Контрольний тест

 

1. Наука про земну атмосферу, та явища, що в ній відбуваються:

А кліматологія

Б метеорологія

В гідрологія

Г геоморфологія

 

2. На кожний кілометр із висотою температура в тропосфері:

А знижується на 6 °С

Б знижується на 10 °С

В підвищується на 6 °С

Г підвищується на 1 °С

 

3. Жаркий тепловий пояс умовно обмежений :

А полярними колами

Б тропіками

В екватором

Г полярним колом і тропіком

 

4. Клімат із м’якою зимою й прохолодним літом, незначною річною амплітудою коливань температури і великою кількістю опадів називається:

А морським

Б континентальним

В мусонним

Г помірно континентальним

 

5. Установіть відповідність між кліматичними поясами та їх основними характеристиками:

А арктичний 1 високі температури повітря та значна кількість опадів протягом року

Б помірний 2 переважають сухі та холодні повітряні маси

В тропічний 3 чітко простежуються зміна пір року, переважає західний перенос повітряних мас

Г екваторіальний 4 високі температури, мало опадів, високий атмосферний тиск

5 повітряні маси змінюються за сезонами, улітку — помірні, узимку — арктичні

 

6. Установіть відповідність між кліматичними поясами та їх основними характеристиками:

А пасати 1 атмосферні вітри з низьким тиском усередині

Б мусони 2 сезонні вітри, що змінюють свій напрям двічі на рік

В західні вітри 3 вітри, що панують у помірних широтах

Г бризи 4 постійні вітри, що дмуть з області тропічних широт в область екватора

5 легкий вітерець, що змінює свій напрям двічі на добу

 

7. Установіть послідовність основних і перехідних кліматичних поясів від екватора до полюсів:

А субекваторіальний

Б субарктичний

В тропічний

Г помірний

 

8. Виберіть із переліку місцеві вітри:

А пасати

Б мусони

В фен

Г бора

Д бриз

Е західні вітри

 

9*. Розрахуйте відносну вологість (у %), використовуючи дані таблиці, якщо абсолютна вологість становить 6 г при температурі + 10 °С:

 

t повітря, °С	mах вміст водяної пари, г/м3
-20	1
-10	2
0	5
+10	9
+20	17
+30	30

Тема 4. Гідросфера гідросфера

 

Гідросфера та її складові

Гідросфера — водна оболонка Землі, сукупність усіх природних вод на земній поверхні та поблизу її. До складу гідросфери входять води Світового океану, води суходолу (річки, озера, болота, льодовики, підземні води, штучні водойми), вода в атмосфері. Об’єм гідросфери складає 1370 млн. км³. Понад 96 % гідросфери становлять солоні води океанів та морів, які вкривають 70,8 % площі земної поверхні. Наука, яка вивчає води Землі, їх властивості, розповсюдження та процеси, що в них протікають, називається гідрологією.

Усі складові гідросфери — води Світового океану, води суходолу та вода в атмосфері — взаємопов’язані між собою та утворюють єдиний кругообіг води в природі. Завдяки цьому процесу в природі відбувається постійний зв’язок гідросфери з іншими геосферами Землі — літосферою, атмосферою та біосферою.

Світовий океан та його складові частини

Світовий океан — безперервний водний простір земної кулі поза межами суходолу. Площа Світового океану становить 361 млн. км² (71 % усієї земної поверхні).

 

Складові частини Світового океану

1) Океани

• Тихий (найбільший і найглибший)

• Атлантичний (найбільш освоєний і найбільш забруднений)

• Індійський (найтепліший і найсолоніший)

• Північний Льодовитий (найменший, наймілкіший, найхолодніший)

2) Моря

Частини океану, відділені від нього суходолом або підвищенням дна

а) Внутрішні

Майже повністю оточені суходолом (Середземне, Чорне)

б) Окраїнні

Розташовані по окраїнах материків і відокремлені від океану островами, півостровами, нерівностями дна (Баренцове, Японське)

3) Затоки

Частини моря, океану, що глибоко вдаються в суходіл (Мексиканська, Перська)

4) Протоки

Порівняно вузькі водні простори, що з’єднують океани, моря та інші водойми та розділяють ділянки суходолу (протока Дрейка, Керченська, Беринґова)

Найдовшою протокою світу є Мозамбіцька, що відокремлює острів Мадаґаскар від Африки, а найширшою вважається протока Дрейка (мінімальна ширина — 820 км, максимальна — 1120 км) між Південною Америкою та Антарктидою.

Суходіл в океані

Води океанів та морів поділяють суходіл на різні за розміром та конфігурацією частини —материки, острови, півострови. Материки — найбільші ділянки суходолу, з усіх боків оточеніокеанами і морями. Материків існує шість: Євразія, Африка, Північна Америка, Південна Америка, Антарктида та Австралія. Острови — відносно невеликі ділянки суходолу, з усіх боків оточені водою. Найбільші острови на Землі — Ґренландія (площа 2176 км²), Нова Ґвінея (829 тис. км²), Калімантан (744 тис. км²). За походженням розрізняють материкові, коралові та вулканічні острови. Материкові острови (наприклад Ґренландія, Мадаґаскар) є частинами материків, що відокремилися від них у результаті тектонічних рухів земної кори. Коралові острови складені вапняковими відкладеннями коралових поліпів. Найвеличнішим творінням коралових поліпів є Великий Бар’єрний риф, який простягнувся вздовж північно-східного узбережжя Австралії на 2300 км. Вулканічні острови утворюються внаслідок вивержень вулканів на дні Світового океану. Конуси таких вулканів зазвичай утворюють ланцюжки островів у районах сейсмічних поясів (наприклад, Курильські та Гавайські острови). Скупчення островів, які мають однакове походження та розташовані неподалік один від одного, називають архіпелагом. Найбільшими архіпелагами у світі є Малайський (близько 2000 тис. км²), Канадський Арктичний (понад 1300 тис. км²), Японські острови (370 тис. км²), Британські острови (325 тис. км²).

Ділянки суходолу, що сильно видаються у води океанів, морів або озер, називають півостровами. Найбільшим півостром світу є Аравійський (2730 тис. км²). Найбільшим півостром України є Кримський (25,5 тис. км²).

Властивості вод Світового океану

Океанічна вода за своїм складом значно відрізняється від прісної, що й визначає особливості її властивостей. У ній містяться солі, гази, тверді частки органічного та неорганічного походження. Вміст солей характеризує солоність — кількість солей в грамах, розчинених в одному літрі (1000 г) океанічної води. Солоність обчислюють у проміле (%о), тобто тисячних частках. Середня солоність морської води — 35 %о. Це означає, що в 1 літрі вод океану міститься в середньому 35 г солей. Показник солоності поверхневих вод океану залежить від кількості опадів, опріснення водами річок, танення льоду. Найменш солоними є води Балтійського моря (5 %о), а найсолонішими — води Червоного моря (42 %о).

Температура води на поверхні океану неоднакова і залежить від широти місцевості, пори року, морських течій. Найнижчою є температура води у полярних морях (-2 °С), найвищою — у Перській затоці (+37 °С). Середня температура поверхневого шару вод океану становить +17,5 °С. Із глибиною температура води знижується досить швидко до глибини 200 м, від 200 до 1000 м — повільніше. На глибинах понад 1000 м температура становить приблизно +2—3 °С. Середня температура всієї маси води в океані дорівнює +4 °С. Океанічна вода має велику теплоємність: 1 м³ води, охолонувши на 1 °С, може нагріти на 1 °С більше ніж 3300 м³ повітря. Солоність води зумовлює низку особливостей: середня температура замерзання морської води коливається вмежах від -1,1° до -2,2 °С, а температура кипіння становить більше ніж 100 °С.

Рухи води у Світовому океані

Поверхня океану безперервно перебуває в русі. На ній виникають хвилі, періодично змінюється рівень води, переміщуються водні маси. Хвилі — коливальні рухи водної поверхні. Причини утворення хвиль різні. Розрізняють вітрові, сейсмічні та припливно-відпливні хвилі.

 

Основні види руху водних мас

1) Вітрові хвилі (викликані вітром, мають коливальний характер)

2) Сейсмічні хвилі-цунамі (викликані землетрусами на дні океану)

3) Припливно-відпливні хвилі (викликані силою тяжіння Місяця та Сонця)

4) Океанічні течії

а) Приповерхневі (викликані впливом потужних постійних вітрів, мають поступальний характер)

б) Глибинні (глибинна циркуляція) (викликані різницею у щільності води)

Океанічні течії — горизонтальні переміщення водних мас на великі відстані. За походженням найбільш поширеними є вітрові течії, викликані дією потужних постійних і сезонних вітрів. У Світовому океані течії утворюють певну систему, яка зумовлена, насамперед, зональною циркуляцією атмосфери. За температурою розрізняють теплі та холодні течії. Причиною виникнення цього водяного потоку є дія постійних західних вітрів.

 

Основні океанські течії

 

Назва океану	Течія
	тепла	холодна
Тихий	Північна Пасатна, Південна Пасатна, Міжпасатна протитечія, Куросіо, Північно- Тихоокеанська	Каліфорнійська, Перуанська, Західних вітрів
Атлантичний	Північна Пасатна, Південна Пасатна, Гольфстрім, Північноатлантична, Бразильська	Лабрадорська, Канарська, Бенгельська, Західних вітрів
Індійський	Південна Пасатна, Мусонна, Мозамбіцька	Сомалійська, Західних вітрів
Північний Льодовитий	Норвезька, Шпіцбергенська	Східногренландська

Води суходолу

До вод суходолу належать річки, озера, болота, підземні води, льодовики, багаторічнамерзлота, штучні водойми.

Річки

Річка — це природний водний потік, що рухається в заглибленні, створеному його рухом, — руслі. Початок річки називається витоком. Витоком може бути джерело, льодовик, озеро або болото. Місце впадіння річки в море, озеро або інші річки називається гирлом. Річка з притоками утворює річкову систему. На своєму шляху річка за допомогою приток збирає атмосферні опади з певної території, яка називається водозбірним басейном. Найбільший водозбірний басейн має Амазонка — 7180 тис. км², що майже дорівнює площі материка Австралія. Сусідні водозбірні басейни відділені природною межею — вододілом.

Річки живляться поверхневими (дощовими, талими сніговими або льодовиковими) та підземними водами. Залежно від того, яке джерело живлення переважає, розрізняють типи живлення річок: дощове, снігове, льодовикове та підземне. Якщо річка отримує живлення з кількох джерел одночасно, тоді такий тип живлення називають змішаним.

Від того, який спосіб живлення переважає, значною мірою залежить режим річок — закономірна зміна рівня й витрат води. Повінь — тривалий підйом рівня води в річці, викликаний основним джерелом живлення. Після випадання рясних дощів або під час відлиг на річках у будь-яку пору року може статися паводок — раптове короткочасне підвищення рівня води. Період низького рівня води в річці називається меженню.

Особливості характеру річок та напрямок течії залежать від рельєфу місцевості, де вона протікає. За характером течії розрізняють гірські та рівнинні річки. Гірські річки характеризуються значним падінням (перевищенням висот між витоком та гирлом), похилом (відношенням падіння до загальної довжини річки) та швидкістю течії. Рівнинні річки спокійні, з повільною течією, що робить їх зручними для судноплавства.

Важливими характеристиками річок є показники витрати води та річкового стоку. Витрата води — об’єм води, що протікає крізь поперечний переріз річки за одиницю часу (м³/сек). Річковий стік — кількість води, що протікає в руслі за певний період часу. Річковий стік дорівнює витраті води в річці, помноженій на час, за якій він визначається.

Річки, що течуть по поверхні Землі, руйнують гірські породи, переносять продукти руйнування та відкладають їх. Руйнівна робота річок називається річковою ерозією.

 

Найбільші річки світу

 

Річка	Материк	Довжина, км
Ніл — Каґера	Африка	6670
Амазонка — Мараньйон	Південна Америка	6437
Янцзи	Євразія	6300
Міссісіпі — Міссурі	Північна Америка	5971
Маккензі	Північна Америка	5472
Єнісей — Анґара	Євразія	5390
Парана	Південна Америка	4700

ГІДРОСФЕРА

 

Озера

Озеро — водойма, яка утворилася в природному заглибленні суходолу — озерній улоговині. Озера належать до водойм з уповільненим стоком або безстічних. Від моря озеро відрізняється відсутністю зв’язку з океаном. Озера займають близько 2,1 млн. км² (майже 1,4 % площі суходолу).

 

Види озер за походженням озерних улоговин

 

Види озер	Утворення улоговини	Приклади
Тектонічні	У розломах та опусканнях земної кори	Байкал, Танґаньїка
Вулканічні	У кратерах згаслих вулканів	Озера Камчатки, Ісландії
Льодовикові	В улоговинах, які виникли під тиском льодовика	Велике Солоне, Велике Ведмеже, Ладозьке
Залишкові	Як залишки давніх морських басейнів, які відокремились у період підняття узбережжя	Каспійське та Аральське моря-озера, Чад
Карстові	У порожнинах, які утворилися після розчинення водою гірських порід	Шацькі озера
Лиманні	На узбережжях морів, у гирлах давніх річок	Маракайбо, Сасик
Загатні	Унаслідок перегородження долин річок зсувами, обвалами	Синевир, Тана
Старичні	Ділянки старого русла річки	У долинах рівнинних річок

 

Найбільші озера світу

 

Назва	Країна	Поверхня, км2	Глибина, м
Каспійське	Росія — Іран — Казахстан — Азербайджан — Туркменістан	371 000	1025
Верхнє	Канада — США	84 130	393
Вікторія	Кенія — Танзанія — Уґанда	69 000	80
Аральське	Казахстан — Узбекистан	64 000	67
Гурон	Канада — США	59 700	208
Мічиган	США	58 100	281
Танґаньїка	Бурунді — Танзанія — ДР Конго (Заїр) — Замбія	34 000	1435
Байкал	Росія	31 500	1620
Велике Ведмеже	Канада	31 329	137
Ньяса	Малаві — Мозамбік — Танзанія	30 800	706

Болота

Болото — надмірно зволожена ділянка суходолу зі специфічною вологолюбною рослинністю та шаром торфу не менше ніж 30 см. Болота займають близько 2 % від загальної площі поверхні Землі. Болота виникають унаслідок перезволожування ґрунту та заростання водойм. Залежно від умов живлення виділяють верхові, низинні та перехідні болота. Верхові болота живляться атмосферними опадами, зазвичай розташовані на вододілах. Низинні болота виникають у місцях виходу на поверхню або близького залягання підземних вод. Перехідні болота поєднують обидва типи живлення.

Болотам належить важлива роль у природі. Вони зволожують повітря навколишньої території, регулюють стік поверхневих вод, є місцем поширення багатьох видів тварин та рослин. У болотахнагромаджується торф, який використовують як паливо, добриво та хімічну сировину. Після осушення болотні ґрунти мають високу родючість.

Підземні води

Підземні води — це води, які залягають у верхніх шарах земної кори в рідкому, твердому та газоподібному стані. На підземні води припадає близько 23 % всієї прісної води на Землі. Більша частина підземних вод утворюється внаслідок просочування в глибину Землі атмосферних опадів або конденсації водяної пари безпосередньо в ґрунті.

Гірські породи, що складають земну кору, мають різну водопроникність. Деякі легко пропускають воду (наприклад, пісок, гравій), тому їх називають водопроникними. Інші (наприклад, глина, граніт) — затримують воду, тому називаються водотривкими. На водотривких шарах вода затримується, заповнює пустоти та тріщини водопроникного шару гірських порід та утворює водоносний горизонт.

 

Види підземних вод

 

За умовами залягання	За хімічним складом	За температурним режимом
Ґрунтові — залягають у першому від поверхні водотривкому шарі Міжпластові — залягають між двома водотривкими пластами	Прісні — містять незначну кількість домішок та розчинених мікроелементів Мінералізовані — містять багато солей, мікроелементів	Холодні — температура води не перевищує 20 °С Теплі — температура води 20—37 °С Гарячі (термальні) — температура води вища за 37 °С

Льодовики та баготорічна мерзлота

Льодовики — природні рухливі нагромадження льоду на земній поверхні, які утворюються із твердих атмосферних опадів у районах із низькими температурами повітря. У льодовиках зосереджена найбільша кількість прісної води нашої планети — 69 % запасів. Льодовики займають близько 10,5 % площі суходолу. Загальна площа сучасних льодовиків сягає близько 16,3 млн. км². Вивченням льодовиків займається наука гляціологія.

Льодовики утворюються там, де протягом року снігу випадає більше, ніж встигає його розтанути, тобто вище за снігову лінію. Снігова лінія — це умовна межа, вище за яку температура повітря становить нижче 0 °С та відбувається накопичення снігового покриву. За районами утворення розрізняють гірські та покривні (материкові) льодовики. Гірські льодовики утворюються на вершинах та схилах гір, гірських долинах. Найбільші гірські льодовики розташовані в Гімалаях, на Памірі, Тянь-Шані. Покривні льодовики, які поширені на материках, мають велику потужність. Льодовики є на всіх континентах, крім Австралії. На Антарктику припадає 84 % усієї площі зледеніння Землі, на острови Арктики з Ґренландією — 12,5 %.

Багаторічна мерзлота — шари мерзлих гірських порід у надрах Землі, які не розмерзаються протягом року. Багаторічна мерзлота займає 85 % території Сибіру в Азії. Найміцніший шар багаторічної мерзлоти — 1500 м — розташований у центральній частині Середньосибірського плоскогір’я.

Штучні водойми

Водосховища — великі штучні водойми, які створюють у руслах річок за допомогою греблі. У світі існує близько 15 тис. водосховищ об’ємом понад 1 млн. м³ води. Найбільше водосховище у світі — Вольта — площею 8480 км², побудовано в Африці на річці Чорна Вольта. Будівництво водосховищ дозволяє вирішувати ряд господарських завдань: створювати великі запаси води, покращувати умови роботи річкового транспорту, виробляти електроенергію, регулювати річковий стік, створювати зони відпочинку для населення. Проте будівництво водосховищ має й негативні наслідки: відбувається уповільнення річкового стоку та посилюється заболочування низовинних ділянок навкруги водосховищ, затоплюються значні площі сільськогосподарських земель, накопичуються забруднені води промислових підприємств, порушуються умови життя цінних промислових риб.

Ставки — штучні водойми невеликих розмірів. Їх створюють у ярах або спеціальних поглибленнях та використовують для зрошення садів, огородів, розведення риби, свійських птахів. До водотоків зі штучним руслом належать судноплавні та зрошувальні канали.