75.Сітка економічних районів

Економічне районування України на державній організаційній основі, по суті, розпочалося з 1921 р. комісією Держплану Росії під керівництвом І. Г. Олександрова.

Перша спроба виділення економічних районів на Україні була невдалою. За проектом Держплану її територія була поділена на два великих райони: Південний гірничопромисловий і Південно-Західний — в основному сільськогосподарський.

У часи входження України до радянського союзу було зроблено чимало спроб поділити СРСР на економічні райони.

Після розпаду СРСР, в умовах переходу України до ринкової економіки і самостійного економічного розвитку стара мережа великих економічних районів втратила своє призначення. Вона не могла забезпечити більш диференційованого підходу до розвитку і розміщення продуктивних сил з урахуванням особливостей і відмінностей природних, історичних, економічних умов регіонів, існуючих на території України.

В 90-х роках вченими України запропоновано кілька варіантів удосконалення мережі економічних районів. Однак їх основним недоліком було недостатнє наукове обґрунтування та неповне врахування реально існуючих економічних взаємозв’язків.

Враховуючи необхідність здійснення державної регіональної економічної політики, Кабінет Міністрів України у 1998 р. вніс на розгляд до Верховної Ради України проект Закону України «Про концепцію державної регіональної економічної політики», в якому пропонується мережа економічних районів України у такому складі:

? Донецький (Донецька, Луганська області);

? Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);

? Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області);

? Центральний (Київська, Черкаська області, м.

Київ);

? Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області);

? Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);

? Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь);

? Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області).

Запропонований проект нової мережі економічних районів в цілому відповідає науковим критеріям економічного районування.

Подальший розвиток теорії і практики економічного районування в Україні дасть змогу вдосконалювати мережу економічних районів України.

76.Диференціація регіонів

Для реалізації рег соц.-ек політики д-ви надзвичайно важливе значення має знання територіальної диференціації р-ку ПС. Виявлення та оцінка територіальних пропорцій ПС і динаміки їх зміни дозволяє обґрунтовано вирішити питання цілеспрямованого формування територіальної структури виробництва згідно з наявними природними, соц., ек можливостями територій з урахуванням територіального поділу праці.

Депресивні території – це території, які мають достатній економічний потенціал, але внаслідок структурної кризи, відбувається стійке зниження в-ва і реальних доходів населення, а також зростання безробіття.

За величиною інтегрального показника рівня депресивності всі регіони України були розділені на п’ять груп.

До першої групи увійшли адміністративні області заходу та півночі України (Волинська, Житомирська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька обл.)

До групи регіонів з високим рівнем депресивності відносяться дві області північного сходу країни (Чернігівська та Сумська), дві області центру України (Кіровоградська та Черкаська), а також Херсонська область. Ці області характеризуються дещо кращими, у порівнянні з першою групою, показниками валової доданої вартості та промислового виробництва, проте у них також низькі доходи громадян та значний рівень безробіття.

Переважно це аграрно-індустріальні регіони, де в роки економічних трансформацій провідні галузі економіки зазнали суттєвих втрат.

Групу регіонів із середнім рівнем депресивності формують області , які мають від’ємне значення інтегрального показника депресивності. Регіони даної групи характеризуються дещо вищими показниками промислового розвитку, а також середніми значеннями рівня безробіття та середньомісячної заробітної плати. Це Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Миколаївська обл.

До групи регіонів з відносно низьким рівнем депресивності відносяться ті області, де пересічне значення інтегрального показника має позитивне значення. Сюди увійшли регіони, які характеризувалися у минулому досить значним економічним потенціалом. Наразі триває поступове відродження їх економічного потенціалу, формуються нові виробництва. Це АР Крим,Київська, Луганська, Одеська, Харківська обл. та м.Севастополь.

Останню групу формують регіони, що характеризуються найнижчим рівнем депресивності території. До неї увійшли Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Полтавська області та м.

Київ. Регіони даної групи характеризуються найвищими показниками валової доданої вартості, промислового виробництва, доходів населення тощо.

Висновок. В межах України склалися значні відмінності у рівні депресивності окремих регіонів, які з роками посилюються. Найбільшим рівнем депресивності вирізняються західні та північні області України, де поряд з традиційно низькими показниками індустріального розвитку помітних втрат зазнало і сільське господарство, яке є головною сферою економіки цих регіонів. Значно кращою є ситуація на сході України та в столиці.

Пошук шляхів відродження депресивних територій залишається важливим загальнодержавним завданням. Основна увага має бути приділена не стільки пасивним заходам підтримки депресивних територій, скільки стимулюючим заходам активізації господарства, побудові ефективної економічної моделі розвитку з продуманим механізмом державного управління.

85. Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку регіонів України та шляхи їх вирішення .

Придніпровського району багато в чому подібні до проблем Донецького. Так, їхня спільна проблема повязана із спеціалізацією. Донбас і Придніпровя доцільно спеціалізувати не тільки на виробництві чавуну, сталі і прокату для металомістких галузей машинобудування. Металургійні заводи мають задовольнити потреби в асортименті металу п-ва точного машинобудування, яке в майбутньому розвиатиметься прискореними темпами. Дуже гостро постають екологічні проблеми в Придніпровї, особливо в Кривому Розі, Дніпродзержинську, Запоріжжі. Через викиди в атмосферу теплової електростанції в Енергодарі і випарування зі ставка-охолоджувача розміщеної поряд АЕС утворився найпотужніший у Європі “генератор” кислотних дощів. Грунти втрачають свою родючість. Рекультивовані землі майже непридані для використання. Видобування залізної і марганцевої руд відкритим способом призвело до значних змін земної поверхні, різко знизхило рівень грунтових вод.

З Придніпровя в Донбас надходять залізна і марганцева руди, з Карпатського району – калійні добрива, ліс, автобуси, телевізори, із Столичного – різноманітні машини та обладнання, продукція легкої промисловості. Багато продуктів харчової промисловості одержує цей район з Причорноморського та Подільського районів. Серед проблем Донецького економічного району – територіальна нерівномірність розвитку. Передусім це стосується Луганської області, на півночі якої багато слаборозвинутих малих міст. Ще одна проблема повязана з використанням трудових ресурсів. Для Донбасу нагальною є також проблема розвитку малих і середніх міст, селищ міського типу, господарство яких тісно повязане з вуглевидобутком. Закриття шахт породжує гострі соціальні проблеми. Дуже високий рівень спрацювання обладнання, що призводить до травматизму, низької якості продукції, високої її матеріало- і енергомісткості. Надзвичайно гостра проблема водопостачання. З-поміж екологічних проблем – такі, як забруднення повітря, грунтів, вод у річках та Азовському морі. Донецький економічний район, безперечно, має перспективи дальшого соціально-економічного розвитку. Нині вони залежать насамперед від ринкових реформ, структурної перебудови господарства, державної підтримки вирішення соціальних проблем тощо.

Соціально-економічні та екологічні проблеми, проблеми розвитку Східного ек р-ну. У Північно-Східному районі ввіз продукції більший за вивіз (за тоннажем). У районі домінує обробна промисловість.ю яка використовує вугілля і метал з Донбасу і Придніпровя, ліс з Карпатського і Північно-Східного районів, різноманітні машини і обладнання з усіх економічних районів країни. Звідусіль сюди надходить і продукція легкої, харчової та хімічної галузей промисловості. За межі району вивозяться природний газ, кінофооматеріали, залізна руда, продукти нафтопереробки, залзобетонні конструкції, трактори, вантажні машини, велосипеди, електровироби, верстати, інші машини та устаткування. Серед продукції АПК – масло і молочн продукти. З району вивозяться також вироби скляної і фарфорофаянсової промисловості. Одна з проблем Північно-Східного району – територіальна нерівномірність розвитку. Основне промислове виробництво зосереджене в Харкові, Полтаві, Сумах і Кременчуці, а багато малих міст і селищ розвинуті недостатньо, особливо в Полтавській і Сумській областях. У районі недостатньо електрифіковані залізниці, а в сільській місцевості не вистачає доріг з твердим покриттям.

Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку Причорноморського району. У Причорноморський район ввозиться продукції більше, ніж вивозиться. На характер звязків Причорноморського району з іншими економічними районами країни накладає відбиток недостатня його забезпеченість багатьми видами природних ресурсів. Тому чюди надходять електроенергія, вугілля, лісоматеріали, а також машини і технологічне обладнання, продукція легкої промисловості тощо. У свою чергу з Причорноморського району до інших районів країни відправляють виноград, вина, фрукти, агломерат, тракторні причепи, трояндову і лавандову олію, устаткування для харчової промисловості, рибу і рибні консерви тощо. Найгостріше у Причорноморському районі постають проблеми екології, раціонального використання природних умов і ресурсів, зокрема води. У районі не розробляються значні родовища корисних копалин. У рівнинній частині Криму відомі родовища газу (Глібівське, Джанкойське та ін). Перспективним щодо видобутку нафти і природного газу є шельф Чорного моря. Середня густота населення в районі становить близько 70 осіб на 1 кв км, вона значно нижча, ніж в середньому по країні. Найвищий показник густоти населення – в АР Крим (98 осіб на 1 кв км), найнижчий – у Херсонській області (45 осіб на 1 кв км). Частка міського населення майже однакова: 68% - в АР Крим, 66 – Одеській і Миколаївській областях і 62% в Херсонській області.

86. Сутність і значення міжнародних екон зв‘язків.

Міжнар екон зв‘язки – це сис-ма госп-ких зв‘язків між нац-ми екон-ми кр-н на основі міжнародного поділу праці. Саме зовн-екон відносини сприяють зростанню нац-го дохаду, прискореному розв-ку НТП, підвищенню рівня життя нас-ня. Для Укр на сучасному перехідному етапі розв-ку її економіки, особливо важливо є повне і ефективне викор-ня зовн-екон-них зв‘язків для вирішення нагальних науково-техн і госп проблем. Розвиток ефект-них зов-екон-них зв‘язків дасть змогу Укр швидко подолати екон кризу, сприятиме стабільному і швидкому розв прод-них сил і зростанню на цій основі життєвого рівня нас-ня. Об‘єктивними причинами . що перешкоджають нині входженню Укр як повноправного партнера у світове госп-во є низька конкурентноспроможність її продукції на світових ринках. Крім того, недосконалою сис-ма управління зовн-екон-ною діяльністю, розрив налагоджених екрн-них зв‘язків, відсутність органічного ринку товарів і послуг, втрата надійних ринкових партнерів створили в економіці Укр досить складну проблему – знайти нових торгових партнерів постачання майже для кожного підпр-ва.