36. Зміст і характерні ознаки соціальної взаємодії.

Під соціальною взаємодією в соціології розуміється форма соціальної комунікації чи спілкування, що являє собою систему соціальних дій щонайменше двох осіб чи соціальних спільнот, або індивіда і соціальної спільноти. Більше того, соціальна взаємодія— це будь-яка поведінка індивіда чи групи індивідів, що має значення для інших індивідів і груп індивідів чи суспільства в цілому в даний момент і в майбутньому.

Категорія "соціальна взаємодія " виражає характер і зміст відносин між людьми і соціальними групами як постійними носіями якісно різних видів соціальної діяльності, що розрізняються за соціальними позиціями (статусами) і соціальними ролями (функціями). Незалежно від того, в якій сфері життєдіяльності суспільства (економічній, політичній, духовній тощо) має місце взаємодія, вона завжди є соціальною за своїм характером, оскільки виражає зв´язки між індивідами і групами індивідів, тобто зв´язки, що опосередковувані цілями, які кожна із взаємодіючих сторін переслідує.

Соціальні взаємодії мають також об´єктивну і суб´єктивну сторони. Об´єктивна сторона соціальної взаємодії — це зв´язки, незалежні від окремих особистостей, але які опосередковують і контролюють зміст і характер їх взаємодії. Суб´єктивна сторона соціальної взаємодії — це свідоме ставлення індивідів одне до одного, засноване на взаємних екс-пектаціях (очікуваннях) відповідної поведінки. Це міжособистісні (або ширше, соціально-психологічні) відносини, що являють собою безпосередні зв´язки і відносини між індивідами, що складаються в конкретних умовах визначеного місця і часу.

У цьому зв´язку особливу роль відіграє механізм соціальної взаємодії, що включає: а) індивідів, що здійснюють ті чи інші дії; б) зміни в зовнішньому світі, що викликані цими діями; в) вплив цих змін на інших індивідів; г) зворотну реакцію індивідів, на яких був здійснений вплив (див. рис.8.2).

Основоположником теорії соціальної взаємодії вважають видного американського соціолога Джорджа Хоманса,автора теорії соціального обміну. Суть механізму соціальної взаємодії він вбачає у прагненні людей до одержання винагород, вигод і взаємному обміну ними. Найважливіші принципи концепції соціального обміну (взаємодії) Док. Хоманс зводяться до наступного:

1) чим більше винагороджується визначений тип соціальної взаємодії, тим частіше він буде повторюватися;

2) якщо винагорода за визначені типи соціальної взаємодії залежить від якихось умов, то індивід (чи спільність) прагне відтворити ці умови;

3) якщо винагорода велика, то людина (спільність) готова витратити більше зусиль заради її отримання; 4) коли потреби людини близькі до насичення, то вона у меншому ступені готова до взаємодій заради їхнього задоволення. Теорія соціального обміну Дж. Хоманса поклала початок розвитку безлічі теорій соціальної взаємодії, які видатний американський соціолог Н. Смелзер систематизував у такий спосіб

1.Теорія соціального обміну (Дж. Хоманс). Основна ідея цієї теорії полягає в тому, що люди взаємодіють між собою на основі свого досвіду, зважуючи можливі винагороди і витрати.

2..Теорія символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, Г. Блумер). Основна ідея цієї концепції полягає в тому, що поведінка людей по відношенню одне до одного і предметів навколишнього світу визначається тими значеннями, які вони їм надають.

3.Теорія управління враженнями (Е. Гоффман). Центральна ідея даної теорії — у розумінні соціальних ситуацій, схожих на драматичні спектаклі, в яких люди-актори своїми взаємодіями прагнуть створювати і підтримувати сприятливі враження.

4.Психоаналітична теорія (3. Фрейд). Заснована на ідеї, що міжосо-бистісна взаємодія знаходиться під глибоким впливом понять, засвоєних у ранньому дитинстві, і конфліктів, пережитих у цей період.

П. Сорокін розробив свою власну теорію соціального життя, в основу якої за найпростішу модель соціального явища (а отже, і суспільства) узяв взаємодію двох індивідів [27, с 16-29].

За П. Сорокіним, соціальна взаємодія будується на трьох складових частинах-елементах: 1) індивіди (щонайменше два); 2) їхні дії-акти; 3) провідники взаємодії.

На основі своєї теорії громадського життя Сорокін побудував класифікацію основних форм взаємодії за. такими підставами.

-У залежності від кількості взаємодіючих індивідів: а) двох людей один з одним; б) одного і багатьох; в) багатьох і багатьох.

-У залежності від якостей індивідів: а) одно- і різностатеві; б) осіб, подібних за рядом ознак; в) різних між собою.

-За характером взаємовідносин: а) однобічні і двосторонні взаємодії; б) солідарні взаємодії; в) антагоністичні взаємодії.

-За тривалістю взаємовідносин: а) короткочасні взаємодії; б) тривалі взаємодії.

-За ступенем упорядкованості: а) організовані взаємодії; б) неорганізовані взаємодії.

-З точки зору усвідомлення взаємодії: а) обоє індивідів взаємодіють свідомо; б) обидві сторони взаємодіють несвідомо; в) свідома реакція на несвідомий акт; г) несвідома реакція на свідому взаємодію.

-У залежності від "матерії" обміну і процесу спілкування: а) інтелектуальні (розумові) взаємодії (обмін ідеями); б) чуттєво-емоційні взаємодії (обмін емоціями); в) вольові взаємодії (обмін вольовими рішеннями, наказами).

Виникнення колективних єдностей пов´язано з умовами, що спонукують людей шукати інших людей і вступати з ними у взаємодію. Серед цих умов виділяють такі: 1) космічні або фізико-хімічні умови; 2) біологічні умови; 3) соціально-психічні умови.

До космічних умов відносять ряд умов неорганічного світу, серед яких доводиться жити людині. Найважливіші з них: світло, звук, тепло, вологість, обриси води і суши, гористість і долинність земної поверхні, мінералогічна будівля ґрунту і т.п

Під біологічними умовами розуміють сукупність умов живої природи, в якій проживає людина. Вони зводяться до потреби одного тваринного організму в других, однієї людини в іншій.

Під соціально-психічними умовами розуміються ті, які, по-перше, пов´язані з задоволенням сукупності потреб, властивих людині як живій істоті, що володіє свідомістю і розвиненим духовним життям; по-друге, це ті умови, що випливають із самого факту життя людини в суспільстві собі подібних.

Як бачимо, прагнення до проживання у найбільш сприятливих для людини умовах зводить людей разом у тих частинах землі, де сукупні умови відповідають цим критеріям, і змушують їх вступати увзаємодію один з одним, створювати суспільства і жити соціальним життям.

Колективна єдність людей унаслідок продовження свого існування кристалізується й організується. Однак у тих випадках, коли сукупність зазначених умов веде до ізолювання (роз´єднання) взаємодіючих індивідів, це, як правило, обумовлює розпад взаємодіючих спільностей.