2. Вибір вентиляторів

Типорозмір вентилятора вибирають залежно від розрахункових величин подачі, напору, а також з врахуванням фізико-хімічних характеристик газового середовища, в якому працює вентилятор. Враховуються також умови монтажу та експлуатації вентиляторної установки.

Методика вибору вентиляторів для систем вентиляції.

Подачу вентилятора визначають, виходячи з технологічно необхідної витрати вентиляційного повітря та з врахуванням витікання та підсмоктування повітря в повітропроводах. Для металевих та пластмасових повітропроводів довжиною до 50 м поправочний коефіцієнт на витікання та підсмоктування приймають рівним 1,1, а для довших повітропроводів та повітропроводів з інших матеріалів — 1,15.

Розрахунковий тиск (напір), котрий як і подача, є параметром при доборі типорозміру вентилятора, визначають за сумою втрат тиску (напору) в повітропроводах та в установленому в них обладнанні. Накресливши схему вентиляційної мережі, розбивають її на ділянки таким чином, щоб швидкість руху повітря та розміри поперечного перерізу в межах кожної з них лишались постійними. Окремо враховують фасонні частини повітропроводів: повороти, звуження, розширення, відгалуження, засувки тощо. Обирають схему повітророздачі — рівномірну або зосереджену.

При підрахунку втрат напору обов’язково враховують гідравлічний опір калориферів, теплообмінників та інших опалювальних пристроїв. При необхідності враховують також втрати динамічного напору на витікання струмини повітря через вихідний переріз вентиляційного трубопроводу з швидкістю υ, м/с.

Втрати тиску визначають за формулою:

Δр= (10.1)

де R_i—питомі втрати тиску на тертя, Па/м; l—довжина розрахункової ділянки повітропровда, м; z_j — втрати тиску на місцевому опорі (фасонній частині), м; n—кількість розрахункових ділянок; j— кількість місцевих опорів.

Питомі втрати тиску на тертя на довжині 1 м розрахункової ділянки повітропроводу розраховують за формулою:

R_гр= (10.2)

де λ_т — коефіцієнт тертя, що залежить від відносної шорсткості стінок повітропровода d/Δ та від критерію Рейнольдса, R_е=υd/ν, котрий визначає режим руху повітря в повітропроводі; d_г — гідравлічний діаметр поперечного перерізу розрахункової ділянки повітропровода, м; Δ—еквівалентна шорсткість внутрішньої поверхні повітропровода, м; υ— середня швидкість руху повітря на розрахунковій ділянці повітропровода, м/с; ν— кінематичний коефіцієнт в’язкості повітря, що рухається в повітропроводі, м²/с; ρ— густина повітря в- повітропроводі, кг/м³.

Середню швидкість руху повітря й, м/с, на розрахунковій ділянці повітропроводу визначають як відношення витрати повітря Q, м³/с, до площі поперечного перерізу ділянки S, м²:

υ=Q/S. (10.3)

Гідравлічний діаметр поперечного перерізу повітропроводу d_г,м вираховують як відношення площі поперечного перерізу S, м², до довжини периметру П, м, поперечного перерізу. Для повітропроводів круглого поперечного перерізу діаметром d гідравлічний діаметр d_г=d/2. Для повітропроводів прямокутного або іншого поперечного перерізу гідравлічний діаметр знаходять за формулою d_г=S/П.

Коефіцієнт опору тертя λ_тр обчислюють за формулою А. Д. Альтшуля, приймаючи еквівалентну шорсткість за табл. 10.3:

10.3. Абсолютна еквівалентна шорсткість повітропроводів, мм

Матеріал	Δ	Матеріал	Δ
Листова сталь	0,1	Шлакоалебастр	1,0
Вініпласт	0,1	Шлакобетон	1,5
Асбестоцемент	0,11	Цегла	4,0
Фанера	0,13	Штукатурка по металевій сітці	10

λ_тр=0,11 (10.4)

Втрати тиску на місцевих опорах визначають за формулою Вейсбаха:

Z=ξ (10.5)

де ξ — коефіцієнт місцевого опору.