1.3. Рання етапи розвитку преси

Тим часом в XVII ст. газети виникають в багатьох країнах Європи: Австрії, Голландії, Італії, Франції і ін. Розраховані на купців, відповідаючи запитам молодої буржуазії, що затверджується в економічному житті, вони незабаром починають публікувати і політичні новини, перетворюються на знаряддя політичної і ідеологічної боротьби, що використовується не тільки буржуазією, але і кругами феодально-клерикалізму. Одним з віддзеркалень цієї боротьби сталі політичні памфлети, породжені Англійською буржуазною революцією XVII ст.

Незабаром з'явилися і журнали. Перший з них «Журнал ученого» вийшов в 1655 р. в Парижі. В Росії перший журнал з'явився в січні 1755 р. і проіснував десять років. Це було видання Академії наук, яке називалося «Щомісячні твори, до користі і звеселяння службовці» і виходило тиражем в 2000 екземплярів. На сторінках журналу, редактором якого став все той же Р. Міллер, виступали видні письменники того часу — О. Сумароков, В. Тредіаковській, М. Херасков і інші.

Більш півстоліття уряд безпосередньо і через Академію наук тримало монополію на друкарське слово, і лише в кінці 1750-х рр. як видавці з'являються приватні особи. В січні 1759 р. О. Сумароков видає щомісячний журнал «Працелюбна бджола». М. Херасков з 1755 р. в Московському університеті організовує і редагує журнали: «Корисне звеселяння», «Вільний годинник», «Безневинна справа».

В 1769 р. з'являються журнали «І то, і сіо» М. Чулкова, «Ні то, ні сіо в прозі і віршах» В. Рубана, «Пекельна пошта» Ф. Еміна, «Трутень» М. Новикова, «Поденщина», «Суміш», «Корисне з приємним». А в 1791—1792 рр. виходить літературний «Московський журнал» М. Карамзіна. Цей журнал був родоначальником «справжнього журналу»: 1) певний твердий напрям; 2) строгий відбір творів з урахуванням загального напряму видання; 3) різноманітність матеріалу, його пізнавальний характер; 4) відчуття сучасності; 5) постійні відділи і рубрики; 6) добра постановка відділу критики; 7) чиста літературна мова; 8) уміння говорити з читачем «захоплююче», «цікаво і живо». З Карамзіна починається і такий тип видання, як альманах. Він видає два альманахи: «Аглая» (1795, 1796) та «Аоніди» (1796, 1797, 1799).

Пріоритет журналу над газетою був обумовлений декількома причинами: а) цензура давала можливість говорити про минуле, але не про поточні події; б) не було надійних засобів швидкого транспортування видання; в) поліграфія того часу не могла справитися з швидким друкуванням великого числа екземплярів газет; г) видання приватних прибуткових газет було украй утруднено через неписьменність основної маси населення.

1.4. Російська журналістика XIX ст.

На початку ХІХ ст. виникають відомчі і приватні газети: «Північна пошта, або Нова Санкт-петербурзька газета» (орган Департаменту пошти Міністерства внутрішніх справ), «Санкт-петербурзькі комерційні відомості», «Північна бджола» і інші. На титулі «Північної пошти» вперше з'являється термін «газета». Правда, раніше всіх це слово стало зустрічатися у Карамзіна — для позначення іноземних щоденних органів преси. З другої половини XIX ст. слово «газета» повністю витіснило слово «відомості». В 1811 р. при Казанському університеті виходить перше російське провінційне видання «Казанські вісті. Газета політико-учено-літературна». В 1821 р. на базі цієї газети був створений журнал «Казанський вісник».

І в інших крупних містах Росії почалося видання місцевих газет і журналів. Виходять «Східні вісті» в Астрахані, «Український вісник» в Харкові, розширилася видавнича діяльність Академії наук, університетів, літературних суспільств. Стали виходити «Економічний журнал», «Статистичний журнал», «Медико-фізичний журнал», «Військовий журнал», «Московські записки», «Артилерійський журнал» і ін.

В першому десятиріччі століття виникло 77 періодичних видань (переважно журналів) різного напряму: ліберального («Син Вітчизни» М. Греча), консервативного («Російський вісник»), буржуазного («Московський телеграф»). Створене в 1801 р. Вільне товариство любителів словесності, наук і мистецтв видає ряд альманахів і журналів. З добродійною метою з 1813 р. стала виходити газета «Російський інвалід».

Для журналістики 1830-х років характерне скорочення кількості суспільно-літературних видань, але в той же час зростає об'єм спеціальної періодики — економічної і науково-технічної. В ці роки в російську журналістику і літературу вперше проникають грошові відносини: введення гонорару сприяло професіоналізації праці літератора і журналіста.

Газети все ще відставали в своєму розвитку від журналів. З приватних видань найцікавішої була «Літературна газета» О. Дельвига і О. Сомова, в редагуванні якої брав участь і О. Пушкін. Всім приватним газетам, окрім «Північної бджоли» Ф. Булгарина, заборонялося торкатися питань політики. «Невже, окрім "Північної бджоли", ніхто не сміє у нас оголосити, що в Мексиці був землетрус, і що Камера депутатів закрита до вересня?» — обурювався Пушкін в листі до П. А. В’яземському 2 травня 1830 р.

В ті роки в провінції виникали газети, які носили офіційний характер: в 1838 р. губернські «Відомості» вийшли в 42 губерніях, в подальші роки — у решті регіонів. Губернські «Відомості» підкорялися губернатору і редагувалися урядовцями по особливих дорученнях. Газети складалися з двох частин: офіційної (ухвали губернської адміністрації, нагородження, кадрові переміщення, надання чину, казенні оголошення) і неофіційної (статті по історії, географії, етнографії, творам місцевих авторів, приватні оголошення про купівлю-продажу).

Друга половина XIX ст. — час остаточного формування журналістики. Виходять авторитетні журнали ліберальної орієнтації («Російська думка», «Вісник Європи»), народницьке «Російське багатство», монархічний «Російський вісник», щомісячники «Мир божий», «Життя». Помітне пожвавлення в газетній справі було пов'язано з громадською активністю, викликаною закінченням Кримської війни, але, головне, реформами 1861 р. Після 1855 р. майже всім столичним газетам було надана можливість обговорення питань зовнішньої і внутрішньої політики, легше стало отримати право на видання нових газет. В 1855—1864 рр. було дано дозвіл для 60 газет. Це був період інтенсивного розвитку публіцистики, появи нових жанрів, рубрик, форм творчості.

З розвитком капіталізму і зростанням міст з'явилися нові масові читачі (купці, прикажчики, дрібні службовці, ремісники, прислуга і т.д.). Зріс темп життя, стало неможливим обходитися лише раз на місяць журнальними відомостями про політичне життя. В цих умовах велике значення набула приватна газета, оскільки урядова, казенна преса вже не могла задовольнити читацький інтерес і обслужити різні суспільні групи. Уряд був вимушений піти на розширення рамок приватного газетного підприємництва, що і було зафіксоване в «Тимчасових правилах про пресу» 1865 р. До газетної справи потягнулися не літератори, а люди комерційного складу, купці, банкіри, які могли знайти 400—500 тисяч рублів, необхідних для створення нової газети. У літераторів таких грошей не було. Якщо в 1860 р. з'явилося 15 газет, а в 1861 р. — 20, то в 1865 р. — вже 28, а в 1870 р. — 36 газет. Серед них — ремісничі, «народні» видання, розраховані на читачів з низів: «Недільне дозвілля» (СПб), «Друг народу» (Київ) і ін.

На підставі «Тимчасових правил» був офіційно дозволений продаж газет вуличними рознощиками. При цьому тільки наявність нагрудної бляхи — номерного знака давало рознощикам право продавати газети на вулицях столиці.

Новим стимулом розвитку журналістики сталі події російсько-турецької війни 1877—1878 рр. Якщо в 1870 р. було 36 газет загального змісту, то в 1877 р. їх стало 51, а в 1881 р. — 83. По відношенню до війни з Туреччиною в журналістському середовищі не було одностайності. Якщо петербурзька преса сприймала її як спосіб відвернути громадськість від внутрішніх проблем Росії: від необхідності проведення реформ («Вісник Європи») або від докорінного перевлаштування суспільства («Вітчизняні записки»), то московська преса (газета «Російські відомості», «Московські відомості», журнал «Російський вісник») вважали війну необхідною справою.

Одним з довговічних щомісячних журналів був «Вісник Європи», що виступав за законність, свободу підприємництва, за реформи. Постійне коло читачів серед російської інтелігенції забезпечило йому сталий тираж протягом десятиріч (6 тисяч в 70 рр. XIX ст. і 6400 підписчиків в 1905 р.). Журнал виходив регулярно, мав добру поліграфію, славився акуратністю у виплаті гонорарів — все це було не таким частим явищем.

Лідером розважальної преси став сімейний тижневик «Нива», що виходив з 1869 по 1918 рр., який прагнув бути різностороннім за змістом при малому об'ємі (три друкарські аркуші). Тираж журналу збільшився з 9 тисяч екземплярів в перший рік видання до 235 тисяч до початку XX століття.

На рубежі двох сторіч провідним, переважаючим типом журналістики стає газетна преса: видається 125 газет суспільно-політичного напряму. Технічний прогрес полегшував організацію видань. Збільшується виробництво паперу, з'являються могутні друкарські машини, телеграф у багато разів прискорює надходження інформації, фотографія приходить на зміну мальованим ілюстраціям. Зміцнюється не тільки матеріальна база газет, але і створюються перші газетно-журнальні об'єднання. Крупні видання виходять не тільки вранці, але і увечері; з'являються і самостійні вечірні газети. З'явилися перші інформаційні телеграфні агентства, посередницькі рекламні контори. Із створенням Російського телеграфного агентства в 1865 р. розповсюдження оперативних новин придбало загальнодержавний масштаб. Крупні органи інформації (Російське, Міжнародне і Північне) забезпечували інформацією майже всі провінційні і багато столичних газет. Зазначимо, що на Заході могутні інформаційні агентства з'явилися раніше: французьке «Гавас» — в 1835 р. (в 1944 р. стало базою для створення нинішнього агентства Франс Прес), американське «Ассошіейтед Прес» — в 1848 р., англійське «Рейтер», створене Полем Джуліусом Рейтером — в 1851 р.

Газети стають вигідними комерційними підприємствами, але процвітають лише ті з них, які видаються талановитими, компетентними підприємцями.