2.2.”Класична” школа розвитку менеджменту

(або школа адміністративно-бюрократичного підходу)

Наукові дослідження авторів, які були прихильниками школи наукового управління, були присвячені питанням підвищення ефективності праці безпосередньо на рівні виробництва. В 20 – ті роки виникла так звана класична школа, яку ще називають адміністративною школою в управлінні або школою адміністративно – бюрократичного підходу. Видатними представниками цієї школи були А. Файоль. (Франція), Л. Урвік (Англія), М. Вебер (Німеччина). Ці та інші прихильники класичної школи розглядали проблеми ефективності організацій у більш широкому аспекті, включаючи перспективу та намагаючись визначити загальні характеристики і закономірності ефективної організації. Можливо, це пояснюється особливостями трудових біографій цих авторів, більшість з яких обіймали високі керівні посади в фірмах своїх країн, на відміну від Тейлора та Гілберта, які починали свої кар”єри простими робітниками. Прихильники класичної школи намагалися знайти універсальні принципи управління, додержуючи яких можна досягти успіху організації. Ці принципи розроблялися ними у двох напрямах.

По перше, вони були впевнені, що, розробивши раціональну структуру організації, тобто здійснивши поділ її на підрозділи і робочі групи, можна завдяки цьому вже досягти успіху. Досягненням цього напряму досліджень було виділення функцій управління, вперше здійснене А. Файолем. А.Файоль вперше запропонував раціональний підхід до організації промислового підприємства. Він виклав свої думки у праці „Промислове та загальне адміністрування.” Файоль вважав, що робота керівника може бути розділена на 5 функцій: планування, організація, керівництво, координація, та контроль. Управлінську концепцію Файоля було покладено в основу сучасної класифікації функцій управління.

Другий напрям досліджень “класиків” стосувався організації управління людьми. Світове визнання здобула теорія „ідеальної бюрократії, або бюрократичної організації” М Вебера. На думку Вебера можна побудувати суспільство і забезпечити його ідеальне функціонування за допомогою спеціальних управлінських організацій – бюро із суворою ієрархічною підлеглістю, які розглядаються як форма влади демократичного управління.

Умовою їх ефективного функціонування є дотримання таких принципів:

• чіткий поділ праці на основі функціональної спеціалізації і відповідальності між спів підлеглими бюро

• наявність чіткої ієрархії влади

• система правил, що визначають поведінку кожного члена організації

• система процедур, що визначають порядок дії у всіх ситуаціях та ін.

Таким чином, згідно з цією теорією, бюрократична організація управління повинна ґрунтуватися на системі чітко визначених правил поведінки суб’єктів управління, обов’язків, компетенції працівників, регламентації їх праці аж до докладного опису окремих управлінських операцій

У нашій країні в цей період було закладено основи наукової організації управлінської праці (НОУП), що багато в чому відповідало поглядом Вебера. Однак адміністративно – командна система управління економікою спотворила в цілому обґрунтовані погляди “класиків” надмірною централізацією і регламентацією управління.

Запропонована Вебером теорія на практиці не забезпечувала оптимальності у розв’язанні проблем і в підвищенні ефективності організації також. Тому нині термін „бюрократія” вживається частіше в негативному смислі.