Володимир Олександрович Міхельсон (30.06.1882 р.)

Народився у м. Тульчині (тепер Вінницької обл.). Закінчив 1895 р. Московський університет.

Дослідив розподіл енергії в спектрі чорного тіла, використовуючи статистичні методи; узагальнив принцип Допплера на випадок, коли простір між спостерігачем і джерелом заповнений світлозаломлювальним середовищем із швидко змінюваною густиною. Заклав основи нового наукового напрямку — фізики горіння. Зокрема подав основні віхи теорії вибухового горіння, показав роль теплопровідності пальної суміші при поширенні фронту полум’я, встановив закон залежності руху фронту займання від складу газової суміші (1894 р.). Праці Міхельсона останніх років стосувалися актинометрії (розроблення актинометрів) та метеорології. Займався також теоретико-пізнавальними питаннями науки, зокрема фізики.

Дмитро Аполлінарійович Рожанський (01.09.1882 – 27.09.1936 рр.)

Фізик, член-кореспондент АН СРСР (з 1933 р.). Народився в Києві. Закінчив 1904 р. Петербурзький університет. У 1911–1921 рр. професор Харківського університету, в 1921–1923 рр. працював у Нижньоновгородській радіолабораторії, з 1923 р.,— у Центральній радіолабораторії в Ленінграді, згодом у Фізико-технічному та Політехнічному інститутах (Ленінград). У 1921–1928 рр.— очолював також Харківську науково-дослідну кафедру фізики.

Основні наукові праці стосуються електричних розрядів та радіофізики. Під його керівництвом провадилися роботи для створення короткохвильових передавачів, стабілізації частоти лампових генераторів, досліджувалися особливості поширення коротких й ультракоротких радіохвиль з урахуванням властивостей іоносфери й інших факторів. Розробляв питання радіолокації.

Створив першу школу фізиків у Харківському університеті. Його учнями були А. О. Слуцкін, С. Я. Брауде, Ю. Б. Кобзарєв, Д. С. Штейнберг та інші.

Дмитро Дмитрович Максутов (23.04.1896 – 26.08.1964 рр.)

Фізик-оптик, народився в Одесі. Закінчив 1914 р. Військово-інженерне училище в Петербурзі. У 1930–1952 pp. працював у Державному оптичному інституті, з 1952 р. — на Пулковській обсерваторії (Ленінград).

Основні наукові праці стосуються астрономічної оптики, зокрема технології виготовлення, конструювання та розрахунку оптичних систем. Винайшов нові, так звані меніскові оптичні системи (системи Максутова), використовувані у телескопах. Розраховував дзеркально-лінзові об’єктиви мікроскопа для видимої й ультрафіолетової ділянок. Створив оптику для низки унікальних інструментів.

Державні премії СРСР (1941, 1946 рр.).

Синельников Кирило Дмитрович (29.05.1901 – 16.10.1966 рр.)

Фізик-експериментатор, академік АН УРСР (з 1948 р.). Народився в Павлограді (тепер Дніпропетровської області). Закінчив 1923 р. Кримський університет у Сімферополі. Протягом 1924–1930 рр. працював у Ленінградському фізико-технічному інституті (у 1928–1930 рр. був у науковому відрядженні в Англію, де працював у Резерфорда), з 1930 р. — у Харківському фізико-технічному інституті (з 1944 р. — директор). Професор Харківського університету (з 1936 р.).

Наукові дослідження стосуються фізики й техніки високих напруг, прискорювальної техніки, ядерної фізики й фізики високих енергій, фізики високого вакууму й вакуумної металургії, фізики плазми та керованих термоядерних реакцій. 1933 р. спільно з А. К. Вальтером, О. І. Лейпунським та Г. Д. Латишевим уперше в СРСР розщепив атомне ядро штучно прискореними протонами; брав участь у розробленні й спорудженні цілої низки унікальних прискорювачів (1933–1966 рр.), зокрема в створенні серії протонних лінійних прискорювачів на енергії від 5 до 20 Мев, лінійного прискорювача важких іонів та лінійних прискорювачів електронів на енергії від 5 Мев до 2 Гев.

У 1946–1949 рр. разом з Б. Г. Лазарєвим та іншими створив високопродуктивні дифузійні та кріогенні насоси для потреб атомної енергетики, що вдосконалювалися в подальші роки. Спільно з В. Є. Івановим розробив новий напрям вакуумної обробки металів, що дало змогу розв’язати чимало наукових і технічних завдань.

Створив школу фізиків-ядерників.