- •1Ринкова економіка: суть, характерні риси, основні переваги і недоліки.
- •Переваги і недоліки ринкової системи
- •2 . Кейнсіанська політика дешевих і дорогих грошей і «грошове правило» монетаристів.
- •3. Рівняння обміну і структура грошової маси. Банківський ефект кредитно-грошової мультиплікації.
- •4. Доходи населення: структура, показники, принципи розподілу.
- •5. Фіскальна політика держави: суть, види і функції податків.
- •6. Фінансова політика держави: поняття фінансів і державний бюджет.
- •10. Предмет, метод і завдання макроекономіки.
- •14. Економічна система: основні елементи, типи.
- •13. Закон пропозиції. Нецінові фактори ринкової пропозиції. Сукупна пропозиція..
- •15. Основні макроекономічні показники.
- •16. Рівновага сукупного попиту і сукупної пропозиції.
- •Ефект храповика.
- •17. Грошово-кредитна система.
- •18. Національний банк і грошово-кредитна політика.
- •19. Інфляція: фіскальні та грошові аспекти.
- •20. Центральний банк та пропозиція грошей.
- •25. Сукупна пропозиція і фактори, що її визначають.
- •26. Формування доходів і основні види.
- •28. Проблема бюджетного дефіциту і державного боргу.
- •29. Взаємозв’язок безробіття і інфляції
- •30 Безробіття: основні типи, виміри і наслідки.
- •31. Цінові та нецінові фактори сукупного попиту.
- •32. Структура сукупного попиту.
- •33. Методи макроекономічного аналізу і функції макроекономіки.
- •34. Рух та розподіл національного продукту.
- •35. Суб’єкти макроекономічного аналізу.
- •36. Ринок, його функції і види..
- •37. Чистий економічний добробут.
- •38. Номінальний та реальний внп. Дефлятор.
- •39. Економічне зростання і крива виробничих можливостей.
- •40. Пропозиція грошей і фактори, що її визначають.
- •41. Ринок робочої сили.
- •42. Зайнятість як економічна проблема.
- •43. Система соціального захисту в умовах ринку.
- •45. Наслідки інфляції та протиінфляційні заходи.
- •46. Ринок грошей.
- •47. Цикли та кризи.
- •48. Монетарна політика і її ефективность
19. Інфляція: фіскальні та грошові аспекти.
Інфляція - це знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті, що виявляє себе через зростання цін.
На практиці інфляція, як правило вимірюється зміною індексу споживчих цін.
Індекс споживчих цін вимірює середню вартість ринкового “кошика” споживчих товарів та послуг, до складу якого входять ціни на продовольчі товари, одяг, житло, паливо, транспорт, медичні послуги, плата за навчання та інші товари та послуги, що купуються типовим домашнім господарством для повсякденного життя.
ПРИЧИНИ ІНФЛЯЦІЇ: Грошова емісія, не забезпечена товарною
масою.Кредитна емісія, криза валютнофінансової системи.
Зростання бюджетного дефіциту та державного боргу. Державна монополія
Монополізм підприємств. Диспропорції у народному господарстві. Механізм оподаткування (при збільшенні податку на прибуток проявляється тенденція до зниження обсягів виробництва).
ВИДИ:
Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін (до 10% на р1к)
Галопуюча інфляція від 10%-200% в рік)
Гіперінфляція до 1000% на рік і більше.
Інфляція попиту, як правило, виникає в умовах повної зайнятості та повної завантаженості виробничих потужностей. У цих умовах зростання попиту не супроводжується еластичним розширенням пропозиції, тому ціни зростають
Основною причиною інфляції є дефіцит державного бюджету.
Інфляційний податок - це втрати капіталу власниками грошових коштів внаслідок інфляції.
Сеньйораж (SE) - це доход, який отримує уряд внаслідок монопольного права друкувати гроші.
Крива Лаффера для інфляційного податку
Для інфляційного податку існує крива Лаффера. Вона показує величину надходжень від інфляційного податку при різних темпах інфляції в умовах, коли економіка знаходиться в стані рівноваги і темпи інфляції не змінюються з часом.
Із зростанням інфляції база оподаткування (у цьому випадку - це попит на реальні грошові залишки) зменшується
20. Центральний банк та пропозиція грошей.
Регулювання грошової пропозиції здійснює центральний банк, який є уповноваженим органом держави і виконує його агентські функції. Існують лише гіпотетичні можливості регулювання грошової пропозиції приватними недержавними структурами. В реальній економічній діяльності регулювання грошової пропозиції є функцією держави.
Політика «дешевих» чи «дорогих» грошей дає змогу центральним банкам впливати на процентні ставки.
На макроекономічному рівні пропозиція грошей формується дещо по-іншому. Вважається, що всі економічні суб'єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Ніякі стимулюючі фактори, наприклад зростання процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю межу. Якщо ж виникає потреба збільшити пропозицію понад цю межу, що можливо при зростанні сукупного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот. Тому будь-яка емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту - як скорочення пропозиції грошей. Визнання емісії грошей вирішальним чинником зміни пропозиції грошей надає останній характеру екзогенного явища, рух якого визначається не внутрішньоекономічними процесами чи мотивацією самих економічних суб'єктів, а зовнішніми чинниками, що лежать у сфері банківської діяльності. Посилаючись на екзогенність пропозиції грошей, окремі автори роблять спроби відірвати рух пропозиції грошей від руху попиту, надати йому самостійного значення. Подібний підхід загрожує розривом двох складових грошового ринку - попиту і пропозиції, втратою об'єктивних меж зміни пропозиції грошей, переходом на позиції суб'єктивізму і волюнтаризму в грошово-кредитній політиці. Зважаючи на викладене, дуже важливо правильно визначити співвідношення пропозиції і попиту як двох складових грошового ринку: яка з них є первинною, а яка - вторинною. Без правильної відповіді на це питання неможливо правильно визначити об'єктивні межі пропозиції грошей, а отже і емісії грошей. Оскільки з двох сил грошового ринку попит на гроші змінюється насамперед під впливом об'єктивних чинників, що формуються всередині сектора реальної економіки, а пропозиція грошей має переважно екзогенний характер, то тільки попит на гроші може бути первинним чинником у взаємодії з пропозицією грошей. Остання повинна у своїй динаміці постійно орієнтуватися і прилаштовуватися до зміни попиту на гроші. Тільки за цієї умови вплив суб'єктивного фактора на кон'юнктуру грошового ринку буде мінімізованим, а зміни ключових індикаторів ринку (маса грошей, рівень процента, рівень інфляції тощо) будуть об'єктивними і не матимуть руйнівних наслідків. Отже, є підстави вважати, що ті чинники, які визначають зміну попиту на гроші, у кінцевому підсумку визначають межі зміни пропозиції грошей. Спробу знайти якісь інші чинники, що визначають обсяг пропозиції грошей, не зачіпаючи попиту на гроші, відкривають шлях до вольових рішень у монетарній політиці. Адже будь-які емісійні вливання (збільшення пропозиції грошей) можуть бути виправдані необхідністю фінансове забезпечити певні "гострі" потреби суспільства, виробничого інвестування, підтримання пріоритетних виробництв тощо. При цьому потреби самого обороту, тобто попит на гроші, будуть проігноровані і стабільність грошей буде підірвана.
21. Сукупна пропозиція. Фактори, що її визначають. Крива сукупної пропозиції. Суку́пна пропози́ція (AS — від англ. aggregate supply – сукупна пропозиція) — загальна кількість товарів і послуг, яка може бути вироблена і запропонована до продажу згідно з рівнем цін, що склався. Сукупна пропозиція дорівнює реальному валовому внутрішньому продукту. Вона залежить від рівня цін, виробничих потужностей економіки і рівня витрат.
Фактори, що впливають на рівень сукупної пропозиції
Ціни
Залежність між сукупною пропозицією і рівнем цін — пряма: зі зростанням цін зростає і пропозиція. Це означає, що на макрорівні зберігається закономірність між ринковою ціною і пропозицією товару, що існує на рівні мікроекономіки. Згідно з цим законом, поведінка виробника на ринку буде визначатися очікуваним рівнем прибутковості від його діяльності. При високому рівні цін виробник буде зацікавлений збільшувати виробництво товарів і послуг і пропозицію для їх продажу. При низькому рівні цін виробник скорочує виробництво і пропозицію товарів.
Ресурси
У випадку підвищення цін на ресурси при інших рівних умовах відбувається збільшення витрат на одиницю продукції і, внаслідок цього, скорочення сукупної пропозиції. І, навпаки, при зниженні витрат маємо протилежний результат. В свою чергу, зміна цін на ресурси залежить віднаявності внутрішніх ресурсів (землі, капіталу, трудових ресурсів, підприємницьких здібностей), цін на імпортні ресурси і панування на ринку. Подорожчання виробничих ресурсів приводить до зростання витрат і, отже, до зменшення сукупної пропозиції, і навпаки, здешевлення — до зниження витрат і збільшення сукупної пропозиції.
Продуктивність виробництва
Зміни в продуктивності — це зміни обсягів виробництва на одиницю витрат. Якщо відбувається зростання продуктивності, то, при наявному обсязі ресурсів або витрат, можна отримати більший реальний обсяг національного продукту. Якщо відбувається зменшення продуктивності, то зростають витрати на одиницю продукції,
Законодавство
Зміни правових норм також спричиняють збільшення або зменшення обсягів пропозиції, зміну витрат на одиницю продукції. В структурі змін правових норм вирізняють зміни податків і субсидій і зміни характеру державного регулювання. При збільшенні податків з підприємств (податок з обороту, акцизні збори, податок на соціальне забезпечення тощо) можуть збільшуватись витрати на одиницю продукції, і це скоротить сукупну пропозицію. Субсидії бізнесу зменшують витрати виробництва і збільшують сукупну пропозицію.
Державне регулювання також розглядається як важливий чинник впливу на витрати виробництва і сукупну пропозицію. Посилення державного регулювання, зазвичай, збільшує витрати виробництва на одиницю продукції. І, навпаки, за рахунок дерегуляції можна збільшити ефективність, зменшити обсяг канцелярської роботи.
22. Класична модель макроекономічної рівноваги. Загальна макроекономічна рівновага - це збалансований розвиток усіх сфер економічної системи, одночасна відповідність на ринку в цілому.
Макроекономічна рівновага передбачає досягнення пропорційності як доцільності, впорядкованості та відповідності відтворюваних зв'язків, сторін та фаз. При цьому локальні, окремі пропорції взаємопов'язані, доповнюють одна одну і зумовлюють збалансований розвиток усієї економічної системи, або рівновагу.
Між рівновагою, пропорційністю та збалансованістю існує тісний взаємозв'язок. Якщо рівновага є бажаною метою макроекономічного розвитку, то пропорційність і збалансованість є елементами механізму її досягнення. Ігнорування якогось з цих понять завжди призводить до однобічних результатів, до суперечностей та диспропорцій в економіці та суспільному житті
Згідно з класичною теорією механізм ринкового саморегулювання економіки складається з декількох елементів.Перший – ситуація, коли величина сукупних витрат буде недостатньою для виробництва потенційного ВВП, є малоймовірна. Якщо навіть сукупні витрати за будь-яких обставин зменшаться порівняно з потенційною величиною, то досить швидко такі важелі ринкового регулювання, як ціна і зарплата примусять економічних суб'єктів збільшити сукупні витрати до потенційної величини.
Прихильники класичної теорії визнають дестабілізуючий вплив заощаджень на рівновагу між доходами і витратами. Проте, на їхню думку, дана обставина не вимагає державною втручання в економіку. Ринковий механізм здатний самостійно й досить швидко ліквідувати цей дисбаланс через взаємодію між товарним та грошовим ринками. У цьому полягає суть другого елемента класичної теорії про ринкове саморегулювання.
23. Економічне зростання і крива виробничих можливостей. здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів. Інтенсивний тип — це такий, який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та найкращих форм організації виробництва.
Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи:
фактори пропозиції;
фактори попиту;
фактори розподілу.
Фактори пропозиції включають:
кількість і якість природних ресурсів;
кількість і якість трудових ресурсів;
обсяг основного капіталу (основні фонди);
Саме ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання по суті, для чого важливим є два наступних фактори.
Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує збільшення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.
Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.
Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопов'язані. Наприклад, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, зменшує витрати на дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.
Крива́ виробни́чих можли́востей — залежність, що графічно ілюструє можливості одночасного виробництва двох продуктів з урахуванням обмеженості ресурсів, що витрачаються на виробництво цих продуктів.
Крива будується в системі координат, кожна з яких відображає обсяг виробництва одного з продуктів. Вона обмежує область виробничих можливостей, так що будь-яка крапка на кривій показує гранично можливе по ресурсних обмеженнях поєднання обсягів виробництва двох продуктів.
24.
Заощадження і інвестиції. Фактори, що
їх визначають.
Сектор
фірм може збільшити свої чисті інвестиції
тільки за рахунок заощадження домашніх
господарств. Тому важливу роль в
інвестиційній політиці відіграють
заощадження.
Певна
частина коштів по каналу «заощадження»
використовується для поповнення запасу
грошей, решта трансформується в
інвестиції. Заощадження домогосподарств
є єдиним джерелом чистих інвестицій у
закритій економічній системі.
Рівновага
в закритій економіці має характеризуватися
макроекономічною тотожністю: Y= С + І +
G, або = Y- С - G. Права частина (Y - С - G) — це
та частина виробленої продукції, яка
залишається після задоволення попиту
домашніх господарств і держави, тобто
заощадження. Ті заощадження населення,
що надійшли на грошовий ринок і не
мобілізовані урядом для своїх потреб
та не осіли в грошових запасах, мають
бути позичені сектором «фірми» для
інвестування. Можна записати: 1 = S.
Якщо
формування заощаджень уповільнюється
або зовсім зупиняється, починаються
скорочення інвестицій та «проїдання»
раніше нагромадженого капіталу. Така
ситуація виникає в умовах тривалої
інфляції.
Зростання
обсягу заощаджень створює верхню межу
нарощування інвестицій у секторі
«фірми». При цьому зростання обсягу
інвестицій не досягає цієї верхньої
межі. Частину коштів мобілізує уряд
для державних закупівель. Тільки
скорочення бюджетного дефіциту дає
можливість максимально наблизити
фактичний обсяг інвестицій до його
верхньої межі, навіть перевищити.
Грошовий
ринок покликаний створити домашнім
господарствам ефективний механізм
повної трансформації заощаджень в
інвестиції.
Монетаристи
вважають, що грошовий ринок має механізм,
який одночасно впливає на підприємців
(фірми) та на домогосподарства (фізичних
осіб), стимулюючи перших і других
інвестувати та заощаджувати рівновеликі
маси грошових коштів. Таким механізмом
є динаміка відсоткової ставки як плати
за використання грошових заощаджень
(рис. 5. 6.).
Зміна
відсоткової ставки одночасно впливає
як на заощадження (пропозицію), так і
на інвестиції (попит), тільки в протилежних
напрямках. Якщо ставка відсотку зростає,
посилюється стимулювання заощаджень
та розміщення їх на ринку, тому що на
кожну заощаджену грошову одиницю
власник одержить додатковий доход.
Одночасно послаблюється стимулювання
до інвестицій, бо зростуть витрати на
кожну одиницю інвестицій.
Кейнсіанці
заперечують можливість автоматичного
вирівнювання заощаджень та інвестицій
на тій підставі, що не тільки відсоткова
ставка впливає на їх рух, а й сама ставка
відсотку змінюється під впливом не
лише попиту на інвестиції та пропозиції
заощаджень.
Рішення
про інвестиції і про заощадження
приймають різні економічні суб'єкти,
які керуються різними цілями і
міркуваннями.
Кейнсіанці
вважають, що джерелом інвестиційних
ресурсів також можуть бути гроші
«поточної каси» населення, позички
кредитних установ, нагромадження самих
фірм і ресурси уряду.
