21.Принцип народного суверенітету в конституційному праві

Народний суверенітет і конституційно-правові засоби прямої демократії.

Принцип народного суверенітету знайшов своє відображення в цілому ряді конкретних засобів реалізації влади. За змістом цього принципу до таких засобів насамперед мають бути віднесені конституційно-правові засоби прямої демократії.

Найвідомішим і найпоширенішим засобом прямої демократії є референдум.

Референдум – це спосіб прийняття офіційних рішень шляхом проведення голосування виборців з питань, встановлених конституцією або законодавством. Таке голосування може мати загальний або локальний характер (відповідно загальнодержавний і місцевий референдуми).

Конституції і закони встановлюють певне коло суб’єктів референтної ініціативи. У різних країнах до них віднесені глава держави або парламент. Іноді ці суб’єкти мають взаємодіяти. Наприклад, у Польщі референдум можуть призначити нижня палата парламенту або президент за згодою верхньої палати.

У деяких країнах правом референтної ініціативи наділена визначена частина складу парламенту (1/3 у Словенії, 1/5 в Італії тощо).

У ряді країн референдум повинен бути проведений на вимогу певної кількості виборців (петиційний референдум). У Словаччині референдум проголошує президент на пропозицію парламенту і на вимогу 350 тисяч виборців.

За предметом, за змістом питання, що виноситься на голосування, референдуми бувають конституційними, законодавчими і з питань поточної політики.

Конституційний референдум – це голосування виборчого корпусу, яке звичайно затверджує основний закон, його перегляд або внесення поправок до нього.

Конституційний референдум, що проводиться у федеративній державі, може бути загальнодержавним і таким, що відбувається в межах окремих суб’єктів федерації.

Законодавчий референдум – це голосування виборчого корпусу, яке звичайно затверджує законопроект або скасовує закон, що набув чинності. Така форма референдуму визнана конституціями Данії, Естонії, Ірландії, Ісландії, Італії, Латвії, Португалії, окремих штатів США, Швейцарії та інших.

Законодавчий референдум може мати попередній або наступний характер.

У процесі проведення попереднього референдуму на голосування виноситься законопроект. Такий референдум практично завжди є затверджуючим, ратифікуючим.

Предметом наступного, так званого післяпарламентського референдуму є перегляд закону, який набув чинності. Це скасовуючий референдум.

Референдум з питань поточної політики – це голосування виборчого корпусу, що прямо не стосується конституційної або законодавчої нормотворчості.

Різновидом референдуму з питань поточної політики є плебісцит. Поняття плебісциту в юридичній науці тлумачиться по-різному. Нерідко воно сприймається як синонім загального поняття референдуму. З іншого боку, плебісцитами називають референдуми, що не мають законодавчого і конституційного характеру. Термін “плебісцит” використовується для позначення голосувань, які проводяться для визначення політичного статусу територій. Зокрема, плебісцити проводяться з питань визначення державної належності окремих територій.

У міжнародному праві плебісцит характеризується як засіб і юридична підстава територіальних змін. Плебісцитами є також голосування з питань форми держави.

Обов’язковий референдум – голосування виборчого корпусу, яке обов’язково проводиться з тих питань, що визначені в конституції або в законодавстві.

Факультативний референдум – це народне голосування з питань, визначених у конституції або в законодавстві, що проводиться лише за певних умов, встановлених там само. Таке голосування проводиться не автоматично, а за ініціативою певного числа суб’єктів федерації або адміністративно-територіальних одиниць, державного органу, частини депутатів або частини виборчого корпусу.

Інститут народної законодавчої ініціативи. За його змістом визначена в конституції кількість виборців має право поставити в парламенті питання про прийняття закону, і представницький орган зобов’язаний розглянути це питання.

В Італії народна ініціатива здійснюється шляхом внесення у парламент постатейно зробленого законопроекту від імені не менше, ніж 50 тис. виборців.

Інститут народної конституційної ініціативи. В Окремих штатах США (Каліфорнія, Орегон та деякі інші) виборці мають право ініціювати не тільки звичайні законопроекти, а й проекти конституційних поправок. (Румунія – 500 тис. виборців; Киргизстан та Литва – 300 тис. виборців; Молдова – 200 тис.; Білорусія і Македонія – 150 тис.; у Словенії – 30 тис. виборців).

Народний розпуск представницького органу, запроваджений у ряді швейцарських кантонів.