Реакція відторгнення

При невідповідності антигенів головного комплексу гістосумісності донора і реципієнта розвивається реакція відторгнення. Розрізняють три види відторгнення трансплантата – раннє, пізніше і гіперімунне. Раннє відторгнення обумовлене клітинною ланкою імунної відповіді, яка дуже схожа на туберкулінову пробу. Така форма імунної відповіді викликає руйнування трансплантата протягом декількох днів, хоча іноді процес затягується на декілька місяців. Пізнє відторгнення, як правило, спостерігається у реципієнтів з імунодефіцитом, коли події розвиваються за сценарієм: трансплантат проти господаря. В цьому випадку до патологічного процесу залучається ендотелій судин, який починає інтенсивно проліферувати, внаслідок чого відбуваються звуження просвіту судин, ішемія і некроз трансплантата. І, нарешті, гіперімунне відторгнення. Воно виявляється в тих випадках, коли антигени трансплантата вже потрапляли в організм реципієнта (наприклад, при переливанні крові або попередньої трансплантації). Реакція розвивається дуже бурхливо, протягом декількох годин (а іноді і хвилин): виникають тромбоз судин, інфаркт трансплантата, лізис клітин на межі «трансплантат-господар». Попередити розвиток реакцій відторгнення все-таки можна. Для цього потрібно підібрати сумісну пару донор - реципієнт. Оскільки найсильніші реакції відторгнення пов'язані з відмінностями по антигенах головного комплексу гістосумісності, то, перш за все, необхідно провести типування саме цих антигенів.

Спроби боротьби з відторгненням

Існує декілька способів подолання труднощів, що виникають на шляху пересадки органів: 1) позбавлення трансплантата антигенності шляхом зменшення кількості (або повної ліквідації) чужорідних антигенів гістосумісності (HLA), що визначають відмінності між тканинами донора і реципієнта; 2) обмеження доступності HLA-антигенів трансплантата для клітин реципієнта, що розпізнають; 3) придушення здатності організму реципієнта розпізнавати пересаджену тканину як чужорідну; 4) ослаблення або блокування імунної відповіді реципієнта на HLA-антигени трансплантата; 5) зниження активності тих чинників імунної відповіді, які викликають пошкодження тканин трансплантата.

Імунодепресія полягає в зниженні або придушенні (депресії) імунологічної реакції реципієнта на чужорідні антигени.

Серед багатьох хімічних з'єднань, що володіють могутньою іммунодепрессивним дією, особливо широке застосування при пересадці органів знайшли азатіопрін, циклоспорін і глюкокортикоїди. Азатіопрін, мабуть, блокує обмін речовин в клітках, що беруть участь в реакції відторгнення, рівно як і в багатьох інших клітках (зокрема в клітинах кісткового мозку), що діляться, діючи, ймовірно, на клітинне ядро і ДНК, що міститься в ньому. В результаті знижується здатність Т-хелперних і інших лімфоїдних кліток до проліферації. Глюкокортикоїди - стероїдні гормони надниркових або схожі з ними синтетичні речовини - надають могутнє, але неспецифічекоє протизапальна дія і теж пригноблюють опосередковані клітками (Т-клітинні) імунні реакції.

^ Застосування імуносупресорів

Кінцева задача трансплантаційної імунології – подолання тканинної несумісності. При повній сумісності донора і реципієнта, як у разі однояйцевих близнят, створюються ідеальні умови для приживляючого органу. Проте в більшості випадків без застосування імуносупресорів важко обійтися.