26. Мислення і його види у дошкільному віці.

У дошкільному віці дитина засвоює основи знань про навколишній світ, взаємини людей, про зовнішні і внут­рішні якості, суттєві зв'язки предметів. Старші дошкіль­ники уже здатні робити умовислови і узагальнення, їхнє мислення характеризує допитливість, активність тощо.

Основними напрямами розвитку мислення дошкільни­ка є вдосконалення наочно-дійового мислення, інтенсив­ний розвиток наочно-образного і початок активного фор­мування словесно-логічного шляхом використання мови як засобу постановки і розв'язання інтелектуальних зав­дань, засвоєння наукових понять.

У віці приблизно 2-х років дитина вже здатна називати один і той самий предмет кількома словами, що свідчить про формування такої розумової операції як порівняння. На основі порівняння розвиваються індукція і дедукція, які до 3-3,5 років досягають значного рівня розвитку. До 4-х років мислення набуває наочно-дійового характеру, який, незважаючи на те що це елементарний рівень, збері­гається протягом усього життя. Поступово відбувається перехід до наочно-образного мислення, яке у 4-5 років стає головним.

Найсуттєвішою особливістю мислення дитини дош­кільного віку є пов'язаність з дією перших узагальнень(дитина мислить «діючи»). Наприклад, коли 4-5-річній дитині пропонують визначити спільне і відмінне між м'ячиком і кубиком, їй швидше і легше це зробити, трима­ючи їх у руках, і дуже важко - подумки. Доросла людина може з'ясувати, яка картинка зображена на кубиках, не складаючи їх, а проаналізувавши фрагменти, зображені на кожному кубику. Дитині зрозуміти це не під силу, їй необ­хідно скласти кубики.

Не менш характерною особливістю дитячого мислення є його наочність. Дитина мислить, спираючись на доступ­ні факти з досвіду або спостережень. Наприклад, на питан­ня: «Чому не можна гратися на дорозі?» відповідає, наво­дячи конкретний факт: «Один хлопчик грався, і його пере­їхав автомобіль».

З часом дитина розв'язує все складніші і різноманітні­ші завдання, які вимагають виокремлення і використання зв'язків, відношень між предметами, явищами, діями. У грі, малюванні, ліпленні, конструюванні, при виконанні навчальних і трудових завдань вона не лише послуговуєть­ся заученими діями, а й видозмінює їх, отримуючи нові ре- іультати. Завдяки цьому знаходить і використовує залеж­ність між, наприклад, вологістю і піддатливістю глини при ліпленні, між формою і стійкістю конструкції, між си­лою удару по м'ячу і висотою його підстрибування та ін. Розвиток мислення допомагає передбачати результати дій, планувати їх. У дитини активізуються допитливість, пізна­вальні інтереси мислення у пізнанні навколишнього світу. ІЦ інтереси значно ширші, ніж завдання практичної діяль­ності дитини. Вона весь час ставить перед собою пізнаваль­ні завдання, шукає пояснення явищам, які доводиться спостерігати, іноді вдаючись до експериментів. Усе частіше діти міркують про явища, не пов'язані з їхнім досвідом, про які вони знають із розповідей дорослих, телепередач, книг тощо. Не завжди їхні роздуми бувають безпомилковими, оскільки їм не вистачає для цього знань і досвіду.

Від з'ясування простих зв'язків і відношень дошкіль­ники поступово переходять до пізнання і розуміння значно складніших, прихованих залежностей. Одним із найваж­ливіших видів таких залежностей є відношення причини і наслідку. 3-річні діти можуть знайти лише причини, що проявляються у зовнішньому впливі на предмет (стільчик штовхнули - він упав); 4-річні - починають розуміти, що причиною явищ можуть бути і властивості предметів (стільчик упав, бо у нього тільки одна ніжка); 5-6-річні - враховують і помітні, на перший погляд, особливості пред­метів і їх постійні властивості (стільчик упав, оскільки він має одну ніжку, у нього багато країв, він важкий і не під­пертий тощо).

Спостереження за перебігом явищ, аналіз власного дос­віду дій з предметами дає змогу старшим дошкільникам уточнити свої уявлення про причини явищ, наблизитися завдяки цьому до правильнішого їх розуміння.

Розвиток розуміння причинно-наслідкових зв'язків відбувається завдяки переходу дитини від відображення зовнішніх причин до виокремлення прихованих, внутріш­ніх; шляхом трансформування недиференційованого, гло­бального розуміння причин у диференційоване і точне по­яснення; у результаті відображення не поодиноких при­чин явища, а його загальних закономірностей.

Наочно-дійове мислення дітей

Роль наочно-дійового мислення постійно змінюється у житті дітей дошкільного віку. З кожним роком вони стають дедалі самостійнішими обирають і застосовують способи, прийоми розв'язування практичних завдань, змінюють відношення практичної дії до розумової. Із пе­реходом мислення у внутрішній план (інтеріоризація) пе­ребудовується практична дія. Наочно-дійове мислення є видом мислення, що безпосередньо включений у прак­тичну дію.

Молодші дошкільники не завжди використовують дію, адекватну поставленому завданню. Наприклад, при скла­данні фігурок на фоні часто безладно пересувають, з'єдну­ють їх, отримують несподівані для себе комбінації; іноді складають зовсім беззмістовні картини (фігурку коня кла­дуть догори ногами, вершника розміщують головою вниз). Одночасно із задоволенням роблять висновок, що у них вийшла гарна картинка. Тобто конкретне завдання вони розв'язують пробними діями, а результат осмислюють піс­ля їх закінчення.

Діти середнього дошкільного віку у процесі дії осмис­люють завдання і способи його розв'язування. їхня мова при цьому є опорою дії або супроводжує її.

Наочно-образне мислення дітей

У дошкільному віці в дитини переважає наочно-образ- пе мислення, що пов'язано з оволодінням нею новими ви­дами діяльності: малюванням, грою, конструюванням то­що. Воно допомагає малюкам розв'язувати завдання по­думки, без участі практичних дій, а завдяки оперуванню лише образами, оскільки є видом мислення, у процесі яко­го людина оперує наявними у своїй пам'яті образами пред­метів і явищ.

Здатність до мислення в образах спочатку реалізуєть­ся як оперування уявленнями про конкретні предмети і їх властивості. При цьому воно втрачає свій зв'язок з практичними діями і безпосереднім сприйманням ситуа­ції. У діяльності дитини постають завдання нового типу, які передбачають непрямий результат дій, досягнення якого потребує врахування зв'язку між явищами, що від­буваються одночасно або послідовно. Такі завдання вини­кають в іграх з механічними іграшками, у конструюван­ні та ін.

Молодші дошкільники розв'язують їх за допомогою зовнішніх орієнтувальних дій, тобто на рівні наочно,-дійо­вого мислення. Під час виконання завдань з непрямим ре­зультатом діти середнього дошкільного віку починають пе­реходити від зовнішніх до розумових спроб. Після озна­йомлення дітей з кількома варіантами розв'язання завдання малюки можуть використати новий варіант, не вдаючись до зовнішніх дій з предметами, а отримуючи не­обхідний результат подумки.