7.4. Силабо-тонічне віршування.
Силабо-тонічне віршування (від давньогр. syllabe – склад і tonos – тон, наголос) – це система версифікації, в основу якої покладено принцип упорядкованого чергування наголошених і ненаголошекних складів, завдяки чому створюється ритм. Автором терміна є російський критик М. Надєждін (перша половина ХІХ ст), хоча теоретичну базу силабо-тонічного віршування на сході Європи заклали праці російських науковців В. Тредіаковського,
М. Ломоносова (30-і роки ХУІІІ ст.) та А. Сумарокова (1781). В Англії силабо-тонічний вірш з’явився наприкінці ХІУ ст. (Дж. Чосер), в Німеччині – на початку ХУІІ ст. (М. Опіц).
У силабо-тонічній системі використовується термінологія, характерна для античного віршування. Відмінність полягає в тому, що довгий склад міняється на наголошений, а короткий – на ненаголошений. Стопа ж – це сполучення наголошеного з одним чи кількома ненаголошеними складами, що ритмічно повторюється у віршовому рядку. Провідними розмірами є двоскладові (хорей та ямб) і трискладові (дактиль, амфібрахій, анапест). Чотирискладові стопи зустрічаються досить рідко. Крім того, трапляються відомі з античних часів пірихій, спондей, бакхій, хоріямб, амфімакр та ін.
Важливими поняттями в силабо-тоніці є акаталектика, каталектика та гіперкаталектика. Акаталектика (від давньогр. akatalektos – неусічений) – це відповідність віршового закінчення рядка (клаузули – від лат. clausula – закінчення) обраному розміру. Каталектика (від давньогр. – katalekticos – усічений, скорочений) – це закінчення віршового рядка, у якому остання стопа має на один чи два склади менше від обраного розміру. Гіперкаталектика (від давньогр. hyper – над, надміру і katalekticos – усічений, скорочений) – це збільшення останньої стопи на зайві один чи два ненаголошені склади.
Ямб (від давньогр. jambos – двокроковий танець) – це метр силабо-тонічного вірша, стопи якого складаються з двох складів з наголосом на другому з них:
Вітрів зібрала, рвійних і кошлатих.
Засипала пургою снігурів.
А ми солдати, ми лише солдати
Серед снігів та посеред вітрів
(М. Малахута).
– / – / – / / – /
– / / – / / –
– / – / – / – / – /
– / – / / – / –
Хорей (від давньогр. choreios від choros – хор) – це метр силабо-тонічного вірша, стопи якого складаються з двох складів з наголосом на першому з них:
Листя обліта услід за вітром –
Навесні зашелестить нове.
Ти з чола краплини поту витри.
І трудись. Вітчизна хай живе
(М. Малахута).
– / / – / – / –
/ – / / – / –
– / – / – / – / –
/ – / – / – / –
Дактиль (від давньогр. dactylos – палець) – це метр силабо-тонічного вірша, стопа якого складається з наголошеного й двох ненаголошених складів:
Пізньої осені радість моя
Світить листок, наче смуток, у вічі.
Шлях листопадом за ними курличе.
Мчить крізь комети у Всесвіт Земля
(М. Малахута).
– / – / – / –
– / – – / – / –
– / – / – / –
– / – / – / –
Амфібрахій (від давньогр. amphibrachys – з двох боків короткий) – це це метр силабо-тонічного вірша, стопа якого складається з трьох складів, де наголошений склад знаходиться в позиції між двома ненаголошеними:
Схилився довірливо колос –
Вус пучку лоскоче мені.
Ген обрій вітрильно скололи,
Як щогли, гінкі промені
(М. Малахута).
– / – / –
– – / – / –
– / – / –
– / – / –
Анапест (від давньогр. anapaistos – відбитий назад) – це це метр силабо-тонічного вірша, стопа якого складається з двох ненаголошених і одного наголошеного складів:
Вишивала сорочку у хрестик,
Раз у раз поглядала в шибки:
Може, з’явиться на перехресті
Той, що сниться все їй залюбки
(М. Малахута).
– / – / – /
– / – / –
– / – / – /
– / – / –
Той факт, що у наведених вище схемах віршів зустрічаються певні відхилення від розміру, пояснюється тим, що в українській мові слова бувають з різною кількістю складів, а наголос у слові ставиться лише один раз.
У силабо-тонічному віршуванні зустрічається також вольний вірш – ямбічний, що має рими, але кількість стоп у рядку є різною:
І сніг, і дощ…
Безлюддя й чужини розпачлива печать.
Тверді тополі серед площ
Обмерзлим віттям глухо деренчать
(М. Бажан).
– / –
– / / – / – / / –
– / – / – / –
– / – / – / / –
У наведеному прикладі маємо 2 стопи у першому рядку, 6 – у другому, 4 – у третьому і 5 в четвертому. Особливо полюбляють вольний вірш байкарі
(Л. Глібов, М. Годованець, П. Красюк).
Окремо виділяється білий вірш (від англ. blank verse), або неримований вірш:
Умер давно той цар з лицем тирана,
зоставсь по ньому – круг і збитий напис.
Співці, не марте, вчені, не шукайте,
хто був той цар і як йому наймення:
з його могили утворила доля
народу пам’ятник, – хай гине цар!
(Леся Українка).
Білий вірш найчастіше використовується в жанрах драми. Його активно використовували У. Шекспір, Й.-В. Гете, О. Пушкін, в українській літературі – Леся Українка, І. Кочерга.