37.Загальні методи діагностики інфекційних хвороб

Діагностика інфекційних хвороб у тварин, на відміну від діагностики незаразних хвороб, має дві особливості:1 - необхідність термінової постановки діагнозу; 2 - обов'язковість використання комплексного методу діагностики. Перша особливість, зумовлена тим, що при інфекційних хворобах мова йде не лише про лікування хворих тварин, а перш за все про систему заходів, спрямованих на обмеження епізоотичного вогнища й запобігання подальшому поширенню хвороби. При постановці діагнозу на інфекційну хворобу завжди необхідно враховувати епізоотичний критерій, суть якого полягає в тому, що кожна інфекційнохвора тварина є джерелом збудника інфекції і всяке поширення збудника хвороби від джерела до інших тварин і захворювання останніх розглядається як епізоотичний спалах. Саме це і визначає необхідність ранньої діагностики інфекційних хвороб. Таким чином, рання діагностика інфекційної хвороби є протиепізоотичним заходом.

Друга особливість та, що при більшості інфекційних хвороб будь-який, окремо взятий з перерахованих нижче методів діагностики не може гарантувати точний діагноз. І лише комплексний метод, до складу якого може входити декілька методів, дозволяє встановити достовірний діагноз.

Комплексний метод діагностики інфекційних хвороб включає в себе: клінічний, епізоотологічний, патологоанатомічний і гістологічний, бактеріологічний і вірусологічний, гематологічний, серологічний, алергічний та біологічний методи.

Клінічний метод діагностики базується на розпізнаванні захворювання за комплексом ознак, які спостерігаються у хворих тварин і полягає у проведенні клінічного дослідження хворої тварини. При ряді інфекційних хвороб клінічна картина захворювання є досить характерною, а в окремих випадках має навіть вирішальне значення при постановці діагнозу.

Епізоотологічний метод полягає в систематизації даних, які отримують при епізоотологічному обстеженні господарства або населеного пункту. Важливою складовою частиною епізоотологічного обстеження є збирання епізоотологічного анамнезу. Наприклад, з’ясовують, коли, при яких обставинах з’явилася хвороба, як і чим годували тварин, чи було подібне захворювання раніше, вік хворих тварин, вид, стать, благополуччя сусідніх господарств і районів по цій хворобі і т. ін.

Бактеріологічний метод полягає у виявленні в патологічному матеріалі збудника інфекційної хвороби, що дає можливість поставити етіологічний діагноз. Це один із найбільш важливих методів діагностики, оскільки діагноз на будь-яку інфекційну хворобу вважається встановленим лише при наявності збудника хвороби й можливості експериментального відтворення хвороби на іншій окремо взятій сприйнятливій тварині. Виявлення в досліджуваному патологічному матеріалі збудника хвороби практично гарантує точний діагноз.

Вірусологічний метод має завдання виявити в досліджуваному матеріалі збудника хвороби вірусної природи. У практиці він дуже подібний до бактеріологічного методу діагностики, але замість світлової мікроскопії тут використовується електронна, а вирощування вірусу проводять у культурах клітин.

Гематологічний метод діагностики базується на виявленні у тварини різних змін у складі крові, або її властивостей, які можуть виникнути під дією наявного в організмі збудника хвороби. Сюди належать визначення концентрації гемоглобіну, підрахунок формених елементів крові, виведення лейкоцитарної формули, виявлення змін у швидкості зсідання еритроцитів тощо.

Серологічний метод є одним із найбільш поширених методів лабораторної діагностики. Серологічна діагностика базується на використанні серологічних реакцій з метою виявлення в досліджуваному матеріалі специфічних антигенів або антитіл. Індикація в досліджуваному матеріалі антитіл інформує нас про взаємодію макро - і мікроорганізмів на імунному рівні.

Серологічна діагностика відіграє дуже важливу роль у діагностиці інфекційних хвороб, коли виділення збудника хвороби внаслідок різних обставин є досить проблематичним, а також при ретроспективній діагностиці багатьох бактеріальних і вірусних захворювань.

38.Ботулізм (перебіг, діагностика, терапія, заходи боротьби). гостро і важко протікаюча кормова токсико-інфекція хвороба тварин багатьох видів і людини, що характеризується важким ураженням ЦНС, паралічами м'язів і загибеллю хворих. Перебіг та клінічне прояв. Інкубаційний період при ботулізмі триває від 18 год до 20 діб і залежить від дози токсину і опірності організму. Хвороба може протікати блискавично, гостро, підгостро і хронічно. Захворювання починається гостро і має 3 основні синдроми: паралітичний, гастроентеральний і токсичний. Характерними ознаками ботулізму: прогресуюча слабкість, порушення іннервації, особливо бульбарний параліч: параліч жувального і ковтального апарату. Апетит і спрага у хворих зберігаються. Тварини не можуть проковтнути корм. Намагаються пити, але вода виливається з ротової порожнини і через носові ходи. Язик тварини в зазвичай сухий і обкладений жовто-білим нальотом випадаєт з р/п. Тв. швидко худнуть. Спостерігаються розлад зору, слинотеча, порушення секреторної і моторної функцій шлунково-кишкового тракту. Патологоанатомічні ознаки. При ботулізмі вони неспецифічні. При розтині трупа тварини виявляють желтушність п/ш клітковини, множинні крововиливи на с/о глотки і надгортанника, петехіальні крововиливи на серці і серозних покривах. М'язи в'ялі, кольору вареного м'яса. При надрізі судин з них випливає густа темно-червона кров. Шлунок містить невелику кількість кормових мас. У ШКТ знаходять зміни, характерні для катарального запалення. На с/о тонкої кишки крововиливи.

Діагностика і диференціальна діагностика. При постановці діагнозу встановлюють зв'язок захворювання з споживанням певних кормів, + комплексні дані. У лабораторію направляють проби підозрілих кормів, вміст шлунка, кров від хворих і шматочки печінки полеглих тварин. Патологічний матеріал беруть не пізніше ніж через 2 години після загибелі тварин. біопроба на морських свинках або білих мишах. При диференційній діагностиці сибірську виразку, сказ, хвороба Ауєскі, лістеріоз, стахібот-ріотоксікоз, псевдочуми і хвороба Марека птахів, отруєння рослинами і солями свинцю, післяпологовий парез, запалення головного та спинного мозку, авітаміноз, інфекційний енцефаломієліт коней , ацетонемію жуйних. Імунітет, специфічна профілактика. формується типової антитоксичний імунітет.З профілактичною метою вакцинують тільки норок. Профілактика. Забороняється згодовувати зіпсовані корми. Корми тваринного походження використовують тільки після проварки не менше 2 ч. У стаціонарно неблагополучних районах рекомендується удобрювати грунт суперфосфатом, в раціон тварин вводити мінеральні підгодівлі. Профілактичну імунізацію норок проти ботулізму проводять тваринам 45-денного віку і старше. Планову масову вакцинацію норок проводять у травні-липні. Імунітет у вакцинованих не менше 1 року. Антитоксична сироватка має виражену проф. дію 6 -7 дн. після введення. Лікування. Починають з промивання шлунка. Одночасно рекомендують сильні проносні препарати. Для спорожнення прямої кишки застосовують теплі клізми. Засобом специфічної терапії єпротиботулінічна сироватка, яку вводять в/в як можна раніше. З симптоматичних засобів застосовувати розчини глюкози, для підтримки серцевої діяльності - кофеїн і ін. Зважаючи масової загибелі норок протягом порівняно короткого часу не представляється можливим надати індивідуальне лікування хворим звірам. З кормом задати біоміцин, збільшити дачу молока, ввести в раціон слизові відвари рису, конопель та інших Заходи боротьби. При виникненні ботулізму хворих тварин ізолюють і лікують. Забій їх на м'ясо заборонено. Туші (трупи) з внутрішніми органами і шкурою, а також уражені корму знищують.

39.Алергічні методи діагностики інфекційних хвороб. Алергічний метод базується на використанні з діагностичною метою алергічної реакції. Алергічна реакція – це реакція підвищеної чутливості сенсибілізованого організму на повторне введення алергену. Алергічний метод використовується при діагностиці туберкульозу, сапу, бруцельозу, паратуберкульозу, епізоотичного лімфангоїту коней, туляремії та пулорозу-тифу птахів. Алергологічний метод ґрунтується на виявленні підвищеної чутливості (алергії, гіперсенсибілізації) при введенні в організм специфічних алергенів. Алергени застосовують у невеликій кількості. Здебільшого їх вводять внутрішньошкірно чи наносять на шкіру, рідше – на слизову оболонку ока. Для постановки внутрішньошкірної проби використовують туберкуліновий чи інсуліновий шприц. Тонкою голкою зрізом доверху вводять 0,1 мл алергену в шкіру внутрішньої поверхні передпліччя . Вводити препарат починають після того, як зріз голки повністю ввійде в шкіру. Якщо маніпуляція виконана правильно, на місці введення алергену утворюється невеликий білуватий щільний пухирчик, що нагадує лимонну кірку. Він зникає через 10-15 хв. При захворюванні (наявності специфічної алергії) через 24-72 год на місці введення алергену виникає реакція у вигляді інфільтрації з гіперемією. Алергічні реакції стають позитивними з 8-10-го дня захворювання. Найчастіше їх застосовують для діагностики туберкульозу (реакція Манту), бруцельозу (реакція Бюрне), туляремії, токсоплазмозу, орнітозу.

40.Туляремія (перебіг, діагностика, терапія, заходи боротьби).Туляремія - природно-вогнищева хвороба тварин і людини, яка характеризується геморагічною септицемією, що проявляється періодичною гарячкою, нервовими явищами, виснаженням, проносами, лімфаденітами.

Діагноз. Діагноз ставлять на основі епізоотологічних даних, алергічних, серологічних і бактеріологічних досліджень. Для бактеріологічного дослідження у лабораторію відправляють цілі трупи гризунів, в інших випадках — шматочки паренхіматозних органів, збільшені лімфатичні вузли. Ідентифікацію одержаних культур здійснюють на підставі морфологічних, культуральних, тинкторіальних даних, а також виходячи із результатів постановки РА в пробірках із специфічною туляремійною сироваткою. Для підтвердження діагнозу ставлять біопробу. При серологічній діагностиці ставлять пробіркову і кров'яно-крапельну РА з туляремійним антигеном. Ставлять також реакції гемаглютинації з еритроциторним діагностикумом, пасивної гемоглютинації, преципітації.

Розроблено алергічний метод діагностики туляремії, який передбачає використання алергену тулярину. Диференційний діагноз. Туляремію потрібно відрізняти від туберкульозу, псевдотуберкульозу, бруцельозу і кокцидіозу. Лікування. Хворим тваринам вводять антибіотики, при необхідності вдаються до хірургічного втручання. Імунітет. У тварин, які перехворіли, виникає стійкий активний імунітет. Профілактика і заходи боротьби. В ензоотичних природних вогнищах туляремії необхідно здійснювати спостереження за розмноженням мишовидних гризунів і проводити їх знищення в тваринницьких приміщеннях, складах кормів та ін. Трупи сільськогосподарських тварин і гризунів, загиблих від туляремії, знешкоджують спалюванням в біотермічних ямах, або закопуванням на скотомогильниках. Шкури від загиблих тварин висушують протягом 60 днів, після чого дозволяють використовувати в виробництві. При виявленні хворих тварин їх ізолюють, виснажених забивають, проводять дезінфекцію і дератизацію, проводять заходи для недопущення зараження людей.