20. Едмунд Спенсер «Аморетті»

1. Історико-культурний контекст

Ці твори були видруковані в 1595р. в Лондоні. Книга була видана, за свідченням самого Понсобі, в відсутність автора. Весь цей збірник являє собою, в деякому роді, поетичний щоденник, в якому послідовно викладається любовна історія Спенсера, починаючи від залицяння за юною красунею Елізабет Бойл до його завершення довгоочікуваної весільною церемонією. Вінчався в кафедральному соборі міста Корк з молодою, красивою і гордою дівчиною з багатої англо-ірландської родини. Слово Amoretti в перекладі з італійської і означає «любовні захоплення».

Збірка складається з чотирьох розділів: вступне лист від видавця Понсобі до сера Роберту Нідхема і два сонета, звернені до Спенсеру (у них підносилися хвали автору); далі цикл з 89 сонетів, чотири невеликих вірші без назви, які потім редактори і критики охрестили Анакреонтика і весільна пісня - «епіталаму», що представляє собою поетичне зображення урочистого одруження молодих.

2. Світоглядно-естетичні позиції автора

Спенсер дотримувався принципів англіканської церкви , але «його протестантство було змінено і пом'якшено іншим потужним рухом часу , а саме , вивченням платонівської філософії», яку Спенсер сприйняв через неоплатонізм італійського богослова і філософа Марсіліо Фічино , друг правителя Флоренції Лоренцо Медічі ( 1449 - 1492 ) , прозваного Чудовим . У платонічної теорії любові , розробленої Фичино і його учнями і послідовниками : Піко дела Мірандола , Бальдассаре Кастільйоне та іншими неоплатониками - головний акцент робиться на божественне походження Краси. Неоплатоникі з'єднали любов і красу в своїх трактатах , вважаючи , що справжня Любов - це любов до божественної , вищої Краси. Цю ж тему розвинув і Спенсер у своїх сонетах . Спенсерівську неплатонічну концепцію Любові і Краси в " Amoretti " найкраще розглядати з точки зору просування поета по знаменитих « платонічних сходах » , тобто шляху , по якому сходить закоханий від любові земної до любові Небесної. Сходинки платонічної драбини були детально зображені у книзі Бальдассаре Кастільйоне «Про придворному ». Але неоплатонізм Спенсера був скоректований його протестантської концепцією шлюбу . Саме це відрізняє " Amoretti " Спенсера як оригінального філософа від творчості інших сонетистів . Роберт Еллродт відзначає , що серед усіх неплатників , праці яких знав поет , мало хто засуджували чуттєву любов , а деякі навіть її хвалили. Але жоден з них , на його думку , не « співвідносив платонічну любов з любов'ю подружньою».

Спенсер здійснив велику реформу англійської поезії.Він дружив з Сіднеєм і разом з ним замислювався над оновленням англійської літератури. Він творив нові національні художні форми, поєднуючи здобутки англійської поезії з досвідом античної, а також континентальної поезії гуманізму.

3. Жанрова специфіка твору

«Аморетті» була написана у формі сонета.

Соне́т (італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямбу, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб, ввд, еед

Спенсер був експериментатором в поетичних формах. Для « Amoretti » поет вигадує нову форму класичного сонета. Розглядаючи всі попередні можливі варіанти , Спенсер , мабуть, вирішив , що для більшої взаємозв'язку змісту сонета необхідно створити новий порядок римування - abab bcbc cdcd ee . Рими Спенсера як би чіпляються один за одного , створюючи більше гнучкості в передачі складної поетичної «історії » кожного сонета. Майкл Спіллер назвав спенсеровскую форму " ланцюжковими чотиривіршами ".