Особливості малюнка

• від руки;

• на око;

• визиває почуття.

Види малюнків

• художні;

• науково-пізнавальні;

• технічні.

Засоби малювання

• з натури;

• за зразком;

• за уявою.

2. Поняття про форму, пропорції, об’єм, просторові відношення предметів. Композиційне розміщення малюнка та послідовність його виконання.

Форма / від лат. forma /- зовнішній вигляд, обрис предмета, зором сприймається як ціле.

Вивчення форми в процесі графічної діяльності має два етапи:

1. зображення умовно-плоских предметів у фронтальному положенні;

2. малювання умовно-плоских і об’ємних предметів у перспективі.

Конструкція /від лат. konstructio/ - частини предмета, з яких він побудований.

При вивченні конструкції предмета необхідно виділити основні та допоміжні частини.

Пропорції – співвідношення розмірів частин предмета.

При вивченні пропорцій предмета їх визначають на око або візуванням.

Композиція / від лат. composition/ – організація картинної площини, при якій встановлюється домовленість між картинною площиною та зображенням.

Прийоми композиції

1. Формат аркушу паперу вибирають у співвідношенні з величиною та формою предмета.

2. Розміри малюнка визначають у співвідношенні з величиною та форматом паперу.

Розміщують малюнок у центрі аркушу папера.

. Основні закони перспективи:

- предмети, в міру віддалення їх від глядача, сприймаються і зображуються на малюнку зменшенними;

-завдяки повітряному середовищу пом'якшується контрастність між освітленими і тіньовими частинами віддалених предметів, а тони кольорів поступово послаблюються;

- паралельні горизонтальні лінії, які віддаляються від глядача до горизонту,

зближуються видимо і при продовженні сходяться в одній точці на горизонті. Цю точку називають точкою сходження.

- усі лінії, перпендикулярні до картинної площини, сходяться в головній точці , яка знаходиться на лінії горизонту (на рівні очей);

- горизонтальні лінії, які знаходяться вище рівня очей (горизонту), направлені вниз до горизонту;

- лінії, розміщені на рівні очей проти точки зору, здаються розміщеними на лінії очей;

- висота вертикальних ліній, у міру їх віддалення від глядача, видимо

зменшується. На малюнку ці лінії зображуються вертикальними;

- чіткість ліній при віддаленні їх від точки зору зменшується.

Види та жанри образотворчого мистецтва, їх особливості. Засоби виразності.

Мистецтво — це невід'ємна частина культури, художня діяль­ність людей. Мистецтво дуже різноманітне: музика і архітектура, живопис і поезія...

Всі види мистецтва можна класифікувати на:

1) часові — види мистецтва, що існують обмежений час, не ма­ючи просторового носія (музика, декламація, література — в ній дія розгортається в часі);

2) просторові — існують в просторі; в обмеженому об'ємі необме­жений час (архітектура, образотворче мистецтво);

3) просторово-часові , змішані (театр, опера, естрадно-циркове мистецтво, балет тощо). Вони існують обмежений час і мають про­сторових носіїв — артисти, декорації.

Образотворче мистецтво — це реальне або фантастичне відоб­раження дійсності в зримих художніх образах.

Залежно від того, як, з якого матеріалу, якою технікою вико­нане твір, розрізняють такі види образотворчого мистецтва: живо­пис, графіка, скульптура, декоративно-прикладне мистецтво, дизайн.

Інша класифікація розподіляє твори за їх змістом на жанри образотворчого мистецтва: портрет, пейзаж, натюрморт, анімалі­стичний жанр, історичний, батальний, релігійно-міфологічний, побутовий. Жанри образотворчого мистецтва.

Жанри образотворчого мистецтва.

У мистецтві стародавності, середніх віків і Відродження не було чіткого поділу між жанрами. Тільки в XVII—XVIII ст. естетика кла­сицизму створила строго визначену, нормативну, ієрархічну жанрову систему. У цей час у Франції входить до вжитку і термін «жанр».

Портрет — зображення людини з метою передати схожість — відомий з часів Стародавнього світу. Релігійні потреби спонукали древніх єгиптян до створення, мабуть, найвищих досягнень в пор­треті в ті часи. Згадаємо неперевершений по виразності й красі інди­відуальних рис скульптурний портрет цариці Нефертіті роботи скульптора Тутмеса. Прекрасні портрети грецької і, особливо, римської культури.

Портрет існує у всіх видах образотворчого мистецтва і має кілька типів: може бути зображена голова або голова і верхня частина фігу­ри (погрудний портрет з руками чи без рук, поколінний портрет); а може бути і портрет в повний зріст — фігурний портрет.

Якщо портретовано не одну людину, а більше, то це — парний або груповий портрет. Є сімейний портрет. Так званий парадний портрет зображує людину величною, урочистою.

Пейзаж — зображення місцевості, як елемент або фон викори­стовувався у живопису з давніх часів. Але як самостійний жанр пейзаж існує з XVII ст., він виник в стилі класицизму в творчості Н. Пуссена (героїчний пейзаж з фігурами героїв в античній міфо­логії) і К. Лоррена. Майстром пейзажу був і Пітер Брейгель (XVI ст.), але його пейзаж не має самостійного значення, він завж­ди наповнений фігурами людей.

Починаючи з творчості Клода Лоррена, пейзаж займає само­стійне місце в мистецтві. Але пейзажі класицизму не були реаль­ним зображенням природи. Це були умовні дерева, умовна міс­цевість — це був ідеальний пейзаж.

Найдавніші реальні пейзажі — це італійські ведути — точні пейзажі і міські види Венеції та інших міст Італії XVIII ст. (худож­ники Каналетто, Франческо Гвардт та ін.). Видатними майстрами реалістичного пейзажу були «малі» голландці (XVII—XVIII ст.), англієць Джон Констебл (XVIII — початок XIX ст.) і французькі художники барбізонської школи (К. Коро, Ф. Мілле та ін.) та імпре­сіоністи XIX ст. (Е. Мане, К. Моне, К. Піссаро та ін.). Великий вклад в розвиток цього жанру внесли російські та українські митці: І. Левітан, В. Полєнов, Ф. Васильєв, С. Васильківський, Н. Ромазін.

Розглядають такі типи пейзажу: природний, морський (мари­на), гірський, міський (урбаністичний, від слова «урбан» — місто), сільський.

Жанр пейзажу існує не в усіх видах образотворчого мистецтва. Так, він майже відсутній в скульптурі.

Натюрморт (фр. паtиге — природа, mогt — мертвий, англ. stil life — тихе, або непорушне життя) — жанр, головним чином, стан­кового живопису. Зображує неживі речі: вази, квіти, овочі і фрук­ти, музичні інструменти. Як самостійний жанр, натюрморт веде свій початок з епохи Відродження, від стилю класицизму XVII ст.

Анімалістичний жанр — зображення тварин, це найдавніший жанр, бо першим зображенням первісної людини був звір. Надзви­чайні взірці зображень тварин ми зустрічаємо в мистецтві Старо­давнього Китаю, Японії, Стародавнього Єгипту, Риму. Цьому жан­ру приділяли увагу П. Рубенс і А. Дюрер, Е. Делакруа і П.Жеріко, В. Суриков, В.М.Васнєцов та багато інших митців.

Історичний жанр — картини на історичний сюжет, наприклад, твори В. Сурикова, І.Ю.Рєпіна. Це також один з найдавніших жанрів, бо, починаючи з стародавнього світу, люди завжди нама­галися залишити нащадкам пам'ять про видатні події в стелах (пли­та фараона Мармера), фресках, картинах.

Батальний жанр — сцени баталій, військових дій. Картини (а цей жанр, перш за все, притаманний живопису, потім графіці) цього жанру дозволяють нам побачити очима художника сцени головних подій війн різних народів далеких і близьких часів. Видатними баталістами були В. Верещагін, М. Греков. Побутовий жанр — сцени побуту, сцени реального життя, сьо­годення. Наприклад, Ван Гог «Їдоки картоплі», Б.Є. Мурільо «Хлопець з собакою». Твори побутового жанру ще називають жан­ровими. Час становлення жанру — XVII ст. (творчість Д. Веласкеса та малих голландців). Багато художників зверталися до нього у подальші часи, велике місце він займав у творчості російських художників-передвижників.

Релігійно-міфологічний жанр існує з часів зародження перших релігійних уявлень первісної людини. Він включає в себе дуже широке коло художніх творів, які зображають богів, героїв міфів різних народів; картини, скульптури на релігійні та міфологічні сюжети. Цей жанр містить у собі незліченні шедеври світового мистецтва.

Види образотворчого мистецтва та засоби виразності.

Графіка

Графос — пишу, малюю.

Графіка — це зображення (малюнок), що виконано на папері або картоні за допомогою олівця, пера, вугілля, пензля, а також зоб­раження (гравюра), що віддруковано за допомогою спеціальних приладів і машин, які друкують його у великій кількості екземп­лярів. Особливим різновидом гравюри є літографія.

Основні засоби виразності графіки — лінія, пляма.

Матеріали і види малюнка

Олівці. Олівець означає «чорний камінь» (з тюркського). У XIII столітті з'явились металеві олівці — невеликі шматочки свинцевої, срібної та навіть золотої проволоки, прилаштовані у металеву ос­нову, яка виглядала як сучасний рейсфедер. Ці олівці коштували досить дорого і були не досить якісними. У XIX столітті в Англії знайшли поклади графіту. Олівець винайшов у кінці XVIII століття француз М. Конте, а технологію розробив чех І. Гартмут.

Вугілля. Вугілля використовувалось для малювання художни­ками ще з часів кам'яного віку. З тих часів більше — для швидких начерків, для закінчення малюнків, при малюванні олійними фар­бами — для контурів фігур та предметів.

Вугілля буває: для малювання, декоративне, пресоване. Всі види вугілля легко розтушовуються, утворюючи велику гаму тонів від сірого до чорного.

Туш. Крім олівців та вугілля, для малюнків застосовують туш. Звичайна туш — рідка чорна фарба (хімічного походження). Туш виготовляється у плитках (китайська). Японські художники виго­товляють туш змішуванням сажі з клеєм, водою та духмяними речо­винами, формують невеликі плитки. Перед початком роботи плит­ку розтирають на вологому склі або тарілочці і одержують фарбу. При розбавленні водою туш дає більш світлі відтінки. Малювати можна пензлем або пером, але туш вимагає точності та впевненості, бо малюнок важко виправити (туш не можна стерти або змити). Технічні засоби використання туші та чорної акварелі різнобіч­ні: від фарбування великих поверхонь широким пензлем до вико­нання лінійних малюнків тонким пензлем або гострим пером. Пен­злем можна малювати лінії, крапки, писати шрифтом, робити малюнки різного тону — від прозорого до зовсім чорного.

Перо, рейсфедер, фломастер. Перо — важливий засіб малюван­ня з натури або виконання графічних робіт. Засобами ліній та штрихів можна передати форму, різні засоби штриховки теж цінні (площину добре передає рівномірна штриховка, об'єм — нерівномі­рна). У штриховці важливо: груба вона чи тонка, її довжина, харак­тер (пряма, криволінійна, складена з крапок), ступінь перекреслення. Штриховку можна робити пером, рейсфедером, фломастером, навіть загостреною паличкою.

Фломастери бувають двох типів: з тонким пишучим стержнем та фетровими фільтрами різної грубизни та форми. Фломастери заправляють спеціальними фарбами, що швидко сохнуть, або чорнилом «Райдуга». Цим інструментом можна робити лінії, пля­ми, штриховку, заливку площини різних кольорів та інтенсивності.

Штрихова техніка складна і має певну особливість: штрих та лінію не можна виправити, змінити, тому при малюванні потрібний певний досвід.

Сангіна — природний пігмент червоно-коричневого кольору. В античному мистецтві використовувалась для розмальовування скульптур, рельєфів. Виготовляється у вигляді стержнів.

Сепія — пігмент темно-коричневого кольору. Працюють техні­кою пензля.

Соус — чорна паличка.

Пастель — кольорові крейди.

Біла крейда — природний матеріал.

Матеріали і види гравюр

Гравюра відома з VI—VII ст. у Китаї, з XIV—XV ст. у Європі (спочатку ксилографія і різцева гравюра, пізніше офорт). Гравю­ра — значно складніший вид графіки, ніж малюнок. Існують різно­манітні види графіки: гравюра на дереві, лінолеумі, офорт, літо­графія. Гравірування на дереві — ксилографія — складна і кропітка робота. На суху відполіровану поверхню дощечки наливають рідкий шар білої фарби. На суху поверхню наносять олівцем малюнок, а потім спеціальними інструментами, які називаються штихелями, вирізують малюнок, відокремлюючи ті місця, які на папері повинні бути порожніми. Коли ж всі вільні від штрихів та ліній місця «виб­рані» і залишились тільки штрихи у вигляді тонких перегородок — дошка готова до друку. Гравюру друкують за допомогою друкарсь­кої машини. Для друкування гравюри користуються тією самою фарбою, якою друкуються книги, журнали, газети.

Ліногравюра. Гравюра на лінолеумі робиться аналогічно, але замість дерева використовують лінолеум. Є ще один спосіб гравіру­вання — офорт, гравюра на цинку, але цинк не ріжуть штихелем. Офортисти використовують особливості цинку, що активно реагує з кислотою. Цинк швидко розчинюється соляною кислотою. Для офорту гладеньку цинкову дошку вкривають прошарком лаку, що не боїться кислоти. По прошарку офортною голкою прошкрябують малюнок, кладуть на одну хвилину в посудину з соляною кислотою, яка проїдає в дощечці місця, прошкрябані від лаку по малюнку. Після цього лак змивають з дошки спиртом. Офорт готовий.

Офортом займалися багато відомих художників. Чудовими офор­тистами були голландський живописець і графік Рембрандт (« Порт­рет матері»), Г. Доре («Дон Кіхот»), великий український митець Т. Шевченко (гравюра на цинку), гравюра на дереві, Ю. Могилевський («В. Маяковський»), гравюра на лінолеумі та багато інших.

Літографія («літос» — камінь) — гравюра на камені. На камінь наносять малюнок спеціальними фарбами і одержують відбиток на папері.

Живопис

Живопис — вид образотворчого мистецтва, твори якого створю­ються за допомогою фарб, накладених на яку-небудь тверду повер­хню. В художніх творах, створених живописцем, використовуються колір і малюнок, світлотінь, виразність мазків, фактури та компо­зиції, що дає змогу відтворювати на полотні кольорове багатство світу, об'ємність предметів, їх якісну матеріальну своєрідність, просторову глибину та світлоповітряне середовище. Живопис може передати стан статичності й відчуття тимчасового розвитку, спокою і емоційно-духовної насиченості, миттєвої ситуації, ефект руху і т.д.; у живопису можливі розгорнута дія та складний сюжет.

Основні засоби виразності — фарба, колір — знаходяться в не­розривній єдності з світлотінню і лінією.

За призначенням живопис ділиться на монументальний, стан­ковий, декоративний, декораційний (або театральний), мініатюра.

Монументальний живопис — це мистецтво, твори якого відріз­няються глибиною й величчю ідейного змісту, вираженого в про­стих, ясних і, як правило, грандіозних формах: архітектура громадських будівель, скульптура монументів — пам'ятників, на­стінний розпис, мозаїка тощо.

Художні твори монументального живопису — картини великого розміру, прикраса архітектурної споруди всередині (інтер'єрі), зовні (екстер'єрі): стін, стелі, зали. Монументальний живопис відрізня­ється не тільки своїми розмірами, а й змістом. Теми для таких кар­тин вибираються особливі: історичні події, героїчні подвиги, на­родні оповіді. Монументальний живопис різноманітний: вітраж, мозаїка, панно, фреска.

Твори монументального живопису створюються на багато років. Вони повинні бути лаконічними й виразними. Тому при створенні творів художник уникає дрібних несуттєвих деталей, прагнучи до узагальнення. Види монументального живопису — це фреска, вітраж, мозаїка.

Фреска — один із важливих, відомих з глибокої давнини, вид монументального мистецтва — живопису.

Поняття «фреска» походить від італійського vгеsсе, що означає свіжий, сирий. З давніх-давен і до наших днів художники, створю­ючи монументальний живопис, найчастіше використовують техні­ку фрески. Фрески малюють по сухій штукатурній стіні фарбами, що розчиняються у воді (земляні натуральні пігменти, вохра, сієна, синій і зелений кобальти та ін.). Палітра фарб фрески стримана. Висихаю­чи, вапно штукатурки щільно поєднується з шаром фарби.

Вітраж (від фр. Слова vitre— віконне скло) — давній вид мис­тецтва середньовіччя. Майже всі середньовічні собори славляться вітражами. Вітраж — картина особлива, вона не фарбами намальо­вана, а зіставлена зі шматочків кольорового скла, скріплених між собою вузенькими свинцевими двотавровими балочками. Така кар­тина створюється у вікнах соборів.

Мозаїка — сюжетне або орнаментальне зображення, виконане з кольорових камінців, смальти (різнокольорових шматочків скля­них сплавів), керамічних плиток або інших матеріалів, що закріп­люються на цементі або мастиці. Мозаїкою прикрашають будівлі (стіни, підлоги, стелі).

Станковий живопис — картина, яку виконано на станку (на мольберті), вона не дуже великого розміру, її експонують в інтер'єрі.

Декоративний живопис — прикрашає різні предмети, речі.

Театральний живопис — створюється для оформлення спектак­лю. Це звичайно темперний живопис, що підлягає кольоровому освітленню прожекторами.

Мініатюра — живопис малих розмірів (портрет), а також ілюс­трації в рукописних книжках.

Основні види і матеріали станкового живопису

Темпера — фарба на яйці або інших матеріалах; живописний твір, що виконаний цією фарбою.

Живопис масляними фарбами або масляний живопис — ґрун­тується на пігментах, що розтерті на рослинних маслах. Після ви­сихання мають повну та відносну прозорість.

Акварель — прозора водяна фарба.

Гуаш — водяна непрозора фарба.

Інколи акварель і гуаш відносять до видів графіки.

Скульптура

Скульптура (від лат. sсиlрe — висікаю, вирізую), пластика — ліплю — вид образотворчого мистецтва, заснований на принципі об'ємного, тривимірного відоб­раження. Як правило, об'єкт відображення в скульптурі — люди­на (портрет), тварина (анімалістичний жанр).

Постановка постаті в просторі, передача її руху, пози, жесту, світлотіньове моделювання, фактура ліплення або обробка матері­алу, вибір пропорцій, характер силуету є головними зображувальними способами скульптури. Об'ємна скульптурна форма будуєть­ся в реальному просторі за законами гармонії, ритму, рівноваги, взаємодії з навколишнім архітектурним або природним середови­щем і на основі анатомічних (структурних) особливостей тієї чи іншої моделі.

Існують два основні різновиди скульптури: кругла, яка вільно розміщується в просторі й потребує кругового огляду, та рельєф, де відображення розташовано на площині, створюючи його фон. Круг­лу скульптуру підрозділяють на кілька типів в залежності від того, яка частина людської фігури зображена: якщо це голова або погруд­не зображення — така скульптура називається бюст; може бути зображення верхньої частини фігури до пояса; дуже рідко — до колін, частіш за все — скульптура в повний зріст — статуя, ста­туетка.

Існує три типи рельєфу: зображення, що виступає з площини менш ніж на половину об'єму — барельєф; більш ніж на половину — горельєф; зображення, занурене в площину, ввігнуте — контр-рельєф, наприклад, різноманітні печаті.

За змістом і функціями скульптура ділиться на монументальну, монументально-декоративну, станкову і так звану скульптуру малих форм.

Розвиваючись в тісній взаємодії, ці різновиди скульптури мають свої особливості. Монументальна та монументально-декоратив­на скульптура розрахована на конкретний архітектурний простір або природне середовище і адресується до масового глядача, розмі­щується передусім у загальних місцях і на майданах міста.

Станкова скульптура прямо не пов'язана з архітектурою, вона має більш камерний характер і звичайно розміщується у приміщен­нях виставок, музеїв і в інших інтер'єрах. Цим визначаються й особ­ливості пластичної мови: скульптура, її розміри, жанри (портрет, побутовий і анімалістичний жанр). Станковій скульптурі більшою мірою, ніж монументальній, притаманний інтерес до внутрішнього світу людини, тонкий пси­хологізм.

Скульптура малих форм включає широке коло творів, призна­чених для житлового інтер'єру, і багато в чому поєднується з деко­ративно-прикладним мистецтвом. Це статуетки японські нецке, фігурки-талісмани, що відомі з найдавніших часів, та ін.

Декоративно-прикладне мистецтво

Декор — французьке — прикрашати, прикладне — приклада­ти до предметів, виробів.

ДПМ — це широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього нале­жать такі види: художня обробка дерева, каменя, кістки й рогу, шкіри; художня кераміка; художнє скло, метал, плетіння, в'язан­ня, ткацтво, килимарство, вишивка, розпис, різьблення, витинанки, мереживо, бісер, емаль; виготовлення посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу, ювелірних виробів тощо.

Далі розглянемо деякі з видів ДПМ.

а) Художня кераміка — вироби з глини — налічує понад сім тисячоліть свого розвитку. Первісні гончарі формували глиняні вироби вручну. З четвертого тисячоліття до н.е. вироби стали точити на гончарному крузі. В Стародавній Греції з четвертого сторіччя до н.е. була відома техніка шиття в формах, які виготовлялись теж із глини. Грецькі керамічні вази — це шедеври стародавнього мистец­тва, неперевершена краса форми та розпису.

Залежно від глини та температури випалювання кераміка поді­ляється на такі основні види: теракота, майоліка, фаянс, порцеля­на (фарфор) — найдосконаліший вид, що з VII ст. виготовляється з високоякісних білих глин китайськими майстрами. Дзвінкий білос­ніжний посуд в тонких місцях просвічується. Посуд, вази розпису­вали ніжним орнаментом, квітами, драконами.

Ранньослов'янська кераміка відома з середини першого тисячо­ліття. Посуд Київської Русі відзначався багатством форм, був оздоб­лений геометричним орнаментом. У XV сторіччі з'являється розпис поливою, і до XVП—XVIII ст. українська кераміка набуває високого рівня розвитку. Основним центром був Київ, але з великою майстер­ністю виготовляли кераміку і в провінціях: Васильків, Дибинці, Біла Церква, Умань. Найвизначнішим осередком з XVIII ст. була Опішня (під Полтавою), де крім посуду (баклаги, барильця, ку­манці) виготовляли декоративний посуд скульптурного характеру (баранці, коники, півні тощо), оздоблені квітковим орнаментом. І в наші дні вироби з Спішні славляться на весь світ.

У Західній Україні один з найвідоміших осередків гончар­ства — Косів. Чудовий посуд створюють в Ужгороді.

По своєму призначенню художня кераміка утворює сім родів: садово-паркова архітектурна кераміка, обладнання житла, посуд, культові та обрядові предмети, іграшки, прикраси.

б) Декоративний розпис дуже широко використовується, має багато видів.

1) Розпис тканин: батик — розпис кольоровими фарбами з до­помогою резервуючої суміші;

вільний розпис — нагадує акварельний малюнок; фотофільмодрук — орнаментування тканин за допомогою мат­риць, на які малюнок наносять фотоспособом.

2) Розпис по дереву — виконується різними фарбами, з кінця XIX ст. готові вироби покривають лаком. 3) Розпис кераміки глазурями (поливами).

4) Писанкарство — розписування пасхальних яєць.

За технікою виконання існує кілька видів писанкарства: кра­шанки — фарбування яйця в один колір; дряпанки (шкрябанки, різьбянки) — на поверхню крашанки наносять витончений візеру­нок гостроконечним писаком; мальовки — техніка пензля олійни­ми фарбами на світлому тілі шкаралупки яйця; крапанки — техні­ка накрапування на яйця крапок і плям з воску з почерговим занурюванням яйця в фарби. Найдосконаліша техніка — писан­ка — восковий розпис трубочкою, писачком. Писанки переважно однокольорові з витонченим ювелірним декором. Всі елементи ор­наменту писанок символічні, їх джерело в далекій язическій дав­нині. Пізніш додалися і символи християнських часів.

Писанка — це магічний предмет — знак весни й пробудження життя, релігійно-обрядовий символ.

5) Безпосередньо з архітектурою пов'язаний монументально-декоративний розпис, який теж знайомий з далеких часів. Українсь­ку хату розписували і з середини й зовні традиційними малюнками. Джерелом такого народного настінного розпису— «мальовки» мож­на вважати Придніпров'я кінця XIX — початку XX ст. З часом розпис відокремився від стіни, основним його матеріалом став папір, який потім наклеювався на стіну. Центром мальовки стає село Петриківка на Дніпропетровщині. В 1935 році в ньому відкрилася шко­ла декоративного малювання.

Традиційно хата прикрашалась орнаментом під стріхою і по краях стін (смуги плям і крапок — «горішок»), розписувались кар­низи, рами, простінки, фриз, цокольні смуги. Наличники вікон і дверей прикрашались рослинним орнаментом. В інтер'єрі обов'яз­ково розписувалась піч, на стіні біля ліжка малювали «килим». Техніка розпису — різнокольорові глини, що накладалися ганчір­кою, щіточками, пучком колосся. Було 4 типи мазків: «гребінчик», «зернятко», «горішок», «перехідний мазок».

Мальовки мали характерні квітки — «цибулька», стилізовані зображення листя, колосся, птахів. Мальовки розповсюджувались у сусідніх селах і навіть на Полтавщині. В Петриківському розписі визначаються такі видатні митці як Тетяна Пата, Ярина Пилипенко, Надія Білокінь; сучасні майстри — Федір Панко, родина Вакуленків та інші. Крім монументальних творів, петриківські худож­ники розписують в своєму неповторному стилі і різноманітні побутові предмети, які несуть у сучасність давні традиції українсь­кого народного мистецтва. Серед майстрів монументального і станкового декоративного розпису — яскраві постаті Марії Приймаченко, Андрія Куліша та інші.

в) Витинанки — орнаментальні і фігурні прикраси житла, ажур­но витяті ножицями, штампиками, ножем з білого або кольорово­го паперу. Витинанка відома з XIX ст., коли в Україні з'явилися перші паперові фабрики.

За технікою витинанки поділяються на ажурні (зображення в прорізях) і силуетні (зображення виступає силуетом, дуже попу­лярним був силуетний портрет), одинарні (з одного аркуша) та складні, аплікаційні (з кількох аркушів, поліхромні). Аплікаційні витинанки бувають накладні (елементи один на однім, гіркою) та складені (великомасштабні твори, в яких елементи поряд один з одним).

Виділяють такі групи витинанок: фігурки, дерева, фіранки — паперові прикраси (серветки та ін.).

Витинанки із шкіри, хутра відомі з V ст. до н.е. в Китаї, вони побуту­вали в минулому по всій Україні, особливо були поширені у гуцулів і лемків. З VII—VIII ст. витинанка була відома в Персії, у XV ст., потрап­ляє в Європу. В кінці XIX — на почат­ку XX ст. в Україні відбувається ве­лике піднесення витинанки. її центри — Поділля і Прикарпаття. Сучасні художники розкривають нові можли­вості цього народного декоративного мистецтва, до цієї техніки звертаються професійні художники. Втративши сьогодні утилітарні функції, витинанка залишилась у сфері ху­дожньої творчості сучасних митців.

г) Народна іграшка. Всі народи світу мають свої дитячі іграш­ки. Це японські традиційні дерев'яні іграшки, російські матрьошки і коники - каталки з дерева, пап'є-маше, глини. Художня само­бутність народної іграшки закладена її багатовіковою історією. Прототипами іграшки були зооморфні фігурки, що мали обрядове тотемічне значення в часи первісної людини. В культурі трипілля (IV—III тис. до н.е.) знайдено багато фігурок тварин, а також — ліпні порожнисті фігурки пташок, що нагадують сучасні іграшки — свищики.

Найдавніші іграшки Київської Русі — дерев'яні коники, пташ­ки, мечі, дзиґи і подібне.

Існували і керамічні фігурки, прикраси — обереги із прадавні­ми символами. Із плином часу їх магічна функція забувалася, транс­формувалася в декоративну та ігрову.

Найвищий розквіт кустарного іграшкового промислу в Україні припадає на середину XIX ст. в трьох регіонах: Придніпров'я, Поді­лля і Прикарпаття. Це дерев'яна іграшка в селах Тростянець, Річка Івано-Франківської обл., м. Яворів на Львівщині, селі Димкові Кіровоградської обл. Глиняні забавки виготовляються в майже всіх гончарних осередках: Димково, Опішня, Вишневець, Стара Сіль, Косове та багато ін.

В Україні іграшки виготовляли також із лози, рогози, соломи технікою плетіння.

д) Народний одяг і народні свята

Народний одяг виник в процесі трудової діяльності людини і нерозривно пов'язаний із її життям і побутом. На території Украї­ни археологами знайдені скрібла, кістяні шила та голки, якими люди обробляли шкіри, зшивали їх, виготовляли прикраси. Люди прикрашали одяг намистом з полірованої кістки, каменю, перла­мутру, з міді.

Дизайн

Зміст цього терміну має різні тлумачення: створення прекрас­них форм, речей; або — створення речей, які б мали ринковий по­пит. Вітчизняні спеціалісти розглядають дизайн як діяльність художника — конструктора в галузі проектування масової промис­лової продукції і створення на цій основі предметного середовища.

Дизайн близько зв'язаний з іншими видами мистецтва: його важко відокремити від архітектури, коли йде проектування інтер'є­рів, від прикладного мистецтва при створенні нових видів меблі або посуду.

Розглядають дизайн одягу, інтер'єру громадського користуван­ня і дизайн промислового інтер'єру; художники-дизайнери беруть участь в проектуванні автотранспорту, ЕОМ і космічних ракет.

Архітектура

Архітектура, або зодчество — це система будівель та споруд, формуючих просторове середовище для життя та діяльності людей. Це окремі будівлі та їх ансамблі, площі і проспекти, парки і стаді­они, селища і цілі міста. Кожна із споруд має своє призначення: для життя або праці, відпочинку або навчання, торгівлі або транспор­ту і т.п. Усі вони міцні й необхідні людям — це їх обов'язкові вла­стивості. Але є в цих спорудах та будівлях інші важливі власти­вості — краса і здатність викликати в глядачів певні почуття й настрої. Саме ці якості перетворюють архітектуру на мистецтво. Як і будь-який інший вид мистецтва, архітектура тісно пов'язана з життям суспільства, його поглядами та ідеологією. Найкращі з точки зору архітектури будівлі та ансамблі запам'ятовуються як символи країн та міст. Цілому світу відомі, наприклад, Кремль та Красна площа в Москві, Ейфелєва вежа в Парижі, стародавній Ак­рополь в Афінах.

Однак архітектурою називають не тільки систему будівель і споруд, що організовують просторове середовище, але й саме мис­тецтво створювати будинки і споруди за законами краси. Архітек­тори створюють будинки, споруди, цілі селища і міста не тільки доцільними та зручними для життя й діяльності, але й водночас красивими та емоційно впливаючими на людину. Інакше кажучи, функціональні, конструктивні і естетичні якості (користь, міцність, краса) в архітектурі взаємопов'язані.

Відрізняють три основних види архітектури. Перший — архі­тектура об'ємних споруд. Вона включає житлові будинки, гро­мадські будівлі (школи, театри, стадіони, культові споруди, мага­зини та інші), промислові споруди (заводи, фабрики, електростанції і т.п.).

Другий вид — ландшафтна архітектура. Вона, головним чином, пов'язана з організацією садово-паркового простору. Це міські скве­ри, бульвари, парки з «малими» формами архітектури: альтанка­ми, містками, фонтанами, сходами. Третій вид архітектури — міське будівництво. Воно охоплює створення нових міст та селищ і реконструкцію старих міських районів.

Образ в архітектурі — це художнє відбиття змісту та призна­чення конкретної споруди. У вигляді кожної будівлі автор повинен виділити ті риси, які дозволяють глядачу вірно визначити її функції: театр повинен бути театром, а житловий будинок — жит­ловим будинком. Архітектурний образ є віддзеркаленням своєї епохи.

Визначимо два умовних поняття, якими керуються архітекто­ри в створенні певного архітектурного образу. «Загальні» архітек­турні форми (композиція будівлі) — це основна об'ємно-просторо­ва структура будівлі, сполучення основних об'ємних елементів, з яких вона складається. Під «частковими» архітектурними форма­ми ми розуміємо архітектурні й декоративні елементи, які мають частковий характер стосовно всієї композиції будівлі. До них можна віднести колони, карнизи, фронтони, наличники вікон та дверей, скульптурні деталі як у зовнішньому вигляді, так і в інтер'єрі. Між ними існує найтісніший зв'язок і повна відповідність.

3. Умовно-площинне зображення предметів комбінованої форми.

1.. Аналіз зображуваного предмета: будова, форма, пропорції.

2. Зображення предмета на аркуші паперу з ура­хуванням законів композиції.

3. Передача пропорцій зображуваного предмета на малюнку.

4. Уточнення конструктивної форми предмета на малюнку.

5. Перспективна побудова предмета на аркуші паперу.

6. Уточнення та узагальнення малюнка і його деталей, що підпоряковуються загальному зображен­ню.

Малювання предметів умовно-плоскої форми (метелик).

1. Аналіз зображуваного предмета (конструктивної форми метелика; поділ на частини, визначення пропорцій метелика).

2. Композиційне розміщення зображуваного предмета на аркуші паперу, визначення габаритних розмірів, проведення осей симетрії, ділення вертикальної вісі на 3 рівних частини.

3. Визначення пропорційних відношень елементів метелика (голова, грудка, черевце), промальовування загальних форм елементів (голови, грудки, черевця, крил). На даному етапі слід звернути увагу на місце на грудці, де кріпляться крила ( ці точки знаходяться на грудці, але треба трохи відступити від голови. )

4. Передача конкретної форми крил, вусиків, малюнку на крилах (деталізація малюнка).

5. Визначення місцерозміщення світла і тіні на поверхні метелика, проведення межі переходу градацій світлотіні, визначення тонових пропорцій. Нанесення штрихів по формі крил, тулуба.