83. Формування соціальної думки в Середньовіччя та епоху Відродження.

Розпочавшись у V ст., епоха середньовіччя тривала три періоди:

раннє середньовіччя (V—XI ст.),

період розвинутого феодалізму (XI — середина XV ст.),

пізнє середньовіччя (кінець XV — середина XVII ст.).

Історичною межею стали розпад античного суспільства, падіння Західної Римської імперії, формування феодальних відносин, які, спричинивши суттєві соціально-політичні зміни, потребували відповідного теоретичного обґрунтування.

Головним джерелом знань про світ, природу, людину, суспільні відносини стає релігія, суттєво потіснивши і навіть поставивши собі на службу науку.

Одним з найпомітніших тогочасних мислителів, які взяли на себе місію, був ідеолог католицизму, впливовий релігійний діяч, домініканський монах Фома Аквінський (1225—1274).

Широко застосовуючи положення Арістотеля, він виводить ієрархію форм світу: від Бога — чистого розуму — до духовного світу і матеріального, де вищі форми дають життя нижчим. За таким же ієрархічним принципом будується й суспільство: піддані підкоряються царям і світській владі на основі законів, як природних і писаних, так людських і божественних.

За середньовіччя формою соціальної і політико-правової теорії стали єретичні рухи народних мас, які, не заперечуючи основної догматики християнства, виражали соціальний протест проти існуючої католицької церкви та феодально-кріпосницького ладу.

Значний внесок у розвиток пізнання людини, суспільства зробили представники середньовічного гуманізму Аліг'є-рі Данте (1265—1321), Франческо Петрарка (1304— 1374), Леонардо Бруні (1370—1444), В. Лоренно (1407—1457) та ін.

Проте в цілому середні віки — це період спаду в історії політичних, соціальних і правових вчень порівняно з античним світом, що було зумовлено догматичним тиском, насамперед з боку католицтва, схоластичністю, метафізичністю свідомості.

Епоха Відродження стала своєрідним синтезом культури, філософських, політичних знань, властивих античності й середньовіччю.

У центрі світоглядних, естетичних конструкцій фігурує людина, а гуманізм — своєрідне світське вільнодумство — витісняє догматизм церкви, схоластику.

Повага до гідності людини, визнання пріоритету її прав, необхідності гармонійного їх розвитку і соціального буття були в цей час провідними.

У розвитку соціологічної думки епохи Відродження окреслюється три етапи:

1. Гуманістичний (середина XIV ■— середина XV ст.), якому властиве протиставлення середньовічного теоцентризму інтересу до людини, її зв'язків зі світом.

2. Неоплатонівський (середина XV ст. — перша третина XVI ст.), на якому домінує розгляд проблем буття.

3. Натуралістичний (середина XVI ст. — початок XVII ст.), з його прагненням пристосувати закони природи до пізнання соціальної реальності.

84. Функції культури.

До основних функцій культури відносять:

■ функція соціальної пам'яті (зберігання і розповсюдження людського досвіду);

■ освітня і виховна (освоєння через соціалізацію знань, умінь, навиків, мови, цінностей, норм, традицій);

■ комунікативна (формування комплексу взірців поведінки, діяльності, які служать засобами в системі спілкувань, взаємодій між соціальними елементами);

■ регулятивна (освоєння і трансформація цінностей, ідеалів та норм з регуляції поведінки людей в суспільному житті);

■ практична функція - вироблення наукових основ цілеспрямованих культурних змін і культурної політики.

У соціології культура визначається не як відносини між речами чи ролями в системі соціальної організації, а як відносини між самими людьми, які зв'язують їх як особистостей.