Профілактика хвороб у пасовищний період

Пасовищне утримання - обов'язкова умова успішного ведення тваринництва у колективних, фермерських та інших господарствах. Проте у багатьох регіонах України впроваджена фізіологічно необґрунтована високовитратна технологія цілорічного стійлового утримання тварин. За утримання тварин на пасовищі вартість кормів, порівняно з годівлею їх скошеною травою у стійлах, знижується.

За використання пасовищ з добрим травостоєм нормалізується обмін речовин в організмі, підвищується життєвий тонус, продуктивність і репродуктивна функція, зміцнюється здоров'я тварин, профілактуються остеодистрофія, рахіт, гіповітамінози, мікроелементози та багато інших захворювань. У самців стимулюється статева активність, посилюється спермопродукція, поліпшується заплідненість і плодючість самок, народжується фізіологічно повноцінний молодняк, значно підвищується біологічна повноцінність продуктів. Важливою умовою забезпечення тварин дешевими кормами в пасовищний період є раціональне використання штучних і природних пасовищ. Проте в пасовищний період можуть бути негативні явища: перегрів тварин, шлунково-кишкові розлади, отруєння, поява гіпомагніємії, інвазійних та інших хвороб. Тому ветеринарні спеціалісти перед вигоном худоби на пасовища мають оглянути територію прогону, випасу, виконати відповідні обробки тварин (розчистка й обрізка копит, підпилювання рогів, щеплення та ін.), розробити заходи щодо боротьби з комахами, профілактики гельмінтозних, гемоспоридіозних та інших хвороб. Пасовища і випаси очищають від отруйних трав, металевих та інших предметів, за необхідності облаштовують місця для захисту тварин від сонця, вітру і дощу, обладнують джерела водопою.

Переведення худоби зі стійлового на стійлово-пасовищне утримання проводять поступово. У перехідний період у раціонах тварин мають бути грубі корми. Пасти тварин починають рано навесні з моменту підсихання грунту і достатнього відростання трави. Висота травостою на природних пасовищах має бути 8-12 см, а на штучних (культурних) - 10-20. З метою профілактики гіпертермії, що часто буває у тварин різних регіонів півдня України, випасати тварин у літні жаркі місяці доцільно у два прийоми з денною перервою: від 5—6-ї до 10-11-ї та від 16-17-ї до 20-21-ї год. У прохолодні місяці року пасти худобу можна в один прийом без денної перерви. Загальну тривалість випасу та його режим визначають у кожному конкретному випадку.

За польового кормовиробництва ґрунти і корми збіднюються мікроелементами, тому виникає потреба вносити під кормові культури мікродобрива чи вводити в раціони препарати мікроелементів.

За передозування азотних добрив (мінеральних і органічних) у траві нагромаджуються нітрати вище допустимої концентрації (більше 0,5 % сухої речовини). Це знижує ферментну активність мікрофлори рубця, погіршує використання каротину й ретинолу, спричиняє метгемоглобінемію і навіть отруєння. Тому необхідно контролювати, щоб на 1 га пасовища вносилося за 2-3 прийоми не більше 240 кг азотних добрив у розрахунку на діючу речовину. Внесення у грунт рідкого гною погіршує санітарний стан пасовищ, оскільки у травостої нагромаджуються нітрати і нітрити. З метою профілактики гіпомагніємії і тимпанії рубця протягом перших двох тижнів пасовищного утримання тваринам слід згодовувати грубі корми. У молодій траві відмічають нестачу сухої речовини і цукрів, тому в пасовищний період для молодняку використовують сіно (1-2 кг на добу) і мелясу (патоку).

Під час випасання худоби на пасовищі з бобовими травами рано-вранці по росі та після дощу, особливо холодного, існує небезпека виникнення тимпанії рубця. Не дозволяється пасти тварин по отаві раніше, ніж через 2-3 тижні після першого укосу. Небезпечним є випас худоби на сходах озимих зернових культур, по кукурудзі у фазі молочно-воскової стиглості, на хрестоцвітих культурах (рапс, суріпка, гірчиця та ін.) у фазу їх цвітіння через можливість виникнення тимпанії, ацидозу рубця, отруєння. З метою запобігання простудних, шлунково-кишкових захворювань, абортів та інших хвороб випасання тварин на пасовищах припиняють до початку приморозків.

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ХІМІЧНОГО І МІКРОБІОЛОГІЧНОГО СИНТЕЗУ

Для збалансування раціонів, усунення нестачі в них азотистих речовин, макро- і мікроелементів, вітамінів, профілактики аліментарних та ендокринних хвороб використовують більше 200 різних добавок, засобів хімічного та мікробіологічного синтезу. Засоби хімічного і мікробіологічного синтезу поділяють на 4 основні групи: а) азотовмісні білкові добавки; б) добавки макро- і мікроелементів; в) вітамінні добавки; г) ферментні препарати.

Азотовмісні добавки. Призначаються для усунення в раціонах дефіциту протеїну і незамінних лімітуючих амінокислот. До них відносять кормові гідролізні дріжджі, концентрат азотно-фосфатний кормовий, синтетичні метіонін, лізин, триптофан та ін.

Кормові гідролізні дріжджі - білковий концентратний корм, що містить 48-54 % білка, 13-16 - вуглеводів, 2-3 % жирів і вітаміни групи В. За поживністю вони прирівнюються до кормів тваринного походження. Норми доповнення до раціону на добу (г): доросла велика рогата худоба - 500-1500, молодняк - 300, телята - 200, свиноматки - 150, підсвинки - 150-200, вівці і кози - 50, коні робочі - 500, кролі, хутрові звірі - 8, птиця доросла - 5, курчата - 2.

Концентрат азотно-фосфатний кормовий (АФК) - це гранульований або розсипний препарат, одержаний на основі виноградних ви-жимок, збагачений нітрогеном і фосфором. Масова частка сирого протеїну становить 22 %. 1 кг добавки еквівалентний 0,6 корм. од. Препарат використовують у раціонах жуйних тварин для усунення дефіциту нітрогену й фосфору.

Синтетичні амінокислоти. Для балансування раціонів свиней і птиці широко використовуються препарати метіоніну, лізину, триптофану та деяких інших амінокислот: кристалічний DL-метіонін, метіонін кормовий, кормовий концентрат лізину сухий (ККЛ) або рідкий (РКЛ); L-триптофан. Синтетичні амінокислоти додають у комбікорми або в кормосуміші, премікси і спеціальні добавки.

Добавки макроелементів. Для профілактики та групової терапії хвороб, що мають перебіг з переважним порушенням мінерального обміну, широко використовують кормові фосфати, кальцієві добавки, солі магнію, препарати сульфуру (сірки) та ін. До кормових фосфатів відносять кормовий монокальційфосфат, кормовий преципітат, моно-натрійфосфат та ін.

Кальцію фосфат кормовий (трикальційфосфат, або кормовий зне-фторений фосфат) застосовують для збалансування раціонів жуйних та інших тварин за кальцієм і фосфором, профілактики й терапії аліментарної остеодистрофії.

Монокальційфосфат кормовий застосовують переважно для усунення нестачі фосфору в раціоні жуйних.

Кормовий преципітат, дикальційфосфат - містить близько 23 % кальцію і 18-20 % фосфору. Застосовують підкормку переважно для поросят і птиці, як лікувально-профілактичний засіб тваринам інших видів - за аліментарної остеодистрофії та рахіту.

Моно- і динатрійфосфат додають у раціони з надлишком кальцію і нестачею фосфору, коли тваринам дають багато жому, барди, м'язги, коренеплодів, завдяки цьому вирівнюється співвідношення між кальцієм та фосфором.

Кормовий діамонійфосфат містить 23 % фосфору і 20 % нітрогену. Згодовують жуйним тваринам за нестачі в раціонах фосфору і протеїну. Застосовують як лікувально-профілактичний засіб за аліментарної остеодистрофії великої рогатої худоби. Кормовий моноамонійфосфат містить фосфору не менше 27 %, нітрогену - близько 11,4 %. Кормові фосфати амонію застосовують для жуйних тварин у суміші з концентратами, силосом та іншими кормами. Добову дозу згодовують за два рази. До поїдання кормових фосфатів тварин привчають протягом 4-10 днів, поступово збільшуючи денне давання. У чистому вигляді згодовувати їх не рекомендується. Кормові фосфати включають у комбікорми і кормові суміші, дозування залежить від дефіциту певних речовин у раціонах. Засвоюваність кормових фосфатів знаходиться в межах 80-90 %.

Кальцієві підкормки. Для усунення нестачі кальцію в раціонах поросят і птиці додають кормову крейду, вапняки, черепашник та ін.

Кормова крейда містить 34-37 % кальцію, 0,18 - фосфору, 0,5 -калію, 0,3 % - натрію. Крейду поросятам дають у кількості 1 %, дорослим свиням - до 2 % від сухої речовини кормів раціону. Надлишок крейди в раціоні призводить до виникнення паракератозу поросят, оскільки знижується засвоєння цинку.

Вапняки. Вапняк - черепашник містить 38 % кальцію, 2-3 магнію, 3-А % кремнію, незначну кількість фосфору, сірки, інших елементів. Кормове вапняне борошно використовують для годівлі сільськогосподарських тварин усіх видів.

Добавки мікроелементів додають у комбікорми, премікси чи спеціальні лікувально-профілактичні препарати. Іноді мікроелементи згодовують груповим методом у вигляді окремих солей чи полісолей. Для визначення норми введення слід знати вміст мікроелементів у раціоні та потребу у них тварин. Для підгодівлі сільськогосподарських тварин переважно використовують профілактичні дози мікроелементів. Із препаратів мікроелементів найчастіше використовують калію йодид, натрію йодид, кайод, кобальту хлорид, каомід, сульфатні солі цинку, мангану, купруму та феруму. Використовують також хелатні сполуки мікроелементів, які значно ефективніші, порівняно з мінеральними солями.

Інші мінеральні добавки. У раціонах великої рогатої худоби, особливо в період переходу на пасовищне утримання, часто відмічають нестачу магнію, внаслідок чого виникає гіпомагніємія (пасовищна тетанія). Для усунення нестачі магнію застосовують магнію оксид, що містить 60 % магнію, магнію карбонат (містить 23-25 % магнію), магнію сульфат (містить 10 % магнію і 9-13 % сульфуру). Коровам рекомендується давати з кормами 70-80 г магнію сульфату, 30-35 магнію оксиду або 30-35 г магнію карбонату за добу.

Із сірковмісних засобів застосовують натрію сульфат, натрію тіосульфат, сірку очищену, метіонін. Натрію сульфат дають у дозах: великій рогатій худобі 20-50 , вівцям - 5-12 г, натрію тіосульфат, відповідно, 25-50 і 5-10 г. У тваринництві використовують очищену або кормову сірку. Приблизні добові дози її великій рогатій худобі - 3-4, вівцям - 1-3 г. Точне дозування сірковмісних препаратів розраховують за дефіцитом цього елемента в раціонах.

Вітамінні добавки. Використовують для балансування раціонів, профілактики гіповітамінозів, гепато- і міокардіодистрофії, рахіту та інших хвороб, а також підвищення природної резистентності організму.

Препарати ретинолу. Мікровіт А кормовий - мікрогранульована форма ретинолу - світло-коричневого чи темно-коричневого кольору порошок із вмістом в 1 г 250, 325 або 400 тис. МО ретинолу. Гранувіт А-400 - сипучий порошок від жовтого до коричневого кольору. В 1 г - 400-440 тис. МО. У препаратах лутавіт А, ровімікс А-500 міститься 500 тис. МО в 1 г.

Кормовий препарат мікробного каротину (КПМК) - сипучий порошок від оранжево-червоного до червоно-коричневого кольору, нерозчинний у воді, стабілізований сантохіном. В 1 кг містить не менше 5 г бета-каротину. До 1 кг комбікорму добавляють 2 г препарату.

Розчин ретинолу ацетату в олії для застосування всередину містить в Імл 100000 - 300000 МО ретинолу, водорозчинний сольвітат А -400 тис. МО.

Препарати кальциферолу Промисловість випускає наступні препарати вітаміну D з активністю в 1 г: відеїн D₃ - 200000 МО, гранувіт D₃ - 100000 і 200000, лутавіт D₃, ровімікс D₃, мікровіт D₃ - 500000, дріжджі кормові опромінені - 4000, концентрати вітамінів D₂ і D₃ в олії - 44000-60000 МО. Крім того, джерелами вітаміну D₃ є відехол (в 1 мл - 25 тис. МО), риб'ячий жир натуральний з активністю 50-500 МО/мл, риб'ячий жир стандартний - 200, риб'ячий жир опромінений -2000-3000 МО/мл, водорозчинні препарати - аквахол D₃ і сольватак D₃.

Препарати токоферолу: олійний концентрат, мікрогранульовані препарати (гранувіт Е-25, мікровіт Е, ровімікс Е, сольватак Е₃о, кор-мовіт-25, капсувіт Е-50), полівітамінні суміші. Олійний концентрат токоферолу для внутрішнього і внутрішньом'язового застосування містить в 1 мл 50, 100 чи 300 мг синтетичного вітаміну.

Гранувіт Е-25 - мікрогранульований препарат, 1 г якого містить 250 мг - токоферолу; капсувіт Е-25 кормовий - мікрогранульована форма вітаміну, 1 г містить 250 мг вітаміну Е; кормовіт Е-250 - сипучий порошок із вмістом в 1 г 250 мг вітаміну Е. Капсувіт Е-50 кормовий містить 50 % вітаміну Е.

Препарати вітаміну К: вікасол - білий із жовтуватим відтінком кристалічний порошок, мікрогранульований препарат вітаміну Кь мікровіт К₃ і лутавіт К₃.

Основним препаратом вітаміну С є аскорбінова кислота (аскорбін, аскорвіт). Аскорбінову кислоту вводять у раціон для підвищення резистентності організму, профілактики і лікування легеневих хвороб, нітратного токсикозу, зниження впливу радіонуклідів.

Препарати вітамінів групи В найчастіше використовують для балансування раціонів птиці і свиней, профілактики гіповітамінозів та інших хвороб.

Тіамін (вітамін В^ - застосовують тіаміну бромід, тіаміну хлорид - білий чи з жовтуватим відтінком кристалічний порошок, фосфо- і бенфотіамін. Фізіологічна потреба тіаміну для птиці, свиней і норок коливається від 1 до 2 мг/кг сухого корму.

Рибофлавін (вітамін В₂) - найчастіше використовують гранувіт В₂ кормовий, що містить 50-80 % вітаміну В₂, мікровіт В₂, лутавіт В₂ і ровімікс В₂. Багаті на рибофлавін і тіамін дріжджі кормові та дріжджі очищені сухі. Потреба у рибофлавіні курчат, каченят, гусенят та індиченят становить 2-5 мг/кг корму, племінних курей, качок, гусей та індиків - 3-6 мг/кг корму; племінних свиней, порісних свиноматок і кнурів - 5-6 мг на 1 кг сухої речовини корму, поросят - 6-7 мг/кг.

Кислота пантотенова (вітамін В₃) - застосовують кальцію панто-тенат, котрий містить 74—80 % вітаміну В₃, мікровіт В₃, лутавіт В₃ і ровімікс В₃.

Холін (вітамін В₄) - у тваринництві використовують хлористоводневу сіль - холіну хлорид. Випускають з наповнювачем у вигляді сухого концентрату. Застосовують холін і холіну хлорид для профілактики порушень жирового обміну, гепатодистрофії, перозису у курчат та індиченят, прискорення росту молодняку птиці (потрібно 1,5 г холіну на 1 кг корму). Додаткова синтетична страхова добавка холіну хлориду в комбікорм становить 0,5-1,0 кг/т. Норма холіну поросятам на дорощуванні та за інтенсивної відгодівлі 0,8-1,0 г на 1 кг комбікорму.

Кислота нікотинова (вітамін РР, ніацин) - для профілактики пелагри, хвороб органів травлення, нервової системи використовують кормову нікотинову кислоту, нікотинамід і чисту кислоту нікотинову. Кормова нікотинова кислота - це суміш нікотинової кислоти (77-82 %), її аміду (8-12 %) та нікотинату амонію технічно чистого (4—8 %). Порівняно з фармакопейною кислотою, препарат дешевший і більш технологічний для включення в комбікорм та премікси. На 1 кг сухої маси корму рекомендують додавати нікотинової кислоти (мг): поросятам масою 6-20 кг - 40,0-50,0; підсвинкам на відгодівлі - 30; порісним свиноматкам і кнурам - 50-70; підсисним маткам - 50,0-75,0; курчатам - 20; індиченятам - 30; каченятам - 15; дорослій птиці - 20-30. Окрім того, імпортують мікровіт В₅, лутавіт ніацин і ровімікс ніацин.

Піридоксин (вітамін В₆) - застосовують піридоксину гідрохлорид з метою профілактики хвороб шкіри, нервової системи, органів кровотворення та ін. Для дорослої птиці і бройлерів його добавка орієнтовно становить 4 мг/кг комбікорму. Імпортують лутавіт Вб, мікровіт В₆ і ровімікс В₆.

Ціанокобаламін (вітамін В₁₂) - з профілактичною метою у тваринництві використовують кормовий концентрат вітаміну Ві₂ (КМБ-12) у вигляді порошка із вмістом у 1 кг 100-150 мг вітаміну В_п, мікровіт В і2, лутавіт В і2, а також препарат коензим Ві₂, джерелом якого є біомаса пропіоновокислих бактерій. Коензим Ві₂ містить 900-1600 мкг/г кобаламідного коферменту. Орієнтовні норми кобаламіну в кормах, мкг/кг сухого корму: для птиці - 25, свиней - 20-25.

Крім перерахованих вище вітамінних препаратів з метою профілактики виразкового гастриту, ентериту та гепатодистрофії застосовують вітамін U (S-метилметіонін), анемії, гепатиту, стимуляції еритроцитопоезу - вітамін В_с (фолієва кислота).

Вітамінні препарати вводять у повнораціонні комбікорми, кормо-сумішки, що виготовляються у господарстві, спеціальні лікувально-профілактичні добавки і премікси.

Ферментні добавки. Для поліпшення засвоєння поживних речовин кормів, нормалізації травлення знаходять певне застосування ферментні препарати мікробіологічного синтезу. Препарати, що випускає промисловість, відрізняються від чистих ферментів тим, що вони містять не тільки основний фермент, але й інші ензими та баластні домішки. Найменування препарату складається із скороченої назви основного ферменту і видової назви продуцента - бактерій, грибів (див. підрозділ "Ферментотерапія").

Продуцентами ферментів найчастіше є мікроорганізми з роду Вас. subtilis, Aspergillus, Clostridium, а також Trichoderma viride, молочнокислі бактерії. За характером дії основного ферменту препарати поділяють на такі групи:

а) препарати амілолітичної дії: амілоризин П_х, П10_х, амілосубтилін ГЗ_Х, амілосубтилін Г10_х, глюкаваморин П_х та ін. Оптимум дії амілолітичних ферментів: рН - 3-7 (5,7), температура - близько 50 °С;

б) препарати целюлозолітичної і пектолітичної дії: целовердин П_х, П10_х, целовердин Г10_х, целовердин ГЗ_Х, пектаваморин П_х, пектаваморин П10_х, Г10_х, пектофоетидин Г10_х, П10_х, мацеробацилін ПЗ_Х та ін. Оптимум дії пектинестерази грибного походження: рН - 4,5-5,5; температура - 30-45 °С; бактеріального синтезу: рН - 8,0-8,5; температура - 40-45 °С;

в) препарати геміцелюлозної дії: пектаваморин П_х, П10_х, ГЗ_Х, пектофоетидин П_х, П10_х, ГЗ_Х, пектоклостредин ГЗ_Х, амілоризин П_Х, П10_Х та ін.;

г) препарати протеолітичної дії: протосубтилін ГЗ_Х, Г10_Х, Г20_х, прототеризин П10_х, Г10_х, П20_х, протомезентрин Г10_х, кисла протеаза Г10_х та ін. Оптимум дії ферментів грибного походження: рН - 4,0-8,0, бактеріального: рН - 7,0-8,0, температура - 35-55 °С;

д) препарати ліполітичної дії: ліпоаваморин Г10_х, мальтаваморин Г10_х;

є) препарати, що мають лізуючу активність - лізоензими. Властивості до лізису мікроорганізмів мають лізоцим ГЗ_Х, лізосубтилін Г10_х, колотин ГЗ_Х, дріжджолітин ГЗ_Х.

Окрім того, нині практикують використання мультиензимних препаратів: Бацел, Авізим-1200, Авізим-1300 та ін.

Гарантійний строк зберігання ферментних препаратів - 3-6 міс. Під час зберігання протягом року допускається зниження ферментної активності до 15 % від первинного рівня.

Ферментні препарати, як правило, включають до складу комбікормів чи кормосумішок: для телят - у кількості 0,02-0,03 %; відгодівель-ного молодняку - 0,01-0,5; корів - 0,03-0,5; свиней - 0,01-0,05 % від сухої речовини раціону; для птиці - 0,01-0,05 % від маси комбікорму.

Для профілактики ацидозу рубця у великої рогатої худоби застосовують мацеробацилін ГЗ_Х у дозі 0,3 г на 100 кг маси тіла. Застосовують ферментні премікси, наприклад МЕК-ЛП, до складу якого включені лізоцим ҐЗ_Х і протосубтилін ГЗ_Х. Його дають бройлерам у дозі 0,3 % від маси комбікорму.

Крім перерахованих засобів хімічного і мікробіологічного синтезу, у тваринництві для стимуляції росту, профілактики шлунково-кишкових хвороб використовують кормові антибіотики (бацитрацин, гризин, фловоміцин, румензим та ін.), а також пробіотики (вітаміцин, препарат "Федо", ерициклін, целобактерин, тойцерин та ін.).

Білково-вітамінно-мінеральні добавки (БВМД). Для збагачення кормових сумішок, що готуються в господарствах, використовують суміші білкових компонентів, вітамінних і мінеральних препаратів. Білково-вітамінно-мінеральні добавки готуються для певних видів і вікових груп тварин. У чистому вигляді їх не застосовують.

ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТВАРИН

Стан обміну речовин і здоров'я тварин у колективних і фермерських господарствах контролюють шляхом проведення диспансеризації, яка є прогресивною формою ветеринарного обслуговування.

Диспансеризація - це система планових діагностичних, профілактичних і лікувальних заходів, спрямованих на створення високопродуктивних стад тварин. В основу методики диспансеризації тварин покладені принципи вибіркової сукупності і безперервності. В умовах великих ферм і комплексів перший принцип досягається шляхом обстеження контрольних ферм (дворів, секцій) та контрольних груп тварин. У контрольні групи відбирають клінічно здорових тварин. Аналогічність умов утримання та стандартизація годівлі забезпечують високу вірогідність отриманих результатів і дають змогу на основі вибіркового дослідження кількох тварин зробити висновок про стан здоров'я всього стада. Відхилення від оптимальних параметрів мікроклімату, порушення гігієни годівлі спричиняють подібні зміни фізіологічного стану і тому дають змогу поставити не індивідуальний, а груповий діагноз. Принцип безперервності досягається завдяки плановому проведенню диспансеризації. На племінних молочних фермах диспансеризацію проводять щоквартально, клінічний огляд новонароджених телят - 2-3 рази на день, а лабораторний аналіз крові виконують один раз на квартал. Диспансеризацію телят проводять за надходження тварин на ферму або в спеціалізоване господарство та переведення їх у групи вирощування, а молодняку - у 6- і 12-місячному віці.

Диспансеризацію вівцематок рекомендується проводити перед осіменінням (кінець серпня - початок вересня), за 3-4 тижні до окоту (грудень - січень) та через 3-4 тижні після нього (лютий - березень).

Диспансеризацію високоцінних коней держплемзаводів, племінних ферм, кінно-спортивних шкіл та іподромів проводять двічі на рік: через 1-2 міс. після переведення на зимово-стійлове утримання і через 1-2 міс. після переведення на літнє утримання. Контрольними групами у ДПЗ і племінних фермах є жеребці-плідники, кобили неплідні, жеребні й лак-туючі, лошата 6, 12, 18, 24 і 30-місячні; у кінно-спортивних школах та на іподромах - коні в період підготовки до виступів і під час відпочинку.

Диспансеризацію свиноматок проводять двічі на рік - у жовтні -листопаді і березні - квітні.

Терміни проведення диспансеризації визначає лікар ветеринарної медицини, який обслуговує господарство, залежно від віку й виду тварин, конкретних умов годівлі та утримання. Диспансеризацію доцільно проводити в ті періоди року, коли на основі її результатів можна своєчасно ліквідувати етіологічні фактори, запобігти масовим захворюванням.

Диспансеризація складається з трьох етапів: діагностичного, лікувального і профілактичного. Діагностичний етап проводиться за наступним планом: аналіз виробничих показників; визначення клінічного статусу тварин у стаді (на фермі); дослідження крові, сечі та інших біологічних субстратів; аналіз якості кормів, годівлі й утримання тварин; аналіз одержаних результатів, висновки та пропозиції з профілактики основних і супутніх захворювань.

Диспансеризація корів і нетелей

Аналіз виробничих показників. Враховують молочну продуктивність, витрати кормів на одиницю продукції, захворюваність тварин з патологією внутрішніх органів, вихід телят від 100 корів, втрати молодняку (загибель, вимушений забій), масу новонароджених телят, ступінь вибракування корів та ін. З'ясовують епізоотичну ситуацію щодо інфекційних та інвазійних хвороб за кілька попередніх років. Низькі надої молока (менше 4000-4500 кг на корову), значні витрати кормів на одиницю продукції (більше 1-1,1 ц корм. од. на 1 ц молока), висока неплідність маточного поголів'я (одержання менше 90 телят від 100 корів), народження приплоду з ознаками гіпотрофії (менше 25 кг), високий ступінь захворюваності та загибелі молодняку є показниками неблагополучності господарства (ферми), серйозних технологічних порушень ведення молочного скотарства.

Визначення клінічного статусу корів і нетелей

Проводять клінічний огляд корів і нетелей та клінічне дослідження тварин контрольних груп. Під час клінічного огляду звертають увагу на габітус, стан волосяного покриву, шкіри, органів руху, дихальні рухи, апетит. Добрий загальний стан, жвава й швидка реакція на звук, блискучість волосяного покриву, середня вгодованість, добрий апетит характерні для здорових тварин. Тьмяний волосяний покрив і так звана глазур копитцевого рогу, заломи рогового башмака, виснаження або ожиріння, болючість під час вставання й під час руху, хрускіт суглобів, провисання спини, згорбленість свідчать про патологію обміну речовин.

Для клінічного дослідження виділяють контрольні групи тварин, в які відбирають корів перших 1-2 тижнів і двох місяців лактації, сухостійних корів за два, а нетелей - за три місяці до отелення. У кожній групі обстежують 15-20 корів. Визначають габітус, стан волосяного покриву, шкіри, кон'юнктиви, лімфатичних вузлів, серця, органів дихання, травлення, печінки, сечовиділення, кістяка, вим'я тощо. В жарку пору року, коли можливе перегрівання тварин, проводять термометрію.

Вгодованість тварин, стан волосяного покриву й шкіри є об'єктивними показниками забезпечення їх поживними та біологічно активними речовинами. Нестача купруму (міді), наприклад, часто проявляється депігментацією волосяного покриву, йоду - ростом довгого грубого волосся на потиличному гребені (чубок) та холці (грива), вітаміну А - посиленою кератинізацією, складчастістю й сухістю шкіри.

Кон'юнктива у здорових корів рожева або червона. її анемічність найчастіше виникає внаслідок нестачі в раціоні протеїну, купруму, кобальту, феруму (заліза).

У корів досліджують передлопаткові лімфатичні вузли та вузли колінної складки. У разі їх збільшення досліджують інші лімфатичні вузли, а корів - на лейкоз згідно з існуючою інструкцією.

Функцію серця визначають за частотою пульсу та аускультацією. Визначають силу, ритм, частоту і чіткість тонів, можливі шуми та інші патологічні ознаки. Послаблення і приглушеність тонів серця, їх розщеплення, роздвоєння, акцентування одного з тонів, аритмії є ознаками ураження міокарда, наявність шумів - ураження ендокарда та перикарда, пороків серця. Звертають також увагу на наповнення яремної вени. Набухання її є ознакою перикардиту або міокардіодистрофії.

Стан органів дихання спочатку оцінюють за частотою, глибиною, типом дихання, наявністю задишки, кашлю, носових витікань. За виявлення яких-небудь ознак патології проводять дослідження легень.

Початкове уявлення про стан органів травлення дають спостереження за апетитом, прийомом корму і жуйкою тварин. Часто виявляють спотворення смаку (лизуху), що є важливим показником порушень обміну речовин (кетоз, остеодистрофія, гіпокобальтоз, гіпокуп-роз, нестача кухонної солі). Частоту скорочень рубця підраховують за 2 хв. За виявлення зменшених за частотою, послаблених і неритмічних його скорочень досліджують книжку, сітку і сичуг з тим, щоб виявити першопричину дистонії рубця, якою може бути травматичний ретикуліт, ретикулоперитоніт, закупорення книжки чи інші первинні захворювання. Часті випадки гіпотонії передшлунків характерні для порушення мінерального обміну, остеодистрофії, нестачі в раціоні кухонної солі, гіпокінезії.

Печінку тварин досліджують пальпацією і перкусією ділянки її розміщення. За жирової гепатодистрофії, амілоїдозу, гіпертрофічного цирозу, гнійного гепатиту ділянка печінкового притуплення збільшується, особливо краніо-вентрально, іноді відмічається болючість органа.

З метою оцінки стану кістяка досліджують останні хвостові хребці, ребра, попереково-реберні відростки поперекових хребців та інші кістки. У випадках розладу мінерального обміну, збіднення кістяка на солі кальцію, фосфору й магнію у тварин виявляють розсмоктування останніх хвостових хребців, ребер, стоншення лопатки та інших кісток, на ребрах і маклаках - фіброзні потовщення. Під час дослідження органів руху звертають увагу на наявність кульгавості, стан суглобів, вінчика, копитець. Часті випадки деформації копитцевого рогу, запалення вінчика, бурсити, артрози й артрити можуть бути наслідком порушень обміну речовин.

Для визначення стану сечостатевих органів оглядають ділянку підгруддя, нижню частину черева й інші ділянки тіла тварин для того, щоб виявити набряки. Вібраційною перкусією перевіряють болючість нирок, досліджують ділянку піхви для виявлення виділень із зовнішніх статевих органів за ендометриту, метриту та інших хвороб. Звертають увагу на акт сечовиділення.

Клінічні форми маститу визначають шляхом огляду та пальпації молочної залози, а також за наявністю пластівців і згустків у молоці (секреті) під час пробного здоювання на фільтрувальний папір.

Стан ендокринних органів оцінювати клінічно дуже важко. Гіпотиреоз характеризується низькорослістю корів, порушенням росту волосяного покриву (кучерявість, грива, чубок, алопеції), западанням очей (енофтальм), слизовим набряком міжщелепного простору (мікседема), брадикардією, сухістю, складчастістю та гіперкератозом шкіри, народженням телят з рідким волосяним покривом або зовсім без нього, іноді зі збільшеною щитоподібною залозою. Враховують біогеохімічну зону (найчастіше гіпотиреоз зустрічається у північно-східній і західній зонах України) та радіаційну ситуацію.

Результати клінічного обстеження записують у спеціальний журнал або диспансерну картку.