4. Взаємовідносини між бюджетами

У процесі виконання бюджетів основними є зовнішні бюджетні потоки — вхідні і вихідні. Разом з тим існують і взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи — внутрішніми бюджетними потоками, які відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.

Існують такі форми взаємовідносин.

Бюджетне субсидіювання — передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги.

Існує три види бюджетного субсидіювання: бюджетні субсидії, бюджетні субвенції, бюджетні дотації. Бюджетна субсидія може бути цільовою (на конкретні видатки) і знеособленою. Вона не пов’язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує. Бюджетна субвенція — різновид цільової субсидії, яка передбачає участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджету, що її видає, та бюджету, що її отримує. Бюджетна дотація — цільова фінансова допомога на покриття дефіциту відповідного бюджету. Залежно від можливостей бюджету, що її видає, покриття може бути повним або частковим.

Особливим видом субсидіювання є встановлена Бюджетним кодексом України дотація вирівнювання. Вона визначається за спеціальними формулами як різниця між обсягом видатків бюджету, визначеним на основі встановлених державних стандартів соціальної забезпеченості, та наявними у даного бюджету доходами.

Вилучення коштів — явище, зворотнє дотації, тобто передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня.

Бюджетні позички — отримання коштів на покриття тимчасового касового розриву (незбіг у часі фінансування видатків і надходження доходів). Раніше видавались з бюджету вищого рівня. У Бюджетному кодексі України визначено, що тепер бюджетні позички отримуються в комерційних банках.

Взаємні розрахунки бюджетів — передача коштів з одного бюджету до іншого в зв’язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів.

За характером взаємовідносин між бюджетами вони можуть бути договірними чи обов’язковими. Бюджетне субсидіювання та бюджетні позички здійснюються на договірній основі, вилучення коштів і взаємні розрахунки — в обов’язковому порядку. За напрямами проведення взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні і горизонтальні. В Україні існують тільки вертикальні взаємовідносини між бюджетами.

5. Загальнодержавні податки та обов”язкові платежі

Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі поділяються на:

• закріплені — доходи, які повністю або частково (за твердо фіксованим нормативом) надходять до даного бюджету;

• регулюючі — такі доходи, від яких встановлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто нормативи відрахувань диференціюються в розрізі окремих бюджетів і періодично (як правило, щорічно) змінюються.

Нині в Україні переважають закріплені доходи. Бюджетне регулювання має досить обмежений характер.

Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бюджетами відповідно до того, який орган їх встановлює. При цьому може також визначатися їх розподіл між окремими ланками місцевих бюджетів.

На даний час у розподілі видатків склались такі пропорції:

• з Державного бюджету фінансуються видатки на оборону (практично повністю), народне господарство (переважна частина), на утримання органів загальнодержавної влади та управління, прокуратури, судової влади, митних і податкових органів, окремі видатки на соціальний захист населення і незначна частина видатків на соціально-культурну сферу;

• з місцевих бюджетів фінансується переважна частина видатків на соціально-культурну сферу, утримання місцевої інфраструктури, місцевих органів влади та управління.

Розглянемо тепер роль і місце бюджету в підсистемі фінансового регулювання. Фінансове регулювання - це система регламентування розподільних відносин у суспільстві в цілому і у суб'єктів господарювання. З переходом до ринкових відносин регламентуванню підлягають в основному взаємовідносини підприємств, організацій і установ з бюджетом, їх внутрішня фінансова діяльність здійснюється відповідно до інтересів самих суб'єктів господарювання. Регламентуванню підлягають тільки окремі її напрями. Це встановлення норм амортизаційних відрахувань, обов'язкового (у визначених випадках) страхування і створення резервних фондів, стягнення різного роду штрафних санкцій. Може мати місце внутрішньогалузеве чи корпоративне регламентування, наприклад, встановлення нормативів відрахувань у централізовані фонди. Однак це регламентування не є визначальним. Головним є встановлення взаємовідносин з бюджетом.

Фінансове регулювання як метод фінансового впливу пов'язано з використанням двох методів розподільних відносин: сальдового і нормативного. Сальдовий метод передбачає проведення розподілу за окремими елементами з виділенням підсумкового (сальдового) елементу. Проміжні елементи розраховуються на підставі конкретних методик, а підсумковий як різниця між загальною величиною доходу і проміжними елементами. При нормативному методі всі елементи розподілу або їх переважна частина визначаються за нормативами, які встановлюються до загальної величини доходу. Кожний з методів має свої переваги і недоліки і їх використання залежить від поставлених завдань. Так, прибуток, як елемент валового доходу, є різницею між валовими доходами і валовими витратами. Саме сальдовий характер його визначення характеризує стимулюючу дію в напрямку зростання доходів і зменшення витрат. Нормування прибутку безглузде, оскільки при цьому втрачається саме його стимулююча дія. Навпаки, нормування взаємовідносин з бюджетом є доцільним, тому що ставить їх на правову основу. Воно не припускає фінансового свавілля з боку органів управління, яке було при встановленні такого платежу в бюджет як вільний залишок прибутку. В умовах ринкової економіки взаємовідносини підприємств з бюджетом засновуються на податковому методі, який передбачає встановлення єдиних для всіх платників ставок податку (за винятком пільгових), тобто базуються на нормативному розподілі доходів.

Функціонування системи фінансового регулювання забезпечується за допомогою фінансових інструментів: податків, внесків і відрахувань. Податки, а також податкові платежі і збори відображають місце бюджету в складі фінансово-кредитного механізму. Саме вони відіграють вирішальну роль у фінансовому регулюванні. Це витікає із суті податків та їх функцій - фіскальної і регулюючої. Внески до фондів цільового призначення мають більш виражену функцію державної акумуляції цільових коштів, хоча їм властивий і певний регулюючий вплив. Аналогічно характеризуються і відрахування у централізовані галузеві і корпоративні фонди.

Податки, податкові платежі і збори характеризуються рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави, їх сплата веде до зменшення доходів платників. Причому об'єктивно кожний платник заінтересований сплатити якомога меншу суму, що може досягатись як за рахунок зменшення обсягів об'єкта оподаткування, так і шляхом вибору пільгових щодо оподаткування умов діяльності. В цьому полягає суть регулюючої функції податків яка є основою системи фінансового регулювання. З допомогою податків таким чином, відбувається вплив на різні сторони діяльності їх платників.

Регулююча функція податків є об'єктивним явищем. Вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Така цілеспрямована податкова політика і характеризує дію фінансово-кредитного механізму і роль бюджету в ньому. При цьому слід пам'ятати, що використання податків як фінансових регуляторів дуже складна і тонка справа. Тут не може бути головного і другорядного - все головне. Іноді незначні деталі в оподаткуванні можуть докорінно змінити суть впливу того чи іншого податку, зробити його прямо протилежним тому, що передбачалось. Проблема полягає в тому, що податки зачіпають все суспільство, а це вкрай безмежна гама інтересів, врахувати які важко, але вкрай необхідно. Не може бути оцінки регулюючої дії податків за сальдовим підходом - що переважає, позитивний чи негативний вплив. Сама по собі присутність негативного впливу, навіть незначного, свідчить про недолік того чи іншого податку.

Податки і податкові платежі і збори діють в комплексі з іншими фінансовими інструментами - внесками і відрахуваннями. З точки зору платника податків не має суттєвого значення, куди спрямовуються його платежі - в бюджет, позабюджетні чи галузеві фонди. Для нього все це зменшення доходів. Скажімо, в Україні досить жорсткій критиці піддається податкова система. Але сама по собі вона не така вже й обтяжлива ні за кількістю податків, ні за їх ставками. Значна частина платежів вноситься до фондів цільового призначення і саме вони складають основну проблему на даний час.

Розглядаючи податки як фінансові регулятори, слід пам'ятати про певне протиріччя між їх фіскальною і регулюючою функціями. Суть фіскальної полягає у забезпеченні бюджету достатніми, сталими і регулярними доходами, бо держава зацікавлена у повному надходженні запланованих доходів. Суть регулюючої витікає із прагнення кожного платника заплатити поменше, на чому і будується регулююча дія оподаткування - ставки, пільги, методика визначення, порядок сплати та ін. Однак, якщо платники дотримуються встановлених державою орієнтирів, скажімо, займаються тими видами діяльності, для яких встановлено пільгове оподаткування, то находження податків скорочується і вони вже не взмозі забезпечити фінансову базу держави. Якщо вся податкова система буде мати виключно регулююче призначення, то вона просто ставить бюджет на досить хитку основу. Звідси очевидно, що регулююча дія податків теж має певні обмеження. Податкова система повинна включати достатньо податків як з яскраво вираженим фіскальним призначенням, так і регулюючим. При цьому надходження від тих податків, в яких більш виражена регулююча функція, повинна мати незначну питому вагу. Значна питома вага свідчить саме про приорітет фіскального призначення і витримувати в таких умовах регулюючу дію дуже важко. Перевага в інтересах держави фіскальної функції податків над регулюючою - явище цілком закономірне, тому що податки потрібні державі не самі по собі, а для фінансування витрат бюджету. Податки вторинні по відношенню до видатків, вони лише спосіб їх забезпечення.

Кількість податків, на які покладається, насамперед, регулююча дія, повинна бути досить розгалуженою Адже кожний податок має свої специфічні риси і певну сферу дії. За допомогою одного податку неможливо впливати абсолютно на всі сторони суспільного життя, оскільки немає інструменту, яким можна виконувати всі операції. Таким чином, кількості податків повинно бути цілком достатньо для виконання державою її функцій у регулюванні економіки і соціальної сфери. Водночас дія цих податків повинна бути узгоджена. Всі вони, маючи свої сфери дії, повинні бути спрямовані на досягнення основної мети -ефективності виробництва і зростання ВВП.

Таким чином, в підсистемі фінансового регулювання бюджет займає провідне місце, що визначається роллю податків. Саме через них встановлюється система регулювання доходів юридичних та фізичних осіб, а відтак і система економічних інтересів. Встановлюючи податки і механізм їх стягнення, держава встановлює свого роду правила гри. Причому, податки - це одні з найбільш дієвих економічних інструментів. При наявності чіткої і продуманої податкової політики можлива реалізація будь-яких завдань.