Французький інституціоналізм як пріорітетний теоретико-методологічний напрям олітичних досліджень в другій половині хх ст.

Одно из течений совр. бурж. политич. науки и конституц. права, сложившееся в 20–30-е гг. 20 в. во Франции (М. Ориу, Ж. Ренар). Проблематика И. – политич. власть в обществе, прежде всего в совр. бурж. обществе. И. спекулирует на наличии в этом обществе значит. числа политич., экономич., религ. и др. организаций и объединений (партии, церковь, профсоюзы, предпринимат. союзы, корпорации и т. п.), подводимых им под расплывчатое и абстрактное понятие "институция" (франц. institution, от лат. institutum – устройство, установление). С т. зр. И. гос-во – это хотя и важная, но лишь одна из многих "институций", осуществляющих политич. власть, точно так же как право, создаваемое гос-вом, есть лишь одно из многих прав, существующих в обществе. При таком подходе затушевывается подлинная роль капиталистич. гос-ва как гл. орудия политич. власти буржуазии. В наличии многих "институций" в бурж. обществе И. видит доказательство его "демократизации" и даже "социализации". В этой связи И. выступает как теоретич. основа модного бурж.-реформистского лозунга "плюралистической демократии" (Файнер, Стрейчи и др.), изображающей политич. организацию совр. бурж. общества в виде коллективного властвования различных (бурж., рабочих и иных) орг-ций, якобы уравновешивающих друг друга.

Идеи И. нашли значит. отклик в клерикальной, особенно католич., лит-ре, в к-рой подчеркивается значение церкви и различного рода религ. орг-ций в жизни бурж. общества.

ТИПОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ (М.ДЮВЕРЖЕ)

Французький політолог Моріс Дюверже дає змістовну формулу політичного режиму як «певного поєднання системи політичних партій, способу голосування, одного або декількох типів прийняття рішень, однієї або декількох структур груп тиску»:

• Явные и авторитарные;

• демократические, автократические, монократические (диктаторскими);

• директории (коллективное правление).

ПАРТІЇ ТА ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ ЯК ОБЄКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФРАНЦУЗСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ. Ф.БОРЕЛ. ТИПОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ТА ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ М.ДЮВЕРЖЕ

Вивчення політичних партій є однією з найбільш сильних боків у французькій політології. Для більшості політологів політична наука зводиться до дослідження виборів і партійних систем (партій). Навіть під час 5 республіки зниження ролі парламенту супроводжувалось зростанням ролі партій і партійної системи.

Важлива особливість французької політичної науки – зв’язок вивчення політичних партій з потребами політичної практики. Спробу створити загальну теорію партій зробив М. Дюверже, який виступив в 1951 році з книгою „Політичні партії”.

М. Дюверже в основу типології партій покладає їх структурні характеристики, серед яких він виокремлює загальну організаційну будову, систему членства, органи керівництва. (питання 61).

Ф. Борелл „Політичні партії сучасної Франції”. Він вважає за потрібне при аналізі партійних систем враховувати географічні та історичні умови, те соціальне та економічне середовище, в якому вони діють. Менше уваги він приділяє конституційному механізму, хоча для Франції після 1958 року він є досить істотним. Аналіз партійної системи залишиться формальним і механічним, якщо при розгляді конкретної партійної системи не буде прослідковано її історію становлення.

Книга “Політичні партії” (1951 р.) – спроба створити загальну теорію партій.

Класифікація політичних партій:

В основу типології партій М. Дюверже покладає їхні структурні характеристики, серед яких:

1) загальна організаційна структура;

2) система членства;

3) органи керівництва.

М. Дюверже приймає розповсюджений поділ партій на три групи: 1) буржуазні партії ХІХ ст.., 2) соціалістичні партії; 3) комуністичні та фашистські. Але таку класифікацію він вважає приблизною.

Розрізняє партії з “прямою” та “непрямою структурою” (засновані на індивідуальному та колективному членстві).

Поділяє партії на 1) кадрові та 2) масові. “Различие кадровых и массовых партий не основывается на их размере, числе их членов; речь идет не о внешнем различии, но о структуре”. Масові партії: основу партії складають її члени, рекрутизація еліти всередині партії, партія живе за рахунок членських внесків, постійно залучає нових членів, без пересічних членів партії не може існувати. Кадрові партії: об’єднання нотаблів з метою підготовки виборів і збереження контактів з депутатами. М. Дюверже розрізняє декілька категорій нотаблів: 1) нотаблі, котрі своїм іменем та престижем підвищують авторитет кандидата в депутати; 2) нотаблі, які вміють організовувати передвиборчу кампанію; 3) нотаблі-фінансисти.

Поділяє партійні системи: 1) однопартійна; 2) двопартійна (англосаксонського типу); 3) багатопартійна.

При вивченні партійної системи треба брати до уваги дві групи чинників:

Перше: особливості внутрішньої структури кожної партії (таким чином можна розрізняти централізовані та децентралізовані, гнучкі та негнучкі партії);

Друге: такі характеристики, при визначенні яких треба брати до уваги всі партії, що існують в країні (кількість партій, їх значущість в політичному житті, географічна локалізація).

Партійна система – це результат дії багатьох чинників. Два типи чинників: 1) специфічні чинники, особливі в кожній окремій країні (традиція та історія кожної країни, її економічна та соціальна структура, релігійні вірування, етнічний склад); 2) загальні чинники, властиві всім партійним системам (виборчий режим, який на його думку, здійснюють вирішальний вплив на кількість і розміри партій, створення партійних коаліцій, розміри представництва партій в парламенті.

Взаємодія партійної та виборчої систем:

В книзі “Політичні партії” М. Дюверже сформулював три формули, які він назвав соціологічними законами:

1. Пропорційне представництво призводить до системи багато чисельних, негнучких, незалежних та стабільних партій (багатопартійної системи);

2. Мажоритарна система в два тури (абсолютної більшості) призводить до системи багато чисельних, гнучких, незалежних та відносно стабільних партій (в усіх випадках);

3. Мажоритарна система в один тур (відносної більшості) призводить до створення дуалістичної 9двопартійної) системи з чередуванням незалежних партій.

М. Дюверже говорив і про те, що партійна система в свою чергу впливає на виборчу систему: двопартійна система сприяє встановленню мажоритарної одно турової виборчої системи, існування партій, які схильні до союзів, її відхиляють; природна тенденція до союзів не відповідає пропорційній виборчій системі.

Групи тиску. На відміну від партій і партійних систем проблемі груп тиску приділяється мало уваги, на що вказував М. Дюверже. Найбільш вагомі роботи: Ж. Мейно „Групи тиску в Франції” (1958 р.) та „Нові дослідження груп тиску в Франції” (1962). Багато матеріалу по цій проблематиці містишся в книзі М. Дюверже „Політичні організації: партії і групи тиску”.

Визначаючи поняття „групи тиску”, М. Дюверже перш за все протиставляє його поняттю „партії”. Якщо партії прагнуть захопити і використовувати владу, то групи тиску не беруть участі прямо в боротьбі за владу, вони впливають на владу, знаходячись поза неї, здійснюють на неї тиск. Групи тиску здійснюють вплив на людей влади, але не постачають людей влади, по меншій мірі офіційно.

Дюверже розрізняє організації, які діють виключно в політичній галузі (наприклад, „Парламентська асоціація по захисту свободи освіти” в Франції), і організації, для яких здійснення політичного тиску є лише частиною їхньої активності (наприклад, профспілки, церков, письменницькі організації).

З точки зору структури він розрізняє групи тиску на 1) масові (профспілки, молодіжні рухи, організації ветеранів війни) та 2) кадрові (організації патронату, профспілки робітників вищої школи). 3) до третьої групи він відносить різноманітні науково-дослідницькі центри, рекламні агентства тощо).

Дюверже спеціально досліджує форму діяльності груп тиску: розрізняє 1) пряму дію (урядові демарші) та 2) дія через громадську думку.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В ПОЛІТИЧНІЙ НАУЦІ ФРАНЦІЇ

Французька політична наука. її появу пов'язують з іменами А.Есмена, Л.Дюги, М.Оріу наприкінці ХІХ ст. Але своїм розвитком і авторитетом вона зобов'язана Р.Арону і М.Дюверже. Ці учені розглядали політичну науку не просто як додаток до конституційного права, а як самостійний напрямок досліджень. З часів сформованого М.Оріу поняття "політичний інститут" інституційний підхід до вивчення політики дав змогу французьким політологам розширити межі політичних досліджень і радикально змінити самий їх характер. Політична наука Франції звернулася до вивчення проблем демократії, тоталітаризму (Р.Арон), "політичного поля" (Д.Гаслі, М.Оферле, Б.Ларуа, П.Бурд'є), пропонує авангардні постмодерністські стратегії політичних досліджень (М.Фуко, Ж.-Ф.Ліотар, А.Турен та ін.). Досить сильні позиції у Франції займають проблеми традиційної політичної науки - конституційне право і дослідження державних інститутів.

ПОЛІТИЧНА СОЦІОЛОГІЯ ЯК ПРІОРІТЕТНИЙ НАПРЯМ ДОСЛІДЖЕНЬ ФРАНЦУЗСЬКИХ ПОЛІТОЛОГІВ. П.БУРДЬЄ

Бурд'є акцентує увагу на тому, що на відміну від політології, соціологія політики вивчає не конкретні партії, політичні течії або реальних політиків, а "соціальні механізми формування політичних інститутів і політичних думок ".

1.3 Предмет, об'єкт і категоріальний апарат соціології політики Бурдьє Вважаю за потрібне зазначити, що П'єр Бурдьє завжди був рішуче проти ідентифікації своїх поглядів на суспільство і соціальний світ в цілому, проти назви їх «теорією», підкреслюючи, що його роботи направлені не на аналіз існуючих понять чи нового категоріального апарату, але на вивчення дійсних соціальних явищ з допомогою певних соціологічних «інструментів». Бурдьє - практичний соціолог, соціальний критик, який виступає проти «чистого», яка не знаходить застосування теорії. Всі основні поняття його концепції - поле, агент, габітус, капітал, влада - а також логіка і методологія роботи з ними розкриваються лише в соціологічному дослідженні, в самій життєвій практиці. Бурдьє у своїх працях, які стосуються аналізу політики, не оцінює одномоментну розстановку політичних сил, він пропонує соціологічний інструмент аналізу політики як специфічної соціальної реальності. Бурдьє вивчає сам механізм формування політичних партій і політичних думок; розглядає специфічні принципи розподілу в полі політики домінуючих і Домінуюча позицій влади, а також механізми легітимного насильства і нав'язування певного бачення розподілу політичних сил. Об'єктом соціології політики П'єра Бурдьє, на мій погляд, є поле політики, а предметом - механізм формування політичних уявлень і думок, распределеіе влади, позицій і політичних сил. Для розуміння теорії полів і всієї концепції французького соціолога важливо розглянути бачення П'єром Бурдьє соціальної дійсності в цілому. Розмірковуючи про соціальний простір, Бурдьє рішуче відкидає панівні в його час інтелектуальні традиції в соціології. Марксизм, структуралізм і конструктивізм, об'єктивізм і суб'єктивізм, реалізм і номеналізм - він не приймає ні одне з цих течій. Одні традиції засуджує за те, що на передній план висувають індивіда і замовчують про соціальні відносини між ними, інші - за те, що акцентують увагу на відносинах на шкоду реальним людям. Головним завданням своїх робіт бачив подолання опозиції об'єктивізму та суб'єктивізму: «... обидва підходи - об'єктивістський і суб'єктивістську - знаходяться в діалектичному зв'язку і що навіть якщо суб'єктивістську підхід, коли його беруть ізольовано, здається дуже близьким інтеракціонізму або етнометодологіі, він відділений від них радикальним відмінністю: точки зору фіксуються як такі і співвідносяться з позиціями відповідних агентів у структурі »[1, c.184-185]. Хоча свій підхід Бурдьє ніяк не кваліфікує, не відносить до існуючих традицій в соціології, його можна назвати інтегралістським [5, с.25]. Соціологія, на думку Бурдьє, являє собою соціальну топологію. Ідею топології Бурдьє взяв з фізики; соціальна топологія - найбільш просунута геометрична парадигма, прийнята фізиками в кінці XX століття. Термін «топологія» (від грец. Topos - місце і logos - закон) ввів у науковий обіг І.Б. Лістинг у 1847 році. Топологія - розділ математики, що вивчає топологічні властивості фігур, тобто властивості, які не змінюються за будь-яких деформаціях, вироблених без розривів і склеювання. Топологічний простір - безліч елементів будь-якої природи, в якому тим або іншим способом визначені граничні відносини. З топологічної теорії розмірності випливає, що розмірність простору задається розмірністю породжує його елемента. Люди як біологічні індивіди і соціальні агенти виступають породжує елементом в топології Бурдьє. Вони переміщуються у фізичному просторі, стикаються, притягуються і здійснюють інші фізичні дії. Як біологічні істоти люди розміщуються у фізичному просторі, займаючи певні місце і обсяг. «Займане місце може бути визначено як площа, поверхню і об'єм, який займає агент або предмет, його розміри або, ще краще, його габарити (як іноді кажуть про машину або про меблі)». [3, с. 33]. Це місце можна визначити абсолютно: як ту просторову точку, де в даний момент часу розташовується агент або предмет, де він локалізований. Щодо ж місце, займане агентом, можна визначити як позицію або ранг у соціальній ієрархії. Бурдьє вводить поняття агента на противагу суб'єкту і індивіду, щоб відійти від структуралістського та феноменологічного підходів до вивчення соціальної реальності. Він підкреслює, що поняття "суб'єкт" використовується в широко поширених уявленнях про "моделях", "структурах", "правилах", коли дослідник як би встає на об'єктивістську точку зору, вбачаючи в суб'єкті маріонетку, якою управляє структура, і позбавляє його власної активності . У цьому випадку суб'єкт розглядається як той, хто реалізує свідому цілеспрямовану практику, підкоряючись певним правилом. Агенти ж у Бурдьє "не є автоматами, налагодженими як годинник відповідно до законів механіки, які їм невідомі". Агенти здійснюють стратегії - своєрідні системи практики, рухомі метою, але не спрямовуються свідомо цією метою. Практика - Це все те, що соціальний агент робить сам і з чим він зустрічається в соціальному світі; являє собою зміну соціального світу, вироблене агентом. Соціологія П'єра Бурдьє зміщена в бік соціальних агентів. На його думку, людські істоти є в один і той же час біологічними індивідами і соціальними агентами. Будучи істотою природним, людина має тіло, потребами, мотивацією і безліччю інших властивостей. Але Бурдьє ніде докладно не аналізує інстинктивне поведінку, потреби та мотивацію, схожість між людиною і тваринами. Біологічна складова, яка, за розрахунками сучасних вчених, займає ніяк не менше 50% в людській істоті, не виявилася серйозним інструментом аналізу у Бурдьє. Він аналізує соціальну складову людської істоти. Здатність агентів спонтанно орієнтуватися в соціальному просторі і більш-менш адекватно реагувати на події та ситуації, здатність, що складається в результаті величезної роботи з образовнію і виховання в процесі соціалізації, кристалізується в певний, відповідний соціальних умов становлення індивіда, тип габітусу [11, с. 13]. Габітус - одне з головних понять соціологічного вчення Бурдьє. Соціальний простір структурується об'єктивно - існуючими соціальними відносинами, і суб'єктивно - уявленнями людей про навколишній світ. Люди, що розуміються як агенти соціального процесу, виробляють практики і через них впливають на зміну соціальної структури. Габітус породжує і структурує практику агентів, їх подання. Таким чином, П'єр Бурдьє визначає габітус як "систему стійких і портативних диспозицій". Диспозиції - це схильність сприймати, відчувати, поступати і мислити певним чином, найчастіше несвідомо засвоєні кожним індивідом внаслідок об'єктивних умов його існування. Ці диспозиції стійкі, стерпні і утворюють систему, оскільки прагнуть об'єднатися. У габітус втілені способи оцінювання та мислення, естетичний смак, манера поведінки й мови, характерний стиль і спосіб життя, які відрізняють представника одного класу, професії, національності від інших. Повертаючись до розгляду політичної соціології П'єра Бурдьє, аналіз її категоріального апарату почну з одного з ключових понять концепції - поняття поля. Соціальний простір, по Бурдьє, представляє собою ансамбль різного типу полів, в тому числі політичних, релігійних, економічних, етнічних, які живуть за власними законами. Таким чином, Бурдьє трактує простір як поле сил, а точніше як сукупність об'єктивних відносин сил, які нав'язуються всім, хто входить в нього і які несвідомих до намірів індивідуальних агентів одно, як і до їхньої взаємодії. Категорія поля позначає специфічну систему об'єктивних зв'язків між різними позиціями, що знаходяться в альянсі або в конфлікті, в конкуренції або кооперації. Бурдьє називає поля "автономними Універсум", свого роду "ігровими майданчиками", на кожній з яких ігри ведуться за своїми особливими правилами. Ставка гри - спільна для всіх полів - претензія на нав'язування легітимного бачення соціального світу, принципів сприйняття, оцінювання, вирази і ділення соціального світу. Агенти, що діють у полі, наділені постійними диспозиціями, засвоєними за час перебування у ньому. Однак позиції агентів повинні розглядатися тільки у взаємних відносинах. Принцип відносності - найважливіший для розуміння теорії полів і всієї концепції П'єра Бурдьє. Агенти визначаються через займані ними в поле позиції, що відрізняються один від одного поєднанням об'єктивувати в них капіталів і, як наслідок, специфічної владою і впливом, одержуваної матеріальної і символічної прибутком, ціною, яку треба заплатити, щоб їх зайняти. Поля насамперед специфічні, у них відбуваються ігри з призами та ставками абсолютно різної природи. З іншого боку, поля гомологічних, тобто структурно подібні: у кожному полі відбувається боротьба за володіння специфічною формою капіталу між домінуючими і підлеглими групами (класами). Таким чином, формування поняття "поля" обумовлено тим, що сукупність всіх соціальних відносин не є щось однорідне - воно володіє певною структурою. Поле політики у Бурдьє - не щось статичне, незмінне, об'єктивно нам дане і не залежне від нас, - це те, що постійно формується і відтворюється за допомогою політичної практики, це та умова, і результат практики. Соціолог розглядає поле політики як ринок, у якому існує виробництво, попит і пропозиція. Це місце, де в конкурентній боротьбі між агентами, які виявляються в неї втягнутими, виробляється політична продукція - політичні партії, програми, думки, позиції, концепції, події і коментарі. При розгляді політичного поля в логіці попиту і пропозиції, звичайні громадяни постають у положенні споживача. Ризик помилитися й вибрати неякісний "товар" тим більше, чим далі людина знаходиться від місця виробництва. Становлення державної монополії на легітимне фізичне і символічне насильство призводить до утворення поля політики - простору боротьби за монопольне володіння вигодами, пов'язаними з цією монополією. Боротьба політичних сил в рамках аналізованого поля - нормальний процес у демократичному суспільстві. У центрі уваги політиків і політичних угруповань - електорат. Звідси мета боротьби в політичному полі - боротьба за голоси виборців - мобілізація активного електорату і залучення пасивного. Для досягнення успіху в цій боротьбі протистоять один одному сторони використовують різні методи впливу на тих, за ким залишається право остаточного вибору. П'єр Бурдьє зазначає таку особливість політичного поля як володіння високим ступенем рефракції, тобто здатністю переформулювати будь-яку соціальну чи економічну проблему в специфічно політичних термінах. Так, поле політики часто-густо підпорядковує логіку і проблематику социологичес досліджень політичній логіці, і ставить, таким чином, соціальні науки собі на службу. Розгляд природи різних благ, які індивіди ставлять на карту в боротьбі за заняття певної позиції в полі, призвело Бурдьє до висновку, що за всім багатством ховаються різні категорії капіталів. Таким чином, згідно Бурдьє, існує не один капітал, на чому наполягали Маркс і «марксисти», а безліч капіталів. Так, нам пропонується багатовимірне бачення соціального простору, що складається з безлічі автономних полів, кожне з яких визначає специфічні способи домінування. Композиція видів капіталу і визначає співвідношення сил між соціальними агентами в кожному субполя в певний момент часу. Капітал - важлива категорія в соціологічній концепції П'єра Бурдьє. Від початкового капіталу залежить здатність агента панувати в присвоєному (овеществленном) просторі. Бурдьє виділяє такі види капіталу: економічний, культурний, соціальний і символічний. Економічний капітал - це володіння матеріальними благами, до яких можна віднести гроші, допомагають зайняти переважне місце в полі, а також будь-який товар в широкому розумінні цього слова. Культурний капітал - освіта ( загальне, професійне, спеціальне) і відповідний диплом, а також той культурний рівень індивіда, який йому дістався від сім'ї і засвоєний в процесі соціалізації. Соціальний капітал - ресурси, пов'язані з приналежністю до групи: мережа мобілізуючих зв'язків, якими не можна скористатися інакше, як посередництво групи, що володіє владою і здатністю надати «послугу за послугу» (сім'я, друзі, церква, асоціація, спортивний або культурний клуб і т. п.). Символічний капітал - різновид соціального, пов'язаний з володінням певним авторитетом, репутацією; це капітал визнання групою рівних і зовнішніми інстанціями (публікою). Це престиж, ім'я тощо. Розподіл капіталів між агентами проявляється як розподіл влади і впливу в цьому просторі. Кожен вид капіталу розпізнається набором суспільно значущих (або легітимованих) ознак. Для економічної власності ця ознака - документ, що підтверджує право володіння, для культурної - диплом або вчене звання, для соціального капіталу - дворянський титул. Слід зазначити, що позначені види капіталів є не тільки ставками в грі, її виграшем, але й умовами входження в саму гру. Специфічні знання та навички, визнаний статус, зв'язки - це ті види капіталу, якими повинен мати у своєму розпорядженні агент, для того, що виробляти політичну стратегію, представляти себе в політичному дії. Політична стратегія - це реалізація необхідності, властивою політичної ситуації, вона не є результатом свідомого прагнення на основі знання. Вона визначається зовнішніми обставинами і визначається вимогами конкретної ситуації. Поняття влади як однієї з основних категорій політичної соціології раскривется Бурдьє наступним чином. У його концепції влада має не тільки і не стільки політичний сенс. Влада визначається мірою володіння капіталом. Вона дає можливість одних соціальних агентів впливати на інших крім їх волі і бажання. Подібне відбувається практично в кожній сфері суспільного життя: багаті впливають на бідних, освічені - на неосвічених. Символічний або інтелектуальний капітал, які вводить у свою концепцію Бурдьє, описує унікальну ситуацію, при якій бідний, але освічений може вплинути на багатого, але некомпетентного в якості його радника, священика або судді, наприклад. У Бурдьє влада грошей і влада знань еквівалентні по своїх можливостях, а на чиєму боці буде перемога, залежить від конкретного суспільства і прохідною ним стадії розвитку. Видами влади полі політики є активні характеристики агентів, їх здатність діяти ефективно. Кожна політична позиція описується специфічними поєднаннями цих характеристик, визначена відносинами з іншими позиціями. Місце, де з'єднуються різні поля і капітали, П'єр Бурдьє називає полем влади. Це та точка, в якій стикаються агенти, що займають домінуюче положення в різних полях, це "поле боротьби за владу між володарями різних форм влади".   Все в полі політики - позиції, агенти, інститути, програмні заяви, коментарі - може бути зрозуміле виключно через співвідношення, порівняння і протиставлення. Таким чином, соціологія політики П'єра Бурдьє як спеціальна соціологічна теорія має свій об'єкт дослідження - поле політики, предмет - механізм формування політичних уявлень і думок, распределеіе влади, позицій і політичних сил. У рамках концепції вироблений свій специфічний понятійно-категоріальний апарат, що включає поняття агента, поля, габітусу, влади і капіталу.