9.1. Загальні питання регулювання цін

Для економіки змішаного типу притаманний такий вид управління, за якого держава створює ефективну систему регулювання економіки, не порушуючи при цьому механізмів ринкового саморегулювання. До системи регулювання економічних відносин входять підсис­теми фінансово-валютного, бюджетного, кредитного, податкового та цінового регулювання, головною метою функціонування яких є підтримання балансу попиту та пропозиції, споживання та накопичення, товар­ної та грошової маси.

Одним із найважливіших завдань держави є забезпечення такого співвідношення монополії та конкуренції, яке не призводить до руйнівних наслідків у економіці. Це завдання розв’язується за допомогою антимонопольного законодавства. Антимонопольними вважаються такі закони, які забороняють дії, спрямовані на обмеження конкуренції: розподіл ринку, вертикальне та горизонтальне фіксування цін, дискри­мінація у торгівлі тощо.

Більшість країн з економікою змішаного типу застосовують певні принципи ціноутворення. Ці принципи декларуються у вигляді законодавчих актів, які регламен­тують порядок та методологію формування цін.

Вплив на виробників з боку держави може бути як прямим (шляхом встановлення певних правил ціноутворення), так і непрямим (через такі економічні важелі, як фінансово-кредитний механізм, оплата праці, оподаткування).

Пряме регулювання цін здійснюється головним чином у галузях суспільного користування (транспорт, зв’я­зок, електроенергетика, водопостачання тощо). Серед

прямих методів державного регулювання цін необхідно назвати адміністративне встановлення цін, воно поширене у розвинутих країнах.

Разом із методами прямого регулювання держава впливає на процеси ціноутворення низкою непрямих заходів. Ці заходи спрямовані на зміну кон’юнктури, на створення певного режиму у сфері фінансування, валютних та податкових операцій, а в підсумку — на встановлення оптимального співвідношення між попитом та пропозицією на ринку.

В умовах ринкової економіки регульовані ціни, як і вільні ціни встановлюються й затверджуються самими підприємствами. Державний вплив на такі ціни здійснюється шляхом методичної та організаційної єдності у встановленні цін на товари і послуги, у розробленні рекомендацій з обґрунтуванням, у тому числі й за галузями народного господарства.

Держава в особі своїх органів управління визначає порядок обчислення рівня витрат — калькуляції собівартості, уточнює склад витрат спеціальними нормативними документами, визначає витрати, що відшкодовуються з прибутку, установлює нормативи рентабельності на продукцію підприємств-монополістів.

Пряме втручання держави доцільно тоді, коли ставиться зав­дання стабілізації діючих цін чи їх незначного зростання.

Рішення про необхідність регулювання цін приймається на основі аналізу діяльності суб’єктів ціноутворення з урахуванням стимулюючої ролі відповідних методів регулювання в підвищенні якості виробленої продукції і задоволенні попиту на неї.

Можна виокремити такі форми прямого втручання держави в процес ціноутворення.

1. Загальне заморожування цін (воно застосовується в умовах надзвичайного інфляційного розвитку економіки) чи заморожування цін на окремі групи товарів (окремі товари). Наприклад, замість щоквартальної зміни у 1996 р. тарифів на електроенергію Національна комісія з питань регулювання електроенергетики України запропонувала заморозити їх строком на 1 рік і ввела з 1 січня 1997 р. стабільні тарифи на електроенергію, що враховують темпи інфляції та інші чинники. Експертами стверджувалося, що це внесе стабільність у відносини між постачальниками й споживачами електроенергії.

2. Встановлення фіксованих цін і тарифів. Фіксовані ціни з твердо встановленою величиною формуються за рішенням відповідних органів влади і ними ж затверджуються. Рішенню про введення фіксованих цін передує процедура визначення прибутку (рентабельності), що включається в такі ціни, а також вирішення спорів у випадках, коли фіксовані ціни не забезпечать окремим підприємствам (незалежно від форм власності) і громадянам, зареєстрованим як приватні підприємці, нормативного прибутку. Суб’єкти ціноутворення у разі введення фіксованих цін зобов’язані реалізувати свою продукцію за цінами, що не перевищують фіксовані ціни.

Фіксовані ціни стали одним з основних видів цін, що застосовуються під час укладання державних контрактів. У цьому разі фіксована ціна встановлюється на стадії укладання контракту, має певний ступінь твердості, тобто не змінюється після виконання контракту. Попередня фіксація ціни припускає обмежений контроль за витратами в ході виконання контракту з боку замовника. Підприємство-виробник у даному разі бере на себе господарський ризик що дає широкі можливості одержання додаткового прибутку за рахунок економії витрат.

3. Встановлення меж можливого зростання ціни за певний період часу чи граничного рівня ціни, тобто максимального чи мінімального рівня ціни, вище чи нижче якого ціна не може змінюватися. Такий регулюючий захід дуже важливий в умовах дефі­циту, тому що зростання вільних цін у кінцевому підсумку веде до скорочення виробництва. Україна, відпустивши у зв’язку з переходом до ринку свої ціни «на волю», втратила значну частину національного продукту.

Граничний рівень ціни може бути надійною гарантією населенню від «цінового диктату» виробників в умовах відсутності конкуренції на внутрішньому ринку. На соціально важливі товари й послуги граничний рівень ціни може встановлюватися місцевими органами влади.

Багато цивілізованих країн з розвинутою ринковою економікою вже пройшли етап регулювання верхніх меж цін на товари першої необхідності, зокрема на продукти харчування, і тепер відмовилися від цієї міри. Але відмовилися не тому, що вона погана, а тому що потреба в ній відпала, оскільки ринок цілком насичений, існує ефективна конкуренція не тільки між тими, хто виробляє товари, а й тими, хто їх реалізує, цілком виключений монополізм виробників і торговців шляхом дії ефективного антимонопольного законодавства.

4. Встановлення граничного нормативу рентабельності. У цьому разі в ціні під час її розрахунку враховується прибуток у розмірі граничного нормативу рентабельності. Цей метод регулювання цін застосовується для регулювання цін на продукцію підприємств-монополістів, на багато видів послуг, ціни на які регулюють місцеві органи влади. Ціни на продукцію, фактична рентабель­ність якої перевищує встановлений рівень, повинні перегляда­тися підприємствами у бік зниження. Подальша реалізація цієї продукції має проводитися за зниженими цінами з рентабельністю не вище граничного рівня.

За кордоном цей метод практично не використовується. Він має серйозний недолік: не зацікавлює підприємства в зниженні витрат. У світовій практиці рівень цін регулюється через обмеження можливостей досягнення підвищеної рентабельності на вкладений капітал.

5. Установлення граничних розмірів постачальницько-збуто­вих і торговельних надбавок, націнок. Органам виконавчої влади на місцях дозволено встановлювати граничні рівні постачальницько-збутових і торговельних надбавок, націнок на відповідній території, визначати порядок їх встановлення. Рішення про встановлення граничного рівня названих надбавок і націнок може поширюватися на всю продукцію, реалізовану в межах відповідної території.

6. Для біржової торгівлі і поза біржовим оборотом може бути введений граничний рівень котирувальних цін на товари, що надійшли з державного сектору і прогресивне оподаткування прибутку продавців цих товарів за ринковими цінами, що перевищують граничні рівні цін.

7. Декларування цін. За рішенням органів виконавчої влади може вводитися декларування оптових (відпускних) цін на окремі види продукції. При цьому всі суб’єкти підприємницької діяльності, що роблять і реалізують таку продукцію, зобов’язані подавати в органи ціноутворення декларації щодо застосовуваних цін для реєстрації.

Органи ціноутворення вправі приймати рішення про реєстрацію ціни, яка декларується, або відмовити в її реєстрації чи прийняти рішення про обґрунтовану зміну розміру ціни, яка декларується, з повідомленням підприємства-декларанта про причини зміни, якщо при формуванні ціни, яка декларується, допущені порушення чинного законодавства.

З моменту реєстрації ціни суб’єкти ціноутворення, що виробляють продукцію, на яку введено обов’язкове декларування оптових цін, зобов’язані укладати зі споживачами договори на поставку продукції за ціною, не вище зафіксованої в декларації.

8. Встановлення рекомендаційних цін з найважливіших видів продукції. Така практика має місце в деяких країнах, наприклад у США, Японії. Якщо ціна перевищує рівень, що рекомендується, може застосовуватися прогресивне оподаткування прибутку, отриманого від реалізації товарів за цінами, що перевищують рекомендовані.

Непряме втручання в ціноутворення забезпечується застосуванням сукупності способів і засобів, що сприяють розширенню товарної пропозиції на ринку, керуванню доходами населення, регулюванню податків як на вироблену, так і споживану продукцію.

Непряме регулювання цін здійснюється: шляхом застосування пільгового оподатковування, пільгового кредитування, субсидування та дотацій з бюджету, укладанням органом влади з юридичною чи фізичною особою договору про введення фіксованих цін на реалізовану ними продукцію або послуги.

Органи виконавчої влади можуть заохочувати укладання угод між виробниками і споживачами продукції за участі органів державного управління, а також прийняття виробниками продукції зобов’язань, спрямованих на обмеження зростання цін.

До форм непрямого регулювання цін також можна віднести різні заходи й програми, що розробляються державними органами:

• створення умов для розвитку здорової конкуренції та підприємництва. Так, для підвищення ефективності виробництва підприємств природних монополій урядом України намічено постійно проводити аналіз обґрунтованості витрат монополістів, організовувати торги із закупівлі продукції, використовуваної підприємствами природних монополій;

• розроблення спеціальних урядових програм з розвитку вироб­ництва товарів народного споживання, розширення послуг, що надаються населенню, збільшення житлового будівництва за рахунок державних бюджетних асигнувань;

• державне фінансування досліджень з розроблення і створення нових видів продукції;

• державне стимулювання залучення в країну іноземних інвестицій, створення спільних підприємств;

• ефективне використання митних тарифів, пільгових митних тарифів для стимулювання товарної інтервенції з тих видів продукції, на яку у країні існує дефіцит чи яка призначена для соц- іально незахищених груп населення.

9.2. Законодавче регулювання процесів ціноутворення в Україні

Сьогодні в Україні існує певна система впливу на процеси ціноутворення суб’єктів господарювання. Ця система, з одного боку, обмежує підприємства у виборі ціни, а з іншого — створює більш-менш справедливі умови функціонування для всіх учасників економічних відносин, сприяє створенню вільного кон­курентного середовища, а також обмежує розвиток негативних тенденцій, таких як: монополістичне ціноутворення; штучне підвищення цін на товари першої необхідності тощо.

Управління процесами ціноутворення підприємств в Україні ґрун­тується на системі законів та законодавчих актів, головними з яких є:

• Закон України «Про ціни і ціноутворення»;

• Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»;

• нормативні документи Верховної Ради України;

• нормативні документи Кабінету Міністрів України;

• нормативні документи Державної Податкової Адміністрації України;

• роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України;

• нормативні документи органів місцевого самоврядування.

Сфера дії Закону України «Про ціни і ціноутворення» поширюється на всі підприємства та організації незалежно від форм власності, підпорядкованості й методів організації праці та виробництва. Цей Закон спрямований на забезпечення:

• рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів республіки;

• збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

• протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

• об’єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

• розширення сфери застосування вільних цін;

• підвищення якості продукції;

• соціальних гарантій в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку зі зростанням цін і тарифів;

• створення необхідних економічних гарантій для виробників;

• орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Законом декларується вільне встановлення цін і тарифів на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, з яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Характер державного регулювання цін вміщено у статтях 8, 9 та 10. Згідно з цими статтями державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

1. державних фіксованих цін (тарифів);

2. граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги (в тому числі на електроенергію і природний газ для комунально-побутових потреб населення України), послуги громадського транспорту і зв’язку встановлюються Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.

Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до цього Закону затверджують або регулюють ціни (тарифи). Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у зв’язку зі зміною умов виробництва та реалізації продукції, що не залежать від господарської діяльності підприємств.

У розд. III Закону України «Про ціни і ціноутворення» висвітлюються питання, пов’язані з контролем за цінами. Тут сказано, що державний контроль за цінами здійснюється у разі встановлення і застосування державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому у сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог антимонопольного законодавства.

І, нарешті, ст. 14 встановлює відповідальність за порушення державної дисципліни цін. Згідно з цією статтею вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та чинного порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залучен­ням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду (арбітражного суду). Особи, винні в порушенні порядку встановлення та застосування цін і тарифів, притягуються до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Іншим Законом, що чинить значний вплив на процеси ціноутворення, є Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Цей Закон визначає правові основи обмеження та поперед­ження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. Стаття 4 Закону дає визначення діям, що вважаються зловживанням монопольним становищем на ринку. Згідно з цією статтею серед інших дій зловживаннями монопольним становищем вважаються:

• обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

• часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

• встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;

• встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;

• встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.

Додатково до ст. 4 Закону ст. 5 визначає, що антиконкурентними узгодженими діями визнаються погоджені дії (угоди), що призвели або можуть призвести до встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок.

Разом із зазначеними двома Законами в Україні діє низка нормативних документів, що визначають порядок ціноутворення на конкретні товари чи послуги. Серед цих нормативних актів можна вказати, наприклад, такі:

• Закон України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17 червня 1999 р.; відповідно до п. 1 ст. 6 цього Закону щорічно до 1 січня наступного року Кабінет Міністрів України згідно з пропозиціями агропромислового комплексу України визначає мінімальну ціну на цукровий буряк, що постачається для виробництва цукру;

• постанова Національної Комісії регулювання електроенергетики України № 337 від 18 березня 1999 р. «Про затвердження граничного рівня оптової ціни на газ природний, що використовується для потреб населення, і тарифів на послуги з транспортування та розподілу газу природного для споживачів України»;

• наказ Міністерства транспорту України № 53 від 14 лютого 2000 р. «Про затвердження тарифів на перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу залізничним транспортом у внутрішньодержавному сполученні»;

• наказ Міністерства фінансів України № 65 від 28 березня 2000 р. «Про затвердження цін на дорогоцінні метали, що скуповуються у населення» і т. д.

Серед цієї сукупності нормативних актів окремо слід розглянути Постанову Кабінету Міністрів України № 135 від 22 лютого 1995 р. Ця постанова являє собою положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи й послуги монопольних утворень і визначає порядок державного регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи й послуги суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції, встановлюючи такі ціни чи інші умови придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умови існування значної конкуренції на ринку, або застосовуючи різні ціни чи різні інші умови до угод із суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин.

Регулювання цін на продукцію монопольних утворень здійс­нюється шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабель­ності, або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін.

Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що експортується, нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моменту постановки її на виробництво).

Слід зазначити, що разом із регулюванням цін внутрішнього ринку на Україні існує механізм регулювання цін на продукцію, що експортується. Цей процес відбувається із застосуванням механізму індикативних цін. Методика формування й використання індикативних цін регламентується наказом Міністерст- ва зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України № 506 від 8 серпня 1996 р. Згідно з цим документом індикативні ціни застосовуються з метою запобігання експорту товарів походженням з України за цінами, які можуть розглядатися як підстава для порушення в будь-яких видах антидемпінгової процедури або вжиття антидемпінгових заходів чи перегляду чинних антидемпінгових заходів.

Під індикативними цінами розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України, а також якісних показників товару, і які затверджено МЗЕЗторгом України.

Формування індикативних цін відбувається за кількома основ­ними напрямами, залежно від виду товару та режиму його експорту з України (імпорту в Україну):

1. на товари походженням з України, щодо імпорту яких в інші країни вжиті в будь-яких видах антидемпінгові заходи, а також щодо імпорту яких в інші країни існують зобов’язання (в тому числі й односторонні) у зв’язку із призупиненням антидемпін­гових компенсаційних заходів. Наявність таких заходів і процедур МЗЕЗторг України визначає відповідно до офіційної інформації, поданої йому центральними органами державної виконавчої влади в установленому порядку та формі;

2. на товари походженням з України, щодо імпорту яких в інші країни ймовірна загроза вжиття антидемпінгових заходів з метою їх попередження. Імовірність застосування таких заходів і процедур МЗЕЗторг України визначає відповідно до офіційної інформації, поданої йому центральними органами державної виконавчої влади в установленому порядку та формі;

3. на товари походженням з України, імпорт яких обмежений у певні країни світу згідно з відповідними міжнародними угодами України або іншими (в тому числі й односторонніми) міжнародними зобов’язаннями України;

4. на товари походженням з України, експорт (імпорт) яких з (в) України (у) здійснюється в межах спеціальних режимів (процедур) та інших режимів нетарифного регулювання — на період дії таких режимів, встановлених згідно з чинним законодавством України та її міжнародними зобов’язаннями.

Згідно із затвердженим відповідно до чинного законодавства України переліку індикативних цін фахівцями Держзовнішінфор­му проводиться моніторинг відповідних ринків, експорту товарів українського походження з використанням таких інформаційних джерел:

• біржові котування;

• ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції;

• довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі відео, комп’ютерних, електронних та інших подібних банків даних;

• статистичні дані митних, фінансових, банківських, інформаційних та інших державних органів і установ та недержавних організацій України;

• комерційні пропозиції, листи, протоколи намірів, прейскуранти та каталоги на продукцію відомих фірм, підприємств, порівняль­ні індекси цін;

• звіти та довідки торговельно-економічних місій у складі посольств України за кордоном;

• контрактна практика поставок товарів, що підлягають реєстрації в МЗЕЗіТ України;

• прейскуранти та відпускні ціни українських товаровиробників;

• інші інформаційні джерела.

Індикативні ціни, затверджені Міністерством зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України, є обов’язковими до використання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності всіх форм власності при укладенні та здійсненні всіх видів зовнішньоекономічних угод.

Контроль за дотриманням експортерами рівнів індикативних цін здійснюється так:

• відповідність цін на товари, зовнішньоекономічні угоди на які підлягають реєстрації чи потребують отримання ліцензії в МЗЕЗторзі України, індикативним цінам контролюється фахівцями управління ринкової кон’юнктури та цінової інформації МЗЕЗторгу України. Ціна товару зазначається в картці реєстрації (обліку) контракту чи ліцензії та не потребує додаткового обґрун­тування експортером для митних, податкових та інших державних органів;

• відповідність цін на товари, зовнішньоекономічні угоди на які не підлягають реєстрації чи не потребують отримання ліцензії в МЗЕЗторзі України, індикативним цінам контролюється митними органами України у порядку, встановленому Держмиткомом України за погодженням з МЗЕЗторгом України.

У разі відхилення ціни угоди від індикативної ціни на товари, угоди щодо яких підлягають реєстрації чи потребують отримання ліцензії в МЗЕЗторзі України, заявник подає додаткові документи, що підтверджують обґрунтованість можливого відхилення, висновки Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків, який уповноважений готувати експертні висновки для МЗЕЗторгу під час проведення Міністерством офіційних експертиз, або висновки однієї з уповнова­жених експертних організацій.

У разі відхилення ціни угоди від індикативного рівня на товари, угоди щодо яких не підлягають реєстрації чи ліцензуванню в МЗЕЗторзі України, для митного оформлення таких товарів потріб­но надати лист-погодження, який видається МЗЕЗторгом України, або експертний висновок Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків, який уповноважений надавати експертну допомогу підприємствам, установам та організаціям під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності на основі наданих заявником додаткових документів, що підтверджують обґрунтованість такого відхилення.

Аналізуючи систему державного регулювання ціноутворення у зовнішньоекономічних операціях, слід звернути увагу на лист Державної митної служби від № 13.1/13.1-1996-ЕП від 13 червня 2002 р. Тут подано вичерпний базовий перелік знижок, що можна використовувати на законних підставах під час укладання зовнішньоекономічних контрактів. Зазначений документ прямо вказує на можливість широкого застосування прийомів і методів маркетингової цінової політики у зовнішньоекономічній діяльності підприємства. Згідно з цим листом під час визначення контрактної ціни сторонами контракту можуть бути враховані різноманітні знижки: проста знижка, знижка «сконто», прогресивна, бонусна, дилерська, спеціальна, сезонна, експортна, прихована знижка.

Проста знижка надається з прейскурантної або довідкової вартості товару.

Знижка «сконто» — це знижка у разі готівкового розрахунку. У тих випадках, коли у довідковій ціні передбачено короткостроковий кредит, а покупець згоден розрахуватися за товар готівкою, йому може бути надана така знижка.

Прогресивна знижка надається за умови попередньої домовленості на придбання серійної партії виробів.

Бонусна знижка, або знижка за обіг, надається продавцем своїм постійним агентам за реалізацію певної кількості виробів.

Дилерська знижка надається виробником своїм постійним представникам або посередникам, які займаються питаннями реалізації товару.

Спеціальна знижка надається привілейованим покупцям, у замовленнях яких найбільш зацікавлений продавець. Такі ж зниж­ки можуть надаватися у разі реалізації пробної партії товару.

Сезонні знижки надаються за придбання товару поза сезоном. Розмір знижки залежить від характеру товару.

Експортна знижка надається продавцем у разі продажу товарів зарубіжному покупцю понад діючих знижок для покупців внутрішнього ринку.

Прихована знижка надається у вигляді знижок на фрахт, пільгових та безвідсоткових кредитів, шляхом надання безкоштовних послуг.

В окремих випадках знижка як така не згадується у тексті кон­тракту, а у процесі переговорів визначається кінцева ціна з урахуванням знижки, і ця ціна фіксується у тексті контракту.

Крім того, слід зазначити, що при визначенні митної вартості врахування знижок взагалі та їх розміру зокрема повинно проводитись у кожному конкретному випадку для кожного конкретного товару.

Встановлення митними установами граничного рівня знижок не є можливим, оскільки суперечить вимогам ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення».

Серед широкого кола питань регулювання ціноутворення на внутрішньому ринку України з огляду на ціни експорту-імпорту та світові ціни загалом цікавим є питання валюти, у якій продавець наводить ціни. Тут ідеться про вимогу встановлювати ціни на внутрішньому ринку тільки у національній грошовій одиниці, на противагу встановленню цін у будь-якій іншій валюті. Законодавчо це закріплено постановою Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» № 1998 від 18 грудня 1998 р.

У цій постанові вказується на те, що на час її прийняття у галузях народного господарства набула значного поширення практика встановлення цін і тарифів у доларовому еквіваленті.

Стрімке падіння курсу гривні до долара США, яке відбулося у серпні—вересні 1998 р., супроводжувалось значним зростанням оптових цін, насамперед, у галузях з великою питомою вагою імпортних сировини і матеріалів у собівартості продукції. Індекс оптових цін у промисловості в цілому за 11 місяців 1998 р. становив 131,5 %, у тому числі в електроенергетиці — 166,1, газовій промисловості — 209,5, нафтопереробній промисловості — 156,5, чорній та кольоровій металургії — відповідно 144,1 та 156 %. У низці галузей зростання оптових цін у жовтні перевищило вересневі показники. Почав спрацьовувати ланцюговий ефект, у результаті чого індекс оптових цін у жовтні в машинобудуванні становив уже 106,8 % проти 103,9 у вересні, у легкій промисловості — 110,1 проти 102,3 % у вересні. У листопаді тем­пи зростання оптових цін дещо знизились. Проте негативний вплив застосування доларового еквівалента на цінову ситуацію залишається значним.

Ситуацію погіршує те, що в умовах переважно вільного ціноутворення під час формування цін доларовий еквівалент застосовується і на продукцію, в структурі собівартості якої частка імпорту незначна. Це призводить до необґрунтованого дискримінацій­ного підвищення цін, збільшує запаси неліквідної продукції і, відповідно, зменшує оборотні кошти підприємств, провокує розкручування цін у суміжних галузях і, як наслідок, до інфляції.

Перевірками, проведеними Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки, виявлено непоодинокі факти, коли на підприємствах гірничорудної, металургійної та коксохімічної промисловості зростання оптових цін значно випереджало темпи падіння курсу гривні, хоча частка імпортної складової у собівартості їхньої продукції здебільшого не перевищувала 50 %. Не зважаючи на те, що оптові ціни на вугілля у поточному році зросли лише на 5 %, а падіння курсу гривні у вересні—жовтні становило близько 51 %, вартість коксу для споживачів за цей період збільшилась на 75 %.

Однією з причин такої ситуації є несформованість прозорих ринкових відносин, недостатній розвиток конкуренції на ринках продукції базових галузей промисловості, безвідповідальні дії окремих комерційних структур, які здійснюють збут продукції та посередницькі операції з нею, недостатня упереджувальна робота щодо боротьби з проявами монополізму. Незначна частка регульованих державних цін в умовах монополізованого ринку не може ефективно протидіяти зростанню вільних оптових та споживчих цін.

З метою стабілізації цін на внутрішньому ринку, посилення боротьби з монопольними проявами та захисту інтересів вітчизняного виробника і населення постанова встановлює порядок формування цін, за яким встановлення та застосування суб’єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Разом з тим під час формування цін обґрунтованим вважається врахування витрат у доларовому еквіва­ленті лише в частині імпортної складової структури ціни.