IV. Вивчення нового матеріалу

Учитель. Чи знаєте ви, коли і де вперше виникла українська народна іграшка?

Історія виникнення іграшки сягає глибокої давнини. За часів розвитку Трипільської культури на території сучасної України майстри виготовляли глиняні статуетки жінок і прикрашали їх орнаментами-символами. Статуетки обліплювали зернами пшениці, обпалювали на вогні й використовували у різних обрядах, різноманітних дійствах. Наші пращури вірили, що після виконання певного обряду засіяні ниви краще родитимуть. Після завершення цього дійства глиняні статуетки віддавали дітям, які з ними гралися.

Давні майстри виготовляли дрібну пластику — різноманітні фігурки тварин: биків, овечок, баранів, коней та пташок, що згодом трансформувалися в іграшки-свищики. До сьогодні глиняний свищик уважається найпоширенішою українською народною іграшкою, а мистецтво виготовлення цієї іграшки передається від покоління до покоління. У м.Косові живе й працює заслужений майстер народної творчості, керамік Ю.Ю.Скрипко. У його творчому доробку багато різноманітних виробів дрібної пластики, зокрема керамічної іграшки. Цей майстер є нібито добрим чарівником: усе, до чого він докладає рук, випромінює радість, тонкий гумор, сповнене любові до дітей та рідної природи.

Висновок: народна іграшка — це вид мистецтва; вона належить до круглої скульптури; її об'ємне зображення розглядають з усіх боків. Іграшку ще називають скульптурною мініатюрою, або статуеткою.

Запам'ятайте!

Мініатюрна скульптура - це скульптурне зображення малих розмірів, тобто дрібна пластика, що вирізняється особливо тонкою манерою виконання.

Статуетка - мініатюрне скульптурне зображення, що використовується для прикрашання інтер'єру та, подарунків.

- Розгляньте уважно зображення іграшок і визначте, з яких матеріалів вони виготовлені. Відповіді учнів.

Окрему групу утворюють дерев'яні іграшки - це вирізані фігурки тварин (звірів, птахів), а також сопілки, що виготовляють із гілок калини чи верби. Здавна в колиску до хлопчика клали сопілку, а до дівчинки - ляльку. Це були символічні обереги, у магічну силу яких вірили наші пращури. Ляльку мотали із клаптиків тканини, ниток, конопель, вовни, сухої трави. Лялька використовувалася не лише для забави, вона також уважалася оберегом від «лихого ока». Про переважання обрядових функцій над ігровими свідчить відсутність у цих ляльок рис обличчя, замість них - хрест-оберег. Уважається, що це переплетіння духовного й матеріального світу людини. Отже, іграшка - це річ, що слугує не лише для гри, але й використовується як оберег. її виготовляють із різних матеріалів: хліба, соломи, сиру, глини, дерева...

Зараз ми помандруємо маршрутом нашого проекту — стежинами народної іграшки із сиру, і в цьому нам допоможе творча група дослідників, які підготували для нас цікаву інформацію.

1. Захист міні-проекту «Дивосвіт сирної іграшки»

Командир групи. Наша творча група працювала над темою «Дивосвіт сирної іграшки». Скульптурки із сиру - дуже давній вид гуцульського мистецтва, у якому зберігаються давня символіка, що містить інформацію про прадавні уявлення людини, її світосприйняття. Дослідники стверджують, що іграшка спочатку була ритуальним предметом, а згодом стала лише атрибутом гри. Тож нам цікаво було дізнатися, чи зберегла іграшка із сиру своє оберегове, обрядове значення в сучасному житті. Під час дослідницької роботи ми ознайомилися з історією виникнення цього мистецтва, творчістю народних майстрів, технологією виготовлення іграшки та фольклором, а ще створили композицію «Світ дитинства». Сьогодні ми ознайомимо всіх присутніх із результатами своєї роботи. Слово надається «народознавцям»!

1-й «народознавець». За етнографічними джерелами, сирні вироби — фігурки баранчиків, коней, оленів — відомі з кінця XIX ст. Про такі скульптурки писали відомі дослідники Гуцульщини: В. Шухевич, М. Домашевський, Зоя Сагайдачна, О. Соломченко, Д. Гоберман та ін. За матеріалами В. Шухевича, їх виготовляли чоловіки-пастухи. Також із сиру вівчарі в полонині робили «калачики». Шухевич згадував: «Повертаючись додому, пастухи багато наробляють маленьких калачиків, які навішують у два-три ряди довкола ременя і роздаровують дома, особливо дівчатам, а ті навішують їх попід образи та співають полонинку».

Командир групи. Згадки про цей звичай ми знайшли в народних легендах та коломийках. Надаємо слово «фольклористам»! «Фольклористи»

Ой кувала зозулечка,

Сіла на кошару,

Подаруй ми баранчика,

Молодий вівчарю.

Прийшов вівчар з полонини

В широкім ремені,

Приніс мені подарунок —

Баранчика в жмені.

А я ceci баранчики

Малюю, малюю,

А я ceci баранчики

Дітям подарую.

Учитель. Як бачимо, традиції сирної пластики на Гуцульщині сягають давніх часів і тісно пов'язані з життям і побутом місцевих жителів.

2-й «народознавець». Ми дізналися, що на Гуцульщині й сьогодні продовжують виготовляти сирні іграшки, проте цим ремеслом займаються лише жінки. Осередками цього виду мистецтва в Косівському районі є села: Брустури, Снідавка, Шепіт, Річка.

Демонструється карта Косівського району.

Найвідоміша майстриня сирної іграшки — заслужений майстер народної творчості Марія Юріївна Матійчук (Рис 12-15 ).

Демонструється фото майстрині.

Твори майстрині збагатили експозиції музеїв в Україні та за її межами. Продовжує традиції сирної пластики її учениця Марія Петрів, яка живе в селі Брустури.

Демонструється фото Марії Петрів.

Народні майстри виліплюють здебільшого коней, баранчиків, оленів, птахів, які нагадують про давню символіку певних свят, обрядів та звичаїв і є близькими й зрозумілими дітям.

3-й «народознавець». У деяких селах Гуцульщини сирні вироби застосовують і сьогодні як ігровий та ритуальний предмет, без якого не обходиться жодне свято. Наприклад:

- маленькими сирними «калачиками» прикрашають весільне деревце;

- на весіллі молодим червоною ниткою прив'язують «калачики» до лівої руки. Уважається, що вони є запорукою довгого, багатого й щасливого подружнього життя, адже сирні «калачики» — це символ добробуту, злагоди й любові;

- сирний коник прикрашає великодній кошик;

- на «живний» четвер кониками та писанками обдаровують дітей, коли вони ходять селом від хати до хати, сповіщаючи про наближення Великодня.

Учитель. Отже, народ наділяв іграшкових тварин магічними властивостями. Люди вірили, що використання їх в обрядах і звичаях сприяє плодючості свійських тварин, збагаченню сільського господарства та виконує оберегову функцію. Ш А що дізналися «мистецтвознавці» про іграшку із сиру?

«Мистецтвознавець». Традиційні фігурки тварин у сирній пластиці майстри прикрашають інколи символічним орнаментом, що складається з простих мотивів: «кривулька», «ружа», «крапочки», «кола», «хрестики». Орнамент розміщують на боках, спині, голові тварини та одязі вершника. Використовують червону, зелену, подеколи синю фарбу. Цікавою фігуркою є осідланий коник. Спочатку виліплюють фігурку коника, потім на нього вкладають «тарницю», яку прив'язують «попружками», з боків прив'язують «бербениці»; часто до спини коника прилаштовують вершника у «кептарі», та «крисані». Усі ці деталі обв'язують тонкою сирною ниткою у вигляді кісочки. Використання цих деталей збагачує художній образ і пластику фігурки.

Учитель. У прекрасному гуцульському краї живуть надзвичайно талановиті люди! Вони створюють мистецькі твори, якими дивують увесь світ. Але не менш цікавою є гуцульська говірка — слова-діалекти, що є частиною загальної культури, яку також необхідно зберігати, досліджувати. Тож надамо слово нашим «експертам»!

«Експерти». В описі коника з сиру були використані такі слова-діалекти:

• «тарниця» — сідло, виготовлене з дерева;

• «бербениця» — бочка для бринзи;

• «кептар» — традиційна безрукавка, пошита з овечої шкіри;

• «крисаня» — чоловічий головний убір.

У коломийках ми зустрічаємо такі слова, як:

• «кошара» — тимчасова огорожа для овець;

• «вівчарик» — молодий хлопець-пастух.

«Соціологи». Ми підготували анкету-опитування для наших гостей.

Учитель. Дякуємо творчій групі за цікаву подорож до світу сирної іграшки! Нас цікавить, чи знайшли ви відповідь на проблемне питання проекту.

Командир групи. Так, ми довели, що сирна іграшка зберегла до наших днів своє оберегове та обрядове значення. А ще ці вироби водночас є смачною стравою й завжди бажаною іграшкою.

Учитель. Найбільша заслуга в цьому людей, відданих мистецтву, які передавали його з покоління в покоління. Саме завдяки їм ми маємо можливість милуватися цими маленькими творами мистецтва.

А зараз ми переглянемо відеофрагмент про те, як у талановитих руках майстра народжується коник із сиру.

Звучать гуцульські мелодії.

Учитель коментує відеофрагмент.