10. Теоретичні підходи до визначення поняття державної служби.

Під «службою» можна розуміти, зокрема, і вид діяльності людей (як різновид праці), і явище, й організаційно-правову форму самостійного державного органу або окремого типу чи виду державної служби (наприклад, Служба безпеки, державна виконавча служба, військова служба, міліцейська служба, дипломатична служба, державна спеціалізована служба тощо). В релігійному аспекті «служба» також має кілька значень (християнська, мусульманська, іудейська, святкова, публічна тощо). Не випадково серед вчених розуміння терміна «служба» є різним, і, як наслідок, немає одностайності щодо визначення терміна «державний службовець».

Термін «державна служба» вперше було легалізовано чинним Законом України «Про державну службу» 1993 р. Було визначено, що «державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави, та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів» (частина перша ст. 1).

З прийняттям Конституції України цей термін набув конституційного закріплення. Зокрема, Конституцією передбачено, що громадяни України «користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування» (частина друга ст. 38).

Сформульоване в згаданому Законі визначення державної служби, як засвідчила практика, не виключає його неоднозначного тлумачення. Певною мірою це пояснюється тим, що для його визначення використано такі досить складні поняття, як «професійна діяльність», «посади в державних органах та їх апараті», «виконання завдань і функцій держави».

Потрібно розрізняти наступні значення терміна «державна служба».

1. Державна служба – сукупність таких складових: а) організаційна –

система державних органів, на які Конституцією і законами України по­

кладено повноваження щодо виконання завдань і функцій держави;

б) процесуальна – правила і процедури, що встановлено законом для прий­

няття на службу, її проходження, її припинення; в) людська – корпус

осіб, яким присвоюються ранги державних службовців.

2. Державна служба – діяльність професійних державних службовців,

які проходять службу в державних органах чи їх апаратах, щодо практичного здійснення завдань і функцій зазначених органів у сфері державного управління й регулювання.

3. Державна служба – публічний вид діяльності, спрямований на реалізацію не приватних інтересів, а суспільних, тобто публічних інтересів.

За редак.нового закону держ.служба –це публічно-правовий та соціальний інститут основними функціями якого є підготовка пропозицій щодо формування державної політики,забезпечення її реалізації надання якісних державних та адмін. Послуг фізичним та юридичним лособам,а також інша профес.діяльність пов’язана з досягненням мети,виконанням завдань і функцій держави.

11. Поняття державного службовця.

Загалом термін «службовець» є похідним від терміна «служба» і широко використовується в юридичній літературі. Загальноприйнято вважати, що службовці – це особи, які проходять якийсь певний вид служби (дер­жавної, громадської чи комунальної).

Причому службовці виконують специфічні функції в межах суспільного поділу нефізичної праці. Слід розрізняти поняття «працівник» взагалі (будь-яка людина, що заробляє власною працею), «робітник» (працівник, який виконує фізичну працю), «службовець» (працівник, який виконує нефізичну працю).

До 1991 р. і українське законодавство про працю оперувало такими поняттями як «робітники» і «службовці». Згодом, з метою уніфікації, український законодавець замінив їх узагальненим посиланням «працівники».

Зараз, ґрунтуючись на трудовому законодавстві, найчастіше працівників поділяють на «керівників» й «інших працівників». В широкому значенні й зараз працівниками вважаються як керівники, так і службовці. Водночас, поняття «служба» має більш вузьке значення і використовується переважно для позначення нефізичної праці. Не випадково для позначення особи, зайнятої виконанням інтелектуальної діяльності, вживається поняття «службовець», на відміну від терміна «робітник», який вживається для позначення особи, що виконує фізичну працю. Крім того, перебування на службі пов’язане з обійманням відповідної посади, тоді як робітники виконують робочу функцію за відповідною робочою професією без зайняття посади (як правило).

На жаль, чинний Закон «Про державну службу» не містить визначення поняття «державні службовці» (що є безумовним його недоліком), але пропонує опосередкований підхід до його визначення. Частиною першою ст. 1 визначено державну службу через «професійну діяльність осіб», які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави, за яку вони одержу­ють заробітну плату, а частиною другою тієї самої статті зазначено, що «ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження».

Застосовуються два основних підходи визначеня :

1) державний службовець в широкому розумінні – працівник, який здійснює

на професійній основі у будь-якій державній установі, закладі, органі­

зації, підприємстві суспільно-корисну діяльність та одержує за таку працю

заробітну плату (таке визначення грунтується на широкому розумінні

поняття «державна служба»);

2) державний службовець у вузькому розумінні – особа, яка перебуває на

службі у держави на посаді, віднесеній до державної служби в державному

органі або його апараті, з метою здійснення специфічного виду публічної

суспільно-корисної діяльності – професійного державного управління та/

або регулювання (державного адміністрування), за що одержує винагоро­

ду з коштів державного бюджету (таке визначення грунтується на вузько­

му розумінні поняття «державна служба»).