3.Вплив національного складу України на його менталітет

Ментальність народу є однією з найстійкіших характеристик. Формується вона століттями,змінюється – на протязі щонайменше декількох десятиліть. На такій величезній та різноманітній території, яку займає Українська держава, не може бути цілковитої єдності у менталітеті. Тому

неозброєним оком видно відмінність між східною та західною українською ментальністю.

Згідно з переписом населення 2001 року національний склад населення України характеризується значною перевагою українців. Вони становлять 77,8% усіх жителів України. Поряд із українцями на території держави проживає понад 100 національностей. Серед них найбільшу діаспору мають росіяни – 17,3%усього населення країни. В Україні мешкає також значна кількість представників прилеглих держав : білоруси, молдавани, поляки,болгари,угорці, євреї,румуни. П’яте за чисельність місце посідає корінний народ Криму – кримські татари ( бл. 260 тис. чол.) .

Українці за чисельністю переважають в усіх областях держави (за винятком Автономної Республіки Крим, де майже дві третини населення становлять росіяни, а частка українців не перевищує 25%). Понад 90% усього населення становлять українці в Західній та Центральній Україні(крім Чернівецької та Закарпатської областей). Другий регіон ,де частка українців складає від 75 до 80% , формують суміжні області Східної та Південної України. Частка українців знижується до 60% лише у двох областях Донбасу(саме тут мешкає третина всіх росіян України) та Одеській області.

Найбільше росіян мешкає ,крім Автономної Республіки Крим, у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Одеській і Харківській областях. Тут частка росіян становить від 18% у Дніпропетровській до майже 39% у Луганській областях.

Серед населення інших національностей слід виділити поляків,які в Житомирській області становлять близько 4% її населення, у Хмельницькій – 2%,у Львівській – 1%. Білоруси становлять понад 2% населення Криму, близько 1% - населення Рівненської та Луганської областей.

Таким чином, сьогодні менталітет українського народу є досить неоднорідним, як результат багатонаціонального складу.

4.Типи українського характеру, які сформувалися в період становлення української нації

Історичну обумовленість менталітету можна пояснити лише історичною пам'яттю народу. Можна припустити, що ця пам'ять дуже коротка, і сягає вона, зазвичай, неглибоко. Навіть події недавньої історії затьмарюються злиденним повсякденням, виднокруг обмежується найближчим колом простору. Люди відокремлені від історії своїми особистими проблемами. І чим швидше й активніше твориться історія,

тим більше цих повсякденних проблем постає перед людьми і затуляє собою навіть наймасштабніші події. Враховуючи це, слід приділяти особливу увагу формуванню "історичного іміджу" України. Етнічний менталітет має, насамперед, соціокультурну природу і носить ситуативно-історичний характер,тобто виникає під впливом конкретних умов, обставин, подій, серед яких не можна не враховувати

сучасного уявлення про минуле, яке формується завдяки тій інформації, що є доступною і поширеною у суспільстві. Саме через це слід з особливою ретельністю взятися за справу виховання історичної пам'яті,визначитися з пантеоном імен тих національних героїв, звитяга і досягнення яких можуть вплинути на формування української особистості і зробити її саме українською.

Ментальні характеристики українського народу відчутно забарвлені регіонально. Різні регіони України відрізняються один від одного не тільки історією, а й сучасним економічним, культурним,соціально-політичним становищем, тому було б недоречним вести мову про якийсь загальноукраїнський менталітет. Він розпадається на регіональні менталітети (у просторовому розумінні) і на менталітети соціальних груп (у плані соціального розшарування. Саме регіональні та стратифікаційні (субкультурні) форми ментальності є найважливішими і визначальними у поведінці особистості, тому що остання у своєму повсякденному житті спочатку сприймає себе як члена певної частини соціальної структури (верства, професійна група), потім – як мешканця конкретного регіону і тільки після цього – як представника українського народу.

Однією з рис українського менталітету є козацька риса (знову ж таки обумовлена історично). Фактично козацтво стало професійною військовою силою, яка забезпечила захист українського народу. Причому, воно постало як реальний, а не видуманий образ лицарства, готового пожертвувати своїм життям заради свого народу.

Виконуючи таку важливу соціальну функцію, козацтво поступово проникло в усі прошарки українського суспільства і тим самим сформувало в ньому нову рису ментальності – козацькість. “Козак став ключовою постаттю не лише в історії України, а й у національній свідомості українців так, як ковбой у американців чи вікінг у скандинавців”. (О.Субтельний)

Причому ніякого протиріччя чи несумісності між селянськістю та козацькістю в українському менталітеті не було. Адже більшість козаків були саме селянського походження. Вони захищали свій народ, переважна частина

кого становила саме селянство. Та й самі козаки, що жили за межами Січі успішно займалися хліборобством, чому

сприяли благодатні чорноземи регіону Запоріжжя. Тому в козацтві проявилась ментальна ознака народу, що був орачем-воїном.

Перебування українських земель у складі Російської, Австро-Угорської імперій, Речі Посполитої, Румунії, Чехословаччини наклали досить помітний відбиток на культуру, традиції та побут українців. Саме цей чинник є основною причиною такої негативної риси українського менталітету, як відсутність почуття національної єдності. На думку фахівців, для жителів Західної України більш характерні такі риси, як працелюбність, індивідуалізм, вміння господарювати, повага до власності, консерватизм до обумовлених часом змін національно-етнічних цінностей, а також активні прояви національних почуттів, патріотизму, релігійності. Що стосується населення Центральної, Східної та Південної України, то, як відомо, для них головним було не національне, а соціальне визволення. Тому провідними рисами менталітету в цих регіонах стали колективізм, поєднаний з анархізмом, звичка до кропіткої праці, яка має обов’язково дати покращення матеріального становища.

Таким чином, є всі підстави говорити не тільки про особливості українського менталітету в цілому, але й про його особливості в різних регіонах України.

О.Субтельний - канадський історик українського походження. Доктор філософії, з 1982 року — професор кафедри історії та політичних наук Йоркського університету, Торонто, Онтаріо.

Цілеспрямований, багатовіковий тиск на українську еліту, її скероване знищення в періоди розбрату та бездержавності сприяли деякому консерватизму українського менталітету, як захисту здобутих національних цінностей від зовнішніх впливів, і в той же час постійно відновлювали нездоровий скепсис населення стосовно власної еліти, як продажного та аморального прошарку суспільства.

Важко заперечити втручання в роботу архетипу «Україна» впливу так званого «радянського архетипу», який спотворив національний генетичний код. Основними рисами радянського менталітету є: відсутність волі до покращення долі власними силами («рідна партія за все подбає»), показна працелюбність (аби керівництво нас помітило, а робота якось зробиться»), амбіційність («знай наших»), патерналізм («він за це гроші получає, тому хай подбає за всіх нас»), безпорадність («все рівно хтось прийде та зробить, а моє діло маленьке»).

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства менталітет продовжує відігравати свою важливу роль, як «вмонтованого в соціум» регулятора економічних, політичних та культурних подій. Саме завдяки особливостям українського менталітету (певному консерватизму, уповільненості, зваженості) в Україні не відбулося соціальних вибухів в періоди «помаранчевої революції» кінця 2004 року та політичної кризи початку 2006 року.

Останні події, які трапилися в Україні (революції,війна) лише згрупували всіх українців навколо ідеї оборони своєї незалежності та кардинальних змін у державному апараті нашої держави. Одним із ключових моментів є те,що народ готовий контролювати владу та й надалі гуртуватися навколо ідеї утворення нового українського суспільства та становлення справжньої демократії в Україні.

Після Революції гідності все ж таки змінилась і влада(хоча державний апарат ще не очищений стовідсотково), і народ. Цікавим та визначальним фактом є те,що попри всі потуги людей змінити все у нашій державі, все одно робота державного апарату бажає кращого. Проте, на даному етапі творення нашої нації та менталітету, народ не згідний відступати та забувати причини людського невдоволення,які переросли в широкомасштабні та міжнаціональні мітинги по всіх Україні - людей хвилює доля держави ,як ніколи. Вони й надалі слідкують за Радою та роблять висновки.

З іншого боку зараз у новітній історії України відбувається процес навчання та формації : народ вчиться керувати становищем в державі,а влада вчиться працювати. Тому даний етап є не просто важливим,він є найсуттєвішим серед всіх сходинок етногенезу,які пройшов український народ. Адже, аналізуючи всі попередні роки (абсолютно всі), то саме нинішні часи є найважливішими, бо саме зараз українці мають всі можливості та підстави створити по - справжньому сильне та справедливе суспільство та країну.

Втім, ці перешкоди чи навряд можуть вважатися постійними. Чітке визначення та нормативне закріплення спочатку на рівні провідних політичних сил, а потім і на рівні держави української національної ідеї, ініціювання консолідації етносу навколо цієї ідеї значно прискорять соціальні процеси та виведуть їх на рівень виконання Україною своєї всесвітньо-історичної місії. А це можливо на рівні логічного усвідомлення спочатку на рівні національної еліти, а потім і всього нашого населення, архетипу «Україна».

Розвитку нашої людини мусить бути притаманна скерованість на майбутнє, а зовсім не безплідні роздуми про "втрачені шанси" у далекому минулому, про необхідність негайного відновлення "історичної справедливості" тощо. Таким чином, історичний досвід народу і його "ментальна скарбниця"є взагалі невичерпними, і саме від наших свідомих зусиль залежить те, яким чином і що саме ми будемо використовувати у справі формування особистості. У будь-якому разі не підлягає сумніву, що становлення особистості не може відбутися без звернення до історичного коріння, до глибин народного духу – всього того, що складає суперечливий у своїй цілісності образ національного менталітету. Факт тривалої роз'єднаності українців між різними державами примушує у вихованні патріотичних почуттів особистості виходити з нових сприятливих умов для консолідації нації в межах незалежної національної

держави за доби втілення одвічних мрій багатьох українських діячів минулого.