38. Позитивізм о.Конта, г.Спенсера, його антиметафізична спрямованість.

Позитивізм — це концепція, яка зазначає, що людське мислення проходить три етапи розвитку: теологічний (релігійний), метафізичний (філософський) та позитивний (науковий). Вперше ця концепція була сформована Огюстом Контом у 30-х роках XIX століття. У своїй основній праці «Курс позитивної філософії» (1842) Конт запропонував концепцію, за якою істинне знання про світ є результатом конкретних наук, очищених від гуманітарних інтерпретацій, які, на його думку, є безпідставними і неістиними.

Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад:

• пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації;

• вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія);

• у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.

• вивчення людського суспільства теж можна і потрібно проводити науковими методами.

39. Постпозитивізм (м.Бунге, д.Армстронт, у.Солларс, к.Поппер, т.Кун, і.Лакатрс, п.Фейерабевд, с.Тулмін та ін.).

Сучасний позитивізм — це постпозитивізм, у рамках якого очікується очевидна тенденція до пом'якшення вихідного методологічного радикалізму й установка на аналітику ролі соціокультурних чинників у динаміці науки (Кун, Лакатош, Тулмін, Фейєрабенд, аналітична філософія, віденський гурток). Він висуває так звану методологію дослідницьких програм, ідеї гуманізації науки, теоретичного плюралізму і історичного контексту науки. Таким чином, постпозитивізмові як певному етапу в еволюції філософії науки притаманні такі загальні риси:

♦ постпозитивісти відходять від орієнтації на символічну логіку і звертаються до історії науки; їх все більше цікавить відповідність розумових моделей реальному науковому знанню і його історії;

♦ якщо логічний позитивізм головну увагу звертав на аналіз структури наукового знання, то постпозитивізм головною проблемою філософії науки робить розуміння розвитку наукового знання;

♦ постпозитивізм пом'якшує дихотомію емпіричного - теоретичного, зникає протиставлення фактів і теорій, контексту відкриття і контексту обгрунтування;

♦ постпозитивісти відмовляються провести чітку лінію між ненаукою і філософією. Вони визнають осмисленість філософських положень і неусуненість їх з наукового знання. Фоєрабенд, наприклад, взагалі відмовляється бачити будь-яку різницю між наукою, міфом і філософією;

♦ представники постпозитивізму головним об'єктом своєї уваги зробили розвиток знання, а для цього вони змушені були звернутися до вивчення історії виникнення, розвитку і змін наукових теорій і ідей;

♦ постпозитивізм поставив під сумнів тезу логічних позитивістів про безперечний прогрес науки і став вимагати доказів прогресивного розвитку наукового знання;

♦ усі представники концепції постпозитивізму так чи інакше відштовхуються у своїх міркуваннях, у постановці і вирішенні методологічних проблем від позитивістської методології.