15. Розкрийте природу масовоінформаційної діяльності.

Інформаційна індустрія (або індустрія ЗМК, чи мас-медіа) займається, зокрема, виробництвом носіїв масової інформації як засобів масової комунікації, формує інформаційний простір держави, веде політику в інформаційному просторі, збирає, зберігає, переробляє й поширює інформацію. Становлення й розвиток інформаційної індустрії як сфери виробництва засобів масової комунікації (ЗМК), або засобів масової інформації (масового інформування) (ЗМІ), зумовлений (1) розширенням сфери інформаційних потреб суспільства, (2) суспільно-економічним і науково-технічним розвитком суспільства, (3) процесами глобалізації системи масової комунікації, а також інших комунікаційних систем - виробничих, професійних тощо.

Свідченням розвитку інформаційної індустрії в Україні є хоч би такий факт: у 1997 році в Україні було зареєстровано 4824 періодичні видання, у 1999 - 5700 [Цит. за: Масова комунікація, 7; Основи, 510].

Розвиток інформаційних технологій як способів, прийомів, процесів, засобів організації інформаційної діяльності, теоретичних знань про них є складником розвитку культури народу, оскільки вони пов"язані з освоєнням важливої й складної форми руху матерії - інформації. "Так, в історії культури, згідно з філософією процесу, визначним представником якої став американський філософ Чарлз С. Пірс (1839-1914), етап цілеспрямованого перетворення і використання інформації є третім, вищим етапом розвитку культури людства і технологій зокрема. Цей історичний порядок розвитку технологій - від цілеспрямованого перетворення і використання матеріальних предметів (перший етап) та цілеспрямованого перетворення і використання енергії (другий етап) аж до цілеспрямованого перетворення і використання інформації (третій етап) - є водночас логічним порядком, оскільки енергетичні носії і машини передбачають існування звичайних засобів праці, а також вони є необхідною передумовою розвитку і використання інформаційних носіїв - комп"ютерів, супутників тощо" [Різун В. В., 9].

Наявність технології праці лежить в основі розвитку певного виробництва та цілої індустрії. Успіх розвитку інформаційної індустрії незмінно пов"язаний зі створенням досконалих засобів організації праці, з автоматизацією процесів інформаційного виробництва. Автоматизація виникає лише на високотехнологічних ділянках виробничих процесів, оскільки схематичне, автоматичне виконання певних виробничих операцій, введення будь-якого пристрою в дію може бути лише там, де виробничі операції легко формалізуються або успішно були формалізовані, а значить, глибоко усвідомлені, проаналізовані. Автоматизація виробничих процесів є проявом високого рівня технологізації виробництва і складовою частиною будь-яких технологій.

Інформаційні технології базуються на понятті інформації як "знятого" в неживому матеріалі відображення дійсності, яке отримують, зберігають, переробляють, видають, розподіляють і використовують. Уже цей перелік операцій, на думку В. П. Каширіна, свідчить про те, що інформація є предметом і продуктом інформаційної індустрії і подібна до речовини та енергії. Заслуга в цьому перш за все належить кібернетиці [Каширин В. П., 58].

Основними атрибутами будь-якої технології є технологічний предмет (об"єкт), технологічні засоби праці та технологічний процес [Гуманітарні технології, 13]. Технологічний процес складається з багатьох операцій, які в своїй сукупності можуть становити певну техніку. Таким чином, технологічний процес може бути визначений як система технік, що використовуються для досягнення певної мети.

В інформаційному виробництві технологічним предметом є інформація на певному носії, або засіб масової комунікації. Технологічними засобами праці є засоби отримання, зберігання, обробки і т. д. інформації на матеріальних носіях. Сюди належить, зокрема, комп"ютерна техніка, поліграфічні машини. Технологічний процес включає процеси збору інформації, її обробки, аналізу, зберігання, виготовлення, тиражування, поширення. Відповідно, виділяються техніки: техніка збору інформації, техніка аналізу тощо. На жаль, система технік для інформаційних технологій не досить розгалужена і відпрацьована, що пов"язано з неможливістю алгоритмізувати й автоматизувати сьогодні деякі комунікаційні процеси. Так, вибір актуальної теми, її аналіз важко уніфікуються й алгоритмізуються.

Якісне, високотехнологічне виготовлення носіїв інформації зумовлене суспільною необхідністю виробляти досконалі, естетично оформлені носії інформації, потрібні для розвитку людини й суспільства в цілому, збереження й передачі інформації з покоління в покоління, формування інформаційної системи суспільства, розвитку науки, техніки, культури тощо. Будь-який текст, від кількох надрукованих рядків до багатотомного видання, є неоціненним джерелом інформації, вмістилищем духу народного, інформаційним каналом між минувшиною і прийдешністю. Кожен текст є проявом загальнонародної інформаційної системи, в якій живе дане покоління. В осмисленні цієї значимості тексту більш важливою й вагомою здається робота друкарки, складальника, коректора, які своєю працею створюють справді графічні шедеври національної культури. Отже, активний розвиток інформаційних технологій у наш час, що спричинив формування цілої інформаційної індустрії, пов"язаний із впливом науково-технічного прогресу на систему масової комунікації.

Україна з часу проголошення незалежності теж стала на шлях глобалізації системи масової комунікації, розвитку власної інформаційної індустрії. Ми відчули потребу у формуванні свого, власного інформаційного простору, не залежного від Москви. "Якщо раніше,- писав А. З. Москаленко,- абсолютну більшість становила компартійна преса, то нині картина докорінно змінилася" [Масова комунікація, 7]. Збільшилася кількість періодичних видань наприкінці 90-х років. Створення недержавних ЗМК поряд з державними засвідчило те, що в Україні будується демократичне суспільство. За даними А. З. Москаленка, серед засновників видань, які розповсюджуються по всій Україні, перше місце посідають комерційні структури, друге - приватні особи, третє - наукові та науково-виробничі установи, четверте й п"яте відповідно поділяють органи державного управління та громадські організації. Більшість видань із загальнодержавною та зарубіжними сферами розповсюдження (54%) засновані недержавними структурами.