2. Основні види державного режиму.

Політичний режим являє собою сукупність способів і методів здійснення влади державою. Деякі дослідники дотримуються думки, що «політичний режим» це занадто широке поняття для даного явища і вважають за краще використовувати дещо інше - «державний (державно-правовий режим)». На відміну від понять форми правління і форми державного устрою, які відносяться до організаційної стороні форми держави, термін «державний режим» характеризує її функціональну сторону - форми і методи здійснення державної (а не інший) влади.

Державно-політичний режим - це сукупність методів і засобів легітимації та здійснення влади певним типом держави. Легалізація державної влади як юридичне поняття означає встановлення, визнання, підтримку влади законом перш за все конституцією, опертям влади на закон. Легітимація же державної влади - це прийняття влади населенням країни, визнання її права управляти соціальними процесами, готовність їй підпорядковуватися. Легітимація не може бутизагальної, оскільки в країні завжди знайдуться певні соціальні верстви, незадоволені існуючою владою. Легітимацію не можна нав'язати, оскільки вона пов'язана з комплексом переживань і внутрішніх установок людей, з уявленнями різних верств населення про дотримання державною владою, її органами норм соціальної справедливості, прав людини, їх захистом. Легітимізація - це підтримка влади народом у вигляді виборів або референдумів. Визначити суть режиму, значить, визначити наскільки дана державна влада формується і контролюється народом.

Державний режим - найважливіша складова частина політичного режиму, що існує в суспільстві. Політичний режим - поняття більш широке, оскільки воно включає в себе не тільки методи державного володарювання, але і характерні способи діяльності недержавних політичних організацій (партій, рухів, спілок).

Державно-політичний режим - це поняття, що позначає систему прийомів, методів, форм, способів здійснення державної і політичної влади в суспільстві. Це функціональна характеристика влади. Характер державно-політічекого режиму ніколи прямо не вказується в конституціях держав (не вважаючи поширених вказівок на демократичний характер держави), однак майже завжди самим безпосереднім чином відбивається на їх утриманні.

Виділяють такі різновиди політичних режимів:

1. Демократичний. Він властивий насамперед країнам із соціально орієнтованою економікою, де існує сильний «середній клас». Державна влада здійснюється з урахуванням конституційних положень про розподіл влади, системи стримувань та противаг і т.д. Методи примусу строго обмежені законом, масове або соціальненасильство виключається. Державна влада застосовує різні методи прямих і зворотних зв'язків з населенням.

Можна виділити дві групи ознак, властивих даному виду політичного режиму.

Перша група це формальні ознаки: а) народ - основне джерело влади; б) юридичну рівність всіх громадян;

в) переважання більшості над меншістю при прийнятті рішень; г) виборність основних державних органів.

Друга група це реальні ознаки: а) розвинені інститути представницької і безпосередньої демократії; б) гарантування громадянам політичних прав і свобод; в) свобода інформації та незавісімостьСМІ; г) партійний і політичний плюралізм; д) поділ влади; е) незалежність профспілок; ж) місцеве самоврядування; з) сильна обмеженість політичного та правоохоронного насильства; і) визнання етнічних та інших соціальних меншин.

Демократичний державний режим існує в США, Великобританії, Франції, Японії, Канаді, Австралії, ряді країн Європи.

2. Авторитарний. При такому режимі переважають методи примусу, але при цьому зберігаються деякі риси лібералізму. Вибори в різні органи державної влади є формальними. Існує спотворений принцип поділу влади і як результат цього спотворення явне домінування виконавчої влади. Переобрання глави держави (якщо це президент) не обмежена.

3. Тоталітарний. Режим цілком грунтується на методах фізичного, психічного, ідеологічного примусу. Існують злиті партійно-державні органи. Законом встановлюються різні градації прав громадян. Місцеве самоврядування та поділ влади відсутня.

4. Перехідний. У деяких країнах існують проміжні, полудемократіческіе режими (Туреччина),в інших - режими перехідні від тоталітаризму до авторитаризму (країни Африки), від тоталітаризму і авторитаризму до демократії (постсоціалістичні держави Азії). 3.Державна влада. Система органів державної влади України.

 

Відповідно до Конституції, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Легітимність влади, таким чином, виходить від народу, який через вибори виявляє свою волю владним структурам і контролює їх.

Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція визначає і гарантує самоврядування.

ГЛАВА ДЕРЖАВИ. Главою держави є Президент України.

Президент України виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав ісвобод людини і громадянина. Президент забезпечує правонаступництво держави, представляє її в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю, веде переговори та укладає міжнародні договори України.

Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. На основі та на виконання Конституції і законів України він видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України.

До повноважень Верховної Ради України належать:

– внесення змін до Конституції України;

– визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

– призначення виборів Президента України;

– усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);

– розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

– затвердження бюджету і внесення змін до нього;

– оголошення за поданням Президента стану війни і укладення миру;

– прийняття рішення про використання Збройних Сил та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

– надання згоди на призначення Президентом Прем’єр-міністра України.

ВИКОНАВЧА ВЛАДА. Виконавча владу в Україні складають Кабінет Міністрів, центральні (міністерства, відомства) та місцеві (обласні, районні державні адміністраці) органи виконавчої влади.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України (уряд). Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом і Верховною Радою, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді у межах, передбачених Конституцією.

Кабінет Міністрів забезпечує:

– державний суверенітет і економічну самостійність;

– здійснення її внутрішньої і зовнішньої політики;

– виконання Конституції і законів, актів Президента;

– проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

– підготовку проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою;

До складу Кабінету Міністрів входять Прем'єр-міністр, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем’єр-міністр призначається Президентом за згодою Верховної Ради. Інші члени Уряду призначають Президентом за поданнам Прем’єр-міністра.

Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

СУДОВА ВЛАДА. Судова влада в Україні представлена Конституційцним Судом України, судами загальної юрисдикції та спеціалізованими судами.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів.

Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

До складу Верховного Суду України входять судді, обрані на посаду безстроково. Їх кількість встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України.

Голова Верховного Суду та його заступники обираються Пленумом Верховного Суду України строком на п’ять років шляхом таємного голосування. Голова Верховного Суду України не може бути обраний на цю посаду більш як на два строки підряд.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України відповідно до законодавства.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди – Вищий адміністративний суд та Вищий господарський суд.

Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступника голови суду. У місцевому суді, в якому кількість суддів перевищує п’ятнадцять, може бути призначено більше одного заступника голови суду.

Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди.

Апеляційними спеціалізованими судами є:

– апеляційні господарські суди;

– апеляційні адміністративні суди.

Апеляційні спеціалізовані суди утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента. До їх складу входять судді, як правило, обрані на посаду судді безстрокове, голова суду та його заступники.

Апеляційні суди здійснюють такі повноваження:

– розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;

– розглядають по першій інстанції справи, визначені законом (крім апеляційних господарських судів);

– ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику;

– надають методичну допомогу у застосуванні законодавства місцевим судам;

– здійснюють інші повноваження, передбачені законом.