26. Формаційний та цивілізаційний підходи до розгляду історії

Теорію формаційного підходу до розгляду історії розробили К. Маркс та Ф. Енгельс. Згідно з їхньою концепцією суспільство у своєму розвиткові проходить ряд суспільно-економічних формацій, кожна з яких має специфічні соціально-економічні, класово-політичні, національні та інші ознаки. Сутністю формацій є характер економічних відносин залежно від форм власності:

– первісне суспільство – общинна власність;

– рабовласницьке – повна власність рабовласника на засоби виробництва і раба;

– феодалізм – повна власність феодала на засоби виробництва і неповна – на робітника;

– капіталізм – власність капіталістів на засоби виробництва і відсутність її на найманого робітника;

– соціалізм – суспільна власність на засоби виробництва в особі держави.

Цивілізацію характеризують насамперед як культурно-історичну систему. Її ознаками є технічна оснащеність суспільного виробництва, тип культури, роль людського фактора та культури і суспільно-політичних інститутів у розвиткові соціальних процесів та інше. Визначальний вплив на них залишається за економікою, але тільки в кінцевому результаті.

Відповідно до цих ознак визначають якісно різні типи цивілізацій, через які проходило людство у своєму розвиткові:

– космогенна, що охоплює стародавнє суспільстві й епоху Середньовіччя;

– індустріальна, або техногенна, що відповідні капіталістичній і соціалістичній суспільно-економічним формаціям;

– інформаційна, або антропогенна, що формується в наш час.

Як бачимо, для формаційного підходу характерною є соціально-економічна причинність розвитку суспільства.

Для цивілізаційного підходу характерним є більш широке бачення: акцентується увага на тих факторах (культура, свобода особистості, техніка тощо), що пов´язані з діяльністю суб´єкта історичного процесу, його свободи, інтелектуальної діяльності, ролі в суспільстві тощо.

Слід підкреслити, що цивілізаційний підхід до розгляду історії не підміняє і не відміняє формаційний підхід. Цивілізаційний підхід включає в себе формаційний як складову соціальної причинності певних етапів історичного процесу. Зазначимо, що обидва підходи мають елемент ефективності в дослідженні та поясненні розвитку суспільства. Це два ракурси, що мають право на існування і які не заперечують один одного.

Процес становлення цивілізації нового типу, яка отримала назву інформаційно-технологічної або постіндустріального суспільства, почався із середини 50-х років XX ст. Використання інформаційної технології суттєво змінює технічну основу матеріального і духовного виробництва, визначає нові організаційні форми суспільного життя. Відбуваються кардинальні зміни в соціальній структурі, де значна частина робочої сили перетворюється в середній клас. Виникає потреба в постійному підвищенні духовної культури особистості й суспільства. Інтелектуальний потенціал суспільства стає вирішальною умовою його успішного функціонування і розвитку. Основна увага суспільства зосереджується на науково-інформаційних ресурсах, рівневі соціально-політичної свідомості, її маніпулюванні, моральних критеріях, духовно-культурних орієнтаціях. Отже, увага переміщається із зовнішніх умов життєдіяльності людини на її саму, її духовне життя. Тому етап інформаційної цивілізації називають ще антропогенним.

Висловлюють думку, що антропогенна (інформаційна) цивілізація є передумовою або навіть умовою побудови суспільства соціальної справедливості, орієнтованої на людину. Стверджують, що альтернативи цьому суспільству людство в майбутньому не має. Лише в умовах суспільства соціальної справедливості людство може вижити і досягти стійкого розвитку.

Сьогодні суспільство перебуває в кризовому стані. Виникнення глобальних проблем (екологічні, демографічні, загроза ядерної війни і т. ін.), втрата духовних ідеалів значною кількістю громадян, перехід до прагматичного та утилітарного способу існування людей тощо – характерні риси нашого часу. Подолання кризового стану може бути реалізовано лише на шляху переходу до нового, більш ефективного і менш витратного способу існування суспільства.

Про суспільство соціальної справедливості мріяло людство протягом всієї історії свого існування. Досить згадати думки Демокріта відносно "демократичного суспільства", уявлення Платона про "ідеальну державу", релігійні пошуки в Середньовіччі, утопічну країну мислителів Нового часу і, нарешті, соціалістичний та комуністичний ідеал марксизму.

Розмаїття умов існування у кожному регіоні Землі пояснює необхідність теоретичного обґрунтування форм, методів застосування універсального принципу соціальної справедливості, який виключає "зрівнялівку" і вимагає забезпечення відповідності між внеском окремої людини чи соціальної групи в життя суспільства і визнанням та справедливою винагородою за цей внесок з боку суспільства.