13. Злочин і покарання за законами Ману.

Найтяжчий це державний злочин:

1) зрада

2) заколот

3) ламання міських воріт та стін

Види покарань:

Одруження замість смерті, смертна кара, садовіння на кол, топлення, відрубання голови, спалення на вогнищі або на розпеченому ліжку, цькування собаками, топтання слонами, тілесні ушкодження відрізанням руки, ноги, пальців, штраф, заслання, вигнання. Кровна помста не застосовувалась.

Серед злочинів, що зафіксовані в Законах Ману, на пер-шому місці стоять державні. Це служба ворогам царя, пошко-дження міської стіни та воріт. Повного переліку цього виду злочинів Закони не дають, що є характерною рисою для всіх стародавніх кодифікацій.

Більш детально Закони описують злочини проти власно-сті та особи.

Серед майнових злочинів Закони велику увагу приділяють крадіжці. У них чітко розрізняється крадіжка як таємне заволодіння майном і грабіж, що передбачає заволодіння майном у присутності потерпілого із застосуванням насилля до нього. Покарання, що застосовувались до злодія, залежали від того, чи був він затриманий на місці злочину, чи ні, крадіжка скоєна вдень чи вночі (гл. ІX, ст. 270, 276 – 277); (гл. VІІІ, ст. 302, 323, 332).

Закони Ману засуджували будь-яке насильство – вбивс-тво, тілесні пошкодження. Навмисне вбивство каралось смертною карою. Вбивство при власному захисті, охороні жерт-венних подарунків, захист жінок і брахманів (необхідна оборона) не каралось (гл. VІІІ, ст. 345, 349).

Доволі багато статей спрямовані на зміцнення родинних стосунків. Закони встановлюють суворі покарання за пере-любство, замах на честь жінки (гл. VІІІ, ст. 352, 353, 359, 364, 366, 371).

Погляд на покарання за проступки, злочини відповідав рівню правової думки. Тюрми вважалося доцільним розміщу-вати поблизу головної вулиці, де всі можуть бачити страж-дання злочинців. Тобто, метою покарання було залякування.

14. Судовий процес за законами Ману.

 З Законів Ману правові норми стають більш упорядкованими і класифікованими. Вони стали базуватись на основі вісімнадцяти приводів (норм) судового розгляду. У відповідності і з Законами Ману перша група приводів судового розгляду стосується забов`язань, що випливають із договору: • несплата боргу, • заклад, • продаж чужого, • неповернення взятого; потім слідують норми, що стосуються • несплати жалування, “Наймит (слуга или работник), который, не будучи больным, отказывается по наглости от исполнения условленной работы, должен быть оштрафован.., и жалованье не должно быть ему уплачено”. • скасування купівлі-продажу, “Если кто-нибудь в этом мире, купив или продав что-либо, раскается в этом, он может отдать или получить эту вещь в течении десяти дней”. • спору господарів з пастухом, “Днем ответственность за целосность скота лежит на пастухе, ночью-на хозяине…Если стадо окружено волками и пастух не спешит к ним на помощ, он должен нести ответственность за животное, на которое волк нападет, а если же он охраняет надлежащим образом – не несет ответственности”. Потім ідуть норми, що стосуються злочинів-деліктів: • про межу, “Если между двумя селениями возник спор о границе, царь в месяце джьяйштха должен определить границы, когда межевые знаки весьма отчетливо видны. Этими знаками, давностью владения и постоянно текущими потоками воды, царь должен определить границу двух спорящих сторон. Если возникло сомнение даже при осмотре знаков, решение спора относительно границ должно быть возложено на свидетелей. За отсутствием свидетелей люди из четырех соседних деревень, известные своей честностью, должны постановить решение о границе в присутствии царя. Если соседи дают ложные показания, каждый из них должен быть присужден царем к ... штрафу”. • наклеп, “Кшатрий оклеветавший брахмана, подлежит штрафу в сто пан, вайший – в полтораста или двести, шудра – телесному наказанию. Брахман, оклеветавший кшатрия, должен быть оштрафован пятьюдесятью панами, вайшия – двадцатью пьятью, шудру – двенадцатью.За оклеветание чедовека одной с ним варны – двенадцать пан; за речи, которые не должны быть произносимы, штраф удваивается. Шудра, поносящий ужасной бранью вышестоящей варны, заслуживает отрезания языка. Если он надменно учит брахманов их долгу, то царь должен приказать влить кипящего масла в его рот и уши”. • крадіжку, (три міри покарання: тюрма, заковування у кандали та різного роду тілесні покарання) “За похищение людей из хорошей семьи и особенно женщин и драгоценных камней преступник заслуживает телесного или высшего наказания. Преступление, которое совершино в присутствии собственника и сопровождалось насилием, есть грабеж; если оно совершено в его отсутвие – кража”. • вбивство, • насилля, “Тот, кто совершает насилие, должен считаться величайшим преступником, более опасным, чем клеветник, вор и обидчик, наносящий другому удары палкой.Убивающий при самозащите, при охране жертвенных даров, при защите женщин и брахманов, по закону не совершает преступления”. • подружню зраду. Наступні норми судового розгладу стосувались порушення норм сімейно-шлюбного і спадкового права. Отже, внутрішня логіка системи викладення норм не дає можливості розділити їх на норми цивільного і кримінального права.

У Стародівній Індії існували царські і громадські суди. Вищою судовою інстанцією був той суд, де участь брав раджа “разом із брахманами і досвідченими радниками”, або судова колегія (сабха), що складалась із призначеного раджою брахмана, “оточеного трьома суддями”. Тлумачити норми права у суді міг брахман, кшатрії або вайшій. Окрім того, спеціальні судді розглядали кримінальні справи, здійснювали “нагляд за злодіями”. Більшість справ розглядалась судами громади за варновою ознакою. Різниці між цивільним і кримінальним процесами не існувало. Розгляд справи міг початись лише за вимогою позивача або потерпілого. Сторона, що звернулась до суду, підтримувала звинувачення. Доказом були свідчення, цінність яких залежала від того, до якої варни належав свідок. За відсутності свідків вдавались до ордалій, яких було п`ять видів: зважування, (коли зважуваний вдруге ставав легшим, то його визнавали винним), вогнем (коли підозрюваний брав розпечене залізо у руки і не залишалось опіків), водою, отрутою. Велике значення мала також клятва2. Основні докази: заяви свідків (жінка не могла бути свідком).