4. Типи суспільств

Типологізація суспільств — це класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших Залежно від критеріїв соціологи по-різному визначали типи суспільств. Наприклад, беручи за головну ознаку писемність, їх поділяли на писемні та дописемні. Німецький соціолог Фердинанд Тьонніс (1855— 1936) з огляду на наявність і стан промислового виробництва, класифікував їх на традиційне (допромислове) та промислове. Американські соціологи Г. Ленскі та Дж. Ленскі, розрізняючи суспільства за головним способом здобуття засобів до існування, виокремлюють: 1. Суспільство мисливців і збирачів. Структура його надто проста, а соціальне життя організоване на основі родинних зв'язків, усім править вождь. 2. Садівничі суспільства. Воно теж ще не знає, що таке додатковий продукт, основою його соціальної структури є родинні зв'язки. Але їх система помітно розвинутіша, складніша. 3. Аграрне суспільство. На цьому етапі вже з'являється додатковий продукт, розвиваються торгівля, ремесла, зароджується держава. Система родинних зв'язків перестає бути основою соціальної структури суспільства. 4. Промислові суспільства. Виникають наприкінці XVIII ст. з появою промислового виробництва, використанням у виробничих цілях наукових знань, значного додаткового продукту, розвитку системи державного управління. Застосування цього критерію іншими соціологами передбачає, крім перших трьох, індустріальне та постіндустріальне суспільства. Беручи за основу ціннісні критерії, соціолог Д. Рі-сман виділяє такі типи суспільства: 1. Традиційне суспільство. У ньому індивіди керуються традиційними цінностями. Ця особливість властива насамперед аграрному суспільству, в якому професія переходить від батька до сина. Людина, будучи обмеженою у виборі, змушена діяти згідно з традиція ми. Саме такі особливості характеризують доіндустріальне суспільство. 2. Суспільство, кероване зсередини. У такому суспільстві поведінку індивідів визначають особисті цінності, що активізує індивідуальність, посилює вибір, самостійність рішень, власну точку зору. В ньому відсутні чіткі моральні норми, людина повинна шукати опору в собі. Це індустріальне суспільство. 3. Суспільство, кероване ззовні. Індивід у такому суспільстві спрямовує та оцінює свою діяльність, орієнтуючись на оцінки колег, друзів, сусідів, громадську думку. Воно сприяє розвитку тертіальних (лат. tertius — третій) промислів — маркетингу, послуг. З'являються нові професії, групи робітників, формуються нові громадські організації. Для досягнення успіху індивід повинен враховувати зовнішні обставини, пристосовуватися до них. Це постіндустріальне суспільство.

5 Транзитивність суспільства

Сучасне суспільство перебуває у стадії фундаментальної трансформації, пов'язаної з переходом від індустріального до постіндустріального, інформаційного суспільства. Транзитивність стає ознакою сучасної епохи. Найбільшою мірою складність цього переходу властива суспільствам, що почали складний, тривалий шлях соціально-

політичних перетворень від авторитарного до демократичного режиму.

Для суспільства транзитивного типу основними проблемами

управління є:

1. Пошук адекватного соціально-технологічного інструментарію до

розв'язання соціально-політичних проблем.

2. Проблема відповідності політичних технологій загальнолюдським

цінностям.

Сутність першої проблеми полягає в постійно відтворюваній

суперечності між необхідністю застосування новітніх соціальних і

політичних технологій та застарілими формами й засобами управління,

консервативними звичками і традиціями, менталітетом керівників, рівнем

знань та управлінської культури суб'єкта управління, які постійно відстають

від потреб часу.

Проблема відповідності політичних технологій загальнолюдським

цінностям є універсальною і залишається актуальною для будь-якого

суспільства, однак для суспільства транзитивного типу вона набуває

особливої гостроти і актуальності, тому що її вирішення є критерієм виміру3

тієї дистанції, яку суспільство долає на шляху від тоталітаризму до

демократії, критерієм виміру суттєвого реформування суспільства.

В умовах соціальної стабільності існують об'єктивні можливості

застосування адекватних соціальних і політичних технологій, відповідних

особливостям і характеру розвитку суспільства Найважливішою функцією соціальних і політичних технологій є

встановлення балансу між суспільством і індивідуумом, суспільним благом

та індивідуальними прагненнями, тому питання стосовно вибору необхідної

міри насильства або примусу для збереження цієї тимчасової рівноваги в

будь-якому суспільстві залишається відкритим. У транзитивному суспільстві

орієнтація на моральні норми під час використання політичних технологій є

однією з найбільш актуальних. Крім того, у транзитивному суспільстві

залишається відкритим і питання щодо мети і завдань реформ. Найчастіше

вони камуфлюються або приховуються за абстрактною, а тому

малозрозумілою для більшості громадян формою, як, наприклад,

багатовекторність (інтеграція в Європу та покращання добросусідських

відносин з Росією), формування демократичного режиму, зміцнення

інститутів ринкової економіки тощо.