37. Концепція французької національної історії е. Лавіссе.

Видним представником позитивізму у французькій історичній науці був Е. Лавісс (1842-1922), якому належить оригінальна концепція національної історії, що зробила помітний вплив на формування французького самосвідомості. Відмінними рисами позитивістської інтерпретації історії Лависсом були: еволюціонізм, емпіризм, фактографичность, які він уміло використовував для формування історичної свідомості французького суспільства. У його підручниках з історії Франції для початкових класів ототожнювали поняття «нація» і «республіка», а історичне благо Франції поставало в них як рух її на шляху до встановлення республіканських інститутів. Лависс, гостро відчуваючи процес втрати французами своєї національно-культурної ідентичності, боровся за збереження французької традиції. Він вважав республіканські інститути найбільш адекватними природі французької нації і верифицировал національну історію її відповідністю цінностей республіканізму.

32. Історичний "синтез" Анрі Берра як попередник методології школи "Анналів" Франції.

Напрямок — "культурно-історичний синтез", не без впливу якого виникла й теорія історії "анналістів". Автором вказаного напрямку був ще один французький вчений — літературознавець і філософ Анрі Берр. Берр перебував під впливом Дюркгейма, проявляв інтерес до людини та її історії. Він був невдоволений станом тогочасної історичної науки, вважаючи її надто подрібненою і фрагментарною, нездатною подати цілісну картину Історичної еволюції. Тому й поставив завдання створити теорію історичного синтезу, яка б дозволила всебічно дослідити історію людини і людства. З цією метою 1900 р. він заснував "Часопис історичного синтезу", навколо якого почав гуртувати Істориків й представників Інших наук (філософів, економістів, соціологів психологів тощо). У 1924 р. Берр ініціював створення і очолив крупний міжнародний науковий проект — Міжнародний центр синтезу, який об'єднав відомих вчених і політичних діячів, котрі намагалися розробити комплексний погляд на складні суспільні проблеми сучасності з урахуванням їхнього історичного підґрунтя (видавав журнал "Часопис синтезу"). Центр, який поділявся на секції, в тому числі й секцію історичного синтезу, влаштовував наукові семінари, на які з'їжджалися відомі вчені різних галузей знання з багатьох країн і обговорювали проблеми суспільства, життя, наук (наприклад, теми "поняття прогресу", "наука і закон", "натовп", "енергія" тощо). Метою обговорень було поєднання методів різних наук у дослідженні визначеної проблеми.

Результатом організаційної роботи Берра було видання великої 100-томної серії монографій під загальною назвою "Еволюція людства. Колективний синтез" (до 1954 р. вийшло 80 томів, написаних провідними вченими світу). Задум Берра полягав у тому, щоб Історія стала такою ж суворою наукою, як математика або фізика. Для цього, на його думку, слід було інтегрувати Історію з іншими науками, взяти на озброєння їхні методи. Як наука, Історія не повинна займатися дослідженням одиничних подій та явищ, - зазначав вчений, - їй необхідно прагнути розробляти "загальне" і "спільне", яке властиве не окремим індивідам або Інституціям, а складним явищам і масовим процесам. Наукова історія можлива тільки у результаті синтезу традиційної історії і філософії історії, поєднання джерелознавчого аналізу з філософською рефлексією (емпірії і теорії).

Погляди на історичну науку Берр виклав у багатьох працях, зокрема, "Майбутнє філософії. Нарис синтезу знань, заснованого на історії" (1897), "Синтез в історії. Критичний і теоретичний досвід" (1911), "Традиційна історіографія й історичний синтез" (1935). У них він поставив завдання подолати традиційну описовість історіографії, надати їй наукового характеру. З цією метою історія повинна зблизитися з іншими науками про суспільство — соціологією, географією, антропологією, біологією, психологією тощо. Серед інших наук Берр виокремлював психологію, підкреслюючи, що вона є синтезом свідомості і впливу на неї соціального середовища та біологічної еволюції організму. Через поведінку і соціальні Дії людей "проглядають" закони історії, які проявляються у суспільному житті і дозволяють задовільно пояснювати минуле, з'ясовувати причини тих чи інших масових явищ.

Берр розрізняв "соціальне" і "людське", вважав, що закони діють лише у першому, де виявляється колективна свідомість, в той час як у "людському" панує свобода волі і вчинки конкретної особистості можна пояснювати лише з часткою ймовірності. Вчений дотримувався погляду, що індивідуальне не вичерпується соціальним, але чинить поважний вплив на вчинки окремої людини.

Реалізувати свої задуми щодо історії в повному обсязі Берру не вдалося. Його праці і колективні серії не створили цілісної картини історичного розвитку людства, не "відкрили" історичних законів. Позитивно оцінюючи марксистський метод, вчений вважав його однобічним у зв'язку із недооцінкою свідомісних чинників людської діяльності. Знайти інший інтегруючий чинник історичного процесу йому не судилося. Але заслуга Берра у створенні теоретичних підвалин для зародження "нової історичної науки" була безсумнівною. Його ідеї надихнули на продовження пошугав засновників Школи "Алалли" — Люсьєна Февра і Марка Блока.