2. Категорії діалектики

Пізнаючи світ, люди сформулювали велику кількість по­нять про речі та явища, що наявні в ньому. Найбільш загальні поняття називаються категоріями. Вони відображають найха­рактерніші і сутнісні взаємозв'язки і властивості реальної дійс­ності. В філософії такими категоріями є буття, матерія, рух, простір, час, кількість, якість та багато інших. Найбільш чітку картину змін у світі явищ та речей, уяву про їх взаємодії, роз­виток та зміни формує, за допомогою своїх категорій, діалекти­ка. Вони, як усі філософські категорії, є продуктом історичного розвитку пізнавальної та практичної діяльності людей.

Категорії діалектики поділяються на субстанційні, тобто такі, що фіксують загальні властивості світу, але не вказують на їх зв'язок з іншими його властивостями (простір, міра, стри­бок) і співвідносні. Останні органічно пов'язані між собою і, з'ясовуючи якусь з них, необхідно враховувати іншу, тому їх ще називають парними. Це такі категорії, як кількість-якість, нове-старе, форма-зміст, суть-явище, причина-наслідок і інші.

Співвідносні категорії діалектики особливі. По-перше, вони завжди відображають протилежні сторони, властивості, стани, тенденції об'єкта, як, наприклад, частина і ціле або можливість і дійсність. По-друге, будучи протилежностями, заперечуючи одна одну, ці категорії водночас зумовлюють наявність одна од­ної. По-іншому - кожна з них може існувати лише тоді, коли є протилежна. Скажімо, ні один об'єкт не може бути несформованим, а формування іде лише через його змістовність; все суще є наслідком певних причин , а вони, в свою чергу, без попере­дніх наслідків не виникають. По-третє, категорії діалектики взаємопроникають, а при певних умовах переходять одна в од­ну, що пояснює процес змін та розвитку. В комплексному про­яві взаємозв'язок та взаємодія співвідносних категорій знахо­дить безпосереднє відображення в законах діалектики.

Разом з законами категорії діалектики складають єдину си­стему, логічно зв'язану через свої елементи. Отже, аналізуючи кожну пару співвідносних категорій окремо, слід мати на увазі, що всі закони і категорії діалектики відображають зв'язки та взаємодії, існуючі в явищах одночасно , характеризують різні сторони єдиного, внутрішньо суперечливого розвитку всіх форм буття. Крім того, слід зважити й на те, що співвідносні катего­рії діалектики неоднорідні. Одна група цих категорій розкриває універсальні зв'язки буття (загальне-одиничне, явище-сутність), друга - його структурні зв'язки ( частина-ціле, фо­рма-зміст, система-елемент), а третя - зв'язки детермінації (зумовленності буття ). Розглянемо їх.

Навіть буденний досвід переконує нас в тому, що кожна річ має як характерні лише для неї властивості і ознаки, так і спі­льні з іншими об'єктами. В мисленні вони відображаються за допомогою категорій одиничного і загального. Одиничне - це окремий предмет або явище з притаманними лише їм властиво­стям, станами та характеристиками. Загальне — відображення універсільних зв'язків через тотожність рис, ознак, характерис­тик значної кількості однорідних об'єктів пізнання. Одиничне і загальне зв'язує особливе, категорія, що вбирає в себе риси як одиничного, так і загального. Так, молодій людині властиві лише її зовнішній вигляд, риси характеру та поведінка. Вона, як одиничне, входить в загальне - молодь регіону, країни, сві­ту. Проте молода людина має ще й соціальний статус - студен­та, службовця, робітника тощо, а це вже особливе, що зв'язує її одиничний і загальний стани. Таким чином, відмінність між одиничним, особливим і загальним є відносною, адже вони на­явні в кожному предметі чи явищі певної групи.

З цієї причини процес пізнання являє собою сходження від одиничного до особливого і далі до загального. Це - закон пі­знання. Інакше можливий суб'єктивізм, хибність процесу пі­знання, коли той, хто пізнає, подає бажане за дійсне. Таке бу­ває і при перебільшені ролі в даному процесі одиничних факто­рів, і при намаганні надати надмірне значення загальному, за­тінюючи при тому одиничне і особливе.

Універсальні зв'язки світу глибоко розкриває і діалектика сутності та явища. Категорія сутності відображає внутрішні стійкі зв'язки предметів і процесів та притаманну їм об'єктивну основу існування. Вона є глибинним визначенням буття об'єкта, що розкриває його функціонування і розвиток. По-іншому, сутність — це те, чим дійсно е пізнавальний об'єкт. Так, сутнісним визначенням різноманітних за виглядом годин­ників (сонячного, пісочного, водяного, механічного тощо) є ви­мір часу. Складні об'єкти з пізнавальної точки зору можуть ма­ти сутнісні визначення різного порядку. Наприклад, для лікаря сутнісний вимір учня цікавий відповідно стану здоров'я, для вчителя - навчальні здібності. Взагалі ж родовою сутністю школяра, як усякої людини, є його творча і доцільна діяль­ність.

Очевидно, що визначення сутнісної характеристики об'єкта буває завжди складним процесом і вимагає значних пізнаваль­них зусиль. Світ речей, як зазначав І.Кант, знаходиться "в со­бі". Для того, щоб людина зробила його "для себе", необхідні певні вміння пізнавати, наполегливість, систематичність дій, послідовність.

Набагато простіше пізнається об'єкт як явище — зовнішній прояв сутності, завдяки чому він сприймається чуттєво. Явище різнобарвніше сутності, адже сутність є лише основою об'єкта, а явище охоплює всі його стани, властивості, прояви. Коли сут­ність підмінюють якоюсь рисою явища, тоді виникає хибна уява про об'єкт, позірність. Таким чином, діалектичне пізнан­ня вимагає вивчати "світ явищ" (що є емпіричним пізнанням) і рухатися до зрозуміння "світу сутностей" - раціонального пізнання. Від явища до сутності - така формула пізнання світу, встановлення його структурних зв'язків. Ці зв'язки розкрива­ються через співвідношення таких категорій, як ціле-частина, система-елемент, форма-зміст.

Структурою називається впорядковане розташування час­тин з яких складається ціле. Ціле — це сукупність, єдність час­тин, а частина є складовою цілого. Ціле не може існувати без частини, як і частина може себе проявити лише в цілому. Ра­зом з тим ціле, в свою чергу, є частиною ще більш загального цілого - і так відбувається в усій нескінченності проявів буття. Однак, формуючи ціле, його частини аж ніяк не складають арифметичну суму. Це щось набагато більше, адже вони спле­тені зв'язками, взаємодіями, взаємовпливами. Цей процес дуже

неоднорідний, в ньому різні типи зв'язку формують різні за ха­рактером типи цілісності буття.

Так, структурний тип цілісності відповідає зв'язкам по­будови об'єкта (живих організмів, споруд, кристалів). Функці­ональний тип цілісності наявний завдяки функціональним зв'язкам частин (дії технічних засобів, життя організмів, хіміч­ні реакції), а генетичний - процесу розвитку (рослини, ембріо­на тощо). Роль принципу цілісності в процесі осмислення світу суттєва. Він застерігає і від елементаризму - розгляду цілого як механічної сукупності частин, і від механіцизму - сприй­няття цілого просто як суми частин, і від редукціонізму - зве­дення в процесі пізнання складного цілого до розуміння його як простого (частини). Ще більш глибоким підходом до вияву структурних зв'язків є системний підхід.

Пояснюючи процес формування знань про світ, І.Кант вка­зував, що наука являє собою складну систему, де ціле, як чіт­кий взаємозв'язок відповідних знань, важливіше частини. Вза­ємодія, взаємозв'язок, взаємовплив є найсуттєвішою характери­стикою системності світу. Система - це впорядкована єдність зв'язків і залежностей між елементами складного цілого та його відношення з іншими предметами і явищами. Елементом сис­теми являється неподільний компонент системи при даному рівні її вивчення. Скажімо, для людського організму елемента­ми є системи кровообігу, дихання, нервова тощо, але не кліти­ни чи атома. Останні будуть елементами (підсистемами) при розгляданні людського організму на іншому рівні.

Таким чином, елемент і система переходять одне в одне, вказуючи на універсальні структурні зв'язки буття. А це озна­чає, що весь світ системно структурований в усіх своїх різнови­дах: матеріальному, духовному та соціальному і являє собою надскладну за рівнями, станами та функціонуванням ієрархію елементів - підсистем. Складні системи завдяки взаємозв'язкам підсистем здатні до самозбереження і самоорганізації. Процес самоорганізації розглядає синергетика (грецькою - "сприян­ня", "співпраця"). Вона пояснює, що поки система зрівноваже­на, й елементи незалежні один від одного. Але коли вплив зов­нішнього середовища порушує внутрішню рівновагу системи, тоді елементи починають діяти узгоджено і на цій підставі ви­никають нові структури і взаємодії, що ускладнюють об'єкт.

Так, загроза суспільству завжди викликає протидію новостворених соціальних сил - груп і об'єднань населення, яких до того не існувало.

Для характеристики об'єкта, водночас і внутрішньо розчле­нованого, і структурно організованого, напрацьовані категорії форма і зміст. Під змістом розуміється єдність всіх елементів і внутрішніх зв'язків, суперечностей та тенденцій в розвиткові об'єкта. Таким є, наприклад, навчальний і виховний процес у школі. Форма ж виступає як організація, упорядкування зміс­ту, спосіб його прояву. Кожен зміст завжди сформований, а фо­рма змістовна. Так, форми занять з учнями завжди певним чи­ном упорядковані. При тому зміст, який завжди одиничний, може бути сформованим по різному. Процес зміни змісту, напо­внення його новими елементами постійно вимагає нових форм для вияву своїх структурних перебудов.

Розглянуті парні категорії чітко зазначають суперечності прояву та функціонування предметів і явищ. Одні з категорій (загальне, явище, ціле, система, форма) пояснюють їх зовнішню організацію і стан, а інші (одиничне, сутність, елемент, зміст) - вказують на внутрішню характеристику і в той же час , не іс­нуючи одна без одної, заперечують свою протилежність. Так, форма завжди "стримує" розвиток змісту, ціле - частини, зага­льне - одиничного і т.п. , а зміст , загальне, одиничне тощо, розвиваючись, в свою чергу порушують сталість своїх протиле­жностей. На цій підставі і формуються зв'язки детермінації (зумовленості) буття. Їх, перш за все, пояснюють категорії при­чина і наслідок.

Причина - це такі процеси чи явища, які за певних умов викликають до життя нові процеси і явища.

Наприклад, процес навчання породжує нові знання в учнів та студентів, а лінощі декого з них приводять до негативних наслідків. Наслідком є те, що з'являється під дією причини. Причини можуть бути основними і другорядними. Основні причини відіграють провідну роль в прояві наслідку, як, ска­жімо, учитель в формуванні високих знань учня. Але для дося­гнення бажаного наслідку необхідна повна причина як сукуп­ність усіх необхідних причин, що здатні зумовити відповідні результати. У поданому вище прикладі в навчальному процесі крім учителя необхідна ще чітка організація навчання, здібнос­ті та бажання учнів, допомога їм з боку батьків і багато ще чого. Повна причина складна. В неї входять:

- специфікуюча причина, тобто умови, що формують якісну своєрідність, специфіку наслідку;

- кондиціальні причини - внутрішні і зовнішні фактори, що приводять специфікуючу причину в дію;

- реалізаційна причина, по-іншому привід, що зрушує з місця, запускає в дію кондиціальні причини. Це не го­ловна причина, і уява її такою веде до хибного розумін­ня процесу детермінації.

У світі нічого без причин не відбувається. Але в природі все детерміновано стихійно, і тут причинно-наслідковий ряд без­перервний. В суспільній діяльності люди здатні створювати причини відповідні власним інтересам і викликати до життя бажані наслідки. Проте недосконалість знань природи буття і себе в тому числі, привела людство до хибної уяви про свої детермінаційні можливості, прикладом чого може бути чорно­бильська катастрофа.

Аналіз різноманітних детермінаційних зв'язків вказує на те, що повні та суттєві причини зумовлюють обов'язковий, за­кономірний в даних умовах хід дій. В такому випадку наслід­ком є необхідність - те, що неминуче відбувається. Проте не­рідко спутницею необхідності є випадковість, яка виникає під впливом побічних, необов'язкових для даного ходу подій при­чин. Коли в детермінаційний процес втручається випадкове, тоді та чи інша подія може відбутися, а може й ні. В таких умовах замість бажаного наслідку настає неочікуваний резуль­тат. В цілому ж у бутті необхідний процес завжди пробиває собі дорогу через частокіл перепон випадковостей. Чим повніші причини, чим міцніші взаємодії між об'єктами та їх частинами, тим менше місця залишається для випадковостей.

В той же час необхідність і випадковість категорії відносні. При одних обставинах певні наслідки чи явища є необхідними, при інших - вони випадкові. Взагалі, непередбачуваність випа­дковостей не суперечить принципу причинності. Дослідження співвідношення необхідності і випадковості в складних детермі­наційних ситуаціях зумовило виведення статистичних зако­номірностей детермінації і створення вчення про вірогідність — міру можливості виникнення випадкової події. З'явилося наукове передбачення в різноманітних галузях до­сліджень, у тому числі і в соціальних процесах.

Необхідне і випадкове суттєво впливають на можливість і дійсність. Можливість - це те, що ще не з'явилося, але має для цього певні умови. Воно наявне лише в зародковому стані, починає свій прояв в потенційному спрямуванні. Для реалізації можливості (потенціалу) завжди існують якісь умови, як при­чини для відповідного наслідку. Але на шляху реалізації мо­жуть з'явитися випадковості, і тоді можливість не стане дійсні­стю. Таку можливість називають формальною, бо вона не має повних підстав для реалізації. А та можливість, що стає відпо­відним наслідком є реальною, бо вона перетворюжться в дійс­ність. Дійсність - це буття, це існування, прояви і функціо­нування всього сущого.

Можливе є майбутнім, що міститься в дійсності. Дійсність у своєму змісті презентує, і пройдешнє, і наявне, і майбутнє. В дійсності закладено основи багатьох можливостей і випадковос­тей. Як у молодої людини - вибір в житті багатий, але життє­вий шлях — єдиний. Через різноманітність причин, сукупність можливостей і випадковостей дійсність досягає стану існування. Це і е сутністю детермінації. Світом керує не фаталізм (лати­ною - "доля") - визначеність всього наперед, і не релятивність (латиною - "відносність") - уява про вічну нестійкість сущого, а співвідношення причинно-наслідкових, необхідних та випадко­вих, можливих і дійсних суттєвостей, реалій, зв'язків і взаємо­дій. А це означає, що все у світі детерміноване та закономірне. Ще глибше цей процес інтегрують закони діалектики.

Контрольні запитання:

1. Що таке діалектика?

2. Розкрийте основні принципи діалектики.

3. Які категорії пояснюють універсальність зв'язків?

4. Які категорії розкривають структурні зв'язки?

5. Що таке детермінізм?

6. Які особливості причинно-наслідкового ряду в природі і житті людей?