39. Культура України у 18ст

В історії культури Української козацької держави XVIII ст. було складною і багатогранною добою. Це був період, коли продовжувався започаткований у попередні часи розквіт українського мистецтва й літератури. Однак у той самий час створювалися умови, за яких українська культура поступово втрачала свою самобутність і набувала рис провінційності.

Підґрунтям, на якому квітло дерево української культури, була козацька державність.

На середину XVIII ст. загальний рівень грамотності населення України був досить високим. Його забезпечував, перш за все, найпоширеніший тип початкових шкіл — українські народні школи. Утримувалася школа коштом парафіяльного братства.

У другій половині XVIII ст. добре розвивалося книгодрукування. Роль найважливіших видавничих осередків відігравали друкарні Києво-Печерського монастиря та чернігівського Троїце-Іллінського монастиря.

.Українська література другої половини XVIII ст. розвивалася на традиціях попереднього періоду. Упродовж багатьох десятиліть домінуючим тут лишався стиль бароко.

Важливе місце в літературі другої половини XVIII ст. посідали поетичні твори.

Друга половина XVIII ст. збагатила новими ідеями українську філософську думку

Г. Сковорода (1722—1794 рр.) — майбутній видатний філософ, гуманіст, просвітитель, поет, педагог, музикант.

У філософських роздумах велику увагу Г. Сковорода приділяв тому, як людина може стати щасливою. На його думку, для цього потрібно пізнати самого себе й займатися в житті тим, що людині природно відповідає.

40. Обмеження автономії України. Гетьман і Скоропадський, п Полуботок, д.Апостол

Формально залишаючи попередній устрій Гетьманщини, царський уряд намагався фактично підпорядкувати собі всю владу в Україні, ігноруючи основні права останньої, її гетьмана та уряд.

Значним ударом царату по автономії Гетьманщини було створення у травні 1722 р. Малоросійської колегії (1722—1727).На неї покладалася низка функцій, реалізація яких фактично позбавляла гетьмана і тієї решти влади, що він ще мав.

Петро І заборонив вибори наступного гетьмана. Тому старшина призначила наказним гетьманом чернігівського полковника Павла Полуботка (1722 —1724). який організував опір російській політиці ліквідації української автономії.

Уперта опозиційна діяльність українського уряду викликала роздратування Петра І, який збільшив повноваження Малоросійської колегії, перетворивши її з контрольної на владну адміністративну структуру. Одночасно він викликав П. Полуботка та його однодумців до Санкт-Петербурга, де наказав їх заарештувати та ув'язнити у Петропавловській фортеці. Вбили полуботка, підари.

Після смерті Петра І процес цілковитої ліквідації автономії України було дещо пригальмовано. Готуючись до війни з Туреччиною й намагаючись якось утихомирити українців, російські політики почали прихильніше ставитися до української автономії. В 1727 р. Малоросійську колегію було розпущено, а місцевому населенню дозволили обирати гетьмана. Ним став 70-річний миргородський полковник Данило Апостол (1727—1734). Правове становище Гетьманщини цього часу визначалося т.зв. Ріши-тельними пунктами — царським указом, який обмежував гетьманську владу та політичну автономію Лівобережжя: 1) гетьман міг обиратися тільки за згодою царя і не мав права на дипломатичні зносини; 2) кандидатів на посади генеральної старшини іполковників затверджував цар; 3) до складу Генерального суду поряд із трьома українцями мало ввійти стільки ж росіян; 4) скасовувалася заборона на купівлю землі в Україні росіянами тощо.

Домігся повернення під гетьманську владу запорожців та заснування в 1734 р. Нової Січі на р. Підпільна. Захищаючи державні права українського народу та обмежуючи російські впливи на Україну, гетьман Апостол тим самим затримав процес повної інтеграції Гетьманщини у структуру Російської імперії.

Після смерті Д. Апостола імператриця Анна Іванівна заборонила вибори гетьмана, а для управління Україною запровадила колегіальний орган під назвою Правління гетьманського уряду (1734— 1750).