2. Редакторський аналіз, літературне редагування телевізійної передачі

Критерії редакторської правки різні залежно від жанру передачі. Так, наприклад, робота над текстом телевиступу більш близька за своїм характером до роботи редактора на радіо. Редагування сценарію документального фільму – це не тільки вдосконалення тексту, а й вибір найбільш ефективних зображально-виражальних засобів екрану, вміле використання дикторського читання, вирішення проблеми поєднання слова і зображення та ін.

Особливо складно редагувати багатокомпонентні прямі передачі з великим числом учасників; при цьому можливі відступи від теми і порушення хронометражу. Якщо передача «прорепетирувана», ролі заздалегідь розподілені, то зникає небезпека всякого роду відхилень, але разом з тим відкривається і зворотний бік – передача втрачає природний, невимушений характер, і глядачі втрачають до неї інтерес. Яке ж рішення прийняти в цій ситуації?

Як правило, підготовка таких передач ведеться на основі сценаріїв, які допускають поєднання заготовок та імпровізації. При розробці сценаріїв автор і редактор можуть передбачити «ситуації, які провокують», що дозволяють розраховувати на психологічно виправдану, природну реакцію людини. А це одне з головних достоїнств публіцистичної передачі.

Кожен редактор знає, що виступ на телебаченні викликає найбільший інтерес, коли має форму вільної, невимушеної розмови з глядачами. Справді, що може бути цікавіше, ніж жива, відверта розмова. Природно, що виступ по завченому тексту не може дати великого ефекту. І все-таки хороша розповідь не тільки не виключає, але обов’язково передбачає підготовку: попереднє складання плану, тез або навіть написання тексту, який допоможе краще продумати виступ. Досвід кращих телевізійних ведучих, які прекрасно володіють мистецтвом імпровізації, показує, що підготовка та імпровізація – дві сторони єдиного взаємопов’язаного процесу.

Нерідко, коли доводиться мати справу з ефірним виступом, редагуванню тексту майже не приділяється уваги: мовляв, це не обов’язково, адже автор буде говорити, а не читати. Такий підхід – глибока помилка. Знайомлячись з тезами виступу, редактор з’ясовує, наскільки вірно зрозуміла і точно виражена автором тема. У разі необхідності тези дозволять редактору збагатити зміст і вдосконалити форму майбутнього виступу.

Тези складаються зазвичай після знайомства з героями передачі. У них визначається тема виступу, її основний напрям, розставляються необхідні акценти. Це дає можливість героям імпровізувати, вільно говорити звичною для них мовою, домогтися найбільшої природності поведінки, щоб слова і думки були синхронні. Тези не сковують ініціативу оповідача і дозволяють уникнути нав’язування, заучування чужих думок, що перетворює реального героя в актора.

Літературна правка тексту або тез виступу важлива і для режисерського трактування матеріалу. Тому, якщо редактор хоче, щоб авторський задум отримав адекватне втілення на телевізійному екрані, він повинен подбати про точність і ясність вираження думки.

Аудиторія телебачення – це величезна кількість малих груп глядачів. Умови сприйняття телепередачі вимагають і особливих форм вираження, що припускають зверненість звучання слів до кожної такої групи, навіть до кожного глядача окремо.

Основним виразним засобом для всіх видів виступів є слово. На відміну від друку телебачення користується усною формою мови, яка має свої особливості. Редагуючи передачу, не можна не враховувати того, що її одночасне сприйняття на слух різнорідною аудиторією, одноразовість звучання, інтонаційні відтінки усного мовлення висувають особливі, підвищені вимоги до інформативної точності мови. Усність мови, синхронність її відтворення і сприйняття зумовлюють економію засобів вираження через властивий людині психологічний бар’єр – так званий поріг уваги.

Невиправдана надлишковість або, навпаки, надмірний лаконізм виразів, явища омонімії, неблагозвуччя протипоказані усному мовленню. Недооцінка цих вимог може призвести до небажаних результатів. Прорахунки, допущені редактором, обов’язково позначаться пізніше під час дикторського читання або виступу. Від них можуть постраждати зміст передачі, її смислова чіткість, ясність концепції, точність висвітлення подій і фактів.

Для розмовної мови характерні невимушеність інтонацій, відсутність ретельного відбору у використанні лексичних засобів, стилістична однорідність. У наш час розмовна і книжна мова не протистоять одна одній, так як використовуються одними і тими ж людьми в різних умовах. І на телебаченні – в залежності від призначення і жанру передачі – звучить асимільовані мова, лексичний склад якої насичений елементами книжкової та розмовної мови. Проте необхідно пам’ятати, що ускладненість синтаксису і лексики книжкової мови ускладнює її сприйняття в усній бесіді, і тому вона не може широко використовуватися в телевізійних передачах.

Це правило не слід абсолютизувати. Важливо, щоб той чи інший стиль відповідав темі, жанру передачі, а головне – її аудиторії.

Досвід показує, що глядачі краще сприймають мову виступаючого, якщо він говорить з ними без папірця. Імпровізована мова в момент виголошення не завжди буває чітко вибудувана. Як правило, з’являється необхідність щось пояснити, доповнити. Тому редактор повинен виходити з того, що ступінь придатності тексту для усного сприйняття визначається насамперед метою виступу, його змістом, а не обсягом пропозицій і фраз. Одномоментність звучання усного мовлення обумовлює ті вимоги, які висуває до неї редактор: ясність, чіткість, переконливість аргументації. Робота з автором допомагає визначити, яку зі сторін – емоційну або логічну – слід посилити. Мова, позбавлена індивідуальних особливостей, як правило одноманітна і містить шаблон.

Багато років глядач бачив на екрані в основному дикторів або акторів, які оголошували і вели передачі. Давно стало очевидним, що світ, побачений очима інформатора або представлений автором (будь то журналіст або фахівець у певній галузі) далеко не одне і те ж. У документальних передачах, де велике значення набуває достовірність матеріалу, поява автора підвищує довіру аудиторії до подій на екрані. Адже автор, який виступає в кадрі, – дослідник, що відбирає найбільш яскраві і характерні життєві факти, здатні впливати на глядача. Він повинен виходити з того, що перед ним мислячі, грамотні люди, здатні розібратися у найскладніших питаннях. Мистецтво виступу полягає в тому, щоб спонукати, налаштовувати глядача на активну пізнавальну і творчу діяльність.

Залежно від того, який матеріал має у своєму розпорядженні автор, яку мету виконує передача, який час в програмі для неї відводиться, редактор разом з автором визначає форму матеріалу. Це може бути бесіда, інтерв’ю, коментар, огляд, репортаж.

В інформаційному бюлетені Національної Асоціації телерадіомовників (НАТ) публікуються матеріали, що представляють узагальнений досвід кращих телеведучих інформаційних програм. Деякі поради допоможуть редакторам у практичній роботі:

В інформаційних програмах особистої думки бути не повинно. Так прийнято у всьому світі.

Інформаційні програми не терплять багатослів’я персонажів. У новинах найбільш оптимальне висловлювання персонажів тривалістю від однієї-двох фраз (мінімум) до короткого уривка в обсязі невеликого абзацу (максимум). Інша частина відеосюжету повинна показувати життя, подія – те, що хочеться подивитися. Кореспондент-професіонал в закадровому тексті викладе суть більш точно, динамічно, барвисто, ніж персонаж, навіть якщо той свідок події. З висловлювань «героя» для ефіру треба залишити лише «ключові» фрази, найголовніше. Решта – переказати кореспонденту.

Функції ведучого не збігаються з функціями коментатора і оглядача.

Телеведучі не повинні викликати неприязнь у глядачів. Екран оголює відсутність доброзичливості, зарозумілість, запобігання перед важливими персонами, бажання подобатися аудиторії. Про це повинен пам’ятати кожен телеведучий. А кожен редактор повинен пам’ятати, що низька мовна культура в такій же мірі дратує аудиторію.

Ведучий програми новин повинен уміти робити точні підводки до сюжетів. Якщо це не вдається ведучому, краще щоб цю роботу робив редактор. Не можна для цієї мети використовувати перші слова репортера, сказані на місці події.

Репортаж здатний зробити глядача учасником події в момент його звершення. Однак обов’язковою умовою існування репортажу є подія і репортер, котрий коментує його. На жаль, у сьогоднішній практиці деякі ведучі оголошують репортажем будь-який кореспондентський матеріал, хоча події в ньому немає, тим самим знижуючи цінність жанру репортажу.

Доцільно відзначити присутність кореспондента двома «стендапами» у ході передачі (перший «стендап» – на самому початку).

Інформаційне інтерв’ю повинно бути лаконічним і чітким. Для цього репортер повинен заздалегідь визначити те, що належить почути від опитуваного.

Слова журналіста і опитуваного не можуть стикатися. Глядач не повинен чути голос кореспондента перш, ніж він познайомиться з самим кореспондентом. Кореспондент зобов’язаний простежити, щоб його співрозмовник висловився коротко і по суті.

Отже, глядач поінформований про те, що сталося. Але це тільки перша стадія отримання інформації. Далі потрібен її аналіз. А це вже завдання публіцистики. У публіцистичній програмі журналіст досліджує проблему, залучаючи заздалегідь відібраний матеріал (факти, думки, висловлювання, події), який він аналізує та узагальнює. Його висновки логічно вибудовуються на очах у глядачів. І чим яскравіше і переконливіше це робить журналіст, тим більше у нього шансів залучити аудиторію на свій бік. Жанри публіцистики різноманітні. І завдання редактора – допомогти публіцисту не тільки вибрати жанр, але і дотримуватися її законів. Зупинимося на деяких, найбільш часто використовуваних.