5.Єдність матерії, руху, простору, часу.

Поняття матерії.

Уявлення про матерію, її будову, основні властивості істо­рично змінювалися. Першу концепцію матерії можна назвати субстратною. Виникла вона ще в античні часи. Багато її ідей без суттєвих змін проіснували до кінця XIX ст. Згідно з цією концепцією матерія ототожнювалася з нестворюваними, незнищуваними природними першоелементами (субстратом), тобто водою, землею, повітрям, вогнем, атомом і т.д. Реальними влас­тивостями матерії вважались просторові параметри і вага.

Наприкінці XIV ст. природознавство відкриває нові явища, і це завдає відчутного удару по традиційних уявленнях про ма­терію і матеріальне (передусім як про речовину). Фундамента­льні відкриття: відкриття електрона, рентгенівських променів, виникнення теорії відносності, вимагали відмовитися від тра­диційних уявлень про матерію та її властивості (зокрема непо­дільність і непроникність атомів, незмінність маси тіл і т.д.) і стимулювали потребу у філософській переоцінці поглядів на природу матеріального.

Сучасний матеріалізм розглядає матерію як нескінченно рі­зноманітну єдність матеріального світу, що існує лише в бага­томанітності конкретних об'єктів, через них, а не поруч з ними. Матерія — це філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка відображається органами відчуття людини, але існує незалежно від них.

Це визначення витікає з нескінченної різноманітності стру­ктурних особливостей і властивостей матерії. У ньому матерія не тільки ототожнюється з уже пізнаними і загальними й ста­нами - речовиною, полем, енергією, їхніми властивостями, а й залишається відкритою для нового знання про неї. Матерія не­вичерпна у структурному плані, і й неможливо звести до одного певного стану, одного структурного рівня чи основних властивостей.

Матерія у чистому вигляді, у формі якоїсь «праматерії» не існує. У світі існують лише конкретні матеріальні утворення. У категорії «матерія» ця безліч утворень об'єктивної реальності зведена до однієї спільної властивості - існувати незалежно від людських чуттів і відображатись у людській свідомості. Філо­софське поняття матерії відображає не якусь певну частину чи форму об'єктивної реальності, а світ у цілому в будь-яких його проявах. Тому не можна ототожнювати матерію з будь-яким речовинним субстратом.

Категорія матерії має вагоме методологічне і світоглядне значення. Світоглядна роль цієї категорії полягає у тому, що вона охоплює не лише ті об'єкти, які вже пізнані наукою, а й ті, які будуть відкриті у майбутньому. І хоча ті потенційні об'єкти, можливо, будуть мати принципово нові властивості, все ж вони будуть матеріальні, оскільки існуватимуть реально, поза людськими відчуттями. Методологічна функція поняття "матерія" виявляється у тому, що воно застерігає проти пошу­ків першоматерії як останньої і незмінної суті об'єктивного сві­ту. Матерія нескінченна у своїх просторово-часових і якісних вимірах (кожне явище є лише формою матерії, а не якимсь останнім субстратом світу).

Спосіб та форми існування матерії

Як свідчить практика, оточуючий людину світ знаходиться в постійній зміні, в русі. Ми ніколи не спостерігали матеріа­льної системи, яка б не знаходилася хоча б в якомусь русі, чи була б у стані абсолютного спокою. Така нерухома система не взаємодіяла б з оточуючими речами і явищами і не могла би виявити жодних своїх властивостей, тобто вона стала б абсо­лютно непомітною. На цій підставі цілком слушним стає ви­сновок про те, що рух є невід'ємна, атрибутивна характе­ристика матерії, її всезагальна і необхідна властивість. Матерія не існує інакше, ніж в русі, тому рух є спосіб існуван­ня матерії. Рух - це зміна загалом.

Оскільки матерія є абсолютною, рух як атрибут матерії та­кож є абсолютним. Разом з тим матерія завжди існує у конк­ретних формах, внаслідок чого рух проявляється через конк­ретні форми (види) матерії. Рух взагалі - це абстракція, яка в дійсності реально не існує: реальне існування мають конкретні форми руху.

У сучасній науковій картині світу виділяється чимало форм руху. Серед них найпоширенішими є такі: механічний, тепловий, електромагнітний, хімічний, гравітаційний, гео­логічний, біологічний, соціальний. Особливість механічної форми руху (переміщення матеріальних об'єктів у просторі) в тому, що вона включена як момент в усі інші форми руху, хоча чим складніша форма руху, тим менше вона може бути зведена до механічного переміщення. Фізична форма руху охоплює цілий комплекс різних видів руху. Це й процеси, які відбуваються всередині атома, його ядра, рух елементарних частинок, полів тощо. Біологічна форма руху, яка здійснюється на молекулярному рівні. Подібне можна сказати і про біологічну форму руху (процеси, які здійснюються в живому організмі). Сучасна наука виділяє в окрему форму ще геологічну форму руху матерії. Найвищою формою руху є суспільна. До неї слід віднести всі процеси, які виникають і відбуваються в суспільному житті, включаючи й духовну його сферу.

Хоча кожна форма руху є відносно самостійною, але всі вони пов'язані між собою, їх вза­ємозв'язок виявляється в тому, що одна форма руху при певних умовах переходить в іншу; окрім того, вищі форми руху вини­кають на основі нижчих і включають їх у себе.

Рух є способом існування матерії, а простір і час виступають формами існування матерії. Доповнюючи один одного, простір і час функціонують як універсальні форми ор­ганізації всього розмаїття нескінченного світу.

Кожне матеріальне тіло має об'ємні характеристики: дов­жину, ширину, висоту. Воно співіснує також з оточуючими йо­го іншими тілами, займає своє місце у відповідній більш широ­кій системі. Саме співіснування і місцезнаходження предмета відображаються у понятті «простір». Отже, простір - це об'­єктивна форма існування матерії, яка характеризує місце­знаходження і співіснування об'єкта з іншими об'єктами.

Разом з тим, в дійсності кожне матеріальне утворення є процесом, в ньому відбуваються певні зміни. Окрім того, одне явище приходить на зміну іншому. Для характеристики саме цього аспекту прояву матерії у філософії вироблено поняття ча­су. Час - це об'єктивна форма існування матерії, яка хара­ктеризує послідовність розгортання матеріальних систем, тривалість їх буття, швидкість та інтенсивність проце­сів. Час, отже, відображає процесуальність буття.

Простір і час мають як споріднені, так і відмінні ознаки. Спільними властивостями простору і часу є об'єктивність, всезагальність і нескінченність. Разом з тим, простір і час мають відмінності. Час виявляє себе як тривалість, послідов­ність існування та зміни стану об'єктів; він є одномірним, аси­метричним (тобто спрямований від минулого до майбутнього), незворотнім. Простір характеризується протяжністю, тримірністю та симетричністю.

Простір і час, як форми існування матерії, взаємопов'язані між собою. В епоху Нового часу простір і час розглядалися як абсолютно самостійні і не пов'язані між собою та із матерією феномени. За такими уявленнями простір - це пустота, вмісти­лище тіл; час - це рівномірна тривалість. XX ст. внесло прин­ципові зміни в уявлення про суть простору і часу та їх взаємо­зв'язок між собою та матерією. Теорія відносності обґрунтувала, що властивості простору і часу залежать від швидкості руху матеріальних систем, від субстанційно - структурних особливо­стей об'єктів, виявилося, що загальні властивості простору і часу набувають специфічного виразу в залежності від природи систем: чим складнішим є той чи інший об'єкт, тим складні­ших властивостей набувають форми його існування. Особливо принципових відмінностей набувають соціальні види простору і часу.