8. Процес праці, його елементи, їх характеристика.

Процес праці означає цілеспрямовану діяльність людини, в результаті якої вона видозмінює і пристосовує навколишнє середовище для задоволення своїх потреб. Спрямований на створення духовних і матеріальних благ, включає засоби і предмети праці. Предмет праці те на що спрямована діяльність людини. Можуть бути створенні як самою природою так і людиною. Загальними предметами праці є земля, її надра, природне середовище. Науково-технічний прогрес дає змогу створювати якісно нові предмети праці, що значно компенсує природні запаси. Засоби праці це знаряддя праці до них належать механізми, двигуни, передавальні пристрої тощо. Засоби праці перебувають у розвитку,видіялють три значні етапи: до індустріальний-основне сільськогосподарське виробництво звикористанням ручної праці. Індустріальний-переважало велике механізоване промислове виробництво на основі складної машиної техніки. Постіндстріальний-переважає розвиток сфери послуг, науки освіти.

9. Взаємозв’язок економічної теорії і економічної політики.

Економічна теорія відповідає на питання що і чомк відбувається в економічній політиці. Економ політика не може дати відповідь на питання шо треба зробити без економ теорії. Будь-який захід економ політики можна віднести до певної економ теорії. класична економічна теорія вважає найкращою еко-номічною політикою таку, яка передбачає мінімально можливе втручання держави в економіку. За цією концепцією (А. Сміт,). Кейнсіанська економічна теорія, навпаки, розглядає втручання, що спрямоване на стимулювання сукупного попиту, життєво необ-хідним для функціонування ринкової системи. Неоліберальна концепція економічної політики спирається на фундаментальні цінності ринкової економіки і класичної традиції в економічній теорії, відстоює принцип невтручання держави безпо-середньо в господарський процес і одночасно принцип втручання держави в процес формування і захисту “конкурентного господар-ського порядку”. Головні цілі економічної політики – забезпечення державою умов для економічної свободи всім суб’єктам господарю-вання. Праця В. Ойкена – це наочний приклад того, як безпосередньо пов’язані економічна теорія і економічна політика. Займаючись проблемами економічної політики, В. Ойкен, врешті-решт, прийшов до нових нестандартних теоретичних висновків, а саме, що прин-цип невтручання держави в господарський процес повинен обов’яз-ково доповнюватись регулюванням конкретних форм ринку, які за-безпечують конкурентний господарський лад.

10. Потреби, їх сутність та класифікація. Закон зростання потреб.

Потреба — це природний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття і породжує прагнення змінити такий стан речей. Потреби — це спонукальні мотиви рушійних сил, що є об’єктивною основою «ідеальних спонукань» — інтересів, бажань, цілей і т. д.

Загальна класифікація потреб характеризує їх як: базові — по-вітря, їжа, вода; породжені розвитком цивілізації — наприклад, розваги; першочергові — їжа, одяг, житло; другорядні — дорогоцінні прикраси; матеріальні — засоби виробництва, товари широкого вжитку; нематеріальні — послуги освіти, мистецтва і культури; суспільні — громадський порядок, безпека, охорона навколишнього середовища; колективні — транспорт, відпочинок; фізіологічні — продукти харчування, забезпечення житлом; духовні — розвиток науки і просвітництва, культурний відпочинок; соціальні — умови праці, задоволеність працею, охорона здоров’я, обслуговування.

Потреби також поділяються на економічні і позаекономічні. У свою чергу, економічні потреби містять матеріальні потреби і потреби в цілеспрямованій трудовій діяльності.

За характером задоволення потреби поділяються на особисті, що задовольняються за рахунок предметів особистого споживання і послуг споживчого призначення, і колективні, які складають єдину систему суспільних потреб — сукупність різноманітних видів потреб, зв’язок між ними і механізм їх задоволення.

Відома класифікація потреб Маслоу. Вона будується за критерієм значимості і містить: фізіологічні потреби і потреби в гарантіях; потреби в спілкуванні; потреби у визнанні; потреби в самореалізації тощо. Засоби, за допомогою яких задовольняються потреби, називаються благами. Одні блага перебувають у розпорядженні суспільства в необмеженій кількості (наприклад, повітря), інші — обмежені. Останні називають економічними благами, оскільки ці блага кількісно обмежені і на їх виготовлення потрібні ресурси.

Економічний закон зростання потреб- відображує безперервне зростання маси і різноманітності споживчих потреб в результаті зростання продуктивних сил. Це приводить до зміни структури виробництва і витіснення існуючих потреб новими.