87. Характеристика права володіння чужим майном.

Під правом володіння чужим майном мається на увазі тільки те володіння, яке виникає на підставі договору з його власником або з інших підстав, встановлених законом (ст. 398 ЦК).

Поняття "право володіння" має стосуватися лише випадків законного володіння чужим майном, тобто такого, що має під собою достатню правову підставу.

Суб'єктом права володіння чужим майном є особа, яка фактично тримає його у себе. Це може бути як фізична, так і юридична особа.

При цьому право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам.

Це не означає виникнення відносин спільної власності, а свідчить лише про те, що надання одній особі права володіння на певне майно не позбавляє власника або уповноважену ним особу права надати таку можливість й іншій особі.

Об'єктом права володіння може бути будь-яка річ, стосовно якої можливе встановлення права власності.

Зміст права володіння охоплює право на власну поведінку володільця щодо певного майна (здійснення права володіння), право вимагати від інших осіб не перешкоджати такій поведінці, право звернутися за захистом до суду або інших державних органів.

Зміст права на здійснення права володіння охоплює:

1) право мати майно у фактичному володінні;

2) право користування майном;

3) обмежене право розпорядження майном. "Фактичний володілець" за певних умов може мати:

- право залишити собі доходи, отримані від майна, що належить іншій особі (ч. 2 ст. 390 ЦК);

- право на відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна (ч. З ст. 390 ЦК);

- право залишити собі здійснені ним поліпшення майна (ч. 4 ст. 390 ЦК).

Підставами виникнення права володіння є:

1) договори з власником або іншою особою, якій майно було передано власником. Сторонами такого договору є володілець і власник або особа, якій власник передав майно разом з повноваженнями на передачу права володіння цим майном іншій особі;

2) односторонні правочини, наприклад заповіт, якими спадкодавець передає спадкоємцям своє право володіння;

3) юридичні вчинки. Наприклад, суб'єкт, якому передали на зберігання знайдену річ, на законних підставах володіє нею протягом часу, поки триває пошук власника речі (ст. 337 ЦК);

4) правові акти суб'єктів публічного права;

5) рішення суду.

Право володіння припиняється у разі:

1) відмови володільця від володіння майном;

2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

3) знищення майна;

4) вилучення речі з цивільного обігу;

5) поєднання в одній особі володільця і власника речі. Право володіння у цьому разі припиняється, оскільки право володіння майном є однією з правомочностей власника.

88. Право користування чужим майном (сервітут): поняття та види.

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду щодо земельної ділянки та інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб (особистий сервітут).

Земельний сервітут — це право власника чи землекористувача земельної ділянки на обмежене відплатне чи безвідплатне користування чужою земельною ділянкою.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут права володіння, користування та розпорядження нею.

Право земельного сервітуту може бути встановлено за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Договір про встановлення сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Якщо сторони між собою не досягли домовленості про встановлення сервітуту та про його умови, спір вирішує суд за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Оскільки сервітут дозволяє визначити обсяг прав щодо користування особою чужим майном, то його може бути встановлено або на певний строк, або безстроково.

Користування сервітутом є платним, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню та не позбавляє власника майна, щодо якого його встановлено, права володіння, користування та розпоряджання цим майном та зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого його встановлено.

Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду на велосипеді чи транспортному засобі через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, можливості встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд.