, розроблена згідно з EPOS 2012 — основним документом в країнах Європи, який містить загальні сучасні відомості про визначення, етіологію, патогенез, діагностику та рекомендовану тактику лікування всіх форм синуситу.
1. Гострий риносинусит:
гострий післявірусний риносинусит;
гострий бактеріальний риносинусит.
2. Хронічний риносинусит:
хронічний синусит з поліпозом;
хронічний синусит без поліпозу.
Клінічні ознаки та діагностика
Клінічні ознаки гострого гнійного синуситу добре відомі не тільки отоларингологам, а й лікарям загальної практики. Пацієнти скаржаться на порушення носового дихання, гнійні виділення з носа, головний біль та відчуття тиску в проекції пазухи. Звичайно, як при будь-якому гнійно-запальному процесі відмічають порушення самопочуття та підвищення температури тіла.
Водночас об’єктивні ознаки доступні лише при отоларингологічному огляді: набряк та гіперемія слизової оболонки порожнини носа, перш за все середньої носової раковини, наявність гнійних виділень у середньому та загальному носових ходах, стікання гною по задній стінці глотки.
Переважна локалізація запального процесу в окремих синусах зумовлює характерні для них клінічні ознаки. Вони полягають у наявності локального болю в проекції тієї чи іншої пазухи, ендориноскопічних ознак запального процесу.
Серед додаткових методів обстеження найбільш інформативним є рентгенологічний. Повну картину щодо стану всіх приносових пазух можна отримати при комп’ютерній томографії або магнітно-резонансній томографії, але в щоденній практиці частіше застосовують звичайну рентгенографію придаткових пазух носа в прямій проекції. Перевагами є доступність, швидкість і невисока вартість такого обстеження, а недоліками — відсутність достатньої візуалізації основної пазухи та клітин решітчастого лабіринту.
Важливим моментом у діагностиці хронічного синуситу є ендориноскопічне обстеження з оцінкою остіомеатального комплексу.
Специфічну клінічну картину має сфеноїдит, для якого, крім загальних запальних проявів, характерний головний біль (частіше в ділянці потилиці), порушення нюхової функції, інколи зорові порушення. Верифікацію діагнозу проводять на основі даних комп’ютерної томографії та ендориноскопії.
Також застосовують інші загальноклінічні та лабораторні методи обстеження: загальний аналіз крові, бактеріологічне дослідження виділень з носа та ексудату, визначення маркерів запалення (С- реактивний білок) тощо.
Згідно з EPOS 2012, діагностика гострого гнійного синуситу базується на клінічних проявах і не потребує додаткових методів дослідження. З точки зору авторів, діагноз «гострий бактеріальний риносинусит» встановлюють за наявності не менше ніж 3 ознак із нижчеперелічених:
виділення з носа (наявність гнійних виділень у порожнині носа переважно з одного боку);
біль у ділянці проекції пазухи;
підвищення температури тіла >38° С;
підвищення швидкості осідання еритроцитів та рівня С-реактивного білка;
посилення локальних симптомів, характерних для гострого риносинуситу, після тимчасового покращання стану у хворих з поствірусним риносинуситом.
Відзначимо, що симптоми гострого поствірусного риносинуситу можуть бути проявом гострого гнійного риносинуситу. Тому діагностика, що базується лише на скаргах і загальних ознаках захворювання, з нашої точки зору, не є достатньо об’єктивною. За даними J.W.Jr. Williams та співавторів (2003), при детальному отоларингологічному обстеженні пацієнтів, у яких на рівні 1-ї ланки надання медичної допомоги діагностовано синусит, діагноз підтверджено лише у 37–63%.