2. Штучне дихання, його різновиди.

Штучне дихання – штучне введення в легені повітря (вдих) і виведення його з легенів (видих) за допомогою спеціальних прийомів або апаратів. Штучне дихання роблять у випадках, коли самостійне дихання припиняється або порушується, киснева недостатність, що розвивається в організмі, загрожує життю потерпілого. Такий стан може виникнути внаслідок потрапляння у дихальні шляхи сторонніх предметів, отруєння оксидом вуглецю, ураження електричним струмом, утоплення.

Перш ніж розпочати штучне дихання потрібно:

• укласти потерпілого на спину на рівну тверду поверхню;

• розстебнути одяг, який стягує шию, грудну клітку та живіт;

• поклавши одну руку під шию, другу на лоб, відвести голову назад;

• вивести вперед нижню щелепу і розкрити рот;

• очистити порожнину рота від сторонніх предметів та слини, обгорнувши два пальці бинтом.

Проведення штучної вентиляції легень методом „з рота в рот”

• на відкритий рот постраждалого покласти в один шар серветку (носову хустку);

• рятівник стає на коліна біля голови потерпілого, однією рукою утримує відведену голову потерпілого максимально назад і пальцями затискає ніс, другою підтримує відкритий рот;

• глибоко вдихнути, притиснути свої губи до губ потерпілого і зробити два видихи йому в рот (тривалість кожного 1 – 1,5 секунди). Другий вдих зробити тільки після першого видиху потерпілого;

• перевірити пульс на шиї;

• якщо пульс є продовжувати штучне дихання до відновлення самостійного дихання в режимі 1 видих кожні 5 секунд (15 – 20 за хвилину);

• якщо пульс відсутній – починати зовнішній масаж серця.

При пораненнях щелепи штучне дихання проводять методом „з рота в ніс”.        В тих випадках, коли щелепи потерпілого щільно стиснуті, ефективним є спосіб штучного дихання «з рота в ніс».

• однією рукою закидають голову назад, а другою беруть за підборіддя і піднімають вверх нижню щелепу,закриваючи рот;

- проводять глибокий вдих і повітря видихають в ніс потерпілого.

Якщо штучне дихання треба проводити дитині, то краще захопити губами рот і ніс дитини одночасно, вдувати повітря невеликими порціями, об’єм повітря повинен бути невеликим, щоб не пошкодити легені, слідкувати за рухами грудної клітки.

Штучну вентиляцію проводять способом Сильвестра.  Потерпілого кладуть на спину. Під нижню частину грудної клітки підкладають валик із складеної ковдри, одягу, щоб лопатки і потилиця лежали нижче реберних дуг. Якщо штучне дихання роблять дві особи, то вони стають на коліна по обидва боки від потерпілого. Кожний з них бере однією рукою руку потерпілого посередині плеча, а другою трохи вище кисті. Вони піднімають одночасно руки потерпілого і витягують їх за його головою. Це викликає розширення грудної клітки, тобто відбувається (вдих). Потім через дві-три секунди руки потерпілого притискають до його грудної клітки і здавлюють її, тобто роблять (видих). Рух руками треба робити ритмічно, з рівними проміжками. Щоб ці рухи відповідали ритму нормального дихання, їх слід робити приблизно 16-18 разів на хвилину, відповідно до свого власного дихання. Якщо штучне дихання робить одна людина, вона стає на коліна за головою потерпілого, захоплює його руки вище кистей і виконує зазначені вище рухи.