64. М.Шелер про природу людини та її місце у Всесвіті.

Макс Ше́лер — німецький філософ і соціолог, один з засновників філософської антропології.

Філософська антропологія (за Шелером) - фундаментальна наука про сутність та сутнісної структури людини. М.Шелер проблему буття розв’язує з позицій людини. Основні його ідеї викладені в праці “Місце людини в космосі” (1928). Проблема людини, як він сам казав, була для нього провідною впродовж усього творчого життя. Філософ наполягав на тому, що онтологія духу і світу передує будь-якій теорії пізнання. У своїх пошуках розв’язання проблеми буття людини і світу Шелер використовує сучасні йому знання з галузей природничих, соціальних та гуманітарних наук ). Він показує, що людина як результат еволюції Всесвіту посідає справді виняткове місце, оскільки, з одного боку, живе у світі емпіричної реальності, а з іншого – вона підноситься над світом, де стає співмірною з цінностями, найбільшою з яких є Бог. Тож вона щоразу прагне вийти за межі своєї тілесності до Бога через глибинне почуття любові. Такі почуття мають не індивідуально-психологічний, а космічний вимір. Тим-то людина опиняється між двома полюсами, протилежними силами, що пронизують Універсум і визначають її спрямованість знизу догори – від “життєвого гону” до Абсолюту. До того ж вище стає таким завдяки відмові людини од цінностей біологічного існування. Отже, за Шелером, людина у своєму бутті належить до світу й водночас підноситься над ним, що робить Космос людиновимірним, а людина набуває універсально-космічних вимірів. Тим-то з учення Шелера випливає, що світ є онтологічним підґрунтям для людини, а людина стає смислом існування світу.

65. Структурна антропологія к.Леві-Строса.

«Структурна антропологія» – праця , назва якої відображає нову дисципліну, запропоновану дослідником. Структурна антропологія – це необхідний і своєчасний етап розвитку знання про людину. Леві-Строс пропонує головні положення своєї світоглядно-наукової програми: аналізує взаємовідносини між антропологією, соціологією, етнографією, історією; доводить актуальність етнології як синтезу етнографічного і культурологічно-соціального дослідження; обґрунтовує сутність та правила структурного методу дослідження, а також його переваги і актуальність. Запропонований Л.-С. «надраціоналізм» має на меті зняти «архаїчну» суперечність емпіризму і раціоналізму в історії філософії. Це можливе через звернення до особливого об’єкта дослідницького аналізу – міфічної сфери – фундаментального засобу людської свідомості встановлювати гармонію з людиною і світом. Заслуга Л.-С. полягає в застосуванні структурного методу до аналізу історико-етнографічних процесів культури – як окремого людського буття, так і етногенезу в цілому, а також до становлення окремих форм соціального буття. Найзначніші філософські та етнологічні досягнення були зроблені Л-С. протягом першого, «надраціонального» періоду.

66. Метафізика, її головні проблеми.

Метафі́зика — філософія буття, роздуми про граничні і надчуттєві принципи і засади буття.

Складність метафізики як розділу філософії і філософської науки полягає в тому, що вона при дослідженні першооснов буття має брати до уваги не лише окремі явища або системи явищ, не тільки природний, а й соціальний світ, не виключно зовнішні щодо людини реалії, але й реалії внутрішнього, духовного світу та взаємостосунків між ними. Тому метафізика завжди є цілісним світоглядом (згадаємо визначення останнього). Усю багатоманітність світу повинна взяти вона до уваги, прагнучи віднайти єдину основу, начало його істинного розуміння. Вважається, що це і є той максимум, якого прагне досягти метафізика, в цьому полягає суть «максимально мислимої реальності», котра становить її предмет. Метафізика має здатність розділятися на загальну метафізику – онтологію як науку про суще в цілому; особливу метафізику яка може мати підрозділи трьох предметних сфер космології (наука про світ, природу, натурфілософія); психологія (наука про душу,все живе на світі, в тому числі про людину; філософська психологія); натуральна теологія (науа про Бога, філософське вчення).

Такий поділ є характерним для сучасності. Тому онтологія повинна виробляти дійсне тлумачення буття, яке досяжне в абсолютному бутті, тоді як філософська наука про Бога , припускаючи всезагальне вчення про буття, повинна поступового розгортати пізнання самого Бога.