1. Система методів навчання військовослужбовців

Термін „метод” походить від грецького слова „methodos”, що означає шлях, спосіб просунення до істини, до очікуваного результату. У педагогічній практиці під методом за традицією прийнято розуміти упорядкований спосіб діяльності з досягнення навчально-виховних цілей. При цьому відзначається, що способи навчальної діяльності педагога (викладання) і способи навчальної діяльності тих, хто навчається (навчання), тісно пов’язані між собою і перебувають у взаємодії.

Метод навчання характеризується двома основними ознаками: він позначає спосіб засвоєння і характер взаємодії суб’єктів і об’єктів навчання. Отже, поняття методу навчання відбиває:

– способи навчальної роботи тих, хто навчає, і тих, хто навчається, в їх взаємозв’язку;

– специфіку цієї роботи з досягнення різних цілей навчання.

Таким чином, вважається, що методи навчання – це способи сумісної діяльності педагога і тих, хто навчається, спрямовані на вирішення завдань навчання, тобто дидактичних завдань.

В армійських умовах поняття „метод навчання” набуває не тільки особливого практичного значення, але й свого конкретного специфічного змісту і звучання.

Справа в тому, що військово-навчальний процес за своїм характером багатофункціональний, що реалізується саме завдяки методам, які в ньому використовуються. Тобто методи навчання виконують такі функції:

– освітню (реалізують на практиці мету і зміст військового навчання);

– розвиваючу (удосконалюють рівень всебічного розвитку особового складу);

– виховну (впливають на результати виховання воїнів);

– спонукальну (виступають як засіб спонукання воїнів до опанування військовим фахом, стимулювання їх пізнавальної діяльності);

– формуючу (формують морально-бойові, психологічні та інші якості захисників Вітчизни);

– контрольно-коригуючу (діагностують і керують процесом бойового навчання особового складу).

У військово-педагогічній практиці метод навчання виступає як упорядкований спосіб діяльності військового педагога (суб’єкта військово-навчального процесу), як сукупність дій, спрямованих на опанування підлеглими програмного матеріалу і навчання особового складу (об’єкта військово-навчального процесу), тобто засвоєння знань, формування умінь та навичок, професійних якостей та звичок. Така діяльність є спільною і перебуває в активній взаємодії суб’єктів і об’єктів військового навчання.

На підставі вищесказаного можна дати визначення поняттю „методи навчання військовослужбовців”.

Методи навчання військовослужбовців – це способи упорядкованої спільної діяльності суб’єктів і об’єктів військового навчання, яка спрямована на оволодіння останніми військово-професійними знаннями, уміннями та навичками, всебічний розвиток військовослужбовців, формування в них якостей, необхідних для виконання службових обов’язків.

Широко розповсюдженим у військовій дидактиці є також поняття „прийом навчання”. Він вважається структурним елементом методу. Прийом навчання – складова частина, деталь методу, яка не має самостійного навчального завдання, а підпорядковується тому завданню, яке виконує конкретний метод.

Однакові прийоми навчання можуть бути використані в різних методах. І навпаки, один і той же метод у різних військових педагогів може містити в собі різні прийоми. Метод включає в себе прийоми, але не є сукупністю прийомів навчання. Метод у військовому навчанні – самостійна структурна дидактична одиниця. Метод навчання завжди підпорядкований певній меті, виконує поставлене навчальне завдання, веде до засвоєння конкретного змісту, приводить до запланованого результату.

Успішне здійснення завдань загальновійськової та професійної підготовки особового складу Збройних Сил України набагато залежить від досконального володіння військовими керівниками сучасними методами і прийомами навчання військовослужбовців.

Існує велика різноманітність методів навчання, відомих в історії педагогічної думки. Сучасні умови вдосконалення навчання, ускладнення навчальних завдань, збільшення їх об’єму та глибини породжують нові методи навчання. Видозмінюються традиційні способи навчання і виникають сучасні – найбільш ефективні. Чіткому орієнтуванню педагога в цьому багатому розмаїтті має допомогти системний підхід до проблеми, тобто певна класифікація методів дидактики.

Класифікація створює порядок і систему. Способи навчання поділяються на певні групи. Стають більш зрозумілими й очевидними загальні особливості, що характерні для кожної групи методів. Легше виявляються своєрідні риси, притаманні окремим методам. Класифікація допомагає виявити в методах навчання загальне і конкретне, теоретичне і практичне, суттєве і випадкове і тим самим сприяє більш ефективному їх використанню на практиці.

У теперішній час у педагогічній науці не існує єдиної класифікації методів навчання. Усі класифікації, що пропонуються, беруть за основу одну або декілька сторін навчального процесу.

Одна з останніх (але не нових) тенденцій в цій області – відмова від штучного розділення методів на групи і виділення лише тих методів, які містять в собі нові ознаки. Багатовимірність методів примушує відмовитися від надуманих побудов і переходити до простого переліку методів, розкривати особливості їх застосування в різних умовах.

Саме такий підхід спостерігається у військових педагогів, на підставі якого у Збройних Силах України склалася своя апробована класифікація методів військового навчання, яка враховує специфіку навчального процесу в збройних силах.

Це такі методи:

– метод усного викладення навчального матеріалу;

– метод обговорення навчального матеріалу;

– метод показу;

– метод вправ;

– метод практичних робіт;

– метод самостійної роботи.

Усі ці методи навчання військовослужбовців є загальними. Вони застосовуються при навчанні воїнів усіх спеціальностей і видів Збройних Сил України і родів військ.

При розгляді, особливо при практичному застосуванні методів військової дидактики, слід пам’ятати таке:

по-перше, ці методи (способи) вироблені самим життям, практикою військового навчання. Наприклад, метод вправ. Тільки за допомогою вправ формуються у воїнів навички роботи на тій чи іншій апаратурі, навички управління своїми діями (в кабіні літака, в операторській кабіні управління системою спостереження повітряного простору й т. п.);

по-друге, всі методи мають своє конкретне наповнення, навіть внутрішню структуру. Тобто кожен з них реалізується при додержанні певних умов і вимог, поділяється на окремі елементи, різновиди;

по-третє, усі методи військової дидактики тісно взаємопов’язані. Це проявляється у певній логіці їх застосування. Наприклад, навчити стрільбі з автомата можна лише тоді, коли спочатку застосовується метод усного викладення, потім метод показу і тільки після цього – метод практичних робіт. Крім того, нерідко методи доповнюють один одного – коли один з них застосовується як прийом (при поясненні будови того чи іншого виду зброї керівник заняття обов’язково його демонструє перед воїнами);

і по-четверте, грамотне застосування методів військової дидактики залежить від рівня аудиторії (освіченості, досвіду, підготовки особового складу); можливостей тих, хто навчається; цілей і завдань військового навчання; рівня підготовленості й досвіду тих, хто навчає; наявності й рівня навчально-матеріальної бази підрозділу, частини.

Але щоб грамотно і оптимально застосовувати самі методи військового навчання, слід добре знати зміст кожного з них, їх вимоги, умови

використання.