65. Економічні погляди Дж. К. Гелбрейта.

Джон Гелбрейт (1908) - один з відомих представників сучасного інституціоналізму, ввів термін «техноструктура» і розробив теорію техноструктури і врівноваження сил (індустріального суспільства). У роботі Гелбрейта «Нове індустріальне суспільство» з різних сторін аналізуються зміни, що відбуваються в суспільстві. На перший план висуваються проблеми економічної влади, управління економікою, проблеми еволюції соціально-економічних систем.

Гелбрейт став також відомим як автор теорії “врівноважуючої сили”, яку він виклав у праці “Американський капіталізм: концепція врівноважуючої сили” (1952). Суть теорії полягає в тім, що усунення конкуренції внаслідок концентрації капіталу не призводить, проте, до утворення монополій, оскільки той самий процес породжує нейтралізуючу, “врівноважуючу силу” у вигляді великих об’єднань покупців і постачальників. Як “врівноважуючу силу” Гелбрейт розглядає різноманітні кооперативні організації, фермерські об’єднання, профспілки, різні торговельні об’єднання тощо.    Значення цієї “врівноважуючої сили” полягає не лише в тім, що вона перешкоджає утворенню монополій, а й у тім, що вона замінює конкуренцію, котра колись була регулятором ринку.

З посиленням влади техноструктури, до яких відносяться керуючі, фахівці, вчені, що забезпечують функціонування великих корпорацій, змінюються мотиви економічної діяльності. У його теорії спонукальних мотивів виділяються наступні: примус, грошову винагороду, пристосування або ототожнення своїх цілей з цілями фірми, збільшення продажів як засіб зростання корпорації. Відзначається «парадокс грошової винагороди»: чим вище рівень оплати, тим менше значення чисто грошових стимулів; сильніше виявляються інші мотиви; значення грошей у порівнянні з іншими мотивами знижується. Парадокс грошового мотиву полягає в тому, що чим вище рівень оплати, тим менше його значення щодо інших мотивів ». Перед суспільством і економічною наукою виникають нові завдання. Воно здатне виробляти значну кількість предметів першої необхідності, і виробництво матеріальних благ в якості першої мети стає все менш важливим. На перший план висуваються інші, не чисто матеріальні потреби, а медичне обслуговування, освіта, транспорт, екологія. Гелбрейт є автором теорії врівноважуючих сил. Основний зміст цієї теорії - погасити соціальні катаклізми, забезпечити економічну ефективність і дотримуватися такі принципи: 1) необхідно протиставити силу монополій - держпланування; 2) змінити природу держави; 3) контроль над урядом переключити від техноструктури до вчених і професорам; 4) підвищити роль «третьої сили» (профспілок, інших організацій).

Чимало сторінок у своїх дослідженнях Дж. Гелбрейт присвятив індустріальній системі, корпорації, проблемам власності та управління всередині монополії і в суспільстві, ролі держави, питанням економічної політики, профспілкам, господарському механізму й методам господарювання капіталістичної системи. Трансформацію економіки він простежує на великих корпораціях в умовах НТР. Дж. Гелбрейт висунув поняття зрілої корпорації у порівнянні зі звичайною виробничою корпорацією (монополією), показав її як носія НТП.

Аналіз і висновки Дж. Гелбрейта з питань структури та управління корпорацією і плануючою системою опираються на виявлення влади техноструктури та інституціональної влади корпорацій. Його заслуга полягає у тому, що він перший серед економістів обґрунтував тезу про заміну влади ринку рішеннями менеджерів. Він дійшов до висновку, що з появою зрілої корпорації і плануючої системи змінились цілі й характер їх діяльності. Оскільки плануюча система, на його думку, народжувала нову "розумну ціль суспільства", максимізація прибутку вже не є необхідною. Дж. Гелбрейту доводилось неодноразово переглядати свої погляди щодо окремих проблем економіки й розвитку суспільства. В 50-х роках він був переконаний, що вже у найближчий час трансформація капіталізму забезпечить вирішення основних соціальних проблем. Він писав тоді про суспільство достатку. У подальшому автор теорії індустріального суспільства вимушений був переглянути деякі положення й внести корективи у свою концепцію. У зрілій корпорації Дж. Гелбрейт побачив інструмент збереження нерівності у суспільстві й фактор зростаючої нестійкості економічної системи.

Дж. Гелбрейт надто критично оцінює розвиток економіки, як і перспективи вирішення соціальних проблем. Він відмічає, що "надто багато людей позбавлені роботи й засобів до існування", що "наявною є волаюча нерівність у розподілі доходів", "непомірно велика частина багатства залишається невеликій купці людей". Увагу Дж. Гелбрейта все більше привертають проблеми боротьби із засиллям бюрократії. "Великі корпорації й управлінська революція призвели до бюрократизації великої частини капіталістичного виробництва", у результаті чого став очевидним "корпоративний артеріосклероз". Американський економіст відмічає також різке погіршення транспортної системи США, великий дефіцит дешевого житла, проблеми, які нагромадилися в галузі освіти, тощо.

Усі помисли Дж. Гелбрейта спрямовані на розробку системи реформ, які у змозі забезпечити розв'язання гострих соціально-економічних проблем, істотно поліпшити становище суспільства. Він, як і раніше, переконаний в необхідності трансформації капіталізму, в його оновленні. Для цього, на думку американського економіста, слід забезпечити "гарантійний прибуток усім членам суспільства", значно розширити соціальні програми. Велика увага приділяється створенню системи перенавчання осіб, які втрачають роботу. Дж. Гелбрейт рішуче виступає за скорочення воєнних витрат, які завдають, на його думку, "великих збитків економічному добробуту". Ці засоби слід використати у мирному будівництві.

Здійснення реформ Дж. Гелбрейт пов'язує з посиленням регулюючої ролі держави. Категорично заперечуючи програми монета-ристів і прихильників економіки пропозиції, він закликає "звільнитися від сліпого поклоніння перед кредитно-грошовою політикою, від віри, що її магія може скеровувати й регулювати розвиток капіталізму" [3]. На його думку, слід значно більше покладатися на фінансово-бюджетну, ніж на кредитно-грошову політику, поєднуючи її з підвищенням податків, скороченням федерального дефіциту й значним зниженням процентних ставок.

Економічна теорія Дж. Гелбрейта досить реалістично відбиває сучасний стан і проблеми економіки й передбачає дійові міри для її часткового оздоровлення.

Прихильники соціально-інституціонального напряму не сприймають концепцію Дж. Гелбрейта як досконалу. Не всі погоджуються з протиставленням плануючої та ринкової системи. Це положення викликає найбільше заперечень у багатьох економістів. Говорячи про три елементи плануючої системи (корпорація з її техноструктурою, система управління сукупним попитом, управління споживанням), Д. Сіссел віднайшов у їх взаємозв'язку глибокі протиріччя, оскільки "плануюча структура стабільна до тих пір, доки функціонує дуже складна система взаємозалежних інститутів". Він називає це "парадоксом Гелбрейта". Д. Сіссел вважає, що слабкість цієї будови в ігноруванні ринкових сил, які діють в економіці, не виключаючи із неї корпоративного сектору. Підтвердження цьому він вбачає у гострій ринковій конкуренції, що охоплює і корпорації всередині самої плануючої системи.

В останній час має місце намагання доповнити інституціоналізм за рахунок введення в його концепцію нових елементів, перегляду застарілих положень. Намітилася чергова форма синтезу. На цей раз робиться спроба поєднати положення інституціоналізму з неокласичною теорією. Наприклад, з точки зору неокласичної теорії, прибуток, який отримують від виробничої діяльності, люди розподіляють між різними товарами й послугами, які вони можуть придбати на ринку. Розподіл згідно з маржинальним, або граничним, аналізом відбувається так, щоб отримати однакове задоволення від останньої одиниці витрат на будь-який необхідний товар. Воля покупців виражається у попиті, який і передається виробнику. Мотивація виробника, відмічає Дж. Гелбрейт, здійснюється виключно за рахунок перспективи отримання прибутку, який він намагається максимізувати за невизначений період. На перший погляд, складається враження, що сучасний ринок являє собою демократичну економічну систему, тому що він ґрунтується на волі окремих, вільних споживачів, які своїми голосами вирішують питання про виробництво тих чи інших товарів. Однак таке враження відразу розсіється, якщо врахувати, що прибутки людей далеко не однакові, адже від них, в остаточному підсумку, залежить платоспроможний попит. Існування монополій ще більше викривляє картину, оскільки вони шляхом підвищення цін на товари значно знижують попит.