Лекція №

Тема: Фразеологія української мови. Українська лексикографія.

ПЛАН

1. Поняття про фразеологію і фразеологічні звороти. Фразеологізм і слово.

2. Типи фразеологічних одиниць.

3. Джерела і розвиток української фразеології. Стилістичне використання фразеологізмів.

4. Лексикографія. Короткі відомості з історії української лексикографії.

5. Енциклопедичні і філологічні словники.

6. Найважливіші словники української мови. Довідкові посібники з української фразеології та лексикології.

Література

1. Доленко М. Т., Дацюк І. І., Кващук А. Г. Сучасна українська мова. – К.: Вища школа, 1987. – С. 106–116.

2. Жовтобрюх М. А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – Ч. 1. – К.: Вища школа, 1972. – С. 79–98.

3. Сучасна українська літературна мова / За ред. О. Д. Пономарева. – К.: Либідь, 1998. – С. 96–153.

4. Ющук І. П. Українська мова. – К., 2005. – С. 228–272.

Питання № 1. Поняття про фразеологію і фразеологічні звороти. Фразеологізм і слово.

Фразеологічний фонд мови здавна привертав увагу багатьох вітчизняних мовознавців. Цінні для розвитку фразеологічної теорії спостереження знаходимо в працях М. В. Ломоносова, Ф. І. Буслаєва, О. О. Потебні, О.О. Шахматова та інших видатних учених. Ідею про необхідність створення фразеології як самого розділу лінгвістичної науки обґрунтовує у 20-х роках Є. Д. Поливанов, який вважає, що цей розділ посяде відособлену і стійку позицію у лінгвістичній літературі майбутнього.

У розвиток фразеологічної теорії зробили значний внесок Віктор Володимирович Виноградов, Іван Костянтинович Білодід, Петро Йосипович Горецький.

Предметом вивчення фразеології є стійкі словосполучення двох і більше слів, що створюють семантичну цілість і відтворюються у процесі мовлення як готові словесні формули. Крім спільних із лексикологією аспектів розгляду, фразеологія має свої специфічні завдання:

• вивчення особливостей структури фразеологічних одиниць;

• визначення причин фразеологізації одиниць;

• дослідження взаємовідношень фразеологічних зворотів з іншими лінгвістичними одиницями – словом, словосполученням, реченням;

• вивчення законів розвитку фразеологічного складу;

• вивчення фразеологічної системи в її сучасному стані і в історичному розвитку.

Фразеологія (від гр. phrases – вираз, зворот і logos – вчення) – це розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови – фразеологічні одиниці та ознаки, закономірності функціонування у мовленні та процес утворення.

Слово „фразеологія” називає також сукупність фразеологічних одиниць мови, наприклад: „українська фразеологія”, „білоруська фразеологія”.

Об’єктом вивчення фразеології є фразеологічні одиниці або фразеологізми.

Фразеологічною одиницею (фразеологізмом) називається лексико-граматична єдність двох і більше, нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення яка, маючи цілісне значення, відтворюється у мовленні за традицією, автоматично (палець об палець не ударити; шкребти за душу; збити з пантелику).

Фразеологізми є засобами віддзеркалення та пізнання об’єктивного світу (Бабине літо – тепла осінь; Білий світ – земля; білі мухи – сніжинки.)

Людина пізнає навколишнє з емоційно-оцінної позиції, тому і виникають фразеологізми з емоційними відтінками (сидіти на двох стільцях; кінці у воду).

Це скарбниця народу, здобуток її мудрості, культури, в якій закарбована:

• історія народу (пропав, як швед під Полтавою);

• звичаї і вірування предків (ні пуха, ні пера).

У фразеологізми входять одиниці, що виражають:

- психічний стан людини (бути на сьомому небі; сам не свій; опустити руки);

- стосунки між людьми (носити камінь за пазухою; сіль тобі в очі);

- етап організму (зуб на зуб не попадає; клювати носом);

- оцінка людей, явищ (як сніг на голову).

Фразеологічна одиниця відзначається низкою ознак, що дозволяють вважати їх самостійними одиницями мови, відмінними від інших лінгвістичних одиниць – від слова словосполучення, речення, однак вони мають немало спільного з названими одиницями.

При зіставлення слова і фразеологізму виявляються такі спільні ознаки:

1. відтворюються у мовленні автоматично;

2. співвідносяться з одним, а не кількома поняттями, наприклад: недбале ставлення до праці визначається словом «байдуже» й фразеологізмом «дивитися крізь пальці»; досягнення переваги над кимось словом «перемога», фразеологізмом «брати гору»;

3. і слова і фразеологізми вступають у синонімічні й антонімічні відношення. Порівняймо.

У студентів спитати:

Акт мовлення: говорити, казати, гоготіти, щебетати, патякати, варнякати, пісню співати, теревені правити, ляси точити, дурниці молоти, плескати язиком.

Стан щастя, радості: радіти, веселитися, тріумфувати, бути на сьомому небі, бути на вершині щастя, як не танцювати, мов удруге на світ народився, у щасті купатися.

Слово: добрий – лихий.

Фразеологізм: останнє віддасть – з батька рідного здере.

Слово: далеко – близько.

Фразеологізм: не близький світ – рукою подати.

Відмінність між словом і фразеологізмом наявна насамперед: у будові: слово – цілісно оформлена одиниця. Фразеологізм – нарізно оформлена одиниця.

Слово складається з морфем, які у мові самостійно не вживається.

Фразеологізм складається зі слів, які вживаються і поза фразеологізмом.

За будовою фразеологізмі подібні до підрядних і сурядних словосполучень (рано чи пізно, ні пари з уст, Бабине літо, горобина ніч, і сміх і гріх) або речень різної структури (стригти під одну гребінку; наче корова язиком злизала; слово –не горобець: вилетить не впіймаєш; доки сонце зійде, роса очі виїсть).

Трапляються фразеологізми, що складаються з одного слова: Еврика, Едем, Голіаф; або повнозначного зі службовим: де там; в упор; аж гуде; до крихти.

Проте значення слова і значення фразеологізму не тотожні. Фразеологізм, називаючи певне поняття, образно характеризує його (дрімати – клювати носом, перешкода – камінь спотикання, не зазнаватися – не спочивати на лаврах, вигадувати – дуба смаленого правити).

Фразеологізм у словниках реєструється нарівні зі словом; при лексичному, граматичному розборах тексту не членуються.

Фразеологізми співвідносні з певними частинами мови, вони виступають одним членом речення (Себастіан уперто тріпанує своїми густими, з полум’я вихопленим, чубом (М. Стельмах); Мельхиседіек сердито глянув на свою жінку: вона догадалась, що вже наговорила сім мішків гречаної вовни, й прикусила язика (І. Нечуй-Левицький).

Фразеологізм відрізняється від синтаксичної одиниці (слова, словосполучення і речення) тим, що відтворюються як цілісні структури, а не будуються щоразу за певними стилістичними моделями, як вільні словосполучення чи звичайні речення.

ПИТАННЯ № 2. Типи фразеологічних одиниць.

Класифікуючи різнорідний фразеологічний матеріал, мовознавці виділяють низку підкласів, видів, які дістають свої видові найменування. Тому класифікація фразеологізмів здійснюється різними вченими на основі різних ознак.

Зазначимо різні загальноприйняті підходи:

1. за граматичною будовою: рівнозначні словосполученню (зуб за зуб); рівнозначні реченню (далеко куцому до зайця; про буде, те й буде; купатися як сир у маслі);

2. за лексичним складом: фразеологічна одиниця складається з активної лексики (була не була; собаку з’їсти). Зі словом голова близько 300 фразеологізмів (голова з вухами, голова йде обертом, голова стала дірява, валити з хворої голови на здорову, не виходить з голови). Зі словом серце понад 200 фразеологізмів (гаряче серце, серце не камінь, серце з перцем, серце сохне, з відкритим серцем тощо). Фразеологічна одиниця, що складається зі слів поза фразеологізму не вживається і входить до пасивного складу лексики (дати відкоша, дати чосу, забити баки);

3. за співвідносністю з певною частиною мови: іменникові (біла пляма, вавілонське стовпотворіння, блудна вівця, сім чудес світу); прикметникові – називають ознаки (білими нитками шитий; кров з молоком; не ликом шитий; гострий на язик; нечистий на руку); дієслівні – називають дію або стан (накивати п’ятами, прибирати до рук, співати з чужого голосу); прислівникові – характеризують дію, стан чи ознаку (аж до неба, без задніх ніг, в пух і прах, одним махом, як на долоні); вигукові – вказують на почуття, емоції (ну й ну, от тобі й на, хай йому грець, цур тобі, не доведи Господи).

4. за джерелом походження (Леонід Арсенійович Булаховський): прислів’я і приказки (поганому роду нема переводу, двічі молодим не бути, сам не гам і другому не дам, серце – не камінь, ходить та й спить); професіоналізми (терміни), (чорни м по білому, лити воду на млин, стригти під один гребінь, знімати стружку, гірка пілюля, спіймати на вудку); усні вислови з анекдотів; цитати й образи з старого і нового Завіту (Ноїв ковчег, око за око, зуб за зуб, манна небесна, книга життя, пісня пісень); вислови з античної літератури (Пізнай самого себе, мовчання – знак згоди); переклади іншомовних висловів – Спинись, хвилино! (Гете), нім.; Бути чи не бути (Шекспір), англ.; Буря в склянці води (Монтеск’є), франц.; крилаті слова – Інші часи – інші пісні (Н. Буало); Всякому городу нрав і права (Г. Сковорода); влучні фрази видатних людей – Чорніший чорної землі (А. Іщук); Як парость виноградної лози (М. Рильський), А віз і нині там (Л. Глібов);

5. за функціональним аспектом (С. Г. Гаврин): стилістичні нейтральні фразеологізми (піднімати завісу, слушний час, без зайвих слів, думка визріла, майстер своєї справи); фразеологізми, що належать до книжних стилів, створення урочистості, піднесеності (наріжний камінь зімкнути лави, Сізіфова праця, притча во язицех, нитка Аріадни, за велінням серця, ставити з ніг на голову); фразеологізми, що належать до розмовного стилю (переважно з виразно зниженим забарвленням) (замакітрити голову, виляти хвостом, гопки скакати, кури заклюють, пошити в дурні).

Образно виразні фразеологічні одиниці: метафоричні (пустити червоного півня), стилі порівняння (чорна як земля, берегти як зиницю ока), евфонізми (з грязі в князі), гіперболи і літоти (гарматою не проб’єш, виїденого яйця не вартий), тавтологічні сполуки (битком набитий, сидьма – сидіти, свиня – свинею).

6) за ступенем спаяності компонентів розрізняють: фразеологічні зрощення; фразеологічні єдності; фразеологічні сполучення (Віктор Володимирович). До них додаються ще фразеологічні вислови (вирази) – за класифікацією М. М. Шанськаго.

Фразеологічні зрощення або ідіома – це стійке, семантично неподільне сполучення слів, загальне значення якого зовсім не пов’язане зі значенням його компонентів. Окремо взяті слова зрозумілі, однак не мотивують значення фразеологізму: піймати облизня, терпець увірвався, бити байдики, бити баглаї, ходором ходити, собаку з’їсти, пекти раків, у нього грошей кури не клюють, глек розбити, викинути коника, погріти руки.

До складу фразеологічних зрощень входять застарілі слова.

Фразеологічні єдності – це семантично неподільні Фразеологізми, цілісне значення яких умотивоване значенням компонентів: ні пари з уст, тримати язик за зубами, накивати п’ятами, ложка дьогтю в бочці меду, стерти в порошок, замилювати очі, тримати камінь за пазухою.

Фразеологічні сполучення – це фразеологічні одиниці, які, маючи цілісне значення, складається зі слів з вільним і фразеологічно пов’язаним значенням. Слова в фразеологічних сполученнях можуть бути замінені відповідними до контексту іншими словами, змінюється: зачепити чиїсь інтереси (честь, почуття, гордість); відвести очі (погляд); чиста совість (душа); бере (сміх, зло, нетерпіння); червоніти (від сорому, від радості, від горя).

Фразеологічні вислови (вирази) – це стійкі звороти мови, які семантично не поділяються і складаються зі слів із вільним значенням, однак у процесі мовлення відтворюються як сталі мовні одиниці. До них належать приказки і прислів’я, крилаті вислови, мовні кліше: Людина – це звучить гордо; Дивиться – як теля на нові ворота; Як з хреста знятий; Хрін від редьки не солодший.

ПИТАННЯ № 3

Джерела української фразеології.

1) Найбільшим джерелом є народна мова. У фразеологізмах народного походження відбита вся історія українського народу: непрошений гість гірш за татарина; терпи козаче, отаманом будеш; де байрак, там і козак.

Спостереження за суспільними процесами, виробничою діяльністю і побутом, морально-етичними нормами і родинними стосунками, рослинним і тваринним світом лежить спричиняють виникнення більшості фразеологізмів: мотати на вус; ставати дибки; міцний горішок; завертати голоблі; на вербі груші ростуть.

2) Фразеологізмами стали влучні вислови з мовлення людей різних спеціальностей, зокрема: шкурка вичинки не варта – із мовлення шевців; куй залізо, поки гаряче – з мовлення ковалів; без сьомої клепки у голові – бондарів; ні пуху ні пера – мисливців; зі шкільного життя: дістати урок, скласти іспит, сідати за парту; з розвитком письма: від дошки до дошки, альфа і омега, поставити крапку.

3) Є фразеологізми, що виникли на основі наукової термінології: зрушити з мертвої точки, бурхлива реакція; з різних галузей техніки: підкручувати гайки, знімати стружку, ставити на рейки, натискати на всі педалі.

4) Поповнюють українську фразеологію влучні вислови визначних державних, політичних, наукових діячів та письменників: факти – уперта річ (К. Маркс), жереб кинуто – (Юлій Цезар), роки блукань, мандрів (Гете), батьки і діти (І. Тургенєв), Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах (Д. Ібаррурі).

5) Безліч фразеологізмів взято з античної міфології: гомеричний сміх, розсіяти зуби дракона, яблуко незгоди.

6) З церковної літератури: глас вопіющого в пустелі, випити чашу до дна, блудний син, кожний камінь кричить.

7) Крилаті вирази українських письменників: Все йде, все минає, і краю немає (Т. Шевченко); Хіба ревуть воли, як ясла повні? (І. Нечуй-Левицький); Перемагать і жить (П. Тичина).

8) Створюються нові фразеологізми, в яких відбито усі сучасні явища з різних сфер людської діяльності: процес пішов, без’ядерна держава, вільна і нехалежна, маємо те, що маємо, мирне освоєння космосу, рука старшого брата, помаранчева революція.

Фразеологічне багатство української мови повністю ще не зібране і достатньо не вивчене, хоч низка цінних збірок українського фразеологічного матеріалу в різні часи було опубліковано:

1. Баранцев К. Т. Англо-українгський фразеологічний словник. К., 1969.

2. Батюк Н. О. Фразеологічний словник. – К.: Радянська школа, 1966.

3. Коваль А. П. Крилате слово. – К.: Радянська шк., 1983.

4. Коваль А. П., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літературній мові. – К.: Вища шк., 1975.

5. Коломієць М. П., Регушевський Є. С. Словник фразеологічних синонімів. – К.: Радянська шк., 1988.

6. Олійник І. С., Сидоренко М. М. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник. – К.: Радянська шк., 1978, 1991.

7. Удовиченко Г. М. Словник українських ідіом. – Радянський письменник, 1968.

8. Удовиченко Г. М. Фразеологічний словник української мови. – У 2 т. – К.: Вища шк., 1984.

9. Фразеологічний словник української мови /Укл. В. М. Білоножко, В. О. Винник, І. С. Гнатюк та ін. – У 2 т. – К.: Наук. думка, 1993.